Експериментальна частина

Матеріали: моноліти ґрунтів, сантиметрова стрічка, ніж, вода, карта ґрунтів, атлас ґрунтів України, набір кольорових олівців.

Хід роботи

1. Описати морфологію ґрунту.

1. Визначити тип ґрунту.

2. Дати коротку характеристику ґрунту.

3. Навести географію цих ґрунтів.

4. Замалювати схему будови досліджуваного ґрунту (рис.17.1).

Рис. 17.1 – Будова ____________________ґрунту (схема)

Висновки:

Контрольні запитання

1. Яка структура ґрунтового покриву Лісостепу України?

2. Які області України охоплює лісостепова зона?

3. Які особливості природних умов окремих агроґрунтових провінцій та фізико-географічних областей Лісостепу України?

4. Яка генетико-морфологічна будова та властивості сірих лісових ґрунтів?

5. Яка генетико-морфологічну будова та властивості світло-сірих лісових ґрунтів?

6. Яка генетико-морфологічну будова та властивості темно-сірих опідзолених ґрунтів?

7. В чому полягають ґрунтово-екологічні особливості території Лісостепової зони України?

Лабораторна робота №19

Тема. Чорноземні ґрунти та їх поширення.

Мета. Вивчити методику опису морфологічних особливостей різних типів ґрунтів. Описати морфологічні особливості чорноземів, дослідити географію їх поширення.

Теоретичні відомості

Чорноземні ґрунти розповсюджені в межах Лісостепу та Степу, які через свою рівнинність утворюють єдиний широтно-зональний спектр ґрунтових типів помірного слабоаридного ґрунтово-біокліматичного поясу.

Чорноземи утворились під багаторічною трав’янистою рослинністю і є типовими для степів. Поширені чорноземні ґрунти й в лісостеповій зоні. Характерними морфологічними ознаками цих ґрунтів є: темне забарвлення, пов’язане з високим вмістом перегною; зерниста та грудкувато-зерниста структура, особливо добре виражена в горизонті Н; карбонатний ілювіальний горизонт Р_к, наявність “кротовин” (рис. 18.1).

Екологія чорноземоутворення багато в чому зобов’язана специфіці степового клімату, тобто умовам слабоаридної області суббореального поясу з його чітко вираженою сезонною контрастністю. Як показав Г.М. Висоцький, кількість опадів в степу дорівнює їх поверненню назад в атмосферу через транспірацію та фізичне випаровування з ґрунту (КЗ = 1). Значна широтна витягнутість чорноземної зони сприяє формуванню різнофаціальних підтипів чорноземів, які істотно різняться між собою термічними режимами.

Рис. 18.1 – Схема будови профілю основних підтипів чорноземів.

Чорноземи входять до групи трофічно багатих ізогумусових сіалітних темнозабарвлених гуматами Са нейтральних ґрунтів з глибоким текстурно недиференційованим профілем. Його будова схематично зображується так: Но+Н+Нрк+НРк+Рк – у цілинних варіантів. У нижній частині профілю наявні карбонати, у зв’язку з чим від дії на ґрунт соляної кислоти вона “закипає” .

Карбонати в чорноземних ґрунтах нерідко трапляються у вигляді річних новоутворень. Тепер практично всі чорноземні ґрунти розорані, тому в верхньому шарі їх добре виражений орний горизонт. Чорноземи, як зональний тип ґрунту, на підставі вмісту в ньому гумусу, ступеня карбонатності й деяких інших показників поділяють на опідзолені, вилугувані, типові, звичайні, південні підтипи, які закономірно змінюють один одного в широтному напрямку з півночі на південь. Вони мають характерні морфологічні ознаки та властивості.

Отже, типовими властивостями чорноземів є високий вміст перегною та поступове зменшення його з глибиною, висока ємність вбирання, насиченість основами, майже нейтральна реакція, відсутність переміщення по профілю ґрунту мулистих частинок й полуторних оксидів. У різних підтипах чорноземів вміст перегною неоднаковий. Так, у північних чорноземах він коливається в межах 4-8 %, потужних та звичайних – 6-10, південних – 4-5, а в чорноземах Зауралля досягає 12-13 % й більше. У складі перегною чорноземів переважають гумінові кислоти (40-50 %).

Чорноземи поділяють на види на підставі таких ознак:

а) грубизна профілю (см): дуже глибокі (>120), глибокі (80‑120), середньоглибокі (40‑ 80), неглибокі (25‑ 40), дуже неглибокі <25 (останні два види А.О. Георгі розглядає як суто дернові й слаборозвинуті – до 25, та розвинуті ‑ 25‑40);

б) вміст гумусу (%): тучні або багатогумусні (>9), середньо- (6‑9), мало- (4‑6) й слабогумусні (<4);

Чорноземні ґрунти на схилах зазнають ерозії (зокрема, змиті). Тому потужність верхнього перегнійного горизонту ґрунту може бути досить незначною, а іноді (у випадку сильного еродування) навіть відсутня. За ступенем змитості виділяють слабозмиті чорноземи (змита частина горизонту Н); середньозмиті (змитий горизонт Н і на поверхню виходить горизонт НР); сильнозмиті (змитий горизонт НР і на поверхню виходить нижня частина цього горизонту або материнська порода). Характерною ознакою всіх чорноземів є наявність у них на різній глибині горизонту, збагаченого карбонатами. Глибина залягання цього горизонту різна. Вона тим більша, чим інтенсивніше промивається ґрунт. Тому з півночі на південь потужність залягання карбонатів зменшується.

Чорноземи багаті на основні елементи живлення рослин. Наприклад, азоту в перегнійному горизонті чорноземів міститься до 10-15 т/га і більше. Фосфор у цих ґрунтах є в основному у вигляді важкорозчинних сполук й тому малодоступний рослинам.

В Україні чорнозем – найбільш родючий ґрунт. Раціонально застосовуючи комплекс добрив (гній й мінеральні добрива), ґрунтозахисні заходи (особливо заходи регулювання водного режиму), снігозатримання, своєчасне закриття вологи тощо, можна значно збільшити валовий збір усіх сільськогосподарських культур.

Охорона чорноземів є однією з найактуальніших проблем сучасності. Вперше її помітив В.В. Докучаєв, який порівняв господарювання в зоні чорноземів з азартною картярською грою, а екологічний стан чорнозему зі станом чистокровного арабського скакуна, загнаного до піни невмілим вершником. За сто років без В.В. Докучаєва цей стан не лише не покращився, а навіть погіршився. Чорноземи сьогодні вразила дегуміфікація, декальцинація, знеструктурювання (злитизація), ерозія, дефляція, забруднення важкими металами, радіонуклідами, пестицидами, а отже, це потребуює державницької мудрості й турботи про головне національне багатство України.