Геморагічні діатези
Тромбоцитопенічна пурпура - захворювання, яке характеризується підвищеним руйнуванням тромбоцитів у разі достатнього їх утворення в кістковому мозку. Частіше зустрічається у жінок молодого і середнього віку.
ЧИННИКИ - підвищене руйнування тромбоцитів макрофагами селезінки та печінки.
При захворюванні різко скорочена тривалість життя тромбоцитів до декількох годин замість 7-10 діб - у нормі.
КЛІНІКА
Основним симптомом захворювання є кровоточивість петехіально-пля- мистого типу у вигляді шкірних геморагій та кровотеч із слизових оболонок: носові, з ясен, шлунково-кишкові, ниркові, кровохаркання, у жінок маткові кровотечі. Тяжким ускладненням є крововилив у мозок, сітківку очей. Великі крововиливи з’являються в місцях ін’єкцій. У таких хворих позитивні симптоми джгута і щипка.
ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:
геморагічний;
інтоксикаційний.
В загальному аналізі крові виявляють зменшення кількості тромбоцитів, інколи аж до повного зникнення. Морфологічно тромбоцити мають великі розміри і атипову форму. У кістковому мозку збільшення кількості мегакаріоцитів, їх молодих форм, відсутність відшнурування тромбоцитів. Час кровотечі різко подовжений, рефракція кров’яного згустка на висоті тромбоцитопенії відсутня.
ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО
Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
Ліжковий режим.
Висококалорійна дієта.
Медикаментозна терапія (глюкокортикоїди).
Спленектомія (ефективна у 80% випадків).
Імунодепресанти (циклофосфан, вінкристин) - при неефективності спленектомії.
Місцево-гемостатичні засоби (гемостатична губка, андроксан, тампонада з є-амінокапроновою кислотою).
Гемотрансфузії - тільки за життєвими показаннями.
Геморагічний васкуліт, хвороба Шенлейна-Геноха - множинний мікро-
тромбоваскуліт, який уражує судини шкіри, внутрішніх органів. Це імуно- комплексне захворювання, септичне запалення мікросудин із деструкцією стінок, тромбуванням та утворенням імунних комплексів.
ЧИННИКИ:
вірусні та бактеріальні інфекції;
щеплення;
медикаментозна алергія;
харчова алергія;
паразитарні інвазії;
холод.
КЛІНІКА
За перебігом розрізняють: гострі (блискавичний варіант), хронічні та рецидивуючі форми.
Шкірно-некротична форма проявляється кропив’янкою, імунною тромбоцитопенією, гемолізом. Папульозно-геморагічна висипка найчастіше виникає на кінцівках, сідницях, рідше тулубі. Вона мономорфна, у разі тяжкого перебігу хвороб, ускладнюється некрозами, покривається кірочкою, надовго залишається пігментація. При натискуванні висипка не зникає.
Суглобовий синдром виникає разом із шкірним або через декілька днів після нього і проявляється болючістю великих суглобів. Через декілька днів біль минає, але в разі появи нової висипки може виникнути знову. Нерідко суглобове ураження буває стійким, нагадує ревматоїдний поліартрит.
Абдомінальний синдром частіше спостерігається в дитячому віці (у 5472 % хворих), нерідко передує шкірним змінам. Основна ознака - сильний біль у животі, постійний чи переймоподібний. Біль зумовлений крововиливами в стінку кишки, геморагіями в субсерозний шар та брижу. Ці крововиливи можуть поєднуватися з геморагічним випотом у кишкову стінку і слизову оболонку, кровотечами з неї в ділянках некрозу, кривавим блюванням, меленою чи свіжою кров’ю в калі, несправжніми позивами, частими випорожненнями або їх затримкою.
Відзначається лихоманка. У разі масивних кровотеч розвивається колапс і гостра постгеморагічна анемія. Часто блювання призводить до великої втрати рідини та хлоридів. У більшості хворих абдомінальний синдром нетривалий і минає самостійно протягом двох-трьох днів. Періоди сильного болю чергуються з безбольовими проміжками, які тривають 1-3 год.
Нирковий синдром розвивається за типом гострого чи хронічного гломерулонефриту з мікро- чи макрогематурією, протеїнурією (від 0,33 до 30% білка в сечі), циліндрурією. Артеріальна гіпертензія спостерігається рідко, можливий нефротичний синдром. Ураження нирок відбувається не одразу, а через 1-4 тижні після початку захворювання. Ознаки гломерулонефриту можуть зберігатися декілька тижнів чи місяців, але можливий затяжний чи хронічний перебіг. У частини хворих ураження нирок прогресують швидко, з переходом в уремію в перші 2 роки захворювання. Найбільш грізний є підгострий нефрит з високою гіпертензією. Але в більшості хворих гематурія і протеїнурія швидко минають.
Рідше виявляються судинні ураження легенів, які дають смертельну легеневу кровотечу, та церебральна хвороба з головним болем, менінгіальни- ми симптомами (геморагії в оболонки мозку), епілептиформні напади.
Часто підвищується температура тіла до 38-39 °С, потім - субфебриль- на, спостерігаються невеликий лейкоцитоз, збільшена ШОЕ.
ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:
шкірний, або простий;
суглобовий;
абдомінальний;
нирковий;
змішаний.
Важливе значення для оцінки тяжкості та варіанту процесу мають: кількісне визначення вмісту фактора Віллебранда в плазмі. Його рівень збільшується в 1,5-3 рази, підвищення відповідає тяжкості та поширеності ураження, мікросудин, адже ендотелій судин - єдине місце синтезу фактора Віллебранда. Рівень циркулюючих імунних комплексів у плазмі крові збільшується, але немає відповідності між підвищенням та тяжкістю хвороби, гіперфібриногенемія.
ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО
Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
Ліжковий режим не менше 3 тижнів.
Рекомендується не переохолоджуватись, запобігати сенсибілізації хворих харчовими продуктами та лікарськими препаратами. Із раціону виключити какао, каву, шоколад, цитрусові, свіжі ягоди (суниці, полуниці). Не призначають антибіотики, сульфаніламіди, вітаміни, які здатні підтримувати геморагічний васкуліт чи провокувати його загострення.
Застосовують глюкокортикоїди під прикриттям антикоагулянтів. У разі тяжкого перебігу, гіперфібриногенемії, високого вмісту в2-глобулінів у сироватці крові, ШОЕ більше ніж 40 мм/год призначають преднізолон на
5 днів у середніх дозах. Обов’язково призначають гепарин, оскільки преднізолон може посилити згортання крові в уражених судинах і блокаду мікро- циркуляції.
Як базисний метод лікування широко застосовується гепаринотера- пія геморагічного васкуліту. Ефективність цього лікування висока, але позитивний результат спостерігається лише в разі правильного індивідуального підбору доз, забезпечення рівномірності його дії протягом доби, лабораторного контролю за гіпокоагуляційним ефектом.
Нікотинова кислота сприяє деблокуванню мікроциркуляції шляхом активації фібринолізу.
Нестероїдні протизапальні препарати - вольтарен та індометацин, у звичайних дозах. Вони знімають артралгічний синдром, знижують агрегацію тромбоцитів, сприятливо діють на перебіг васкуліту.
Місцево на ділянках найбільших висипань застосовують аплікації 50% розчину димексиду з гепарином чи вольтареном, електрофорез із цими препаратами.
Періодична поява невеликої кількості висипань на гомілках та стопах без симптоматики не підлягає терапії. Лікування проводять локальними аплікаціями. Ці висипання через деякий час зникають самостійно.
ПРОФІЛАКТИКА
У профілактиці загострень та рецидивів хвороби важливу роль відіграє запобігання загостренням вогнищевих інфекцій, відмова від антибіотиків (особливо небажане застосування тетрациклінів, левоміцетину), виключення контакту з алергенами, в тому числі медикаментозними. Хворим протипоказані щеплення та проби з бактеріальними антигенами, що спричиняють тяжкі рецидиви хвороби. Рецидиви можуть провокуватися переохолодженням, фізичними навантаженнями, порушенням харчування, алкоголем.
Гемофілія
Гемофілія - спадкове порушення зсідання крові, яке характеризується гематомним типом кровоточивості, зумовлене дефіцитом антигемофіль- ного глобуліну чи чинника Стюарта Пауера.
Близько 90% усіх спадкових хвороб зсідання крові припадає на гемофілії. Ген гемофілії локалізується на Х-хромосомі і передається від хворого на гемофілію всім його дочкам. У жінок - кондукторів (передавачів) половина синів можуть народитися хворими на гемофілію, а половина дочок стають передавачами захворювання.
ЧИННИКИ - спадковий дефіцит активності антигемофільного глобуліну чи чинника Стюарта Пауера.
КЛІНІКА
Основний діагностичний критерій захворювання може проявлятися уже при народженні дитини: кровотечі з пупкового канатика, значні підшкірні крововиливи. Прорізування зубів супроводжується кровотечею з ясен. Досить часто спостерігаються крововиливи у синовіальну оболонку суглобів, які супроводжуються сильним болем, розпуханням, обмеженням рухів в ураженому суглобі. Частіше гемартроз виникає у великих суглобах. Досить часто внаслідок повторних крововиливів виникають контрактури і деформації, тому хворі стають інвалідами уже в дитячому віці. Характерними є поширені підшкірні, м’ язові гематоми, які можуть досягати значних розмірів. Крововиливи у корінь язика, ділянку глотки, шиї є загрозливими для життя, оскільки можуть призвести до асфіксії. Кровотечі із шлунково-кишкового тракту виникають рідко, частіше спостерігається гематурія.
ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:
гематуричний;
інтоксикаційний.
Діагностується гемофілія за допомогою коагулограми крові, в якій виявляють подовження часу зсідання крові, показники протромбінового і тромбінового часу в межах норми; кількість тромбоцитів в загальному аналізі крові - без змін.
ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО
Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
Невідкладна допомога надається в стаціонарі.
Замісна терапія (антигемофільна плазма, кріопреципітат). Антиге- мофільний глобулін нестійкий і не зберігається в консервованій плазмі, тому трансфузію здійснюють тільки із свіжоотриманої крові. Період найбільшої активності глобуліну у крові реципієнта близько 8 годин, тому препарати необхідно вводити не менше 3 разів на добу.
Основні принципи замісної терапії:
усі антигемофільні препарати слід вводити тільки струминно у консервованому вигляді і якомога швидше після їх розконсервування;
у нативній або сухій плазмі, в „несвіжій” крові антигемофільний глобулін відсутній;
мати хворого на гемофілію не може бути донором, оскільки в її крові рівень антигемофільного глобуліну в 2-3 рази нижчий, ніж у здорової людини;
до повного зупинення кровотечі не слід вводити кровозамінники, ге- мопрепарати, оскільки це викликає зниження концентрації антигемофіль- ного глобуліну, порушення функції тромбоцитів, збільшення об’єму циркулюючої крові і цим самим посилює кровоточивість;
- замісна терапія, виконана протягом першої години після травми, після появи больового синдрому, є методом ранньої профілактики гемартрозів;
при шлунково-кишкових кровотечах вводять великі дози концентратів антигемофільного глобуліну у поєднанні з є-амінокапроновою кислотою;
внутрішньом’язові ін’єкції при гемофілії як і вживання нестероїдних протизапальних засобів протипоказані.
ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ КРОВІ ТА ОРГАНІВ КРОВОТВОРЕННЯ
Важливе значення у догляді за хворими із захворюваннями крові та органів кровотворення має догляд за порожниною рота. Хворі, які можуть себе самостійно доглянути, чистять зуби двічі на день і споліскують ротову порожнину після кожного споживання їжі. Гігієнічний догляд за порожниною рота тяжкохворих у стаціонарі здійснює персонал відділення, а вдома - родичі, навчені медичним працівником. Ротову порожнину споліскують після кожного приймання їжі з використанням розчину перекису водню (1 чайна ложка на склянку води), фурациліну (1:5000). Двічі на день слизову, рота, губи, зуби, ясна і язик протирають ватним тампоном, змоченим 2 % розчином натрію бікарбонату калію чи теплою перекип’яченою водою. Після цього хворий добре споліскує рот. Тяжкохворим промивають порожнину рота 0,5 % розчином натрію гідрокарбонату, ізотонічним розчином натрію хлориду, слабким розчином калію перманганату. Для промивання найчастіше застосовують шприц Жане або гумовий балончик. Для запобігання потраплянню рідини у дихальні шляхи хворому пропонують положення напівсидячи з дещо схиленою головою, а якщо це неможливо, то в положенні лежачи з поверненою набік головою. Для кращого відтікання рідини шпателем відтягують трохи кут рота. Шию і груди хворого накривають клейонкою, до підборіддя кладуть лоток. Почергово відтягують кути рота шпателем і промивають ротову порожнину струменем води під помірним тиском, видаляючи частки їжі, гній тощо.
При сухості слизової оболонки губ і болісних тріщинах в кутах рота на губи накладають марлеву серветку, змочену водою, а потім змащують губи жиром. Хворих попереджають, що їм не можна широко відкривати рот, торкатися тріщин або зривати кірки.
Зубні протези на ніч знімають, миють милом і до ранку зберігають у чистій склянці, а вранці їх знову промивають і надягають. У хворих з високою температурою тіла іноді виникає афтозний стоматит, який супроводжується появою неприємного запаху з рота. Запах зменшується при полосканні рота 0, 5 % розчином хлораміну, 2 % розчином натрію гідрокарбонату або 1 % розчином натрію хлориду.
Загальний і спеціальний догляд за тяжкохворими і тими, які перебувають у стані агонії.
За тяжкохворими, які перебувають на лікуванні у відділенні, необхідно організувати невідступний нагляд вдень і вночі. Саме тому історії хвороби цих хворих знаходяться у спеціальній папці. Черговий лікар починає обхід у відділенні саме з цих хворих. Середній медичний персонал зобов’язаний знати стан усіх тяжкохворих у будь-який момент. При цьому слід контролювати забарвлення шкіри і слизових (наростання інтенсивності чи розширення ціанозу шкіри і слизових оболонок, поява раптової блідості чи інтенсивного плеторичного забарвлення), частоту, ритм і наповнення пульсу, величину артеріального тиску і його зміни, частоту і зміни глибини дихання. Про всі виявлені зміни слід негайно повідомляти лікуючого або чергового лікаря.
Велике значення для тяжкохворих мають гігієнічні заходи. Кожному такому хворому потрібно щоденно обтирати тіло теплою водою з додаванням спирту, оцту чи одеколону. Під простирадло підкладають клейонку. Для запобігання переохолодження, шкіру відразу витирають насухо. Неохайним хворим, а також, при мимовільному сечовипусканні і нетриманні випорожнень обтирання повторюють після кожного забруднення шкіри. За відсутністю протипоказань хворий за допомогою медичної сестри чи санітарки вмивається вранці і миє руки перед прийманням їжі.
Тяжкохворим необхідно дбайливо протирати зуби і язик, промивати ротову порожнину, особливо, якщо хворий дихає ротом або при обмеженому вживанні рідини (рис. 3.21). Язик захоплюють стерильною марлевою серветкою і лівою рукою витягують з рота, а правою рукою серветкою, змоченою слабким розчином натрію гідрокарбонату, затиснутою пінцетом, обтирають язик, ясна. При ознаках стоматиту використовують 7 % розчин бури у гліцерині. Для запобігання запаленню вивідних проток слинних залоз не рекомендують протирати слизову щік, а хворому дають смоктати кусочки лимона, що збільшує слиновиділення.
Для промивання ротової порожнини, за відсутності протипоказань, хворому допомагають звестися в ліжку з нахиленою до- переду головою. Шию і груди прикривають клейонкою, під підборіддя підкладають лоток. В іншому випадку хворий зберігає горизонтальне положення, а голову повертають набік. Кутик рота відтягують шпателем і промивають рот, використовуючи шприц чи гумовий балон, слабким (0,5-1%) розчином натрію гідрокарбонату, бури (2-3%), калію перманганату (1: 10000). Слід остерігатися попадання рідини в дихальні шляхи. Перед проти- Рис. 3.21. Догляд за ротовою ранням язика і промиванням рота слід
миють і зберігають сухими. Зубні протези обов’язково знімають у хворих без свідомості.
Ліжко хворого повинно бути зручним і чистим, білизна без швів, добре розправлена, без складок. Кожні 2-3 год хворому допомагають змінити положення тіла. Чисту шкіру спини і попереково-крижової ділянки протирають камфорним спиртом. Щоб не створювати незручностей у догляді, на хворого без свідомості вдягають сорочку-розлітайку або не одягають натільної білизни, а прикривають простирадлом. Ліжкова білизна повинна бути легкою.
Важливою частиною догляду є забезпечення зручного положення хворого з використанням функціонального ліжка, яке може бути перетворене у крісло. При психоемоційному збудженні до ліжка приєднуються бокові стінки. Все, що є необхідним для пацієнта (плювальниця, чашка з чаєм, серветки), на при- ліжковій тумбочці розміщують так, щоб хворий без напруження зміг дістати.
Випорожнення кишечника. Неспроможність випорожнення кишечника створює дискомфорт. Чим тривалішим є відкладання акту дефекації, тим тяжчою стає ця процедура пізніше. Якщо дозволяє стан хворого, то за дозволом лікаря може бути використаний санітарний стілець, який має круглий отвір у сидінні, під який підставляють відро чи судно. Медична сестра чи санітарка допомагають хворому перейти з ліжка на стілець. Після випорожнення кишечника проводять підмивання хворого і вкладають його в ліжко. Судно випорожнюють, миють, дезінфікують і повертають до ліжка тяжкохворого. За необхідності застосовують свічки з гліцерином, на ніч призначають 200 мл однодобового кефіру з 1 столовою ложкою рослинної олії, відварений чорнослив. При неефективності призначуваних заходів хворому проводять очисну клізму за загальноприйнятою методикою.
Старанного догляду і нагляду потребують хворі, які перебувають в непритомному стані. Причини непритомного стану різноманітні: він може виникати при порушеннях мозкового кровообігу, лихоманці. Слід пам’ята-
ти, що раптова втрата свідомості у хворого, стан якого до цього був задовільним, дуже часто є ознакою тяжкого ускладнення: тромбозу великої судини, кровотечі, отруєння. Тому при раптовій втраті хворим свідомості необхідно негайно викликати лікаря, при цьому середній медичний персонал не може залишати хворого без нагляду. Наступні заходи залежать від тієї причини, яка викликала втрату свідомості.
Етичні та деонтологічні аспекти в роботі з хворими на хвороби крові та органів кровотворення
Робота медичних сестер з хворими гематологічного профілю має свою специфіку, яка зумовлена тяжким контингентом хворих, високою смертністю, частими критичними ситуаціями. Зважаючи на це, медичний персонал повинен вивчати не тільки новітні технології допомоги, але і психологію пацієнтів і свою власну. Всі призначення необхідно виконувати з м’якою настирливістю, впевнено, без тіні переляку і розгубленості в очах, якими б не були обставини. Хворі болісно сприймають недостатньо аргументований оптимізм. Необхідно орієнтувати їх на те, що захворювання тяжке, але хворий перебуває під надійним захистом та пильною увагою і повинен розуміти необхідність виконання вказівок медичного персоналу.
Слід пам’ятати, що хворий стежить за словами і мімікою, тому всі службові розмови ведуться поза палатою. Пацієнт з потьмареною свідомістю може чути, якщо до нього звернутися з поясненням, що з ним сталося. Для хворого є стресом, коли він бачить перешіптування лікаря і медичної сестри замість того, щоб говорити з ним самим. Неминуче деякі пацієнти помруть. Медичні працівники повинні упорядкувати оточення ліжка і померлого до прощального огляду родичами, якщо вони бажають цього.
Правила поведінки з трупом
Згідно з чинним законодавством, якщо померлий при житті дозволив використовувати свої органи для трансплантації, його забирають з відділення після констатації “смерті мозку”. У всіх інших випадках після виконання вищезазначених дій, труп залишають у відділенні на дві години. Після цього його оглядають, і при наявності так званих достовірних ознак смерті (трупне закостеніння, трупні плями, зниження температури тіла нижче 20 °С) медична сестра записує чорнилом на стегні померлого його прізвище та ініціали, номер карти стаціонарного хворого. Труп перевозять на спеціальній каталці в патологоанатомічне відділення для наступного розтину із супровідним документом, який заповнює лікар. Речі померлого, які були в нього у відділенні, збирають, описують і передають родичам. Цінності з померлого медична сестра знімає в лікувальному відділенні в присутності чергового лікаря, оформлюючи це актом, і також передає родичам.
Білизну з ліжка померлого, включаючи матрац, подушку й ковдру, кладуть у мішок і віддають на дезінфекцію.
Ліжко і тумбочку протирають відповідно до вимог санітарно-протиепідемічного режиму.
факт смерті, що наступила вдома, констатує дільничний лікар, чи лікар швидкої допомоги, який видає довідку - діагноз і причини смерті. Безнадійні, некурабельні і помираючі пацієнти можуть перебувати як в лікувальних закладах, так і в домашніх умовах.
В останні роки в Україні створюються особливі лікувальні заклади - хоспіси - для перебування в них безнадійних, некурабельних пацієнтів. У хоспісі працюють спеціально підготовлені медичні сестри, яким часто доводиться вирішувати не стільки фізичні проблеми пацієнта, скільки психологічні, соціальні, духовні. Досить тяжкою і делікатною є проблема підготовки рідних і близьких пацієнта до його смерті.
Як правило, у безнадійних, неоперабельних і помираючих пацієнтів свідомість може бути збережена до самої смерті. Частина пацієнтів не усвідомлює і не хоче усвідомлювати, що настає смерть, деякі пацієнти відчувають страх перед болем, жалість до себе, злість до оточуючих, самотність.
Допомога таким хворим повинна бути спрямована на створення фізичного й емоційного комфорту. Всі маніпуляції, пов’язані з неможливістю (чи небажанням) самодогляду (самообслуговування), медична сестра повинна виконувати особливо делікатно.
В тому випадку, якщо в палаті у пацієнта перебувають рідні, слід постаратись переконати їх триматися спокійно, не метушливо, попередити їх про недоцільність вести розмови про передсмертні розпорядження (якщо про них не заговорить пацієнт з власної ініціативи).
ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
Проблема. Різка раптова слабкість, запаморочення, серцебиття. Причина. Крововтрата.
Мета. Покращити загальний стан пацієнта.
Втручання.
Заспокоїти хворого, з’ясувати причину та локалізацію кровотечі.
Надати першу невідкладну допомогу, викликати лікаря.
Виконати призначення лікаря.
Реалізація плану догляду. Проводити необхідні втручання.
Оцінка результатів. Критеріями ефективності проведених заходів є покращення стану пацієнта.
Контрольні питання
Короткі анатомо-фізіологічні особливості системи крові.
Методи обстеження хворих на захворювання крові та органів кровотворення.
Визначення поняття анемія, класифікація.
Постгеморагічна анемія (гостра та хронічна), чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми гострої та хронічної постгеморагічної анемії.
Основні принципи діагностики гострої та хронічної анемії.
Сучасні методи лікування гострої та хронічної постгеморагічної анемії.
Визначення поняття залізодефіцитна анемія, чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми залізодефіцитної анемії, її лабораторна діагностика.
Основні принципи лікування залізодефіцитної анемії.
Визначення поняття мегалобластичної анемії, чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми мегалобластичної анемії, її лабораторна діагностика.
Основні принципи лікування мегалобластичної анемії.
Визначення поняття гемолітичної анемії, чинники виникнення, класифікація.
Основні клінічні симптоми гемолітичної анемії, її лабораторна діагностика.
Основні принципи лікування гемолітичної анемії.
Особливості догляду за хворими на анемію.
Участь медичної сестри в профілактиці захворювання та диспансеризації хворих.
Визначення поняття лейкоз, уявлення про класифікацію, чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми гострого лейкозу.
Оцінка медичною сестрою даних лабораторного дослідження крові та інструментального обстеження хворих на гострий лейкоз.
Поняття про хронічний лейкоз та його класифікацію.
Основні клінічні симптоми хронічного мієлолейкозу.
Основні клінічні симптоми хронічного лімфолейкозу.
Лабораторна діагностика хронічного лейкозу, інтерпретація даних медичною сестрою.
Основні принципи лікування лейкозу, прогноз захворювання.
Особливості догляду за хворими на хронічний лейкоз.
Участь медичної сестри в профілактиці лейкозів та диспансеризації хворих.
Визначення поняття про геморагічні діатези, їх класифікація.
Визначення поняття тромбоцитопенічної пурпури, чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми тромбоцитопенічної пурпури.
Лабораторна діагностика тромбоцитопенічної пурпури, інтерпретація отриманих даних медичною сестрою.
Основні принципи лікування тромбоцитопенічної пурпури.
Визначення поняття гемофілія, чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми гемофілії, її лабораторна діагностика.
Основні принципи лікування гемофілії.
Особливості догляду за хворими на гемофілію.
Визначення поняття геморагічний васкуліт, чинники виникнення.
Основні клінічні симптоми геморагічного васкуліту, його лабораторна діагностика.
Основні принципи лікування геморагічного васкуліту.
Особливості догляду за хворими на геморагічний васкуліт.
Участь медичної сестри в профілактиці геморагічних діатезів та диспансеризації хворих.
Етика та деонтологія медичного персоналу при лікуванні та догляді за хворими гематологічного профілю.
Визначення груп крові.
Заповнення системи одноразового використання кров’ю та її компонентами.
Спостереження за хворим під час переливання крові та після проведення маніпуляції.
Догляд за порожниною рота у хворих із захворюваннями крові та органів кровотворення.
Комплексна профілактика пролежнів.
Лікування пролежнів.
Догляд за хворим у стані агонії.
Правила поведінки з трупом.
Складання плану догляду хворого із захворюваннями крові та органів кровотворення і реалізація його в стаціонарних та домашніх умовах.
ЗАХВОРЮВАННЯ СУГЛОБІВ ТА СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ
3.7.1 Короткі анатомо-фізіологічні дані
Суглоб - це замкнений простір, утворений суглобовими поверхнями кісток скелета і суглобовою капсулою. Основні функції суглоба: рухова (переміщення тіла) і опорна (збереження положення тіла). Синартрози - нерухомі суглоби, які поділяються на синдесмози і синхондрози. До першого підвиду належать сполучення кісток черепа, остистих відростків хребців, з’єднаних між собою жовтою зв’язкою, до другого - реберно-груднинні зчленування, з’єднані волокнистим хрящем. Симфізи - напіврухомі суглоби хрящового типу. До них відносять лобкове зчленування, в якому кістки з’єднані між собою волокнистим хрящем. Діартрози - рухомі зчленування, справжні синовіальні суглоби, в яких кістки повністю відділені один від одного гіалі- новим хрящем. Суглобові кінці кісток в такому суглобі знаходяться у фіброзній суглобовій капсулі, внутрішня стінка якої вистелена синовіальною оболонкою, що секретує в порожнину суглоба суглобову рідину.
Синовіальна оболонка - пласт сполучної тканини, який складається із покривного, колагенового і еластичного шарів. Кровоносні судини проникають з боку фіброзного шару капсули в синовіальну оболонку нерівномірно, крім цього, капіляри розміщуються безпосередньо під синовіоцита- ми, що є особливістю будови мікроциркуляторної системи синовіальної оболонки. Друга особливість мікроциркуляторної системи синовіальної оболонки полягає в тому, що стінки капілярів місцями не мають базальної мембрани. Іннервують синовіальну оболонку змішані спинномозкові нерви, в складі яких і є симпатичні волокна. Основними функціями синовіальної рідини є метаболічна, локомоторна, трофічна і бар’єрна.
Дослідження синовіальної рідини дозволяє визначити стан суглобів в цілому і має велике значення в діагностиці їх захворювань. У нормі при пункції суглоба тяжко одержати синовіальну рідину, що є транссудатом плазми, в якій знаходяться гіалуронат і невелика кількість клітин крові (не більше 0,2-109/мл).
Суглобовий хрящ є різновидом гіалінового хряща. При локомоторному навантаженні із хряща через пори на його поверхню витискається рідина, яка сприяє збільшенню концентрації гіалуронату в заглибинах хряща. Утворюється захисна плівка, товщина якої залежить від ступеня навантаження. При зменшенні навантаження рідина входить назад, в глибину хрящової пластинки, і концентрація гіалуронату зменшується. У разі патології цього не відбувається, що сприяє дегенерації або деструкції хряща.
Хребет або хребетний стовп складається з окремих кісткових сегментів - хребців, що нашаровуються один на одного. Хребет виконує роль скелета, який є опорою тіла, захищає спинний мозок, що знаходиться в його каналі і бере участь у рухах тулуба і черепа. Розрізняють такі хребці: шийні (7), грудні (12), поперекові (5), крижові (5) і куприкові (1-5). Нижні поперекові і крижові хребці мають хребцевий отвір, що у ділянці куприка зовсім зникає. Внаслідок злиття крижових хребців у крижах зникають суглобові відростки, які добре розвинені в рухомих відділах хребта, особливо в поперековому.
Таким чином, хребці й окремі частини їх більш розвинені в тих відділах, які мають найбільше функціональне навантаження. Навпаки, де функціональні вимоги зменшуються, там спостерігається і редукція відповідних частин хребта, наприклад, у куприку, який у людини став рудиментарним утворенням.