3. Інтоксикація пестицидами

Широка хімізація сільського господарства передбачає постійне збільшен­ня засобів боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських куль­тур. Разом з тим, використання отрутохімікатів (пестицидів) в сільськогос­подарських роботах як хімічних засобів захисту рослин постійно збільшує число осіб, які контактують з ними. Цей контакт відбувається при транс­портуванні, зберіганні, і видачі засобів протравлення насіння, обприскуванні рослин. При виконанні вказаних робіт можуть виникати умови для попадан­ня в організм робітників токсичних сполук в кількостях, які здатні виклика­ти інтоксикацію. За характером призначення пестициди поділяють на такі основні групи: акарициди - для боротьби з рослинними кліщами, бактерици­ди - для знищення бактерій, гербіциди - для боротьби з бур’янами, зооциди - для боротьби з гризунами, інсектициди - для знищення комах.

Всі пестициди за характером діючої речовини можна розділити на такі основні групи: хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні, миш’ я- ковмісні, похідні карбамінової кислоти (карбамати), нітрофенольні.

Інтоксикації хлорорганічними сполуками

Хлорорганічні сполуки використовуються в сільському господарстві для знищення шкідників плодових дерев, зернових, овочевих і польових культур. Використовуються у вигляді аерозолів, дустів, емульсій і розчинів.

Для інтоксикації хлорорганічними сполуками, які надходять в організм в основному через дихальні шляхи, найбільш характерним є ураження сли­зових оболонок очей і глотки, риніт, носові кровотечі, кашель. При попа­данні пестицидів цієї групи в організм через шлунково-кишковий тракт у робітників з’ являється нудота, блювання, біль в животі, понос. При забруд­ненні шкірних покривів спостерігаються дерматити, екземи, частіше алер­гічного характеру. При гострих інтоксикаціях швидко розвиваються симп­томи ураження центральної нервової системи. Хронічна інтоксикація може ускладнюватись розвитком легенево-серцевої недостатності, бронхоекта- тичної хвороби і бронхіальної астми.

При гострій інтоксикації потерпілого необхідно винести із забрудненої зони, очистити шкірні покриви і промити слизові оболонки 2% розчином натрію гідрокарбонату, чи ізотонічним розчином натрію хлориду. При под­разненні слизової оболонки носа (риніт, чхання) закапують в ніс 2-3-про­центний розчин ефедрину. При подразненні трахеї, бронхів (стійкий кашель) хворим дають тепле молоко, добавляючи в нього 2% розчин натрію гідро­карбонату (1/4 чайної ложки на 1 склянку) чи наполовину з лужною міне­ральною водою, гірчичники на груди, всередину - кодеїн. Рекомендують інгаляції кисню. При збудженні використовують барбітурати (обережно!). Препарати морфію протипоказані. Хворі перебувають під диспансерним спостереженням, вони повинні довготривало дотримуватись дієти, багатої на ліпотропні речовини, солями кальцію, вітамінами, їм також рекоменду­ють санаторно-курортне лікування.

Інтоксикації фосфорорганічними сполуками

Фосфорорганічні сполуки використовуються як пестициди для знищен­ня шкідників бавовни, зернових культур, плодових дерев, декоративних куль­тур, трав. Деякі з них використовуються для знищення мух, комарів, пара­зитів. В організм отрути попадають в основному через органи дихання, трав­ний тракт і шкірні покриви. Фосфорорганічні пестициди відрізняються відносно малою стійкістю. Більшість із них руйнується у ґрунті чи воді про­тягом місяця. Вони дещо менше (порівняно з хлорорганічними) забрудню­ють харчові продукти. Характерною особливістю фосфорорганічних спо­лук є те, що вони проникають в організм через непошкоджену шкіру, не вик­ликаючи при цьому місцевих змін. Ця особливість несе велику небезпеку для працівників, оскільки може непомітно призвести до гострого отруєння.

Механізм отруєння полягає в пригніченні ферментів, які відносяться до естераз, зокрема холін естерази, яка руйнує ацетилхолін. Це зумовлює порушення передачі нервового збудження до клітин робочого органа. Роз­пізнають гострі і хронічні інтоксикації. Гострі інтоксикації характеризу­ються збудливістю, слинотечею, сльозотечею, нудотою, блюванням, бо­лем в животі, проносом і порушенням зору. При об’єктивному обстеженні виявляють, що хворий збуджений, одночасно спостерігається адинамія, яка супроводжується гіперсалівацією, гіпергідрозом. Мова, як правило, сповіль­нена, зіниці звужені, спостерігається фібриляція м’язів язика і повік, нере­гулярні поштовхоподібні рухи очних яблук, нерідко тахікардія, артеріаль­на гіпертензія. Часто наростають явища серцевої слабкості. Інколи спос­терігаються генералізація фібриляцій, сильна м’язова слабкість, коматозний стан, судоми і безперервне блювання. Блювотні маси рідкі, із запахом. Три­валість гострих отруєнь 1-15 годин. У випадку надання своєчасної допомо­ги спостерігається одужання.

Клінічна картина інтоксикації залежить від шляху попадання отрути в організм. Так при надходженні фосфорорганічних сполук через шлунково- кишковий тракт переважають ознаки диспепсії, при проникненні через шкіру - місцеві фібриляції, при інгаляційному надходженні - розлади нервової системи, до якої приєднуються зміни серцево-судинної системи.

В клінічній картині тяжкої інтоксикації розпізнають три стадії: стадію збудження, судомну і паралітичну. Перша стадія характеризується силь­ним слино- і потовиділенням, збудженням, нудотою, блюванням, болем в животі, порушенням зору, сльозотечею. Можуть приєднуватись запаморо­чення, страх, тривога. Надалі на тлі різкої астенізації і симптомів серцевої слабості з’ являються напади клонікотонічних судом. Судомна стадія ха­рактеризується порушенням центральної нервової і серцево-судинної сис­тем, змінами печінки і нирок, потьмаренням свідомості. Паралітична ста­дія проявляється різким погіршенням загального стану, розвитком коми, появою неправильного дихання за типом Чейна-Стокса. Несподівано різко понижується артеріальний тиск, зіниці звужені. Розвивається парез всієї поперечносмугастої мускулатури, яка супроводжується зменшенням м’ я- зового тонусу і зникненням рефлексів. Може виникнути колапс; іноді спос­терігається самовільне виділення сечі і калу. Майже завжди розвивається набряк легень.

Хронічна інтоксикація фосфорорганічними сполуками супроводжується розвитком астеновегетативного синдрому, який характеризується голов­ним болем, запамороченням, відчуттями тяжкості в голові, відчуттям стис­нення у скронях, зниженням пам’яті, порушенням формули сну, зниженням апетиту; іноді може розвиватися дезорієнтація, порушення свідомості, су­динні розлади, зміни емоційної сфери. Об’єктивно у хворих виявляють чер­воний стійкий дермографізм, брадикардію, артеріальну гіпотонію, дещо збільшену печінку. В периферійній крові виявляють еритроцитоз, лейкоци­тоз, зниження ШОЕ.

При гострому отруєнні хворого найперше необхідно вивести із забруд­неної зони. Шкірні покриви промивають з милом, обробляють їх 2% розчи­ном натрію гідрокарбонату, чи 5-10% розчином аміаку, 2-5% розчином хло­раміну Б. При попаданні отрути в очі їх необхідно негайно промити стру­менем чистої води і закапати 30% розчином сульфацил-натрію (альбуцид).

Антидотна терапія передбачає використання холінолітиків, до яких відноситься атропін. При легкому отруєнні підшкірно чи внутрішньом’язо- во вводять 1-2 мл 0,1% розчину атропіну сульфату, при отруєннях середньо­го чи тяжкого ступеня - 3-5 мл 0,1 розчину внутрішньом’язово чи внутріш­ньовенно. Можна також використовувати дипіроксим. Одночасно прово­дять симптоматичну терапію.

Інтоксикації ртутьорганічними сполуками

Ртутьорганічні пестициди найчастіше використовують для протравлен­ня насіння. Найчастіше використовують дусти, порошки і розчини. Основ­ними шляхами потрапляння ртутьорганічних пестицидів в організм є верхні дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, шкіра. Отрути повільно виво­дяться з сечею, рідше через шлунково-кишковий тракт. Попадаючи в організм різними шляхами, вони швидко всмоктуються в кров і проникають в різні тканини і кров, здійснюючи загально-токсичний вплив. Вони депонуються в різних органах: печінці, нирках, головному мозку.

Гостра інтоксикація найперше проявляється відчуттям металічного смаку у роті, головним болем, нудотою, блюванням, досить часто поно­сом зі слиззю, іноді з кров’ю, сильною спрагою, відчуттям печії у роті, на­бряканням і кровоточивістю ясен, різкою слабістю. Гостре отруєння роз­вивається на тлі астеновегетативного синдрому і супроводжується пору­шенням серцево-судинної системи у вигляді гіпотонії, іноді раптово виникає втрата свідомості. Пізніше розвиваються симптоми своєрідної токсичної енцефалопатії з переважним ураженням мозочка і стовбурової частини го­ловного мозку. У сечі таких хворих може виявлятися ртуть.

Хронічна інтоксикація може розвиватись порівняно швидко або через декілька тижнів чи місяців. Клінічна симптоматика отруєння проявляється поступово і є своєрідною. На початку інтоксикації спостерігається пору­шення з боку центральної нервової системи у вигляді астеновегетативного синдрому, при цьому спостерігається головний біль, запаморочення, підви­щена втомлюваність, порушення сну, послаблення пам’яті, підвищена дра­тівливість. Об’єктивно виявляється стійкий червоний дермографізм, гіпер- гідроз, актоціаноз, підвищення сухожильних рефлексів, легке тремтіння пальців рук, при більш виражених формах хворих турбує безпричинна туга, незрозумілий страх, порушення терморегуляції, спрага, поліурія. У деяких хворих виникають алергічні дерматити. З боку серцево-судинної системи характерними змінами є аритмії і гіпотонії. Ураження травної системи про­являються диспепсичними розладами. Можуть виявлятись ознаки уражен­ня нирок (альбумінурія, мікрогематурія, піурія). Діагностичним тестом є виявлення в сечі ртуті.

Вибір методу лікування залежить від форми, характеру і ступеня тяж­кості інтоксикації. Незалежно від шляху надходження токсинів в організм рекомендується промивання шкірних покривів теплою водою чи спиртово- лужним розчином. Якщо токсини попали в шлунок, необхідно промити його водою і антидотом Стрижевського (100 мл на 2-4 л води). До антидотів, які використовуються при ртутьорганічних отруєннях належить унітіол, дію якого підсилюють тіосульфат натрію і кальцію хлорид. При тяжких отруєннях використовують гемодіаліз, одночасно проводять симптома­тичну терапію. Хворим рекомендують дієту, багату солями калію, а та­кож фізіотерапевтичні процедури (хвойні ванни, гальванічний комірець, діа­термія печінки).

Інтоксикація миш’яковмісними сполуками

Миш’яковмісні пестициди використовуються в сільському господарстві для боротьби з грибковими захворюваннями рослин і гризунами. Вони по­падають в організм через органи дихання і травлення, депонуються в печінці, нирках, кістках, нігтях, волоссі. Виділяються дуже повільно через нирки, кишечник, шкіру, частково з жовчю, в жінок в період лактації з молоком. Попадаючи в організм, миш’ яковмісні сполуки порушують обмінні проце­си, уражають нервову і травну системи, органи кровотворення, здійсню­ють виражену подразнюючу дію на шкіру та слизові. Гостра інтоксикація розвивається швидко і залежить від кількості отрути і шляху надходження в організм, тому розпізнають основні три форми: катаральну (отрута по­трапляє на слизові оболонки очей і органів дихання), шлунково-кишкову, паралітичну (при попаданні в організм великих доз сполук миш’яку).

Хронічна інтоксикація відрізняється поєднанням симптомів ураження травної, нервової систем і шкіри.

При гострій інтоксикації як антидот використовують унітіол. Надалі показана симптоматична терапія. Серед фізіотерапевтичних процедур ре­комендують сірководневі ванни, електрофорез новокаїну, лікувальну фізкультуру.

Профілактика професійних отруєнь пестицидами

Головним завданням медичної сестри є проведення бесід з працівника­ми з приводу дотримання повної безпеки у роботі з отруйними речовинами. Попередження забруднення продуктів харчування водойм і атмосферного повітря. Особливу увагу слід звернути на контроль з використанням за­собів індивідуального захисту і дотриманням правил особистої гігієни. До роботи з отрутохімікатами не допускаються люди молодші 18 років. Кон­такт з пестицидами заборонений вагітним і матерям, які годують груддю. Працівників забезпечують спецодягом, спецвзуттям, рукавицями, респі­раторами і протигазами, захисними окулярами.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарсь­ких призначень і виконують необхідні втручання.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

При догляді за пацієнтами, які працюють з отрутами, важливе значен­ня має догляд за слизовими оболонками, особливо очима.

Догляд за очима здійснюють у разі наявності виділень, що склеюють вії. В таких випадках за допомогою стерильних марлевих серветок, змоче­них розчинами етакридину лактату (риванолу) 1:5000 або слабкого розчи­ну калію перманганату, спочатку розм’якшують і видаляють кірки, а потім промивають кон’юнктивальний мішок перевареною водою, відваром ро­машки, заваркою чаю або фізіологічним розчином. Для цього повіки роз­водять вказівним і великим пальцями лівої руки. Правою рукою, не торка­ючись повік та вій, проводять зрошення за допомогою гумового балончика або спеціальної скляної посудини (ундинки) від зовнішнього кута ока до внутрішнього.

Введення крапель в очі. Піпетку перед використанням треба прокип’я­тити, руки медичної сестри помити теплою водою з милом і протерти спир­том. Для кожного лікувального засобу використовують окрему піпетку. Хворий сидить, трохи закинувши голову назад. Правою рукою медична сестра набирає в піпетку 2-3 краплі стерильних ліків для кожного ока. В ліву руку вона бере марлеву серветку і пальцями відтягує донизу нижню повіку. Хворому пропонують дивитися вгору. Піпетку тримають на відстані 1-2 см від ока, не дотикаючись вій і закапують у кон’юнктивальну складку 1 краплю розчину, через короткий проміжок часу - другу і про­сять хворого закрити очі. В кон’юнктивальному мішку вміщується лише 1 крапля, тому вводити більше ніж дві краплі немає потреби. Марлевою сер­веткою сестра знімає краплі, що витиснулися з ока на шкіру. Можна впус­кати краплі в ділянку верхньої зони краю рогівки при відтягуванні верх­ньої повіки і відведенні погляду вниз. При різкому блефароспазмі хворому, який лежить на спині, після туалету шкіри навколо ока можна закапати кілька крапель лікарського засобу в шкірну ямку біля внутрішнього кутка очної щілини, а потім, розсунувши пальцями повіки, пустити рідину в ко- н’юнктивальний мішок.

Медична сестра, працюючи на підприємстві, повинна запобігати роз­витку професійних захворювань і вміти проводити оксигенотерапію.

Оксигенотерапія - використання кисню з лікувальною метою. Для інга­ляційного введення кисню необхідні балон з киснем і редуктором, киснева подушка з гумовою трубкою, краном і мундштуком. Для наповнення кис­невої подушки знімають мундштук і, відкривши кран, з’єднують гумову трубку з редуктором кисневого балона та повільно відкривають вентиль редуктора. Після заповнення подушки закривають вентиль редуктора і кран подушки, надягають мундштук. Перед інгаляцією кисню потрібно переко­натися в прохідності дихальних шляхів: відсутності в них мокротиння чи блювотних мас. Мундштук протирають спиртом, обгортають вологою марлею і прикладають до рота хворого. Відкривають кран на трубці по­душки, кисень під тиском виходить й при вдихові надходить у дихальні шляхи. Швидкість надходження його регулюють краном або натисканням на кут подушки. Хворі добре переносять подачу 4-5 л кисню за 1 хв. По­душки вистачає на 4-7 хв. Зволоження кисню при цьому способі недостатнє і хворі скаржаться на сухість слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. При використанні цього способу інгаляції мають місце значні втрати кис­ню, неможливо регулювати його концентрацію.

Для оксогенотерапії використовують носові катетери або пластикові трубки відповідної довжини і діаметра, які приєднують через трійник до джерела кисню (киснева подушка, кисневий інгалятор, централізована си­стема подавання кисню). Катетери попередньо кип’ятять, змащують сте­рильною вазеліновою олією і вводять через нижній носовий хід до задньої стінки глотки. Кисень через апарат Боброва (для зволоження) подають із швидкістю 2-3 л за 1 хв.

Інгаляцію кисню можна проводити через маску. Маски бувають мета­леві або пластикові, вигнуті таким чином, щоб при накладанні на обличчя вони закривали рот і ніс. Введення кисню за допомогою маски може здійсню­ватись за відкритою, напівзакритою або закритою системами. При відкритій системі маска нещільно прилягає до обличчя, і вдихувана газова суміш - це збагачене киснем (до 30 %) атмосферне повітря. Видих відбувається в оточуюче середовище. При інгаляції кисню за напівзакритим методом лише частина вдихуваної суміші надходить у зовнішнє середовище. Економіч­ного використання кисню досягають включенням в систему дихального мішка. З метою запобігання постійному переповненню він обладнаний кла­паном викиду, через який видаляється надлишковий об’єм дихальних газів. Маску щільно одягають на обличчя, фіксуючи її гумовими лямками. Ди­хання відбувається чистим киснем з поверненням у камеру близько 1/3 ви­дихуваного повітря. Кисень при цій системі можна не зволожувати. Час від часу дихальну камеру спорожнюють від конденсованої вологи. Недоліком цього методу є можливе збільшення концентрації вуглекислоти у суміші, яку вдихають.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Печія внаслідок попадання пестицидів на шкіру.

Причина. Подразнення поверхневого шару шкіри.

Мета. Зменшення печії.

Втручання.

1. Промити шкіру проточною водою.

2. Змастити шкіру індиферентним кремом.

3. Спостерігати за загальним станом пацієнта.

4. З’ясувати рівень знань пацієнта про техніку безпеки при роботі з пе­стицидами.

Реалізація плану догляду. Проводити заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критеріями ефективності є зменшення печії шкіри.

Контрольні питання

1. Загальні відомості про пилові хвороби легенів (пневмоконіози).

2. Основні клінічні прояви пневмоконіозів.

3. Методи лабораторних та інструментальних досліджень пневмоконіозів, інтерпре­тація отриманих даних медичною сестрою.

4. Догляд за хворими на пневмоконіоз.

5. Загальні відомості про професійні інтоксикації.

6. Інтоксикація ртуттю та її сполуками, основні клінічні симптоми, основні види екстреної долікарської допомоги.

7. Інтоксикація свинцем та його сполуками, основні клінічні симптоми, основні види екстреної долікарської допомоги.

8. Інтоксикація пестицидами, основні клінічні симптоми, основні види екстреної долікарської допомоги.

9. Участь медичної сестри у проведенні профілактичних заходів на підприємстві з метою запобігання професійним захворюванням.

10. Участь медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворими.

11. Проведення медичною сестрою оксигенотерапії.

12. Промивання шкіри та слизових оболонок ротової порожнини.

13. Промивання очей, закапування крапель в очі.

14. Складання плану догляду хворого із професійними захворюваннями і реалізація його в стаціонарних та домашніх умовах.

ДОДАТКИ

Освітньо-кваліфікаційна характеристика медичних спеціалістів

Виробничі функції, типові завдання діяльності та уміння, якими повинен володіти випускник вищого навчального закладу.

І. Медсестринська діагностика

1. Проведення суб’єктивного обстеження та оцінка отриманих даних.

В умовах лікувально-профілактичних закладів та вдома, користуючись листом сестринської оцінки стану пацієнта, шляхом спілкування з пацієнтом, хворою дитиною та її батьками, вміти:

• збирати скарги, анамнез захворювання, анамнез життя, епідеміологічний анамнез;

• оцінювати анамнестичні дані.

2. Проведення фізичного обстеження пацієнта та оцінка отриманих даних.

В умовах лікувально-профілактичних закладів та вдома, за допомогою листа сес­тринської оцінки стану пацієнта, вміти:

а) оцінювати загальний стан пацієнта;

б) проводити огляд та пальпацію:

• шкіри, підшкірної основи;

• периферичних лімфатичних вузлів;

• голови та обличчя;

• очей, повік, склер, кон’ юнктиви, зіниць;

• носа;

• вух;

• волосся;

• губ, ротової порожнини, зубів, язика;

• шиї, щитоподібної залози;

• м’ язів;

• хребта;

• кінцівок суглобів, пальців, нігтів;

в) за допомогою медичного обладнання проводити антропометричні вимірювання;

г) оцінювати фізичний розвиток дітей за допомогою стандартних таблиць; ґ) визначити стан живлення;

д) вимірювати температуру тіла та здійснювати реєстрацію в температурному листі. 3 .Проведення обстеження органів дихання та оцінка отриманих даних.

Користуючись схемою і методикою обстеження пацієнта в умовах лікувально- профілактичних закладів та вдома, за допомогою медичного обладнання, спираючись на знання анатомо-фізіологічних особливостей дихальної системи, з метою виявлення відхилень від норми, вміти проводити:

• огляд грудної клітки;

• пальпацію грудної клітки;

• оцінку кашлю;

• оцінку мокротиння;

• спірометрію;

• підрахунок частоти дихання та реєстрацію його в температурному листі.

4. Проведення обстеження системи кровообігу та оцінка отриманих даних. Користуючись схемою і методикою обстеження пацієнта в умовах лікувально-

профілактичних закладів, вдома, спираючись на знання анатомо-фізіологічних особли­востей системи кровообігу, вміти проводити:

• пальпацію артеріальних, венозних судин кінцівок;

• визначення серцевого поштовху;

• визначення частоти серцевих скорочень;

• підрахунок частоти пульсу та реєстрацію його в температурному листі;

• вимірювання артеріального тиску та реєстрацію його в температурному листі.

5. Проведення обстеження органів травлення та оцінка отриманих даних. Користуючись схемою і методикою обстеження пацієнта в умовах лікувально-профі­лактичних закладів, за допомогою медичного обладнання, спираючись на знання ана- томо-фізіологічних особливостей органів травлення, вміти проводити:

• огляд живота;

• оцінку блювотних мас;

• перкусію живота (визначення метеоризму та асциту);

• поверхневу пальпацію живота;

• перевірку симптомів Щоткіна-Блюмберга;

• оцінку випорожнень.

6. Проведення обстеження сечовидільної системи та оцінка отриманих даних. Користуючись схемою і методикою обстеження пацієнта в умовах лікувально-профі­лактичних закладів, вдома, спираючись на знання анатомо-фізіологічних особливос­тей сечовидільної системи, вміти проводити:

• огляд зовнішніх сечостатевих органів;

• перевірку симптому Пастернацького;

• оцінку сечі та сечовипускання.

7. Проведення обстеження нервово-психічної системи та оцінка отриманих даних. Користуючись схемою і методикою обстеження пацієнта в умовах лікувально-профі­лактичних закладів, вдома, за допомогою медичного інструментарію, спираючись на знання анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи, вміти:

• оцінювати нервово-психічний розвиток пацієнта;

• перевіряти набуті уміння і навички;

• рухову функцію;

• чутливість;

• рівновагу;

• пальценосову пробу.

8. Проведення обстеження вагітної та оцінка стану.

Користуючись схемою і методикою обстеження вагітної в умовах лікувально- профілактичних закладів, вдома, за допомогою медичного обладнання, вміти:

• вимірювати обвід живота;

• вимірювати висоту стояння дна матки;

• вислуховувати серцебиття плода;

• проводити пробу Мак-Клюра-Олдріча;

• володіти прийомами Леопольда;

• визначати термін вагітності та пологів;

• зважувати вагітну та аналізувати збільшення маси тіла;

• вимірювати зовнішні розміри таза;

• вимірювати індекс Соловйова.

9. Проведення обстеження роділлі, породіллі та оцінка стану.

Враховуючи можливість кровотечі під час пологів в умовах лікувально-профілак­тичних закладів, вдома, за допомогою стандартних методик, вміти:

• оглядати послід на цілісність;

• визначати об’єм крововтрати;

• визначати ознаки відокремлення посліду.

10. Проведення обстеження пацієнтки.

В умовах лікувально-профілактичних закладів з метою виявлення патології ший­ки матки та піхви, використовуючи двостулкові, ложкоподібні дзеркала та підіймач, вміти проводити дзеркальне дослідження.

Під час обстеження гінекологічної хворої в умовах лікувально-профілактичних закладів за допомогою стандартних методик, та використовуючи медичне обладнання, вміти брати мазки на:

• ступінь чистоти піхви;

• цитологічне дослідження;

• гормональне обстеження.

11. Проведення обстеження та оцінка стану новонародженого.

В умовах лікувально-профілактичних закладів, вдома, вміти оцінювати стан но­вонародженого за шкалою Апгар.

12. Виявлення та вирішення проблем пацієнта.

В умовах лікувально-профілактичних закладів, вдома, непередбачених обстави­нах, з метою задоволення основних потреб пацієнта, вміти виявляти та вирішувати проблеми при:

• нудоті;

• блюванні;

• ризику виникнення пролежнів;

• пролежнях;

• болю;

• відрижці;

• гіркоті в роті;

• печії;

• гикавці;

• діареї;

• запорі;

• зригуваннях;

• метеоризмі;

• спразі;

• запаху з рота;

• сухості в роті, шкіри;

• порушеннях апетиту;

• кашлю;

• порушеннях частоти дихання, задишці;

• неспроможності відкашлювати;

• охриплості голосу;

• мерзлякуватості;

• пітливості;

• дряпанні в горлі, за грудниною;

• вимушеному положенні;

• набряках;

• порушеннях нормальної маси тіла на 10 % і більше;

• порушеннях частоти пульсу (тахікардії, брадикардії, аритмії);

• порушеннях артеріального тиску (гіпертензії, гіпотензії);

• шкідливих звичках;

• треморі кінцівок;

• порушеннях санітарних умов проживання;

• позитивних пробах на введення фармакологічних препаратів;

• гіпогалактії;

• незагоюванні пупкової ранки;

• порушеннях розумового розвитку;

• випадінні прямої кишки;

• деформації скелета;

• порушеннях сечовиділення;

• порушеннях працездатності (повне або часткове);

• післяопераційному тремтінні;

• наявності інфільтратів;

• відчутті страху, тривоги;

• загальній слабості;

• порушенні сну;

• порушенні смакових якостей;

• порушенні тонусу м’ язів;

• порушенні чутливості шкіри;

• порушенні рухової активності;

• порушенні свідомості;

• відмові пацієнта від призначеної маніпуляції, процедури, їжі;

• відчутті сорому;

• порушенні зору;

• порушенні слуху;

• порушенні цілісності шкіри і слизових оболонок;

• висипанні на шкірі та слизових оболонках;

• свербежу;

• негативному ставленні пацієнта до призначеного лікування;

• невмінні близьких доглядати за пацієнтом;

• психоемоційному напруженні в сім’ ї, на роботі;

• порушенні нормального способу життя (частих відрядженнях, порушеннях режи­му харчування тощо);

• психологічній дезадаптації людей старечого віку.

ІІ. Технологічна