37

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ТА ПРАВА

Кафедра історіографії, джерелознавства

та спеціальних історичних дисциплін

ГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ ТА РЕЛІГІЯ

Реферативна робота

студентки 130 групи

Куциної Юлії

Перевірив:

кандидат

історичних наук,

старший викладач Нефьодов Д. В.

Миколаїв – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………...……………………………………. 3

РОЗДІЛ 1 ЕВОЛЮЦІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ МІФОЛОГІЇ ………...…… 5

РОЗДІЛ 2 РЕЛІГІЯ ТА МІФОЛОГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ……… 9

2.1 Становлення давньогрецької релігії …………………...…..........…………. 9

2.2 Головні риси релігії древніх греків ……………….........……...………….. 20

2.3 Форми шанування богів у Древній Греції ………........……...…………… 22

РОЗДІЛ 3 ЕВОЛЮЦІЯ РЕЛІГІЙНОГО СВІТОСПРИЙНЯТТЯ

СТАРОДАВНІХ ГРЕКІВ ………………………….…………….. 26

3.1 Релігія Еллади в XXX-XІІ ст. ………………........………...……………… 26

3.2 Релігія і філософія архаїчного періоду  (VІІІ-VІ ст.) ……........….……… 27

3.3 Релігія в V столітті до н.е. …………………………........……...…………. 30

ВИСНОВКИ …………………………………...……………………………….. 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ………………… 35

*Даний розподіл на розділи та пункти умовний. Допускається відсутність розбиття на пункти (2.1, 2.2). Об'єм ‑ до 15 стр.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Міфологія та релігія Стародавньої Греції справили величезний вплив на розвиток культури і мистецтва всього світу і поклали початок безлічі побутових уявлень про людину, богів і героїв.

Людина, яка володіє знаннями з грецької міфології, може вільно почуватися в театрі, кіно, бібліотеці, на літературному диспуті, в концертному залі, музеї, художній галереї. Дослідження грецьких міфів підводить сучасну людину до розгадки таємниць не лише буття, але й самої себе. Читання міфів єднає її зі світовою культурою та мистецтвом, дає можливість зрозуміти суть людського життя. Як пише Юрій Лапін: “Глобальна розповсюдженість сюжетів та образів давньогрецької міфології єднає, здружує народи, мистецтва і навіть мови, виконуючи ще й інтернаціоналістські функції”.

Мета реферативної роботи полягає в дослідженні розвитку релігії та міфології Стародавньої Греції, характеристиці основних рис та особливостей релігійного світогляду стародавніх греків.

Завдання реферативної роботи:

• охарактеризувати еволюцію давньогрецької міфології;

• дослідити процес становлення міфології та релігії Стародавньої Греції, причини та передумови якісних змін у їх розвитку;

• виявити еволюцію релігійного світосприйняття стародавніх греків;

• встановити роль та значення давньогрецької міфології та релігії в загальному розвитку людської цивілізації та культури.

Об’єкт дослідження – міфологія та релігія Стародавньої Греції.

Предмет дослідження – розвиток та еволюція давньогрецької міфології та релігії.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з VIII по IV ст. до н.е., тобто період становлення, розквіту та занепаду давньогрецької цивілізації.

Практичне та теоретичне значення реферативної роботи полягає у можливості використання її фактичного матеріалу та висновків у процесі підготовки узагальнюючих праць з історії світової культури та релігії, з античної історії, у процесі розроблення нормативних та спеціальних курсів в вищій школі.

Структура реферативної роботи зумовлена поставленою метою, завданнями і характером дослідження. Реферативна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1 еволюція давньогрецької міфології

Міфологія стародавніх греків була одним із самих чудових явищ у культурі средиземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонического періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н.е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу [2, с. 89].

Перший період. Термін «хтонічний» походить від грецького слова «хтон» – «земля». Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людину й у ній самій, пояснює те поклоніння, яким греки оточували символи божеств: незвичайні камені, дерева і навіть просто дошки. Але звичний первісний фетишизм змішувався в греків з анімізмом, приводячи до складної і незвичайної системи вірувань. Крім богів існували ще і демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно самим катастрофічним і жорстоким образом, і зникають. З образами демонів були пов'язані і представлення про чудовиськ, яких на цьому етапі розвитку грецької релігії, імовірно, теж сприймали як істот, що володіють божественною силою.

У подібних уявленнях про богів і в особливому шануванні Землі як Великої Матері помітні відгомони ідей різних етапів розвитку грецького суспільства – і зовсім раннього часу, коли людина ще не відокремлювала себе від природи створювалися образи людинотварин, і періоду матріархату, коли панування жінок у суспільстві підкріплювалося розповідями про всесилля Землі-Прародительки. Але одне поєднувало всі ці погляди – уяву про байдужість богів, про їхню глибоку відчуженість. Вони сприймалися як істоти могутні, але більш небезпечні, чим благодійні, від яких потрібно скоріше відкуповуватися, чим намагатися здобути їхню прихильність. Таким з'являється, наприклад, бог Пан, що, на відміну від Тифона чи гектанохейрів, у більш пізній міфології не перетворився в остаточного монстра, а залишився богом, заступником лісів і полів. Він зв'язаний з дикою природою, а не з людським суспільством, і, незважаючи на свою схильність до веселощів, може наводити на людей безпричинний страх. Козлоногий, бородатий і рогатий, він з’являється людям у полуденну годину, коли усе завмирає від жари, у годину, що вважалася не менш небезпечною, ніж північ. Він може бути і добрим, і справедливим, але все-таки краще не зустрічатися з богом Паном, що зберіг напівзвіриний вигляд і вдачу первісних породжень Матері-Землі [5, с. 45].

Другий період. Розпад матріархату, перехід до патріархату, виникнення перших держав ахейців – усе це дало поштовх до повної зміни всієї системи релігійного сприйняття, до відмовлення від старих богів і появі нових. Як і в інших народів, богів-уособлень бездушних сил природи заміняють боги-заступники окремих груп у людському суспільстві, груп, що поєднувалися по самих різних ознаках: класовим, становим, професійним, але в них усіх загальним було одне – це люди минулого, як не намагалися ужитися з природою, а прагнувші підкорити її, перетворити в щось нове, змусити служити людині.

Не випадково самі древні міфи олімпійського циклу починаються з винищування істот, яким, імовірно, у попередній період поклонялися як богам. Бог Аполлон убиває піфійського дракона і велетнів, люди-напівбоги, сини богів знищують інших чудовиськ: Медузу, Химеру, лернійську Гідру. І остаточну перемогу над старими богами тріумфує Зевс, цар богів Космосу. Образ Зевса дуже складний і сформувався в міфології греків не відразу. Уявлення про Зевса склалися тільки після дорійського завоювання, коли прибульці з півночі додали йому риси абсолютного бога-владики.

У щасливому й упорядкованому світі Зевса його сини, породжені від смертних жінок, завершують справи свого батька, винищуючи останніх чудовиськ. Напівбоги, герої символізують єдність світів божественного і людського, нерозривний зв'язок між ними і доброчинна увагу, з якою боги спостерігають за людьми. Боги допомагають героям (наприклад, Гермес – Персею, а Афіна – Гераклові), а карають тільки нечестивців і лиходіїв. Представлення про жахливих демонів теж змінюються – вони тепер виглядають скоріше просто могутніми парфумами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря [16, с. 67].

Третій період. Становлення і розвиток держави, ускладнення суспільства і суспільних відносин, збагачення уявлень про оточуючий Грецію світ неминуче підсилювали почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. У пізній героїчний період розвитку грецької міфології відроджуються представлення про силу, якій підкоряється все існуюче – і люди, і боги. Доля, невблаганна доля панує над усім. Перед нею схиляється навіть сам Зевс, змушений то силою випитувати в титана Прометея пророкування власної долі, то упокорюватися з іспитами і мученнями, через які повинний пройти його улюблений син Геракл, щоб він зміг вступити в сонм богів. До людей доля ще більш нещадна, чим до богів, – її жорстокі і часто безглузді веління виповнюються з невідворотною точністю – Едіп виявляється проклятий, незважаючи на усі свої зусилля врятуватися від передвіщеної долі, гине; також ховається від волі долі Анхіз, дід Персея, навіть цілий рід Атридів не може піти від сліпого вироку доль, будучи втягнутим у нескінченну низку вбивств і братовбивств.

Та й боги тепер уже не настільки милостиво набудовані до людей. Покарання тих, хто порушив їхню волю, жахливі і невиправдано жорстокі: Тантал вічно мучається від голоду і спраги, Сізіф зобов'язаний постійно піднімати на пекельну гору важкий камінь, Іксіон прикутий до обертового вогненному колесу [16, с. 72].

У пізньому грецькому суспільстві релігія поступово занепадала, вироджуючись у просте виконання обрядів, а міфологія ставала просто скарбницею образів і сюжетів для авторів поем і трагедій. Деякі філософи навіть заперечували головну роль богів у створенні світу, представляючи цей космічний акт як злиття чи першоелементів стихій. У такому виді грецька релігія проіснувала до початку походів Олександра Македонського, коли в елліністичних імперіях вона вступила в багатогранне і взаємозбагачуюча взаємодія з віросповіданнями Древньої Азії.