5. Хронічний панкреатит

Хронічний панкреатит - хронічне запально-дистрофічне ураження підшлункової залози, що триває понад 6 місяців. Прогресування захворю­вання призводить до розвитку фіброзу органа і недостатності його функцій.

Частота хронічного панкреатиту серед захворювань шлунково-киш­кового тракту становить 6-9% і має тенденцію до зростання.

У механізмі розвитку хронічного панкреатиту на перший план висту­пає ураження проток підшлункової залози, в результаті згущення секрету, утворення білкових пробок та закупорення ними проток, відкладання со­лей кальцію. Розвиток панкреатичної гіпертензії при перешкоді пасажу панкреатичного соку чи патологічному рефлюксі вмісту дванадцятипалої кишки в жовчні та панкреатичні протоки призводить до передчасної внут- рішньопротокової активації панкреатичних ферментів. Внаслідок окисно­го стресу пошкоджуються ацинозні клітини залози, підвищується активність лізосомальних ферментів, знижується активність каталаз. Спостерігаєть­ся автоліз підшлункової залози.

ЧИННИКИ:

• зловживання алкоголем;

• порушення дієти (вживання у великій кількості жирної, смаженої, м’яс­ної їжі);

• наявність перешкоди в кінцевому відділі загальної жовчної протоки;

• хронічні захворювання дванадцятипалої кишки;

• хірургічні втручання на органах черевної порожнини;

• гострі кишкові інфекції;

• паразитарні ураження;

• вплив деяких медикаментів.

КЛІНІКА

Найбільш частим варіантом маніфестації захворювання є больовий напад - панкреатична колька. На ранніх стадіях захворювання больовий синдром домінує серед інших клінічних проявів. Больовий синдром пов’ яза- ний із прийманням їжі, виникає та посилюється після їди. Це зумовлено сти­мулюючим впливом їжі на панкреатичну секрецію, посиленням кровона- повнення залози і розвитком набряку. Залежно від локалізації патологічно­го процесу в підшлунковій залозі, біль може виникати в правому підребер’ї, де знаходиться головка підшлункової залози, лівій половині надчеревної ділянки та лівому підребер’ї, де розташований хвіст підшлункової залози. При об’єктивному обстеженні виявлено позитивний симптом Кача (гіпере­стезія шкіри у зоні іннервації VIII грудного хребця), локальну болючість при пальпації живота в „панкреатичних точках”. Патологічний процес у головці підшлункової залози супроводжується болем у зоні Шофара-Ріве, точці Дежардена, позитивним симптомом Захар’їна (болючість у гіпогастрії справа). Точка Дежардена розташована на лінії, умовно проведеній від пупка

до правої пахвової ямки, на 5-7 см вправо від пупка. Зону Шофара-Ріве визначають таким чином: від точки Дежардена проводять перпендикуляр до серединної лінії, в результаті чого утворюється умовний трикутник, який відповідає даній зоні. При ураженні тіла залози виникає болючість у зоні Губергріца-Скульського, хвоста - точках Губергріца та Мейо-Робсона. Точка Губергріца та зона Губергріца-Скульського розташовані так само, як і точка Дежардена та зона Шофара-Ріве, тільки зліва. Точка Мейо-Роб­сона знаходиться на умовній лінії, проведеній від пупка до середини лівої реберної дуги, приблизно на 5-7 см від пупка.

Блювання є типовою ознакою тяжкого загострення хронічного панкре­атиту. Характерна відсутність попередньої нудоти та відсутність полег­шення стану хворого після блювання. Епігастральний дискомфорт харак­теризується відчуттям тяжкості, розпиранням в епігастрії, відчуттям сто­роннього тіла, яке ніби застряло у нижній частині стравоходу. Метеоризм, здуття живота досягає значної вираженості, має постійний характер. Дис­пепсичний синдром проявляється також зниженням чи відсутністю апети­ту, слинотечею, порушенням випорожнень (переважають проноси або чер­гування проносів та закрепів).

Характерним є також синдром порушеного всмоктування (мальабсорбції) пов’ язаний із зміною екзокринної функції підшлункової залози, що призво­дить до погіршення процесів внутрішньопорожнинного гідролізу і всмокту­вання в тонкій кишці. Клінічно проявляється частою дефекацією (3-10 разів на добу) з поліфекалією, втратою маси тіла. Випорожнення мають неприєм­ний запах та видимі краплі жиру після змивання унітаза. При вираженій ек­зокринній недостатності підшлункової залози у хворих з’являється біль у кістках, гіпокальціємія, ознаки остеопорозу (зниження мінеральної щільності кісток при денситометричному дослідженні) внаслідок надлишкового виве­дення кальцію та дефіциту жиророзчинного вітаміну Д. Можливе зниження адаптації зору до темряви (дефіцит вітаміну А). При порушенні відщеплен­ня вітаміну В₁₂ від гастромукопротеїну панкреатичними протеазами у хво­рих виявляють клінічні ознаки В₁₂-дефіцитної анемії. Дефіцит вітамінів в організмі зумовлює сухість і лущення шкіри, появу глоситу та стоматиту.

Порушення травлення при хронічному панкреатиті має переміжний характер - воно збільшується під час загострення та знижується в період ремісії. Непереносимість продуктів досить індивідуальна. У хворих вияв­ляють сітофобію - страх приймати будь-яку їжу, що є результатом поганої переносимості хворими на хронічний панкреатит великої кількості страв традиційного меню. Схуднення типове для хворих на хронічний панкреа­тит. У тяжких випадках втрата маси може досягати вираженості кахексії.

Епізодичні гіпоглікемії у хворих на хронічний панкреатит проявляються нападами раптової слабкості з виділенням холодного поту, потемнінням у очах, інколи непритомностями. Причиною є виснаження запасів глюкагону, який у здорової людини стабілізує рівень глюкози у крові. Порушення толе­рантності до глюкози проявляється при проведенні тесту на толерантність до вуглеводів (стандартні навантаження 75-100 г глюкози). Досить часто приєднується панкреатичний цукровий діабет, який різко погіршує перебіг захворювання. Він проявляється прогресуючим виснаженням хворого, об­мінними порушеннями. Цей цукровий діабет характеризується лабільністю перебігу, резистентністю до пероральних цукрознижуючих препаратів та інсуліну, прогресуючим розвитком судинних ускладнень.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

• больовий;

• диспепсичний;

• синдром зовнішньо секреторної недостатності;

• астеноневротичний синдром;

• синдром внутрішньосекреторної недостатності;

• синдром порушеного всмоктування (мальабсорбції).

Про порушення екзокринної функції підшлункової залози свідчить рівень у сироватці крові біологічно активних речовин насамперед, панкреатичних протеаз: трипсину, хімотрипсину, еластази, а також амілази та ліпази. Активність даних ферментів у сироватці крові визначають при застосуванні стимуляторів секреції (секретину, панкреозиміну, прозерину та ін.). За допо­могою радіоімунного методу поряд із вмістом трипсину, визначають вміст у крові його інгібітора, рівень якого знижений. Для визначення ферментатив­ної активності підшлункової залози двоканальним зондом забирають дуоде­нальний вміст. При копрологічному дослідженні виявляють стеаторею (крап­лини нейтрального жиру), креаторею (неперетравлені м’язові волокна), амі- лорею (зерна крохмалю).

Останнім часом для оцінки зовнішньосекреторної функції підшлунко­вої залози використовують дихальні тести з міченими радіоізотопними суб­стратами.

Рентгенологічні зміни. При проведенні релаксаційної дуоденографії можна виявити такі ознаки хронічного панкреатиту: атонію дванадцяти­палої кишки, збільшення розмірів цибулини дванадцятипалої кишки, на­явність втиснення на внутрішньому її контурі та великій кривизні антраль­ного відділу шлунка, розгорнутість петлі дванадцятипалої кишки.

Комп’ ютерна томографія дозволяє виявити кальцифікати, оцінити роз­міри залози, структуру, наявність кіст, пухлин.

За допомогою ендоскопічної ретроградної холецистохолангіопанкреа- тографії можна встановити дилатацію чи звуження головної панкреатич­ної протоки, сповільнення евакуації контрасту з проток залози.

За допомогою ультразвукового дослідження підшлункової залози от­римують уявлення про форму, розміри, особливості ехоструктури підшлун­кової залози, стан панкреатичної протоки, наявність кальцифікатів, кіст чи пухлин. До переваг ультразвукового дослідження відносять можливість провести дослідження в динаміці, оцінити вплив лікувальних заходів.

ПЕРЕБІГ

Перебіг може бути легким, середньотяжким, або тяжким.

УСКЛАДНЕННЯ:

• псевдокісти (це скупчення тканини, рідини, продуктів розпаду, фер­ментів і крові, що не мають епітеліального вистилання, виникають при ви­раженому загостренні хронічного панкреатиту);

• абсцес підшлункової залози (виникає при поєднанні інфекції і наяв­ності псевдокісти);

• механічна жовтяниця (з’являється внаслідок обструкції холедоха, стис­нення його збільшеною головкою підшлункової залози);

• інфекційні ускладнення (запальні інфільтрати, гнійні холангіти, сеп­тичні стани, перитоніти, які сприяють активації мікробної флори, насампе­ред, умовно патогенної);

• хронічна дуоденальна непрохідність (розвивається як за рахунок за­пальних змін у ділянці зв’язки Трейца, так і внаслідок стискання дванадця­типалої кишки деформованою підшлунковою залозою);

• панкреатичний асцит (виникає в результаті розриву панкреатичних проток через підвищення внутрішньопротокового тиску);

• ерозивний езофагіт (пов’язаний із вираженими рефлюксними порушен­нями, що спостерігаються при хронічному панкреатиті, з’являються при тяжкому перебігу);

• шлунково-кишкова кровотеча (виникає при прориві псевдокіст або абсцесів у кишечник, гастродуоденальних виразках);

• абдомінальний ішемічний синдром (розвивається внаслідок стискан­ня черевного стовбура панкреатичним запальним інфільтратом);

• випітний плеврит (частіше лівобічний, з’являється у хворих, які ма­ють кістозний хронічний панкреатит);

• рак підшлункової залози (прямої залежності немає; можливий, якщо людина хворіє на хронічний панкреатит понад 5 років і морфологічна кар­тина на уражених пухлиною ділянках підшлункової залози характерна для хронічного панкреатиту).

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних і лабораторно інструментальних даних. Формулюють наявні і потенційні проблеми та розробляють план сестринсь­кого догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ:

1. Найчастіше хворих лікують в хірургічних відділеннях.

2. Дієта 5П, яка сприяє нормалізації функції підшлункової залози попе­реджує механічне та хімічне подразнення і включає часте харчування невели­кими порціями з достатньою кількістю калорій, повна відмова від алкоголю.

3. Медикаментозне лікування:

• ліквідація больового синдрому (М-холінолітики - атропін, платифілін, гастроцепін, бускопан; міотропні спазмолітики - папаверін, но-шпа; ненар- котичні аналгетики - метамізол, трамал, трамалодол; наркотичні аналге- тики - промедол; новокаїн; нейролептаналгезія - фентаніл, дроперидол;);

• пригнічення секреції підшлункової залози (антациди - альмагель, фос- фалюгель; Н2-блокатори - фамотидин, ранітидин, нізатидин, роксатидин; інгібітори протонової помпи - омепразол, лансопразол, пантопразол; сома- тостатин - сталамін; антиферментні препарати - трасилол, контрикал, гор- докс, апротин, амінокапронова кислота; синтетичний енкефалін - даларгін);

• дезінтоксикаційна, регідратаційна терапія (5% розчин глюкози, роз­чин Рінгера, ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін, диполь, трисоль, поліфер);

• замісна ферментна терапія (панкреатин, креон, панцитрат, лікреаз; панзинорм, ораза, нігедаза, солізим, сумілаза, фестал, ензистал, дигестал, мезим-форте);

• ліквідація дуоденостазу, дискінетичних порушень жовчовідвідних, панкреатичних проток (домперидон - мотиліум; препульсид, цизаприд - координакс; еглоніл);

• стимуляція репаративних процесів (метилурацил, калію оротат, ри­боксин, кобамід);

• антимікробна терапія (фуразолідон, нітроксолін, інтетрикс, ніфуроксазид);

• корекція (разом з ендокринологом) ендокринної функції підшлунко­вої залози.

4. Фізіотерапевтичні процедури в фазу затухання запального процесу (магнітотерапія, діодинамотерапія, електрофорез протизапальних та спаз­молітичних середників, лазерне опромінення зони підшлункової залози че- резшкірно).

5. Санаторно-курортне лікування. Під час ремісії рекомендують ліку­вання на курортах Закарпаття, Одеси, Моршина, Миргорода, Єсентуків, мінеральні води Поляни Квасової.

6. Неефективність терапевтичного лікування (структури головної пан­креатичної протоки, камінь, що обтурує протоку, рубцеве ураження вели­кого дуодинального соска, панкреатичні кісти, псевдокісти, абсцеси, орга­нічний дуоденостаз у поєднанні з функціональними порушеннями дуоде­нальної прохідності) є показанням до хірургічних втручань.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ

Догляд за хворим під час хронічного панкреатиту передбачає голод протягом перших декількох днів, далі дієта №1а - 7 днів, потім дієта №1б - 7 днів. Рекомендується холод на надчеревну ділянку, грілку можна при­кладати лише до нижніх кінцівок.

Медична сестра повинна виконувати усі призначення лікаря. У перші дні хворому призначають суворий ліжковий режим, тому медична сестра повинна стежити за чистотою тіла хворого, своєчасно міняти білизну, особ­ливо після потіння. Шкіру необхідно протирати дезінфікуючими розчина­ми (одеколоном, горілкою, наполовину розведеними водою, оцтом, розве­деним на 1 склянку 1 столову ложку). Кожного ранку хворому необхідно дати вмитися, почистити зуби, поправити подушку, постільну білизну. Перед вживанням їжі вимити хворому руки. Після їди дати перевареної води для полоскання рота. Доки хворий перебуває на суворому ліжковому режимі для випорожнення в ліжко подають судно, а при сечовипусканні - сечо­приймач, після дефекації хворого підмивають.

Під час блювання у положенні лежачи голову хворого слід повернути на бік, дещо опустити, до рота піднести лоток. Після закінчення блювання хво­рому обтирають обличчя, губи і дають перевареної води для полоскання рота.

Техніка взяття сечі на діастазу

Для дослідження сечі на діастазу (при захворюваннях підшлункової залози) для дослідження потрібно 5-10 мл свіжовипущеної сечі, яку відразу направляють в лабораторію.

Взяття калу для лабораторного дослідження

Кал для дослідження збирають зразу ж після дефекації в чистий сухий, краще скляний посуд. У направленні необхідно вказати паспортні дані об­стежуваного, відділ, мету дослідження, дату.

Щоб виявити приховану кров у калі, хворого годують 3 дні, виклю­чивши з раціону м’ясо, рибу і приготовлені з них страви. Хворий не пови­нен чистити зуби, приймати лікарські засоби, що містять залізо. На 4-ту добу ранковий свіжовиділений кал переносять у суху чисту посудину, і направляють у лабораторію.

Кал для дослідження на яйця глистів беруть безпосередньо після випо­рожнення із трьох різних місць і ще теплим відправляють в лабораторію. При підозрі на ентеросорбіоз скляною паличкою зіскрібають матеріал зі складок навколо анального отвору і вміщують його у краплю гліцерину або ізотонічного розчину натрію хлориду на предметному склі.

Для забору калу з метою виявлення дизентерії необхідно мати пробірку із сумішшю гліцерину і нашатирю, всередині якої знаходиться скляна рек­тальна трубка. Хворого вкладають на лівий бік із зігнутими в колінах но­гами, притягнутими до живота. Пальцями лівої руки розводять сідниці, а правою рукою вводять в анальний отвір трубку на 5-6 см. Обережно вий­мають трубку і опускають в пробірку, не торкаючись стінок. Закриту про­бірку з направленням відправляють в лабораторію.

Техніка застосування пузиря з льодом

Для тривалішого місцевого охолодження зручніше користуватися пузи­рем з льодом. Це плоский гумовий мішок, що заповнюється шматочками льоду. Пузир з льодом застосовують при внутрішніх кровотечах, при ма­ренні на тлі гарячки, у початковій стадії деяких гострих захворювань органів черевної порожнини. Враховуючи, що пузир з льодом дає більше охолоджен­ня, ніж холодний компрес, його доцільно не прикладати до тіла, а підвішува­ти (над головою, животом), роблячи через кожні півгодини перерву на 10 хв.

Техніка введення газовивідної трубки

Газовідведення проводять у разі скупчення великої кількості газів у кишках. Проводять його за допомогою спеціальної м’якої товстостінної

гумової трубки довжиною 30-50 см і діа­метром 3-5 мм (рис. 3.11). Один кінець трубки заокруглений і має отвір, а про­тилежний косо зрізаний. Перед введен­ням газовідвідної трубки ставлять клізму з гліцерином чи відваром квіток ромаш­ки. Стерильну змащену жиром трубку вводять в задній прохід. Для полегшен­ня введення, хворого вкладають на лівий бік або на спину із зігнутими ногами в колінах і розведеними кінцівками. Труб­не. 5. і і. Введення газовивідної трубки. ^КУ вводять у пряму кишку на 20-30 см,

а зовнішній кінець опускають у підклад­не судно. Її можна тримати у кишці до 2 год. За необхідності через 1-2 год процедуру повторюють.

Після використання трубку дезінфікують, миють теплою водою з ми­лом і стерилізують кип’ятінням. При подразненні анального отвору його окружність змащують вазеліном.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Різкий біль у верхній частині живота оперізуючого характеру.

Причина. Запалення підшлункової залози.

Мета. Зняти больові відчуття.

Втручання

1. Покласти хворого у ліжко.

2. Заспокоїти.

3. Покласти пузир з льодом на надчеревну ділянку.

4. Голод 2-3 дні.

5. Викликати чергового лікаря і організувати консультацію хірурга.

Реалізація плану догляду. Провести заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критерієм ефективності є зняття болю.

ПРОГНОЗ

Прогноз при неускладненому хронічному панкреатиті сприятливий.

ПРОФІЛАКТИКА

Первинна профілактика передбачає раціональне харчування, здоровий спосіб життя, ліквідацію шкідливих звичок. Вторинна спрямована на до­сягнення тривалої ремісії захворювання, боротьбу з ускладненнями.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Медична сестра запрошує пацієнта 1-4 рази на рік (залежно від тяжкості перебігу захворювання) до терапевта (дільничного чи сімейного лікаря) і гастроентеролога, хірурга та ендокринолога (за показаннями). Вона реко­мендує хворому провести дослідження ферментів підшлункової залози в си­роватці крові і в сечі, копрологічне дослідження, визначити вміст цукру в крові та сечі натще, провести холецистографію та ультразвукове обстежен­ня. Медична сестра рекомендує хворому дотримуватись дієти та режиму

харчування, 2-4 рази на рік приймати профілактичне лікування спазмоліти­ками, жовчогінними препаратами та вітамінотерапією. Також рекомендує хворим санаторно-курортне лікування та дає пропозиції щодо умов праці.

Контрольні питання

1. Короткі анатомо-фізіологічні дані органів травлення.

2. Основні клінічні симптоми ураження органів травлення.

3. Визначення поняття гострого гастриту та чинників його виникнення.

4. Основні клінічні симптоми гострого гастриту.

5. Основні принципи лікування гострого гастриту та прогноз захворювання.

6. Особливості догляду за хворим на гострий гастрит.

7. Надання медичної допомоги хворому під час блювання.

8. Техніка промивання шлунка.

9. Взяття блювотних мас і промивних вод шлунка для лабораторного дослідження.

10. Визначення поняття хронічного гастриту, чинників виникнення захворювання.

11. Основні клінічні симптоми хронічного гастриту.

12. Участь медичної сестри у підготовці пацієнта до рентгенологічного та ендоскопіч­ного досліджень.

13. Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зондування.

14. Основні принципи лікування та профілактики хронічного гастриту.

15. Особливості догляду за хворими на хронічний гастрит. Підготовка пацієнта до рентгенологічного та ендоскопічного дослідження органів травлення.

16. Участь медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворим на хронічний гастрит.

17. Визначення поняття виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, чинни­ки виникнення захворювання.

18. Основні клінічні симптоми виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.

19. Інтерпретація медичною сестрою об’єктивних даних та результатів інструмен­тальних та лабораторних обстежень хворих на виразкову хворобу.

20. Ускладнення виразкової хвороби.

21. Екстрена долікарська допомога при кровотечі та перфорації виразки у хворих на виразкову хворобу.

22. Основні принципи лікування неускладненої виразкової хвороби.

23. Прогноз та профілактика виразкової хвороби.

24. Особливості догляду за хворими на виразкову хворобу.

25. Роль медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворими на виразкову хворобу.

26. Визначення поняття раку шлунка, сприятливі чинники розвитку захворювання.

27. Основні клінічні симптоми раку шлунка.

28. Інтерпретація медичною сестрою даних об’єктивного, лабораторного та інстру­ментального обстеження пацієнтів з раком шлунка.

29. Принципи комплексного лікування хворих на рак шлунка.

30. Особливості догляду за хворими на онкологічні захворювання, значення сест­ринської етики і деонтології.

31. Визначення поняття хронічний гепатит, чинники виникнення захворювання.

32. Основні клінічні симптоми хронічного гепатиту.

33. Інтерпретація медичною сестрою даних об’єктивного обстеження, результатів лабораторного та інструментального досліджень хворих на хронічний гепатит.

34. Основні принципи лікування хворих на хронічний гепатит.

35. Особливості догляду за хворими та профілактики хронічного гепатиту.

36. Участь медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворими.

37. Визначення поняття цирозу печінки, чинники виникнення захворювання, уявлення про класифікацію.

38. Клінічна картина портального цирозу печінки, його діагностика.

39. Основні принципи лікування цирозу печінки.

40. Ускладнення цирозу печінки.

41. Особливості догляду за хворими на цироз печінки.

42. Участь медичної сестри в профілактиці захворювання, у диспансеризації хворих на цироз печінки.

43. Підготовка хворого, оснащення, асистування лікарю при проведенні абдоміналь­ної пункції.

44. Визначення поняття гострого та хронічного холециститу, чинників виникнення захворювання.

45. Клінічна картина гострого холециститу, екстрена долікарська допомога.

46. Особливості догляду за хворими під час нападу гострого холециститу.

47. Клінічна картина хронічного холециститу.

48. Інтерпретація медичною сестрою даних лабораторного та інструментального обстеження.

49. Підготовка пацієнта до дуодентального зондування, техніка зондування.

50. Техніка проведення сліпого зондування.

51. Основні принципи лікування хворих на хронічний холецистит, диспансерне спостереження за хворими.

52. Підготовка пацієнтів до рентгенологічного дослідження жовчного міхура.

53. Підготовка пацієнта до ультразвукового дослідження органів травлення.

54. Визначення поняття жовчнокам’яної хвороби, чинники виникнення.

55. Клінічна картина нападу жовчної кольки, екстрена долікарська допомога.

56. Основні принципи лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу.

57. Інтерпретація медичною сестрою даних лабораторного та інструментального дослідження хворих на жовчнокам’яну хворобу.

58. Особливості догляду за хворими на жовчнокам’яну хворобу, участь медичної сестри у диспансеризації хворих.

59. Визначення поняття хронічного панкреатиту, чинники виникнення.

60. Основні клінічні симптоми хронічного панкреатиту.

61. Інтерпретація даних лабораторних та інструментальних досліджень хворих на хронічний панкреатит.

62. Взяття медичною сестрою сечі на діастазу.

63. Техніка введення газовивідної трубки та постановки клізм.

64. Взяття медичною сестрою калу для лабораторного дослідження (копрологічного, бактеріологічного, на приховану кров, яйця гельмінтів).

65. Основні принципи лікування хронічного панкреатиту.

66. Особливості догляду за хворими на хронічний панкреатит в гострому періоді.

67. Участь медичної сестри в профілактиці хронічного панкреатиту та диспансери­зації хворих.

68. Складання плану догляду хворого із захворюваннями травної системи і реалізація його в стаціонарних і домашніх умовах.

3.4. ЗАХВОРЮВАННЯ НИРОК І СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ

1. Короткі анатомо-фізіологічні дані

Органи сечової системи складаються з нирок, які виробляють сечу і виділяють її, сечоводів; сечового міхура, сечовипускального каналу.

Нирки - парні органи, розміщені позаочеревинно по обидва боки хреб­та, між ХІ-ХІІ грудним і ІІ-ІІІ поперековими хребцями. Праву нирку відтісняє печінка, тому вона розміщена на один хребець нижче лівої. Структурно- функціональною одиницею нирки є нефрон, який складається з ниркового тільця і системи ниркових канальців. До складу ниркового тільця входить судинний клубочок, він складається з капілярів, на які розпадається при­відна судина і відвідна артеріола. Завдяки тому, що відвідна судина знач­но вужча від привідної, в клубочках підтримується відносно високий тиск (60-70 мм рт. ст.), відбувається фільтрація крові. Біля судинного полюса клубочка міститься юкстагломерулярний апарат, який представлений скуп­ченням особливих клітин, що виробляють ренін. Він бере участь в регу­ляції артеріального тиску. Початкова частина вивідного канальця утво­рює навколо клубочка капсулу Шумлянського-Боумена. Клубочок з кап­сулою утворює ниркове тільце.

Прямі відділи канальців, петлі Генле і збірні сечові трубки містяться в мозковому шарі, а звивисті відділи канальців розміщуються біля клубочків і утворюють разом з ними кірковий шар нирки.

Сечова система забезпечує виведення з організму азотистих шлаків, рідини, регулювання АТ, об’єму циркулюючої крові, підтримання кислот­но-лужної рівноваги. Основною функцією нирок є утворення сечі. Нирка працює безперервно. Вся кров, що є в тілі людини, протікає через нирки приблизно за 65 хв, за добу - майже 1500-2000 л крові. Складові частини сечі в основному надходять до нирки з кров’ю, але деякі (аміак) утворю­ються в нирці або синтезуються в ній. Завдяки здатності виділяти сечу різної концентрації та змінювати реакцію сечі від кислої до лужної нирки підтри­мують осмотичну і кислотно-лужну рівновагу в організмі.

Регуляція діяльності нирок здійснюється власним нервово-гумораль­ним апаратом нирки, до якого належать елементи вегетативної нервової системи, навколоклубочкові тільця, які регулюють функцію клубочків, загальна вегетативно-нервова регуляція з центрами в проміжному мозку і гормональною регуляцією через гіпофіз з антидіуретичним гормоном, а також корою головного мозку.