3. Інтоксикація ртуттю

Потенціальна небезпека отруєнь ртуттю виникає при її добуванні на рудниках, виплавленні її із руд, електростанціях, при виготовленні радіо- вакуумних апаратів, рентгенівських трубок, ртутних насосів. В організм ртуть проникає в основному через органи дихання, або через шлунково- кишковий тракт (через забруднені руки). Однак попадання металевої ртуті через травний тракт нешкідливе тому, що вона повністю виділяється з організму із випорожненнями. Відомі випадки ртутної інтоксикації, які ви­никли в результаті втирання ртутної мазі в шкіру.

Виділяється ртуть з сечею, фекаліями, потом, слиною і молоком ма­терів, що годують груддю. Визначення рівня ртуті в сечі має велике прак­тичне значення. Проте слід враховувати, що кількість ртуті в сечі не відпо­відає тяжкості інтоксикації, а залежить переважно від концентрації її у повітрі, яке вдихається.

Попадаючи в організм, ртуть з’ єднується з білками і циркулює в крові у вигляді альбумінатів, які блокують сульфгідрильні групи білкових спо­лук, що призводить до глибоких порушень функції центральної нервової системи; патологічний процес відбувається фазно і характеризується ком­плексом нейрорегуляторних і нейрогуморальних змін.

Розпізнають гострі і хронічні форми інтоксикації металічною ртуттю. Гострі отруєння зустрічаються досить рідко, вони можливі при вибухах ртуті при аваріях, які супроводжуються великими виділеннями ртуті в по­вітря. При цьому раптово появляється слабкість, адинамія, головний біль, нудота, блювання, відчуття металічного присмаку у роті, слинотеча, біль в животі, іноді криваві проноси. Типовими симптомами є виразковий сто­матит і гінгівіт, який виникає до кінця першої або на початку другої доби інтоксикації. Надалі спостерігається поліурія, яка переходить в анурію. Наслідком гострої інтоксикації можуть бути хронічні ураження нирок, хро­нічний коліт, ураження печінки, а також стійка астенія. Після своєчасно проведеного лікування можливе повне видужання.

У хворих, які мають довготривалий контакт з ртуттю, виникає хроніч­на інтоксикація. Спочатку у хворих розвивається симптомокомплекс „ртут­ної неврастенії”. Хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, дратів­ливість, плаксивість, порушення сну, деяке зниження пам’яті, стійкий голов­ний біль. Поступово наростають симптоми емоційної лабільності: безпри­чинний сміх, сором’язливість. Хворий стає розсіяний, йому тяжко виконува­ти роботу у присутності інших. Характерним симптомом ртутної інтокси­кації є тремор пальців витягнутих рук, який має постійний характер.

Синдром „ртутної неврастенії” супроводжується підвищеною збудли­вістю вегетативної нервової системи, найперше симпатичної. Це проявляєть­ся лабільністю пульсу, схильністю до тахікардії, артеріальної гіпертензії, появою яскраво-червоного стійкого дермографізму, еритемних плям на грудях і шиї, при хвилюванні, підвищеною пітливістю. Вегетативні пору­шення поєднуються з ураженням ендокринних залоз (щитоподібної, стате­вих). Досить часто у хворих уражаються ясна, вони стають розпушеними, кровоточивими, надалі розвивається гінгівіт і стоматит. З трофічних пору­шень найчастіше зустрічається випадання волосся і ламкість нігтів. Зміни внутрішніх органів не специфічні.

Залежно від ступеня вираженості патологічного процесу в клінічному перебігу хронічної ртутної інтоксикації розпізнають три стадії: початкову (функціональну), помірно виражених змін і виражену.

Початкова стадія або стадія „ртутної неврастенії” характеризується малосимптомністю і швидким зворотним розвитком процесу. Стадія по­мірно виражених змін характеризується появою всіх основних клінічних синдромів. Третя стадія характеризується розвитком токсичної енцефало- патії. У хворих з’являється стійкий головний біль без чіткої локалізації, без­соння, порушення ходи, слабкість в ногах, стан постійного страху, деп­ресії, зниження пам’яті та інтелекту, можливі галюцинації, тремор пальців супроводжується хореєподібним посмикуванням окремих груп м’ язів, іноді розвивається шизофреноподібний синдром. Токсичні енцефалопатії тяжко піддаються навіть активному тривалому лікуванню.

Для встановлення діагнозу важливе значення має добре зібраний про­фесійний анамнез, санітарно-гігієнічна характеристика умов праці. Підтвер­дженням діагнозу є визначення ртуті в сечі і випорожненні.

В лікуванні найбільш ефективними є використання антидотів: унітіо- лу, сукцимеру, натрію тіосульфату. Найбільш ефективним серед них є унітіол, його вводять внутрішньом’язово по 5-10 мл. В першу добу роблять

2. 4 ін’єкції, а в наступні 6-7 діб - по 1 ін’єкції щоденно. В комплекс ліку­вальних заходів включають препарати, які сприяють покращенню і мета­болізму та кровопостачання мозку (аміналон, пірацетам, стугерон), віта­мінотерапія, транквілізатори (триоксазин, мепротан), снотворні (фенобар­бітал, барбаміл). Рекомендуються фізіотерапевтичні процедури: сіркововодневі, хвойні і морські ванни; ультрафіолетове опромінення; ліку­вальна фізкультура; психотерапія. Велике значення має санація ротової порожнини. При гінгівітах та стоматитах призначають полоскання рота таніном, калію перманганатом. Показано санаторно-курортне лікування.

Один раз на рік працівники, які працюють в умовах можливого впливу ртуті і її сполук, проходять медичний огляд.

3. Інтоксикація свинцем

Інтоксикація свинцем відбувається в основному у виробничих умовах, проте зустрічаються випадки інтоксикації свинцем у побуті при вживанні харчових продуктів, які довгий час зберігались в керамічному посуді по­критому з середини свинцевою глазур’ю. Свинець проникає в організм че­рез дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт і частково через шкірні покриви. У виробничих умовах найчастіше свинець надходить в організм у вигляді пилу, аерозолю і парів. В побутових умовах отруєння відбувається через шлунково-кишковий тракт.

Свинець відноситься до отрут, які мають кумулятивні властивості. Найчастіше свинець відкладається в трабекулах кісток, крім того, він де­понується в м’ язах, печінці, нирках, невелику кількість його знаходять в селезінці, головному мозку, міокарді і лімфатичних вузлах. З депо свинець виділяється повільно, іноді протягом декількох років після припинення кон­такту з ним. Свинець виводиться з організму переважно через кишечник і нирки. Найбільша кількість його виділяється з потом, слиною, в період лак­тації - з молоком.

Свинець є отрутою, яка має політропну дію. Свинець пригнічує ак­тивність ферментів, які беруть участь в біосинтезі гема. Таким чином він діє безпосередньо на еритроцит, порушуючи морфофункціональні струк­тури еритробластів і зрілих форм, внаслідок чого тривалість їх життя ско­рочується, а загибель прискорюється. У відповідь на це відбувається акти­вація еритропоезу, яка проявляється ретикулоцитозом і збільшенням кількості еритроцитів з базофільною зернистістю. Одночасно уражається нервова система, шлунково-кишковий тракт, печінка.

Залежно від тяжкості захворювання в клінічній картині хронічної свин­цевої інтоксикації можуть переважати синдроми ураження крові, нервової системи, шлунково-кишкового тракту, печінки.

Найбільш ранніми ознаками інтоксикації є порушення крові і нервової системи. До гематологічних ознак свинцевої інтоксикації відносять ретику- лоцитоз, поява в периферійній крові еритроцитів з базальною зернистістю і анемії. Ураження нервової системи в основному перебігають з астенічним синдромом, поліневропатією і енцефалопатією. Астенічний синдром прояв­ляється швидкою втомлюваністю, загальною слабістю, підвищеною дратів­ливістю, головним болем, запамороченням, зниженням пам’яті і працездат­ності. Іноді турбує біль в кінцівках. Знижується чутливість нюхового, сма­кового, шкірного і зорового аналізаторів. Відмічається брадикардія, сповільнений дермографізм, іноді приєднується тремтіння пальців витягну­тих рук, язика, повік.

Поліневротичний синдром може проявлятися наступними формами: чут­ливими, руховими та змішаними. Чутлива форма характеризується несиль­ним болем і відчуттям слабості в руках і ногах. Об’єктивно відмічається гіпотрофія м’ язів кінцівок, болючість при пальпації вздовж нервових сто­вбурів, гіперестезія дистальних відділів кінцівок, з одночасним їх ціанозом і зниженням шкірної температури, ослабленням пульсації периферичних су­дин. Можуть виникати судоми гомілкових м’язів. Рухова форма свинцевого поліневриту супроводжується розвитком парезів та паралічів. Найчастіше уражається група розгиначів кистей і пальців рук, значно рідше - група зги­начів. Ранніми ознаками цієї форми є ослаблення сили в згиначах кисті і по­ниження їх збудливості. Пізніше розвивається так звана висяча кисть, з ча­сом приєднується атрофія м’язів.

Енцефалопатія відноситься до найбільш тяжких синдромів свинцевої інтоксикації. Клінічними ознаками енцефалопатії є асиметрія іннервації черепних нервів, анізокорія, інтенційний тремор рук, посмикування в окре­мих м’язових групах, гіперкінези, геміпарези, атаксія, ністагм, дизартрія. Можуть спостерігатися мозкові розлади у вигляді судинних кризів.

В клінічній картині свинцевої інтоксикації можуть спостерігатися зміни з боку органів травлення: свинцева кайма - лілово-сіра смужка по краю ясен. Досить часто люди, які контактують зі свинцем, мають скарги на відчуття металічного присмаку в роті, печію, нудоту, поганий апетит, пе­ріодичний переймоподібний біль в животі, нестійкі випорожнення: часті за­пори, які змінюються поносами. Найбільш тяжким синдромом ураження шлунково-кишкового тракту є свинцева колька, яка супроводжується ар­теріальною гіпертензією.

Розпізнають початкову, легку і виражену форму інтоксикації.

Діагноз свинцевої інтоксикації встановлюють на основі ретельно зібра­ного професійного анамнезу, даних об’єктивного обстеження, результатів лабораторних досліджень (ретикулоцитоз, збільшення числа еритроцитів з базофільною зернистістю, зниження вмісту гемоглобіну, підвищеної екск­реції з сечею 5-амінолевулинової кислоти і копропорфірину в креатиніні).

Основним лікувальним, а також профілактичним заходом є припинен­ня контакту зі свинцем і виведення його з організму. Найбільш ефективни­ми засобоми, що сприяють виведенню свинцю є комплексони: тетацин- кальцій і пентацин. Тетацин-кальцій вводять внутрішньовенно струминно повільно, по 20 мл. Пентацин є більш ефективним препаратом, його вво­дять внутрішньовенно струминно повільно по 20 мл. Широко використо­вується Б-пеніциламін. Лікування поєднують з вітамінотерапією, транкві­лізаторами. З фізіотерапевтичних процедур рекомендують хвойні ванни, чотирикамерні ванни з сіркою, масаж. Рекомендують курортне лікування.

Всі працівники, які працюють в умовах можливого контакту з свин­цем та його сполуками, один раз на рік повинні проходити медичні огляди. З метою профілактики таким працівникам рекомендують призначати пек­тини, які містяться в плодах і коренеплодах (яблуках тощо). Працівникам рекомендують щоденно приймати вітамін С протягом 1 місяця не рідше ніж 2 рази на рік.