1. Консервативне лікування спрямоване на руйнування, розчинення (літоліз) конкрементів, на вигнання камінців.

При дрібних конкрементах ниркової миски і сечівника, що не порушу­ють пасаж сечі, використовують препарати групи терпену (цистенал, оліме­тин) і екстракт марени красильної у поєднанні з міотронними спазмолітика­ми (но-шпа, баралгін), з водним і фізичним навантаженням.

Літоліз може бути успішним при уратному нефролітіазі. Лікування про­водять цитратними засобами (солімок, ураліт, магурліт), дозу яких підби­рають індивідуально під контролем рН сечі (оптимальний інтервал 6,2 - 6,6); часто приєднують аллопуринол, що підсилює ефект літолізу. При ар­теріальній гіпертензії цитратні суміші, що містять значну кількість натрію, не застосовують тривало.

2. Дистанційна ударно-хвильова літотрипсія - лікування шляхом руй­нування конкрементів миски і сечівника (в тому числі найбільш щільних - оксалатних і кальцієвих) сфокусованими ударними хвилями. Оптималь­ний розмір конкрементів для ударно-хвильової літотрипсії 10-15 мм. Такі камінці руйнуються у 96-98 % випадків.

Для подрібнення великих камінців (в тому числі коралоподібних) декіль­ка сеансів літотрипсії поєднують з черезшкірною нефростомією або ендос­копічними методами видалення напівзруйнованих фрагментів. Наявність у сучасних літотрипторах різних систем визначення розміщення камінців (рен- тгенотелевізійної, ультразвукової) дозволяють руйнувати конкременти.

3. Хірургічне лікування полягає в оперативному видаленні камінця. Проводять при гострій обструкції сечових шляхів, що ускладнюється гнійним пієлонефритом або ануричною постренальною гострою нирковою недостатністю, при загрозі гідронефротичної трансформації.

ПРОФІЛАКТИКА

Загальний принцип профілактики нефролітіазу - збільшення діурезу до 2,5-3,0 л за рахунок частого пиття.

ПРОГНОЗ

Прогноз визначається частотою рецидивів нефролітіазу, темпами рос­ту конкременту, а також тяжкістю приєднаних ускладнень, в першу чергу латентного пієлонефриту і хронічної ниркової недостатністі.

У половини хворих в перші 5 років захворювання рецидив нефролітіа­зу, а в перші 10 років - у 60-80 % хворих. Прогноз кращий при уратному нефролітіазі.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

При нирковокам’яній хворобі у пацієнтів може виникати гостра зат­римка сечовиділення (ішурія). Медичній сестрі необхідно негайно вживати заходи для ліквідації цього стану:

• на ділянку сечового міхура, або промежину хворого покласти грілку;

• у чоловіків сечовипускання можна викликати, якщо опустити стате­вий член в теплу воду (налити її у сечоприймач, або баночку);

• у жінок можна полити теплу воду на ділянку промежини з глечика (пацієнтка лежить на судні);

• можна ввести жінкам у пряму кишку 100 мл теплої води за допомо­гою гумової груші;

• якщо затримка сечі пов’язана із закупоренням сечівника каменем, можна застосувати гарячу ванну (40-45 ^оС), з метою зняття спазму сечів­ника навколо каменя. Під час прийняття ванни пацієнта не слід залишати без нагляду, тому що можуть виникнути задишка, серцебиття, загальна слабкість, запаморочення. Тривалість перебування пацієнта в ванні не по­винна перевищувати 15-20 хвилин;

• за призначенням лікаря при відсутності ефекту від попередніх заходів застосовують лікарські препарати, які підвищують тонус м’яза, що виш­товхує сечу (1 мл 0,5% розчину прозерину або 1 мл 1% розчину пілокарпіну - підшкірно);

• якщо усі ці заходи не допомагають, вдаються до катетеризації сечо­вого міхура.

Допомога пацієнтові при нирковій кольці:

• рекомендуємо застосування теплої грілки;

• рекомендуємо гарячу ванну;

• викликаємо лікаря і за його призначенням вводимо спазмолітики - 1 мл 0,2% розчину платифіліну гідротартрату, або 1 мл 0,1 % розчину атро­піну сульфату, 2 мл но-шпи, 2 мл 2% розчину папаверину, знеболювальні препарати - 2 мл 50 % розчину анальгіну або 5 мл баралгіну, 1 мл 1% роз­чину промедолу;

• якщо напад ниркової кольки не припиняється, пацієнта госпіталізу­ють в урологічне, або хірургічне відділення;

• для звільнення організму від конкрементів усім пацієнтам рекомен­дують вживати багато рідини (на менше 2 л на добу - мінеральні води, соки, чай, молоко, відвари шипшини, петрушки, їсти кавуни);

• пацієнтам забороняється вживати алкогольні напої, прянощі, марина­ди, їжа повинна містити багато вітамінів, особливо вітаміну А;

• при відсутності ефекту показана катетеризація сечоводу, катетер введений через сечовий міхур у сечовід, відсуваючи камінь або проходячи біля нього, ліквідує застій сечі і припиняє кольку.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Пекучий надривний біль в попереку, який віддає в пах.

Причина. Наявність конкремента у сечоводі.

Мета. Відновити прохідність сечовода, зменшити біль.

Втручання.

1. Виявити знання пацієнта про його захворювання.

2. Ліжковий режим, тепло.

3. Гаряча ванна.

4. Згідно із призначеннями лікаря даємо спазмолітики та знеболюючі.

Реалізація плану догляду. Проведення запланованих заходів.

Оцінка результатів. Критеріями ефективності є припинення болю.

3.4.3.7. Цистит гострий та хронічний

Гострий цистит - запалення слизової оболонки сечового міхура. Часті­ше хворіють жінки.

Хронічний цистит - вторинне захворювання, яке ускладнює перебіг сечокам’ яної хвороби, туберкульозу нирок, захворювань передміхурової залози та інших.

ЧИННИКИ:

• бактеріальний (кишечна та синьогнійна паличка, протей, стафілоко­ки, стрептококи, можлива асоціація мікроорганізмів);

• хімічні;

• медикаментозні;

• променеві;

• алергічного походження.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

• переохолодження;

• стресові ситуації;

• голодування;

• захворювання внутрішніх органів.

КЛІНІКА

Характеризується болем внизу живота, частим сечовипусканням, різзю під час сечовипускання. Біль віддає в промежину, статеві органи, супро­воджується тенезмами, хворі можуть не утримувати сечу. Сечовипускан­ня може супроводжуватись гематурією. Порушується сон, апетит, з’яв­ляється дратівливість, температура тіла нормальна. Гострі явища трива­ють 4-7 діб.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

• больовий;

• сечовий;

• астеновегетативний.

Діагностика захворювання базується на вивченні скарг хворого та анамнезу захворювання, даних загального та бактеріологічного досліджень сечі (лейкоцитурія, еритроцитурія). При потребі проводять ендоскопічне з біопсією та рентгенологічне дослідження. У жінок додатково обстежують статеві органи, у чоловіків - простату.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарсь­ких призначень і виконують необхідні втручання.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ:

1. Лікування проводять амбулаторно.

2. Ліжковий режим, тепло.

3. Дієта №7, виключає гострі і пряні страви, рекомендується вживати велику кількість рідини (чай, мінеральна вода, соки, настої сечогінних трав).

4. Медикаментозне лікування:

• антибіотикотерапія (1-2 антибіотики широкого спектра дії, з враху­ванням результатів бактеріологічного дослідження сечі);

• похідні нітрофуранів;

• сульфаніламідні препарати;

• антиспастичні препарати (свічки з беладонною, платифілін, папаве­рин, но-шпа);

• промивання сечового міхура теплим розчином фурациліну, борної кислоти, марганцевокислого калію, антибіотиками;

• при променевому циститі проводять інстиляції 1% розчином метиле­нового синього і риб’ ячого жиру;

• лікування первинних захворювань.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Катетеризація сечового міхура. Застосування сечоприймача

Затримка сечі (ішурія) полягає в неспроможності хворого самостійно спорожнити сечовий міхур.

Причини затримки сечі:

• порушення прохідності сечовивідного каналу (при аденомі передмі­хурової залози, при нирковій коліці);

• в післяопераційному періоді після операції на органах черевної порожнини;

• в післяпологовому періоді;

• при порушенні нервової регуляції функції сечового міхура внаслідок захворювань нервової системи.

Гостра затримка сечі проявляється сильним болем в надлобковій ділянці з частими нерезультативними позивами до сечовипускання, неспо­коєм хворого. Якщо затримка сечі пов’язана з порушенням функції нерво­вої системи, то вона може перебігати безсимптомно і проявлятися лише відсутністю сечовипускання і ознаками переповненого сечового міхура.

Невідкладна допомога при затримці сечі полягає у виведенні сечі із сечового міхура, при цьому спосіб її виведення залежить від захворюван­ня, що викликало затримку сечі.

Якщо затримка сечі виникла в післяопераційному чи післяпологовому періоді, то слід спробувати спорожнити сечовий міхур пацієнта, не засто­совуючи катетеризації. У таких випадках, якщо дозволяє стан хворого, на ділянку сечового міхура або промежини кладуть теплу грілку. Іноді хво­рому тяжко здійснити сечовипускання, перебуваючи в лежачому положенні на спині. З дозволу лікаря хворого садять у ліжку або ставлять на ноги, що полегшує рефлекс на сечовипускання.

Сечовипусканню може сприяти шум води, що ллється з крана, зрошен­ня статевих органів теплою водою, у чоловіків можна опустити статевий член у теплу воду, а жінці - ввести 100 мл теплої води у пряму кишку.

Якщо гострій затримці сечі передувала ниркова коліка, то хворому можна призначити гарячу ванну або за призначенням лікаря ввести спаз­молітики (баралгін, бускопан).

За неефективності запропонованих заходів слід провести катетериза­цію сечового міхура.

Катетеризація - введення катетера в сечовий міхур. Проводиться з лікувальною та діагностичною метою.

Цілі катетеризації:

• виведення сечі з міхура при гострій затримці сечі;

• промивання сечового міхура;

• введення лікарських засобів в сечовий міхур;

• забір сечі для дослідження, при неможливості виконання цієї маніпу­ляції за загальними правилами.

Використовують м’які і тверді катетери. М’який катетер - еластична гумова трубка завдовжки 25-30 см і діаметром від 0,33 до 10 мм (№№ 1­30). Кінець катетера, який вводять в сечовий міхур, заокруглений, сліпий, з овальним отвором збоку; зовнішній кінець косо зрізаний або лійкоподібно розширений, щоб легше було з’ єднати його зі шприцом за необхідності вве­дення у сечовий міхур лікарських засобів (рис. 2.84).

Послідовність стерилізації катетерів

Відразу після процедури катетери занурюють у дезінфікуючий розчин на 30 хв.

Після цього їх кладуть у мийний розчин на 15 хв (розд. 2.1.).

Механічно (щіткою) обробляють катетери в теплому мийному розчині.

Промивають катетери в проточній, а потім дистильованій воді.

Кип’ятять катетери в дистильованій воді протягом 30 хв.

Еластичні катетери стерилізують у параформаліновій камері.

Зберігають гумові катетери в довгій склянці з кришкою у 2 % розчині борної чи карболової кислоти.

Твердий катетер (металевий) складається з ручки, стержня і дзьоба. Урет­ральний кінець сліпий, заокруглений, з двома боковими овальними отвора­ми. Довжина катетера для чоловіків становить 30 см, для жінок - 12-15 см.

Перед процедурою медична сестра миє руки теплою водою з милом, а нігті протирає спиртом, одягає рукавички. За необхідності ввести катетер жінці, треба стати справа від хворої, яка лежить на спині із напівзігнутими в колінах і розведеними ногами. Проводять туалет зовнішніх статевих органів. Лівою рукою розсувають губи, а правою протирають отвір сечо­випускального каналу ватним тампоном, змоченим дезінфікуючими роз­чинами (0,1 % розчин етакридину лактату, розчин сулеми 1:1000). Пінце­том беруть катетер, змащений стерильною вазеліновою олією, знаходять зовнішній отвір сечовипускального каналу, і обережно вводять катетер. Поява сечі з катетера, опущеного в судно чи лоток, свідчить про знаход­ження його в сечовому міхурі. При різкому переповненні сечового міхура (знаходженні в ньому більше 1 л сечі) його спорожнюють поступово: сечу випускають порціями (по 300-400 мл), перетискаючи катетер на 2-3 хв. Такий метод попереджує раптову зміну тиску в порожнині сечового міху­ра, що може призвести до швидкого наповнення кров’ю розширених та скле­ротично змінених вен сечового міхура, їхнього розриву та кровотечі.

Коли сеча перестає самостійно виділятися через катетер, можна злегка натиснути через черевну стінку на ділянку сечового міхура для виведення з нього залишкової сечі, а вже потім повільно вивести катетер так, щоб невелика кількість сечі вийшла і облила сечовипускальний канал після ви­далення катетера.

При катетеризації нестерильним катетером чи недостатньо чистими руками в сечовий міхур висхідним шляхом заносять інфекцію, що призво­дить до запалення слизової сечового міхура, що погіршує стан хворої.

Введення катетера чоловікові - дещо складніша процедура, бо сечови­відний канал у чоловіка має довжину 22-25 см і два фізіологічних звужен­ня, що створюють перепону для просування катетера. Хворий під час ка­тетеризації лежить на спині з трохи зігнутими в колінах і розведеними но­гами, між стопами розміщують сечоприймач, лоток чи іншу посуду для збору сечі. Під таз хворого підстеляють клейонку і пелюшку.

Медична сестра, отримавши згоду хворого на виконання катетеризації, миє руки, одягає рукавички і допомагає хворому набути необхідного для процедури положення. Проводять гігієнічну обробку промежини і зовнішнього отвору сечовипускального каналу. Після цього змінюють рукавички на сте­рильні, крайню плоть зсувають і оголюють головку статевого члена. Між третім і четвертим пальцями лівої руки захоплюють статевий член, а пер­шим і другими пальцями розсувають зовнішній отвір сечовипускального каналу, який дезінфікують з використанням 0,1 % розчину етакридину лак­тату, 0,02 % фурациліну чи 2 % борної кислоти. Правою рукою стерильним пінцетом беруть катетер зі стерильного лотка. Зовнішній кінець катетера утримують між четвертим і п’ятим пальцями тієї ж руки. Перед введенням просять помічника змастити катетер стерильною вазеліновою олією. Кінчик катетера вводять у зовнішній отвір сечовипускального каналу і, потроху перехоплюючи його, просувають глибше в сечовипускальний канал. Лівою рукою статевий член підтягують доверху, ніби натягуючи його на катетер. Проштовхують катетер повільно за кожен рух на 1,5 см. Швидкість введен­ня катетера зростає в міру того, як катетер наближається до проксимально­го відділу сечовипускального каналу. При досягненні катетером зовнішньо­го сфінктера рекомендують хворому глибоко дихати, розслабитись. Поява сечі із катетера свідчить про те, що досягнуто порожнини сечового міхура; зовнішній кінець катетера опускають в сечоприймач. Витягують катетер з уретри, щільно затиснувши його зовнішній кінець.

Введення еластичного чи металевого катетера - це лікарська маніпуляція.

Ускладнення після маніпуляції:

• кровотеча, яка виникає при травмуванні слизової оболонки сечови­пускального каналу;

• інфікування сечовипускального каналу внаслідок недотримання пра­вил асептики;

• уросепсис при швидкому всмоктуванні інфікованої сечі у кров’яне русло через пошкоджену слизову сечовипускального каналу.

Для попередження можливих інфекційних ускладнень після катетери­зації сечового міхура, особливо повторної, промивають порожнину сечо­вого міхура 0,05 % розчином риванолу або 0,02 % розчином фурациліну; іноді профілактично призначають антибактеріальні засоби.

При неможливості катетеризувати сечовий міхур (пошкодження урет­ри, стискання її аденомою передміхурової залози) вдаються до надлобко­вої пункції сечового міхура або накладають штучний отвір (цистостому) з введенням цистостомічної трубки.

Користування сечоприймачами

Хворі, яким призначений ліжковий режим, змушені лежачи здійснюва­ти фізіологічні потреби, користуючись підкладним судном та сечоприйма­чем. Розміщують підкладне судно та сечоприймач на низькому ослінчику під ліжком або у спеціальному гнізді під сіткою функціонального ліжка.

Сечоприймач - скляна чи з поливаного металу довгастої форми посу­дина для збору сечі, що закінчується короткою трубкою з отвором. Чоло­вічий та жіночий сечоприймачі відрізняються будовою і розміщенням цієї трубки. У сечоприймачі для чоловіків під гострим кутом розташована ко­ротка трубка з отвором. У сечоприймачі для жінок на кінці горизонтальні­ше розміщеної та дещо ширшої трубки є лійка з відігнутими краями.

Теплий сухий сечоприймач розміщують між ногами пацієнта. Жінкам сечоприймач ставлять таким чином, щоб отвір сечовипускального каналу знаходився у лійці трубки. Чоловічий статевий член вводять в отвір труб­ки. Хворого прикривають ковдрою і залишають на 5-10 хв.

Після закінчення сечовипускання сечоприймач виймають, вміст його ви­ливають в унітаз. Сечоприймач миють теплою водою, дезінфікують 3 % роз­чином хлораміну. Один раз на добу його споліскують слабким розчином ка­лію перманганату чи хлористоводневої кислоти для усунення запаху аміаку.

Подаючи сечоприймач, слід пам’ятати, що не всі хворі можуть вільно мочитися, лежачи в ліжку, тому сечоприймач неодмінно має бути теплим. Для жінок частіше використовують судно.

Нетримання сечі клінічно проявляється періодичним мимовільним виді­ленням сечі, іноді краплями, а частіше у значній кількості, причому хворі не можуть контролювати сечовипускання.

Причини нетримання сечі:

• ушкодження або порушення тонусу сфінктера сечового міхура;

• вади розвитку сечового міхура та сечовипускального каналу;

• випадання жіночих статевих органів;

• захворювання центральної нервової системи;

• загальне виснаження.

Хворі з нетриманням сечі потребують особливої уваги. Внаслідок ма­церації шкіри в них швидко можуть розвиватися пролежні.

Для хворих з нетриманням сечі, які не ходять, використовують спеці­альний трисекційний матрац із заглибленням, у середній секції його, де роз­міщають підкладне судно. Цю секцію матрацу обгортають клейонкою і обкладають пелюшками, що економить білизну при необхідності частої зміни її. Можна використовувати гумові підкладні судна, які можна зали­шати під хворим на більш тривалий період. Сечоприймач, судно слід регу­лярно спорожнювати.

Хворого декілька разів на день підмивають, після чого обсушують шкіру, при забрудненні змінюють постільну і натільну білизну.

Хворі з нетриманням сечі, які самостійно ходять, можуть використовува­ти сечоприймачі індивідуального користування - гумові або поліетиленові резервуари, які за допомогою стрічок кріпляться до тулуба чи стегон. Хворо­го або родичів навчають використовувати сечоприймачі і доглядати за ними. Їх періодично спорожнюють, ретельно миють і знов закріплюють на тілі.

Для усунення стійкого запаху аміаку у палаті, де перебуває хворий з нетриманням сечі, сечоприймачі ретельно миють та дезінфікують (після спорожнення занурюють у 0,5 % освітлений розчин хлорного вапна або 1 % розчин хлораміну на 1 год); у палаті регулярно проводять вологе приби­рання, часто змінюють натільну і постільну білизну, провітрюють палату. ПРОГНОЗ

Прогноз гострого захворювання - сприятливий, працездатність віднов­люється повністю. Прогноз хронічного циститу залежить від основного захворювання, працездатність знижена, не рекомендується тяжка фізична праця, робота в холодних та сирих приміщеннях, на хімічних підприємствах. ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Ріжучий біль внизу живота, болюче сечовипускання. Причина. Інфекційно-запальний процес у сечовому міхурі.

Мета. Зняття больового симптому.

Втручання.

1. Виявити рівень знань пацієнта про його захворювання.

2. Рекомендуємо ліжковий режим, тепло.

3. Провести бесіду про необхідність дотримання дієти №7, обмеження гострої та пряної їжі, вживання великої кількості рідини.

4. Ввести хворому, згідно з призначенням лікаря, антибіотики та знеболюючі. Реалізація плану догляду. Проводимо заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критерієм ефективності проведених заходів є змен­шення больового симптому.

Контрольні питання

1. Короткі анатомо-фізіологічні дані про нирки і сечовивідні шляхи.

2. Основні клінічні симптоми та синдроми ураження нирок та сечовивідних шляхів.

3. Визначення поняття гострого гломерулонефриту, чинники, основні клінічні синдроми.

4. Хронічний гломерулонефрит: визначення поняття, чинники, клініка.

5. Лабораторна, інструментальна та функціональна діагностика гострого і хронічного гломерулонефриту, оцінка отриманих даних медичною сестрою.

6. Основні принципи лікування та перебігу гострого і хронічного гломерулонефриту.

7. Участь медичної сестри в профілактиці гострого та хронічного гломерулонефриту та диспансеризації хворих.

8. Особливості догляду за хворими на хронічний та гострий пієлонефрит.

9. Збирання медичною сестрою сечі для загального та бактеріологічного дослідження, проба за Зимницьким.

10. Підготовка пацієнта до досліджень сечовидільної системи, визначення добового діурезу, водного балансу, реєстрація даних.

11. Визначення поняття гострого та хронічного пієлонефриту, чинники, основні клінічні синдроми.

12. Лабораторна, інструментальна та функціональна діагностика гострого та хроніч­ного пієлонефриту, оцінка отриманих даних медичною сестрою. Участь медичної сестри у підготовці пацієнтів до проведення додаткових обстежень.

13. Основні принципи лікування, гострого та хронічного пієлонефриту, перебіг захворювання.

14. Особливості догляду за хворими на гострий та хронічний пієлонефрит.

15. Участь медичної сестри в профілактиці гострого та хронічного пієлонефриту та диспансеризації хворих.

16. Визначення поняття нирковокам’яної хвороби, чинників її виникнення.

17. Клінічна картина нападу ниркової кольки, екстрена долікарська допомога.

18. Лабораторна та інструментальна діагностика нирковокам’яної хвороби, оцінка отриманих даних медичною сестрою.

19. Особливості догляду за хворими на нирковокам’яну хворобу.

20. Участь медичної сестри в профілактиці нирковокам’яної хвороби та диспансери­зації хворих.

21. Визначення поняття хронічної ниркової недостатності, чинників її виникнення.

22. Основні клінічні симптоми та синдроми хронічної ниркової недостатності.

23. Лабораторна та інструментальна діагностика хронічної ниркової недостатності, оцінка отриманих даних медичною сестрою.

24. Уявлення про сучасні методи лікування хворих з нирковою недостатністю, прогноз захворювання.

25. Особливості догляду за хворими з хронічною нирковою недостатністю, профілактика захворювання.

26. Визначення поняття гострого та хронічного циститу, чинників його виникнення.

27. Основні клінічні симптоми гострого та хронічного циститу, лабораторна діагнос­тика захворювання.

28. Основні принципи лікування та профілактики циститу.

29. Надання медичною сестрою допомоги під час гострої затримки сечі.

30. Техніка проведення катетеризації сечового міхура м’яким катетером, дезінфекція гумових катетерів.

31. Промивання медичною сестрою сечового міхура дезінфікуючими розчинами.

32. Допомога пацієнту при нетриманні сечі.

33. Техніка подавання сечоприймача лежачому хворому, дезінфекція сечоприймача.

34. Техніка підкладання металевого і гумового судна лежачому хворому, дезінфекція судна.

35. Складання плану догляду хворого із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів та реалізація його в стаціонарних і домашніх умовах.

3.5. ЗАХВОРЮВАННЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ Й ОБМІНУ РЕЧОВИН

1. Короткі анатомо-фізіологічні дані

Ендокринну систему складають залози внутрішньої секреції. Ці органи, багаті на кровоносні судини, виділяють біологічно-активні речовини (гор­мони) безпосередньо в кров. Гормони діють на органи-мішені, які віддалені від місця їх секреції (дистантність дії), а також на метаболічні процеси.

До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, щитоподібна залоза, прищи- тодібні залози, надниркові залози, ендокринна частина підшлункової зало­зи, статеві залози.

Деякі залози (чоловічі статеві залози, підшлункова залоза) поєднують у собі зовнішньо- і внутрішньосекреторну діяльність, їх називають залоза­ми змішаної секреції. Наприклад, підшлункова залоза виробляє травні соки, які через вивідні протоки надходять у дванадцятипалу кишку, а ендокрин­на частина підшлункової залози (острівці Лангерганса) продукує гормон інсулін, який надходить безпосередньо у кров.

Гіпофіз — мозковий придаток, розміщений на основі черепа в гіпофі- зарній ямці турецького сідла. В гіпофізі утворюються основні тропні гор­мони: соматотропний (стимулює ріст і розвиток скелета), адренокортико- тропний (активує кортикоїдну та андрогенну функції кори надниркових залоз), тиреотропний (активізує функцію щитоподібної залози), гонадо­тропні гормони (фолітропін і лютропін - стимулятори функції статевих за­лоз), лактотропний (стимулює лактацію); меланотропний (регулює пігмент­ний обмін); ліпотропний (регулює жировий обмін). Одночасно в гіпофізі на­копичуються гормони гіпоталамуса: вазопресин (антидіуретичний гормон - сприяє зменшенню діурезу), окситоцин (стимулює скорочення м’язів матки, посилює родову діяльність, регулює лактацію).

Щитоподібна залоза - розміщена на передній поверхні шиї, середня маса - від 20 до 60 г. Вона складається з правої і лівої часток, з’єднаних переший­ком. Структурно-функціональною одиницею залози є фолікул. Вона про­дукує трийодотиронін, тетрайодотиронін (тироксин) і кальцитонін. Тире- оїдні гормони мають різнобічний вплив на всі органи і системи, на всі види обміну. Вони стимулюють теплоутворення, посилюють окислювальні про­цеси в організмі, підвищують поглинання тканинами кисню, впливають на ріст і диференціацію тканин.

Паращитоподібні залози розміщуються на задній поверхні щитоподіб­ної залози, як правило, їх є чотири. Залози продукують паратирин (парати- реоїдний гормон, паратгормон), який поряд з кальцитоніном - гормоном щитоподібної залози - регулює обмін кальцію і фосфору. Під впливом па- ратирину рівень кальцію в крові підвищується, а кальцитонін його знижує.

Надниркові залози - парні ендокринні залози, які розміщені над верхнім полюсом нирки. Надниркові залози продукують: гормони, які регулюють обмін води і електролітів (альдостерон); гормони, які регулюють вугле­водний обмін (кортизол); гормони, які впливають на статеву функцію (те­стостерон і естрадіол); біологічноактивні речовини (адреналін та норадре- налін), які підвищують артеріальний тиск.

Ендокринна частина підшлункової залози - острівці Лангерганса - скла­дає 1-2 % маси органа, виробляє інсулін, глюкагон, соматостатин, вазоак- тивний інтестинальний поліпептид, панкреатичний поліпептид. Інсулін ви­робляється ^-клітинами і є регулятором вуглеводного обміну. Глюкагон утворюється в а-клітинах і є антагоністом інсуліну, сприяє розщепленню глікагона до глюкози. Соматостатин виробляється в Б-клітинах і є регу­лятором секреції інсуліну та глюкагону. Вазоактивний інтестинальний полі­пептид продукується Б1-клітинами і знижує артеріальний тиск, стимулює виділення шлункового соку і гормонів підшлункової залози. Панкреатич­ний поліпептит, який продукується РР-клітинами, стимулює виділення шлункового соку і панкреатичних ферментів.

Статеві залози - яєчники у жінок і яєчка у чоловіків. Продукують статеві гормони: чоловічий - тестостерон; жіночі - естрадіол і прогесте­рон. Гормони впливають на розвиток вторинних статевих ознак і стате­ву функцію.

При захворюваннях ендокринних залоз спостерігається посилення або послаблення їх функції, що проявляється відповідними змінами в організмі.

Обмін речовин - процес, який постійно відбувається в живому організмі і характеризується відтворенням речовин (асиміляція), необхідних для онов­лення тканин та розщепленням (дисиміляція) певних речовин, внаслідок якого забезпечуються енергетичні процеси організму.

Порушення обміну речовин (порушення засвоєння, відтворення та роз­щеплення поживних речовин) виникають при певних захворюваннях - ожирінні, цукровому діабеті тощо.