3. Сироваткова хвороба

Сироваткова хвороба - алергічне захворювання, яке зумовлене вве­денням сироваток чи препаратів із них і характеризується запальним по­шкодженням судин і сполучної тканини.

Сироваткова хвороба нерідко супроводжує введення нативних анти­токсичних сироваток (наприклад, під час лікування дифтерії сироваткова хвороба спостерігається в 20-85% випадків). Після введення сироваток, очищених шляхом ферментативного гідролізу, частота сироваткової хво­роби знизилась до 1-10%. Смертність від сироваткової хвороби - 1 випадок на 50 000 введень сироватки. Причиною смерті є анафілактичний шок.

ЧИННИКИ - гетерелогічні або гомологічні білкові препарати.

Більшість сироваток виготовляють з крові гіперімунізованих коней. Білки цих сироваток і є антигенами, які зумовлюють сироваткову хворобу. Із засто­суванням різних способів очищення їх алергічні властивості значно знизились. При внутрішньовенному введенні сироваткова хвороба розвивається частіше.

КЛІНІКА

При первинному введенні сироватки розвитку гострої реакції передує інкубаційний період (7-10 діб). Далі у продромальному періоді спостері­гається гіперемія і гіперестезія шкіри, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, невеликі висипання навколо місця ін’єкції. Температура піднімається до 39-40 ^оС, з’ являється висипання, яка супроводжується вираженим свер- біжем і має еритематозний, папульозний, зрідка геморагічний характер. Після появи висипки температура тіла знижується. Досить часто захворю­вання супроводжується поліартларгією, скутістю у суглобах. Найчастіше уражаються колінні, ліктьові, гомілковостопні і променезап’ясткові сугло­би. У хворих виявляють регіонарний лімфаденіт, іноді збільшується селезін­ка. Хворі скаржаться на серцебиття, задишку, біль в ділянці серця, слабість. Об’єктивно - артеріальний тиск знижений, тони серця ослаблені.

При тяжкому перебігу захворювання в патологічний процес втягуються органи травлення (нудота, блювання, діарея), нирки (гломерулонефрит), легені (емфізема), печінка (гепатит). Ураження з боку нервової системи проявляються у вигляді невриту і поліневриту та дуже рідко - у вигляді менінгоенцефаліту.

Діагностику сироваткової хвороби проводять на основі анамнезу, скарг, об’єктивного обстеження та лабораторних даних. У крові в продромальний період спостерігаються незначний лейкоз, низька ШОЕ. На висоті захворю- вання - лейкопенія з відносним лімфоцитозом, значно збільшена ШОЕ, тром­боцитопенія, зниження рівня еозинофільних гранулоцитів, гемаглютинуючі антитіла до вказаної сироватки у високих титрах.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарсь­ких призначень і виконують необхідні втручання.

ПРОГНОЗ

При легкому та середньому ступенях захворювання гострий період триває 5-7 діб і зміни зворотні. При тяжкому перебігу процес триває 2-3 тижні. Хронічний рецидивуючий перебіг, як правило, зумовлений безперер­вним надходженням алергену в організм.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1. При тяжкій формі захворювання лікування проводять як при шокові.

2. При легкій формі призначають препарати кальцію, аскорутину, ан- тигістамінних засобів.

3. Для зменшення свербіжу рекомендують теплі ванни і обтирання 5% ментоловим спиртом, або розведеним столовим оцтом.

4. При ураженні суглобів призначають нестероїдні протизапальні пре­парати (вольтарен, ібупрофен).

5. При ураженні серця і нервової системи - кортикостероїди.

6. Симптоматична терапія за показаннями.

ПРОГНОЗ

Прогноз хвороби сприятливий. У людей з обтяженою алергічною спад­ковістю або тих, хто страждає на алергічні захворювання, може спостері­гатись хронічний перебіг.

ПРОФІЛАКТИКА

Полягає у визначенні чутливості до антигенів перед введенням сиро­ватки. Для цього внутрішньошкірно вводять 0,1 мл сироватки в розведенні 1:100. Позитивна реакція свідчить про протипоказання до введення сиро­ватки. Профілактичне значення має введення сироватки за схемою Без- рєдка: спочатку 0,1-0,2 мл і тільки потім за відсутності місцевої і загальної реакції всю дозу.

Профілактика включає такі загальні заходи: поліпшення якості сиро­ваток і людського у-глобуліну; застосування сироваток за суворими пока­заннями та максимальна заміна їх у-глобуліном людини; перед введенням сироватки проводити попереднє тестування; для запобігання перехресних реакцій людям, які перехворіли на сироваткову хворобу, не рекомендуєть­ся вживати кінське м’ясо, кумис, мати контакт з тваринами, кров яких ви­користовувалась для виготовлення лікувальних сироваток. Важливе зна­чення для профілактики має чітко зібраний алергологічний анамнез.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ІЗ АЛЕРГІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

Особливості догляду за хворими на алергози як у стаціонарі, так і вдо­ма, перш за все, полягають у якнайретельнішому обмеженні контакту їх з алергенами. В приміщенні не рекомендується тримати багато рослин, особ­ливо тих, що цвітуть, м’які меблі, акваріуми, килимові доріжки, тяжкі пор­тьєри, в яких скупчується пил, небажані подушки і перини з пір’я, пуху. Краще користуватись ватними або поролоновими подушками, 2-3 рази на день здійснюють вологе прибирання палат. Провітрюють приміщення тільки за умови відсутності в повітрі пилку рослин.

Слід пам’ятати, що багато сильних запахів можуть викликати загост­рення у хворих на поліноз та атопічну бронхіальну астму. Тому медично­му персоналу відділення, де лікуються такі хворі, не тільки самим не мож­на користуватись парфумами, одеколоном, кремами, дезодорантами і ла­ками для волосся, але й стежити, щоб сусіди по палаті, відвідувачі, а вдома родичі хворого не застосовували ароматичних речовин. Медичний персо­нал перед початком роботи повинен приймати душ і вдягати робочий одяг.

У домашніх умовах хворі з алергією вимагають особливо суворих гігієнічних умов: небажані тютюновий дим, кухонні запахи, квіти, одеколон, парфуми. Приміщення, де перебуває хворий, потрібно добре провітрювати, у кімнаті слід проводити вологе прибирання, часто міняти постільну білизну.

Для хворих на полінози (гострі запальні зміни слизових оболонок - го­ловним чином дихальних шляхів та очей, які викликаються пилком рослин) важливим моментом у лікуванні є ізоляція їх під час цвітіння рослин. Пала­ту, де перебувають хворі, захищають від проникнення пилку рослин. Віконні рами заклеють папером, вікна і двері доцільно завішувати вологими про­стирадлами. Хворим в цей час рекомендують носити окуляри. Поза стаці­онаром у сонячні дні їм забороняють виходити на вулицю, де в повітрі є велика концентрація пилку.

У харчування хворих не рекомендують вводити продукти, які можуть спричинити алергічні захворювання (яйця, шоколад, цитрусові, рибу, кра­би, горіхи, перець, гірчицю тощо). Гірчицю слід вилучити з буфету розда­вальні та приміщень для миття посуду відділень, де перебувають хворі з алергією. У загальній дієті хворих з алергічними недугами обмежують вуг­леводи, кухонну сіль і рідину з урахуванням індивідуальної непереноси- мості того чи іншого продукту.

Догляд за хворими в стані анафілактичного шоку. Хворого необхідно тепло вкрити, обкласти грілками і постійно давати кисень. Після надання невідкладної допомоги хворий підлягає терміновій госпіталізації. Треба пам’ятати, що транспортування хворого можливе тільки після зняття ос­новних проявів шоку і нормалізації артеріального тиску. Під час транс­портування у хворого може знову виникнути гіпотензія, різке збудження, тому всі необхідні препарати й інструменти повинні бути напоготові.

Проби на чутливість до медикаментозних препаратів. З діагностичною метою застосовують внутрішньошкірне введення ліків (алергічні проби). Ін’єкції зазвичай проводять на внутрішній поверхні передпліччя. Шкіру на місці ін’єкції протирають спиртом, а потім ефіром. Шприц беруть у праву руку, фіксуючи пальцями циліндр, поршень і муфту голки, зріз якої повернутий догори. Лівою рукою шкіру в місці ін’єкції дещо натягують, охопивши передпліччя з тильної поверхні його. Тонку голку з малим просвітом довжиною 2-3 см вколюють майже паралельно у товщу шкіри на невелику глибину (до зникнення про­світу зрізу її). Спрямовуючи голку паралельно поверхні шкіри, вводять 1-2 краплі рідини, при цьому в шкірі утворюються білуваті горбики у вигляді “ли­монної шкірки”. Поступово просуваючи голку і витискаючи зі шприца рідину краплинами, вводять необхідну її кількість. До місця ін’єкції прикладають сте­рильну ватну кульку зі спиртом і швидко витягують голку.

Протипоказання: захворювання шкіри, гострі інфекційні хвороби, за­гострення хронічних захворювань, алергічні стани, епілепсія.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Свербіж шкіри, кропив’янка.

Причина. Вживання полуниць.

Мета. Зменшення свербежу, зникнення кропив’янки.

Втручання.

1. Провести бесіду з пацієнтом, виявити рівень його знань про алергічні захворювання.

2. Пояснити хворому причину виникнення проблеми.

3. Пояснити хворому необхідність в обмеженні вживання ягід.

4. Дати хворому антигістамінні препарати за призначенням лікаря. Реалізація плану догляду. Провести заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критерієм ефективності проведених заходів є змен­шення свербежу та зникнення кропив’янки.

Контрольні питання

1. Уявлення про алергію та алергічні реакції миттєвого і сповільненого типу.

2. Причини алергічних реакцій і механізм їх виникнення.

3. Методи діагностики алергічних реакцій.

4. Кропив’янка, чинники виникнення, основні клінічні симптоми і синдроми.

5. Перебіг та ускладнення кропив’янки, її прогноз.

6. Набряк Квінке, чинники виникнення, основні клінічні симптоми, перебіг і ускладнення.

7. Анафілактичний шок, чинники виникнення, основні клінічні симптоми.

8. Надання долікарської невідкладної допомоги при анафілактичному шоку.

9. Сироваткова хвороба, чинники виникнення, основні клінічні симптоми, перебіг і ускладнення.

10. Техніка виконання скарифікаційної та внутрішньошкірної проби на чутливість організму до препарату.

11. Складання плану догляду хворого із гострими алергічними захворюваннями та реалізація його в стаціонарних і домашніх умовах.

3.9. ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

1. Загальні відомості про пилові хвороби легень (пневмоконіоз)

Виробничий пил є одним з найбільш поширених і несприятливих фак­торів, які впливають на здоров’я людини. В різних галузях промисловості і сільського господарства багато виробничих процесів пов’язані з утворен­ням пилу.

Виробничий пил є аеродисперсною системою (аерозоль), в якій дис­персним середовищем є повітря, а дисперсною фазою - тверді пилові час­тинки. За походженням виробничий пил поділяється на органічний (рос­линний, тваринний), неорганічний (мінеральний, металевий) та змішаний. Фізико-хімічні властивості пилу визначають характер впливу його на організм людини, який може проявлятись фіброгенною, подразнюючою, алергічною та токсичною діями. У виробничих умовах пил проникає в організм людини через дихальні шляхи і накопичується в легенях. Залеж­но від виду пилу, що викликає патологічні зміни в легенях, розрізняють і відповідні види пневмоконіозів.

Пневмоконіози - досить поширені захворювання легень, в основі яких лежить розвиток фіброзу легеневої тканини, викликаний тривалим попа­данням в легені виробничого пилу. Вони виникають у робітників гірничо- видобувної, металургійної, вугільної промисловостей, на виробництві бу­дівельних матеріалів у керамічному, фарфоро-фаянсовому, металооброб­ному виробництвах, у текстильній промисловості, сільському господарстві та ін.

В класифікації пневмоконіозів виділено два розділи - види пневмоконі- озів і клініко-рентгенологічна їх характеристика. Залежно від причини ви­никнення захворювань розпізнають шість груп пневмоконіозів:

• силікози - пневмоконіози, зумовлені вдиханням пилу, який містить вільний діоксид кремнію;

• силікокатози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу міне­ралів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елемента­ми: магнієм, алюмінієм, залізом, кальцієм (азбестом, талькоз, каоліноз, цементний пневмоконіоз);

• металоконіози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу ме­талів: заліза (сідероз), алюмінію (алюміноз), барію (баретоз);

• карбоконіози - пневмоконіози, які виникають під впливом дії вугле- цевмісного пилу: кам’яного вугілля, коксу, графіту, сажі (антракоз, графі­том, сажовий пневмоконіоз);

• пневмоконіози від змішаного пилу (антракосилікоз, сідеросилікоз);

• пневмоконіози від органічного пилу (зерновий пневмоконіоз).

За клініко-рентгенологічною характеристикою розрізняють вузлико­вий, інтерстеціальний (дифузно-склеротичний) і вузловий пневмоконіоз.

Силікоз

Серед усіх пневмоконіозів силікоз є найбільш поширеною формою, яка виникає від вдихання пилу кремнозему, що містить діоксид кремнію у вільному стані. Найчастіше виникає у робітників гірничорудної промисло­вості при добуванні вугілля, різних руд та інших корисних копалин; в ма­шинобудівній промисловості серед робітників ливарних цехів; при вироб­ництві вогнестійких і керамічних матеріалів, при тунелебудуванні, обробці граніту та інших порід, які містять двоокис кремнію, при розмолі піску.

Стаж роботи до розвитку силікозу в умовах запиленості на сучасних підприємствах в середньому становить 15-20 років.

Пил, попадаючи з повітрям в дихальні шляхи, частково осідає на сли­зових оболонках, частина його накопичується в альвеолах, а потім вже проникає в лімфатичні судини між альвеолярних перегородок, плевру та лімфатичні вузли коренів легень.

Клінічна картина і прогноз при силікозі можуть бути різними залежно від стажу і характеру роботи на виробництві, від ступеня дисперсності пилових частинок, від концентрації пилу в робочих приміщеннях, від стану здоров’я робітників та перенесених захворювань. Тривалий час хвороба може пере­бігати латентно з незначними клінічними проявами. Для силікозу характер­на тріада скарг: задишка, біль в грудній клітці, кашель. Основним симпто­мом силікозу є задишка, проте в ранніх стадіях вона може зовсім не зустрі­чатись або виникає при значному фізичному навантаженні і швидко проходить після відпочинку. Пізніше при прогресуванні силікозу задишка поступово підсилюється і виникає вже при невеликому фізичному навантаженні.

Досить часто хворі скаржаться на колючий біль в грудній клітці без чіткої локалізації. Біль турбує у всіх стадіях захворювання, спочатку він непостійний, короткочасний, потім стає тиснучим, з’ являється відчуття скутості в ділянці грудної клітки. Біль пов’язаний з розвитком масивних склеротичних плевральних нашарувань.

Кашель з’являється в пізніх стадіях захворювання, він поступово наро­стає і стає вологим. Крім перерахованих скарг, хворих турбує загальна слабість, швидка втомлюваність, пітливість.

Об’єктивні прояви хвороби тривалий час залишаються незначними, але вже на ранніх стадіях хвороби над нижніми відділами легень вислуховується коробковий звук, який вказує на розвиток базальної емфіземи. В пізніх ста­діях хвороби вислуховується жорстке дихання над ділянками притуплення і різко ослаблене - над ділянками коробкового звуку. Появу сухих або воло­гих хрипів, крепітації і шуму тертя плеври частіше можна пояснити приєднан­ням ускладнень: бронхіту, пневмонії, туберкульозу, ураження плеври.

При лабораторних дослідженнях визначають помірне підвищення ШОЕ, зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну. Важливе значення для діаг­ностики і встановлення ступеня тяжкості силікозу має дослідження функції зовнішнього дихання, яке визначається показниками життєвої ємності ле­гень, об’єму форсованого видиху, частотою дихання та інше.

Лікування силікозу повинно бути комплексним і спрямованим на віднов­лення порушених функцій, попередження приєднання туберкульозу та при­пинення прогресування силікотичного процесу. Харчування повинно бути повноцінним, вітамінізованим. Для попередження розвитку хвороби і про­гресування фіброзного процесу в легенях при початкових стадіях силікозу застосовують фізіотерапевтичні методи: ультрафіолетове випромінюван­ня, УВЧ, ультразвук на грудну клітку.

Для покращення дихальної функції та газообміну застосовують дихаль­ну гімнастику і оксигенотерапію. При легенево-серцевій недостатності призначають серцеві глікозиди та сечогінні препарати. В останні роки для лікування силікозу застосовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімот- рипсин, хімопсин), а також гіалуронідазу, лідазу, ронідазу. Ферменти при­значають у вигляді інгаляцій. При швидко прогресуючому силікозі при­значають курс гормональної терапії (кортизон, преднізолон) в комбінації з протитуберкульозними препаратами з профілактичною метою. Хворі на силікотуберкульоз лікуються в протитуберкульозних диспансерах. За по­казаннями застосовують відхаркуючі мікстури, заспокійливі засоби. При ускладненні силікозу неспецифічною пневмонією призначаються антибіо­тики і сульфаніламідні препарати.

Санаторно-курортне лікування показано хворим на початкових ста­діях захворювання і проводиться в санаторіях південного берега Криму.