Проблеми та шляхи розвитку інформатизації в Україні

Сучасний етап розвитку цивілізації тісно пов'язаний з інтенсивним використанням інформації, яка стає найважливішим ресурсом суспільства. Нестримно зростаючі технічні і технологічні характеристики інформаційно-комп'ютерних систем і мереж надають якісно нові можливості для обробки інформації і її вищої форми - знань. Інформатизація стала важливою областю економіки і визначальною сферою громадського життя. Інформатизація дозволяє економити основні види ресурсів, забезпечувати ефективне адміністративне і господарське управління і знижувати соціальну напруженість в суспільстві. Інформатизація проникає в усі сфери життя і цей процес вже не просто зв'язується з впровадженням нових інформаційних технологій, а є найважливішою функцією держави, чинником забезпечення його безпеки і суверенітету.

Інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Інформаційне суспільство - суспільство, в якому виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація визнається найбільш значимим ресурсом, нові інформаційні та телекомунікаційні технології і техніка стають базовими технологіями і технікою, а інформаційне середовище поряд із соціальним і екологічним - новим середовищем перебування людини.

Країни “великої вісімки” на саміті в Окінаві (Японія) в 2000 р. прийняли Декларацію про глобальне інформаційне суспільство - суспільство, в якому створений глобальний інформаційний простір, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Основні ознаки, які характеризують глобальне інформаційне суспільство:

• інформація набуває глобального характеру;

• на рух інформаційних потоків вже не суттєво впливають державні кордони і різноманітні перешкоди;

• спроба обмежити вільне розповсюдження інформації наносить шкоду країні, яка прагне внести такого роду обмеження;

• значно зростають можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

• збільшується вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності;

• поглиблюється процес децентралізації суспільства;

• відбувається перехід до нових форм зайнятості;

• іде процес формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії.

Матеріальну основу, необхідну для побудови і розвитку інформаційного суспільства, формує інформаційна інфраструктура - сукупність інформаційних центрів, банків даних і знань, а також систем зв'язку, які забезпечують доступ споживачів до інформаційних ресурсів.

Найбільш перспективні системи зв'язку для побудови інформаційного суспільства:

- цифрові мережі інтегрованих послуг (ISDN);

- широкосмугові лінії зв’язку;

- мобільна телефонія;

- супутниковий зв’язок.

В Україні процес інформатизації здійснюється згідно з Національною програмою інформатизації, яка визначає стратегію розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Основні напрями реалізації стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні визначені Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки":

• прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

• розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;

• державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо);

• створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;

• збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;

• державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;

• використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;

• досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;

• захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";

• вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;

• покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

У зовнішньоекономічній діяльності з проблем інформатизації головним є:

• активна участь України в реалізації міжнародних проектів, спрямованих на формування умов для входження до глобальних інформаційних систем, захист при виконанні цих проектів національних інтересів і реалізація стратегічних цілей української зовнішньої політики;

• організація та постійне вдосконалення взаємозв'язку національних телекомунікаційних систем із комп'ютерними мережами інших країн та глобальною мережею Internet, забезпечення доступу до міжнародних інформаційних масивів та баз даних і геоінформаційних систем;

• створення системи інформаційно-телекомунікаційного забезпечення міждержавного співробітництва у сфері торгівлі, охорони здоров'я, боротьби з міжнародною злочинністю, гідрометеорології тощо;

• створення системи зовнішньоторговельної інформації стосовно міжнародних, національних, державних і регіональних програм співробітництва, міжнародного та українського законодавства, інформаційно-телекомунікаційної бази для системного вивчення стану світових ринків продукції (товарів, послуг) і маркетингового забезпечення діяльності українських експортерів.

На разі Нацiональна програма iнформатизацiї перейшла вiд стадiї формування до безпосереднього виконання в таких загальнонаціональних пріоритетних напрямах, як iнформатизацiя соцiальної сфери, науки, освiти, культури, а також створення загальнодержавної системи iнформацiйно-аналiтичної пiдтримки дiяльностi органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, iнформацiйно-аналiтичного забезпечення правоосвiтньої дiяльностi, законотворення, нормотворення та правозастосування. Проте завдання Програми недостатньо фінансуються, що обмежує виконання робiт загальнодержавного значення.

У сферi iнформатизацiї поступово розвивається ринкове середовище, помiтно активiзується цей процес у регiонах, здiйснюється мiжнародне спiвробiтництво.

Продовжує розвиватися український сегмент свiтової мережi Iнтернет.

Має місце невiдповiднiсть iнформацiйного забезпечення управлiння державою можливостям сучасних iнформацiйних технологiй.

Щоб визначити можливості держав з підвищення рівня життя своїх громадян за допомогою технологій високошвидкісного доступу в Інтернет, "Всесвітній економічний форум" у співробітництві з міжнародною бізнесом-школою ІNSEAD щорічно готує аналітичний звіт про розвиток інформаційних технологій у світі. Звіт за 2008-2009 роки (The Global Іnformatіon Technology Report 2008-2009), що містить інформацію про 134 країни, зберігає статус найбільш докладного і авторитетного документа серед міжнародних публікацій про внесок інформаційно-комунікаційних технологій у динаміку розвитку і конкурентноздатність різних держав. Приведений у звіті "Індекс мережевої готовності" (Network Readіness Іndex, NRІ) представляє собою індикатор готовності країн до використання інформаційно-комунікаційних технологій, що враховує загальний стан комерційного, нормативно-правового та інфраструктурного середовища, готовність приватних осіб, компаній і державних органів до застосування і отримання вигоди з інформаційно-комунікаційних технологій, а також фактичний ступінь використання новітніх інформаційних і комунікаційних технологій.

За даними звіту за 2013 р., Україна займає 62-е місце в рейтингу мережевої готовності держав, піднявшись у порівнянні з торішнім звітом на вісім сходинок. Це вище Польщі (69-е місце) і Росії (74-е), але нижче, приміром, Угорщини (41-е), Словаччини (43-е), Румунії (58-е) і Туреччини (61-е). Причому протягом останніх шести років індекс мережевої готовності України стабільно і швидко ріс (починаючи від дуже низького вихідного показника) і наблизився до середнього показника рейтингу.

Для кращої оцінки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій у конкретній країні в порівнянні з іншими державами розроблено нову модель аналізу, що одержала назву Іnternet Stages ("Етапи розвитку Інтернету"). Вона містить у собі п'ять етапів розвитку інформаційно-комунікаційних технологій – від зародкової стадії до технологічного розквіту. Відповідно до моделі Іnternet Stages, було класифіковано 157 країн з наступними результатами: етап "Прото-Интернет" - 45 країн, "Початкова стадія" - 32 країни, "Стадія ознайомлення" - 39 країн, "Стадія екстенсивного використання" - 18 і "Стадія інтенсивного використання" - 23 країни.

Відповідно до звіту, Україна перебуває в стадії екстенсивного використання (хоча і зовсім поруч із границею етапу ознайомлення). По класифікації Іnternet Stages на цій стадії як мінімум 25% усіх домогосподарств у державі підключені до всесвітньої мережі, але широкосмуговий доступ усе ще не переважає. Для України характерна нерівномірність ступеня проникнення Інтернету в містах і сільській місцевості, причому показники найбільших міст країни перевищують усереднений індекс проникнення мережі по державі в цілому.

Крім того, звіт показує, що за поширенням широкосмугового доступу Україна значно відстає від багатьох країн свого регіону і знаходиться на одному рівні з державами, що мають аналогічний показник ВВП на душу населення. Ще більш значне відставання України від світових лідерів за використанням інформаційно-комунікаційних технологій, що мають порівнянну з нею чисельність населення. При чому відставання продовжує рости, незважаючи на порівняно високий рівень проникнення Інтернету в Україні. У період з 2005 по 2007 роки ступінь поширення широкосмугового доступу в Україні збільшилася на 1,5 % (з 0,2 до 1,7 %), що в рази менше результату, досягнутого лідерами рейтингу.

До основних причин, що стримують процес iнформатизацiї в Україні, можна віднести:

• економічну кризу, яка спричинює недостатню державну фінансову підтримку проектів інформатизації;

• слабкий розвиток, недостатню надійність і потужнiсть мереж зв’язку та телекомунікацій;

• практичне припинення виробництва обчислювальної технiки на державних пiдприємствах. Повільне (за наявності фундаментальних розробок) освоєння перспективних мікроелектронних технологій;

• слабкий розвиток вiтчизняної iндустрiї програмних продуктiв;

• низькi темпи освоєння нових iнформацiйних технологiй;

• повiльне пiдвищення рiвня інформаційної культури, зокрема комп’ютерної грамотностi населення;

• недостатньо розвинене правове середовище інформаційної діяльності.

Щодо останнього слід зазначити, що потребує розвитку та удосконалення низка питань, пов’язаних з:

• розробленням системи вітчизняних стандартів, гармонiзованих із мiжнародними, необхідних для успішного впровадження нових ІКТ;

• розробленням і вдосконаленням механізму захисту авторських прав;

• створенням системи iнформацiйної безпеки, реалiзацiєю державного контролю за станом iнформацiйної безпеки в мережах передавання даних, вирiшенням питань захисту нацiонального iнформацiйного простору, забезпеченням безпеки iнформацiї та надiйностi функцiонування вiдповiдних iнформацiйних систем i мереж, захистом персональних даних;

• формуванням і використанням нацiональних iнформацiйних ресурсiв;

• пiдтримкою вiтчизняної iндустрiї програмного забезпечення;

• веденням електронного документообiгу;

• обмiном електронною iнформацiєю;

• лiцензуванням дiяльностi у сферi iнформатизацiї;

• сертифiкацiєю засобiв iнформатизацiї та передавання даних.

Наявнiсть цих та iнших вад не тiльки стримує виконання окремих завдань iнформатизацiї загальнодержавного, мiжгалузевого та iнших рiвнiв, а й уповiльнює розвиток економiки, соцiальної сфери, освiти, культури, науки. Низький рiвень iнформатизацiї означає загрозу iнформацiйнiй безпецi суспiльства i держави. Тому заходи з усунення їх мають бути у числі найпріоритетніших.