1.3. Класифікація державного боргу

Класифікація державних боргів дає змогу визначати структуру активів і пасивів економічної системи держави, отримувати достовірні та узгоджені дані про розміри залучених коштів і державного боргу, зокрема гарантованого, для здійснення заходів з управління держав­ним боргом (табл. 1.1).

Залежно від структурних складників і різних підходів до враху­вання цих складників, які можуть бути і за територіальним устроєм, у розгляді проблеми державного боргу використовуються поняття: валовий державний борг, федеральний борг і державний борг.

Ва­ловий державний борг − сума всіх випущених і непогашених держав­них облігацій разом із нарахованими відсотками.

Федеральний борг (наприклад США) охоплює борг, сформований за рахунок випуску боргових паперів Державним казначейством США та уповноважени­ми федеральними агентствами.

У розгляді державного боргу, залежно від сфер розміщення, виділяють внутрішній і зовнішній борг.

Внутрішній державний борг − це сукупність грошово-еконо­мічних відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат фізич­ними та юридичними особами у національній валюті.

Зовнішній державний борг − це сукупність економічних відно­син, в яких держава виступає на світовому ринку позикових капіталів у ролі позичальника. Валюта отримання кредитних ресурсів є визна­чальною в поділі на внутрішній і зовнішній борг в Україні, Росії та окре­мих постсоціалістичних країнах.

Таблиця 1.1.

Класифікація державного боргу37

Ознака	Вид
Залежно від сфер роз­міщення	Внутрішній Зовнішній
Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов'язань	Капітальний Поточний
Залежно від позиції уря­ду щодо залучення кре­дитних ресурсів	Активний Пасивний
Залежно від одержува­ча кредитних ресурсів	Умовний (приватний) Прямий (урядовий)
Залежно від типу креди­тора	Внутрішні кредитори: Борг перед юридичними та фізичними особами Борг перед банківськими установами Борг перед іншими органами управління Борг, не віднесений до інших категорій Борг, що виникає внаслідок корегування вартісних оцінок Зовнішні кредитори: Борги перед міжнародними організаціями економічного розвитку Борги перед іноземними державами, зокрема під гаран­тію уряду Борги перед іноземними комерційними банками Заборгованість перед іноземними постачальниками Борги, пов'язані з корегуванням вартісних оцінок
Залежно від типу борго­вого зобов'язання	Заборгованість за довгостроковими облігаціями Заборгованість за середньостроковими облігаціями Заборгованість за короткостроковими облігаціями і век­селями Заборгованість за кредитами, отриманими для фінансу­вання дефіциту бюджету Заборгованість за іншими зобов'язаннями
Залежно від валюти боргу	Борг у національній валюті Борг у валюті кредитора Борг у валюті третьої країни Борг у міжнародних розрахункових одиницях
Залежно від термінів боргів	Короткострокові Середньострокові довгострокові

Такий підхід до поділу на внутрішній і зовнішній державні бор­ги є дискусійним. У різних країнах до поділу боргу на внутрішній і зовнішній підходять по-різному. Так, наприклад, у США внутрішній державний борг розглядається як державний борг перед населен­ням. Аналогічний підхід застосовують у багатьох західних країнах і міжнародних фінансово-кредитних організаціях (наприклад МВФ).

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду України і позики, здійснені за його безумовної гарантії, для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років і заборгованості, яка знову виникає за борговими зобов'язан­нями уряду.

До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання в грошовій формі, гарантовані урядом, за одержані ним кредити. Визнання інших зобов'язань державним бор­гом встановлюється винятково законом. Державні боргові зобов'я­зання забезпечуються усім майном, яке перебуває у власності дер­жави. Види і типи державних цінних паперів і порядок їх випуску й обігу регулюються законодавчими актами України, які затверджу­ються Верховною Радою України.

Облігація − найпоширеніший вид державних боргових паперів. Вона дає право її власнику по закінченні відповідного терміну повер­нути собі суму боргу і відсотки за ним. Метою емісії облігацій є залу­чення додаткових грошових коштів для фінансування певних програм. Державні облігації є джерелом покриття бюджетного дефіциту, здійснення розрахунків за державним боргом і джерелом поповнен­ня обіговими коштами у період платіжної кризи.

Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками або виплачувати відсотки упродовж усього терміну користування запозиченими коштами, а після завершення терміну користування повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість облігації, яка позначається на об­лігації, і визначає грошову суму, надану власником облігації державі у тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації під час погашення та на неї нараховуються відсотки. Але реальна при­бутковість облігації може не збігатися з номінальною (облігації про­даються за ринковою ціною, яка майже завжди відхиляється від но­мінальної). Таке відхилення є курсовою різницею і залежить від низки чинників: величини номінального відсотка за облігацією, насиченості ринку державними цінними паперами, стану господарської кон'юнк­тури, курсу національної валюти щодо інших валют, ступеня довіри населення до уряду країни тощо.

Найбільш ефективно й активно для фінансування бюджетного дефіциту використовується державна внутрішня позика у вигляді ОВДП. Переваги використання ОВДП пов'язані з такими причинами:

• розміщення цінних паперів дає змогу урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси;

• продаж цінних паперів є дешевшим шляхом, порівняно зі зростанням податкового тягаря чи грошової маси для фінансування державних видатків;

• ринок державних цінних паперів є складником національ­ного фінансового ринку;

• випуск цінних паперів дає змогу урядові пристосувати струк­туру і час позик до своїх теперішніх і майбутніх потреб;

• активна торгівля державними цінними паперами зменшує різницю між ринковими ставками залучення і надавання у позику гро­шових ресурсів і зростає під час зниження витрат фінансових посе­редників;

• обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності та гнучкості економіки в цілому;

• існування добре розвинених вторинних ринків дає змогу ви­користовувати державні цінні папери під час проведення грошової політики НБУ;

• розвиток первинних і вторинних ринків державних цінних паперів дає змогу повною мірою контролювати високі темпи інфляції;

• обіг державних цінних паперів відповідає міжнародним стандартам, стабілізує національну економіку і приваблює інозем­них інвесторів³⁸.

Проте розвиток ринку ОВДП має свої хиби:

• нові випуски державних цінних паперів можуть переносити частку фінансового тягаря на майбутні покоління;

• розвиток ринку державних цінних паперів може зумовити небажаний розподіл фінансових ресурсів і мати негативний вплив і витіснення інших інвестицій);

• великі суми позик можуть спричинити зростання номіналь­них відсоткових ставок і зробити видатки бюджету сприятливішими до змін відсоткових ставок;

• використання цінних паперів послаблює бажання уряду конт­ролювати свої видатки і може збільшити залежність уряду від своїх кредиторів³⁹.

Державний зовнішній борг складається із зобов'язань держа­ви перед нерезидентами щодо повернення залучених коштів (основ­на сума боргу), отриманих на умовах строковості, зворотності та плат­ності, відсоткових платежів за користування кредитними ресурсами, термін сплати яких настав, та суми боргу за гарантованими держа­вою кредитами під час настання гарантованого випадку.

До зовнішнього державного боргу, звичайно, належать борги, платежі за якими проводяться в іноземній валюті або в товарах і по­слугах і які впливають на платіжний баланс.

На розміри зовнішнього державного боргу впливає залучення коштів за рахунок зовнішніх державних позик, кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій, урядів окремих держав та обсяги надання державних гарантій.

Зовнішні позики надають державі можливість інвестувати і спо­живати понад те, що виробляє її економіка. Ефективне використання зовнішніх запозичень для фінансування капітальних вкладень стиму­лює економічний прогрес. Зовнішні запозичення мають продуктивно використовуватися і спрямовуватися на розширення виробничих по­тужностей, що створить можливості для зростання обсягів експорту продукції, забезпечення майбутнього фінансування відсоткових та амортизаційних виплат за зовнішнім державним боргом.

Зовнішній державний борг залежить від таких чинників:

1. Видів кредиторів:

уряди інших держав;