2. Хронічний гастрит

Хронічний гастрит - хронічне запалення слизової оболонки шлунка, яке характеризується порушенням фізіологічної регенерації залозистого епіте­лію, яке супроводжується порушенням секреторної, моторної та інкретор­ної функції шлунка.

Хронічний гастрит належить до поширених захворювань і частіше трап­ляється у чоловіків, ніж у жінок. Це поняття клініко-анатомічне, оскільки ха­рактеризується морфологічними змінами слизової оболонки шлунка, які збіга­ються з клінічними ознаками і порушенням функціонального стану шлунка.

ЧИННИКИ

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

екзогенні:

• тривале хронічне порушення харчування;

• тривале зловживання алкоголем і нікотином;

• дія термічних, хімічних, механічних агентів;

• професійні шкідливості (хронічні свинцеві отруєння);

• тривале приймання медикаментів (саліцилати, сульфаніламідні засоби);

• нервово-психічний стрес;

ендогенні:

• рефлекторні (патологічні рефлекторні впливи на шлунок з інших хво­рих органів - кишок, жовчного міхура, підшлункової залози);

• хронічні інфекції;

• гіпоксемічний вплив при хронічній недостатності кровообігу та ди­хальній недостатності;

• порушенні функції ендокринної системи;

• алергії (деякі продукти харчування: яйця, полуниці, суниці тощо);

• нестача в їжі білків і вітамінів (В, С, А), що порушує функцію і реге­нерацію залозистого епітелію.

Залежно від форми захворювання, виділяють різні механізми патогене­зу хронічного гастриту. Гастрит типу А (автоімунний) характеризується виробленням автоантинтіл до клітин слизової оболонки шлунка. Йому вла­стиві переважання атрофічних процесів над запальними, гіпоацидність і ура­жається, головним чином, фундальний відділ шлунка. У патогенезі гастри­ту типу В відіграють значну роль мікроорганізми Helicobacter pylori. Для нього характерні ураження антрального відділу, наявність гастритичних явищ, гіперсекреція.

КЛІНІКА

На хронічний гастрит із секреторною недостатністю частіше хворіють особи зрілого і похилого віку. Основні скарги вкладаються в синдром шлун­кової диспепсії. Це порушення апетиту, неприємні відчуття в надчеревній ділянці, пов’язані з прийманням їжі, відрижка повітрям або „тухлими яйця­ми”, нудота, блювання. Можуть приєднуватись явища кишкової диспепсії - відчуття переповнення їжею, метеоризм, бурчання, пронос. Має місце бо­льовий синдром, який не чітко виражений. Біль виникає в надчеревній ділянці, зазвичай з’являється після їди, триває декілька годин, але поступово зни­кає. Розвиваються ознаки вітамінної недостатності внаслідок порушення всмоктування, дисбактеріозу, руйнування аскорбін ової кислоти в безкис- лотному вмісті шлункового соку. Порушення всмоктування харчового заліза призводить до залізодефіцитної анемії. Наслідки гіповітамінозу: сухість шкіри, почервоніння, розпушення ясен, язик стовщений, на ньому є відбитки зубів, у подальшому спостерігається гладенький блискучий язик. Зазначені симптоми в основному характерні для гастриту типу А.

Хронічний гастрит із нормальною і підвищеною секреторною функцією шлунка здебільшого виникає у людей молодого віку. Для гастриту типу В найбільш характерним симптомом є печія, яка носить тривалий характер, часто спостерігається кисла відрижка, рідко блювання, при якому виділяєть­ся невелика кількість шлункового вмісту. Хворі скаржаться на відчуття печії, стискання і тяжкості в надчеревній ділянці, які з’являються через 15­20 хв після приймання їжі, особливо гострої. Цей гастрит характеризуєть­ся схильністю до закрепу.

Загальний стан хворого змінений мало, вираженого схуднення не бу­ває. Під час пальпації надчеревної ділянки спостерігається помірна бо­лючість, у цих хворих відзначається неврастенічний синдром, який харак­теризується підвищеною дратівливістю, поганим сном, зміною настрою, швидкою втомлюваністю. Є симптоми підвищеної збудливості нервової системи, артеріальної гіпотензії, лабільності пульсу, брадикардії, слинотечі, похолодання і вологості кистей.

Огляд живота типових ознак не виявляє, при пальпації надчеревної ділянки відзначається дифузна болючість, іноді її немає.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

• шлункова диспепсія;

• кишкова диспепсія;

• астеноневротичний;

• больовий.

ПЕРЕБІГ

Періоди загострення змінюються ремісіями, хвороба прогресує поступово.

УСКЛАДНЕННЯ

Гастрит типу А може трансформуватися в рак шлунка, а типу В - у виразкову хворобу.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних даних, результатів фіброгастродуоде- носкопії із прицільною біопсією, інтрагастральної рН-метрії, рентгеноскопії шлунка.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Лікування хронічного автоімунного гастриту типу А: при виражено­му загостренні хворих госпіталізують. Лікувальне харчування у фазу за­гострення - дієта №1, пізніше №2.

У добовому раціоні передбачають збільшення кількості білків до 140 г, при зменшенні вуглеводів до 400-450 г і нормальної кількості жирів (90-110 г). Харчування має бути 5-6-разовим, рекомендується включати у раціон фруктові соки. Хворим призначають слизисті супи з круп на слабкій м’ясній юшці, молоко, вершки, вершкове масло, яйця, зварені некруто, домашній сир, варене м’ясо, пропущене через м’ясорубку, пісну рибу, пюре з овочів, картоплю, моркву, білковий омлет, черствий білий хліб, яблучне пюре, настій із шипшини.

Через 7- 10 днів такого лікування хворі можуть вживати м’ ясну юшку, супи м’ясні з овочами, фруктові соки, відварене м’ясо (телятина, яловичи­на, курятина) і рибу (судак, лящ, щука), котлети (м’ясні, курячі, рибні), добре розварені каші з додаванням вершкового масла, білий хліб, добре вимочений оселедець, желе, креми.

Під час ремісії хворих переводять на звичайний харчовий раціон, але уникають страв, які викликають неприємні відчуття під грудниною. Не рекомендують вживати солянку, свинину, баранину, гусятину, качине м’ я­со, консерви, гриби, макарони, алкогольні напої.

Медикаментозне лікування:

1. Препарати, що стимулюють секреторну функцію шлунка (лимон- тар, пентагастрин, глюконат кальцію).

2. Замісна терапія (шлунковий сік, пепсидил, пепсин, ацидин-пепсин, абомін, панзінорм, соляна кислота). Із першого дня лікування призначають натуральний шлунковий сік по 1 столовій ложці на півсклянки води, який слід пити малими ковтками під час їди. Розведену соляну кислоту, пепси- дил, ацидин-пепсин використовують за відсутності явищ загострення. При- значають 10-20 крапель розведеної соляної кислоти на півсклянки води, її краще приймати через трубочку під час їди, щоб не псувати зуби.

3. При наявності болю і диспепсичних розладів - церукал, еглоніл, но- шпа, галідор.

4. Протизапальна терапія (плантаглюцид, вентер). Призначають обво- лікальні й в’ яжучі засоби рослинного походження, які мають також проти­запальні властивості (настій із листя подорожника, ромашки, м’яти, звіро­бою, кореня валеріани, трилисника тощо). Настій із трав слід приймати по півсклянки 4-6 разів на день перед їдою.

5. Ферменти (солізим, ораза, фестал, мезим-форте).

6. Мінеральні води („Миргородська”, „Слов’янська” „Куяльник” №6, „Верховинська”, „Єсентуки” № 4, 17, „Арзні” - у теплому вигляді за 15-20 хв до їди, невеликими ковтками по 1/2 - 1 склянці два - три рази на день).

7. Фізіотерапевтичне лікування (ультразвукова терапія, гальванізація, електрофорез, діадинамотерапія, парафіно-, озокерито-, грязетерапія).

8. Санаторно-курортне лікування рекомендується в період ремісії (Мир­город).

Лікування хронічного гелікобактерного гастриту (тип В): при загост­ренні хворих госпіталізують. Лікувальне харчування (дієта №1).

Медикаментозне лікування:

1. Ліквідація гелікобактерної інфекції (де-нол, амоксицилін, кларитро- міцин, метронідазол).

2. Протизапальна терапія (калефлон, вентер, гшастрофарм).

3. Антисекреторні засоби (ранітидин, фамотидин, роксатидин, нізатидин).

4. Антациди (альмагель, маалокс, фосфалюгель, гавіскон).

5. Репаранти (солкосерил, етаден, пентоксил, рибоксин).

6. Засоби, що нормалізують моторну діяльність шлунка (церукал, егл- оніл, мотиліум).

7. Мінеральні води („Лужанська”, „Поляна квасова”, „Моршинська” у теплому вигляді без газу, по 3/4 склянки 3 рази на день за 1-1,5 год до їди).

8. Фізіотерапія (ультразвукова терапія, гальванізація, електрофорез, діодинамотерапія, парафіно-, озокерито-, грязетерапія).

9. Санаторно-курортне лікування рекомендується в період ремісії (За­карпаття, Моршин).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Медична сестра повинна постійно турбуватись про те, щоб хворі не порушували дієту, також переконати хворого в тому, що йому необхідно дотримуватись збереження режиму харчування, що вживання алкоголю і куріння є шкідливим. Позитивний вплив має санація порожнини рота, своє­часне лікування захворювань органів черевної порожнини, усунення про­фесійних шкідливостей.

Важливе значення для лікування має спокій хворого. Сон повинен бути повноцінним (достатнім). Якщо у хворого безсоння, слід дати йому снодій­не. Необхідно оберігати хворого від побічних подразників, не дозволяти родичам або друзям повідомити хворому про неприємні новини.

Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зон­дування

Забір шлункового вмісту проводиться з допомогою тонкого зонда. Метод одномоментного забору шлункового вмісту товстим зондом має лише історичне значення і тепер не використовується. Напередодні дослід­ження треба попередити обстежуваного, що повечеряти він має до 18-ї год вечора, об’єм їжі повинен бути помірним. У день дослідження не слід кури­ти, вживати ліки, їжу. Тонкий зонд - це гумова трубка завдовжки 1,5 м із зовнішнім діаметром 3-5 мм, внутрішнім - 2-4 мм. Один кінець трубки за­округлений, сліпий з двома отворами збоку, протилежний - відкритий. На відстані 40-45 см від сліпого кінця на зонд нанесена мітка.

Для стандартизації подразнюючої дії “сніданку” в останні роки вико­ристовують парентеральні стимулятори шлункової секреції. З цією метою підшкірно вводять 12 ОД інсуліну чи гістамін - 0,1 % розчин із розрахунку 0,1 мг на 10 кг маси тіла хворого.

Для забору шлункового вмісту необхідно приготувати чистий, проми­тий, простерилізований кип’ятінням зонд, шприц ємністю 20 мл, три склянки і штатив з 8-10 пробірками. Зондування проводять у спеціально обладнаній кімнаті чи палаті. Знімні зубні протези виймають. Обстежуваний сидить, злег­ка закинувши голову. Медична сестра стоїть справа від хворого і в правій руці тримає зонд, як перо для писання. Сліпий зволожений водою кінець зон­да вводять глибоко за корінь язика і просять обстежуваного робити ковтальні рухи. Зонд просувається у стравохід, обстежуваний глибоко дихає через ніс. Після того, як хворий проковтнув зонд до мітки, до його зовнішнього кінця приєднують шприц і відсмоктують шлунковий вміст у склянку. У здорової людини натще в шлунку міститься до 50 мл рідини. По закінченню випорож­нення шлунка впродовж години, з інтервалом 15 хв, у відповідно пронумеро­вані пробірки збирають чотири порції шлункового соку, які становлять ба­зальну секрецію. Для попередження побічної дії гістаміну хворому поперед­ньо (після отримання третьої порції базальної секреції вводять 2 мм 2 % розчину супрастину). Після цього вводять стимулятор секреції (найчастіше гістамін із розрахунку 0,1 мг на 10 кг маси тіла) і знову протягом години через кожні 15 хв отримують чотири порції стимульованої секреції.

При наявності протипоказань до застосування гістаміну (захворюван­ня серцево-судинної системи, бронхоспазм, алергічні реакції) використо­вують пентагастрин у дозі 6 мкг на 1 кг маси тіла.

Отримавши вісім порцій, зонд легко виймають, дають хворому пропо­лоскати рот. Пробірки у штативі нумерують і направляють в лабораторію для дослідження.

Ускладнення при зондуванні тонким зондом:

- позиви до блювання та кашель (знімаються при анестезії слизової оболон­ки глотки, змащуючи її 2 % розчином новокаїну або 1 % розчином дикаїну);

• спазм стравоходу та глотки (не виймаючи зонда, влити через нього трохи теплої води);

• поява у шлунковому вмісті значної кількості крові (зондування припиня­ють), хворого вкладають в ліжко, а на ділянку живота кладуть міхур з льодом;

• запаморочення (на хворого бризкають холодною водою, дають по­нюхати водний розчин нашатирю).

ПРОГНОЗ

Здебільшого сприятливий.

ПРОФІЛАКТИКА

Профілактика хронічних гастритів передбачає, насамперед, дотриман­ня режиму харчування, санацію порожнини рота, боротьбу з курінням і зло­вживанням алкоголем, ліквідацію промислових і професійних шкідливос- тей, повноцінне лікування гострих і хронічних інфекційних захворювань, гострого гастриту.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Тривога перед гастроскопією.

Причина. Незнання необхідності проведення обстеження та її методики.

Мета. Зняти тривожність хворого.

Втручання

Дати пояснення пацієнту щодо проведення процедури.

1. Навести приклад з пацієнтом, який добре переніс гастроскопію, або надати можливість поспілкуватись з ним.

2. Перед гастроскопією ще раз провести бесіду про необхідність прове­дення цієї процедури.

3. Дати заспокійливі засоби за призначенням лікаря.

Реалізація плану догляду. Виконання зазначеного плану.

Оцінка результатів. Зняття тривожності у хворого.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Хворі на хронічний гастрит повинні перебувати під диспансерним нагля­дом, регулярно обстежуватися для виключення малігнізації та утворення виразки. Огляд проводять 1-2 рази на рік. У разі ахілічного гастриту хворих оглядають 1 раз на квартал, їм здійснюють гастродуоденоскопію або рент­генологічне дослідження шлунка, фракційне дослідження шлункового соку.

Медична сестра повинна два рази на рік запрошувати пацієнта для огляду його терапевтом (дільничним чи сімейним лікарем) і гастроентеро­логом та проведення езофагогастродуоденоскопії (при потребі з біопсією) чи рентгенологічного дослідження шлунка один раз на рік. Одночасно ре­комендують хворому зробити загальний аналіз крові та рН метрію шлун­кового вмісту. Медична сестра проводить співбесіду з хворим щодо до­тримання ним дієти, режиму харчування та вживання необхідних медика­ментозних засобів. Рекомендує санаторно-курортне лікування.