1. Силікатози

Силікатози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу силікатів - мінералів, що містять оксид кремнію у зв’язаному стані з іншими елементами. Силікати широко розповсюджені в природі і застосовуються в різних галузях промисловості; найбільш розповсюдженими з них є азбест, тальк, цемент.

Азбестоз - виникає внаслідок дії азбест-силікату і характеризується розвитком дифузного хронічного інтерстиціального фіброзу легень.

Захворювання характеризується повільним перебігом і відсутністю гострих форм, частіше виникає через 5 років роботи з азбестом. Спочатку розвивається хронічний бронхіт і емфізема. Першими скаргами є задишка, нападоподібний кашель, спочатку сухий, потім із в’язким мокротинням, яке тяжко виділяється, біль в грудній клітці, особливо при кашлі, виражена слабість, швидка втомлюваність, головний біль. Змінюється вигляд хво­рих: вони худнуть, відмічається сіро-землисте забарвлення шкірних покривів з ціанотичним відтінком обличчя і губ.

Перкуторно і аускультативно в легенях визначаються ознаки хроніч­ного бронхіту і дифузної емфіземи легень. Діагностичною ознакою є на­явність в мокротинні азбестових волокон і тілець, а також утворення на шкірі хворих азбестових бородавок. Появу азбестових волокон в мокро­тинні слід вважати як самоочищення легень і дихальних шляхів від пилу азбесту. Так звані азбестові бородавки виникають внаслідок проникнення волокон азбесту в епітеліальний покрив шкіри. На місці їх проникнення відмічається виражене ороговіння епітелію та інтенсивна проліферація клітинних елементів з появою гігантських клітин. Азбестові бородавки появляються на пальцях рук і ніг, кистях і стопах. Діагноз підтверджується рентгенологічно наявністю у нижніх відділах легень ситових сітчастих ут­ворень з малою кількістю або повною відсутністю вузликових елементів. Частими ускладненнями азбестозу є туберкульоз, гострі пневмонії, брон- хоектатична хвороба, рак легень.

2. Пневмоконіози від органічного пилу

Бісиноз - професійне захворювання, яке виникає при тривалому вди­ханні рослинного волокнистого пилу (бавовна, льон, рідше конопля). Термін „бісиноз” походить від грецького слова, що в перекладі означає тонкий льон. Основним шкідливим фактором на бавовноочисних і бавовнопрядиль­них підприємствах, льонокомбінатах, шпагатопрядильних фабриках є пил змішаного складу, включаючи органічну і мінеральну фракції. Пил досить часто буває забруднений бактеріями і грибами, переважно плісневими. В основі розвитку захворювання лежить порушення бронхіальної провідності.

Перші клінічні ознаки захворювання з’ являються через декілька років роботи в умовах значної запиленості. Пацієнти скаржаться на стиснення і біль в грудній клітці, утруднене дихання, сухий кашель, загальну слабкість. Спочатку перераховані симптоми виникають лише після вихідних („симп­том понеділка”), а надалі вони можуть ставати постійними. Іноді з бісино­зом зв’язують гостре захворювання, що виникає в частини осіб в початко­вому періоді їх роботи на текстильному підприємстві, так звана „фабрич­на лихоманка”. Характер клінічних проявів і їх вираженість значно варіюють. Захворювання починається в кінці першого дня роботи, або вве­чері: підвищується температура, появляється мерзлякуватість, головний біль, симптоми подразнення слизових (різкий сухий кашель, сухість і першін- ня в горлі, нежить, чхання, біль в очах, сльозотеча), появляється нудота, блювання, уртикарна висипка. Часто всі симптоми зникають на наступ­ний день, іноді тривають кілька днів, переважно вечорами. Вважається, що у тих, хто переніс „фабричну лихоманку”, надалі після тривалої роботи бісиноз виникає частіше, ніж у тих, хто на неї не хворів.

За перебігом бісинозу виділяють три стадії. Перша стадія характери­зується появою симптомів захворювання після вихідних днів і відпустки. На другій стадії напади задишки і кашлю стають більш вираженими і зустрі­чаються протягом всього часу роботи, але понеділок залишається „тяж­ким” днем. Світлі періоди зникають на третій стадії бісинозу, суб’єктивні розлади спостерігаються протягом всього тижня і поза виробництвом, об’єк­тивно - виражена симптоматика хронічного бронхіту, емфіземи легень, іноді приєднується пневмонія. Діагноз підтверджується рентгенологічними до­слідженнями: ознаки емфіземи, ущільнення коренів легень, підсилення леге­невого малюнка, гіллястий пневмосклероз з переважною локалізацією в прикореневій зоні.

Лікування проводять симптоматичне і призначають бронхолітики (те­офедрин, еуфілін), аскорбінову кислоту, теплі вологі інгаляції.

„Фермерська легеня” - своєрідне алергічне захворювання легень у сільськогосподарських робітників, яке виникає при обмолочуванні ячме­ню, вівса та інших злаків, при переробці сільськогосподарської продукції. Патологія обумовлена вдиханням рослинного пилу сіна, зерна, що гниє. Термофільні мікроорганізми мають антигенні властивості і викликають го­стрий, рідше підгострий або хронічний алергічний альвеоліт, що супровод­жується ураженням дрібних бронхів і васкулітами.

Розрізняють гостру, підгостру і хронічні форми захворювання. В гос­трому періоді через 4-12 годин після роботи із заплідненим зерном появ­ляється гарячка, кашель сухий або з мокротинням, нездужання. В легенях вислуховуються вологі хрипи і крепітація переважно в нижніх відділах. Клінічна картина нагадує пневмонію, функція дихання знижена, рентгено­логічно в легенях - множинні плямисті тіні. Клінічна картина може зникну­ти через декілька днів, але при продовженні контакту із зерном захворю­вання може перейти в хронічну форму з розвитком дифузного фіброзу. В крові відмічається лейкоцитоз, може бути еозинофілія.

Перебіг захворювання залежить від його форми. Гостра форма через 3­4 тижні закінчується повним видужанням. При хронічній формі можливий розвиток легеневої і серцевої декомпенсацій. Лікування проводимо симп­томатичне.

Роль медичної сестри у профілактиці захворювання

Медична сестра, працюючи на виробництві, повинна контролювати дотримання встановлених санітарним законодавством норм гранично до­пустимих концентрацій окремих видів пилу, вимагати від адміністрації засобів знепилювання (зрошування, відсмоктуюча вентиляція, гасіння пилу піною, застосування поверхнево-активних змотувачів пилу тощо), а та­кож індивідуальних засобів захисту дихальних шляхів (респіратори). Для профілактики пилових захворювань легень після роботи проводять інга­ляції 2-3% розчином натрію гідрокарбонату, лужною мінеральною водою. Виведенню пилу з легень сприяють ультрафіолетове опромінення шкіри, відвідування парної і сауни.

Особи схильні до захворювання на пневмоконіоз (наявність захворювань органів дихання, ЛОР - органів), не повинні допускатися до роботи, де є контакт з пилом. Тому важливе значення має детальний збір анамнезу життя хворого, а також медичного огляду при влаштуванні на роботу і наступних медичних оглядах працюючого. Профілактичні огляди проводять раз на два роки, або щороку залежно від виду пилу та характеру роботи. Усім робітни­кам проводиться флюоро- або рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, а також показники функцій легень, включаючи життєву ємність ле­гень та об’єм форсованого видиху за першу секунду.

Догляд за хворими на пневмоконіози медична сестра проводить залеж­но від проблем пацієнта.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРОФЕСІЙНІ ІНТОКСИКАЦІЇ

В промисловому виробництві нерідко використовують речовини, які мають токсичні властивості. Такими речовинами можуть бути початкові, проміжні та кінцеві продукти хімічної промисловості, різні розчинники, лаки, фарби, інсектофунгіциди. Подібні речовини можуть утворюватись і при деяких процесах, пов’язаних з переробкою нафти і кам’яного вугілля, газо- і електрозварювання, вибухових роботах.

Основні шляхи попадання в організм промислових отрут - органи ди­хання і шкіра, рідше шлунково-кишковий тракт. Через органи дихання про­никають в основному токсичні речовини, які знаходяться в газо- чи паро­подібному стані, а також у вигляді аерозолю і пилу. Токсичні речовини, які розчиняються в жирах, легко проникають через непошкоджену шкіру, до них відносяться - органічні розчинники, ефіри, аміно- і нітросполуки аро­матичного ряду, тетраетил свинець, хлор- і фосфорорганічні інсектофун- гіциди. Проникнення токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт спостерігається в основному при аварійних ситуаціях, а також при засмок­туванні ротом отруйних розчинів в піпетки і шланги.

Токсичні речовини, що надійшли в організм, мають здатність вибірко­во накопичуватись в певних органах - депо, тоді концентрація їх в крові значно знижується, а це зумовлює зниження їх токсичного впливу. Ток­сичні речовини можуть виділятись з організму у незміненому і в зміненому вигляді через легені, шлунково-кишковий тракт, нирки, шкіру (потові і сальні залози), слинні і молочні залози. Через плаценту отрута може попа­дати в кров плода. У жінок в період лактації при контакті з токсичними речовинами, останні можуть виявлятись в молоці. Небезпека інтоксикації і її ступінь залежать від кількості і тривалості надходження отрути в організм. По клінічній картині розпізнають гострі (розвиваються в результаті одно­разового надходження в організм великої кількості токсичних речовин), підгострі (виникають при одноразовому надходженні отрути в організм, але в меншій кількості), хронічні форми інтоксикації (розвиваються повільно в результаті тривалого надходження в організм невеликої кількості ток­сичних речовин чи в результаті повторних гострих інтоксикацій).

Основні загальні принципи надання невідкладної допомоги при гострих інтоксикаціях: 1) негайне припинення подальшого надходження токсичних речовин в організм потерпілого; 2) виведення токсичних речовин, які по­трапили в організм; 3) нейтралізація токсичних речовин, які знаходяться в організмі; 4) відновлення функції найбільш важливих для життєдіяльності органів і систем.

Якщо токсичні речовини знаходяться у повітрі, яке вдихається, потерпі­лого необхідно якнайшвидше вивезти із зони їх дії. При попаданні токсичних речовин на шкіру чи одяг, слід ретельно обмити теплою водою уражені ділян­ки шкірних покривів і зняти забруднену одежу. Якщо отрута потрапила в шлунок, здійснюють ретельне промивання шлунка з наступним введенням через зонд адсорбуючих засобів (активованого вугілля). Якщо отрута не викликає подразнення слизової оболонки шлунка і не має припікаючої дії, можна призначити блювотні засоби. Крім цього, для прискорення виведення отрути, що проникла в кишечник, рекомендують сольові проносні.

При багатьох інтоксикаціях для виведення та нейтралізації отрути, що знаходиться в організмі, використовують відповідні антидоти і комп- лексони (унітіол, натрію тіосульфат, тетацинкальцій, пентацин, пеніци- ламін, депіроксим, ізонітрозин, метиленовий синій, амілнітрит та ін.).