Тема 9. Гносеологія.

9.1. Поняття та проблематика гносеології.

9.2. Основні форми пізнання.

9.3. Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.

9.4. Наука як основна форма пізнання.

9.5. Специфіка медичного пізнання.

9.1. Поняття, основні категорії гносеології.

Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдання філософії та те поле, в якому формується світогляд кожної людини, епохи, людства. Проблемами пізнання займається гносеологія (з гр. «гнозис» - «знання», «логос» - «слово», «вчення», «закон»).

Гносеологія – розділ філософії,що вивчає взаємовідносини суб’єкта та об’єкта в процесі пізнавальної діяльності; теорія пізнання. Будь-яка галузь філософського знання розгортається в полі певних проблем. Не є виключенням і гносеологія. Основні проблеми теорії пізнання:

- пізнаваність світу;

- форми та методи пізнання;

- що таке суб’єкт та об’єкт пізнання;

- поняття, критерії істини.

Проблематика пізнаваності світу породжує ряд гносеологічних варіантів її вирішення.

Гносеологічний оптимізм – філософська концепція, згідно якої світ пізнаваний в принципі, досягнення істини про нього можливе.

Скептицизм – філософська концепція, що піддає сумніву пізнаваність об’єктивної дійсності. Послідовний скептицизм веде до агностицизму.

Агностицизм – філософська концепція, яка повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу.

Соліпсизм – філософська концепція, яка єдино реальним вважає існування одиничного «Я», яке «створює» світ у своїй свідомості.

Суб’єкт – активно діючий, наділений волею та здатністю до пізнання індивід, група людей, соціальна група; той, хто пізнає.

Об’єкт – те, на що спрямована пізнавальна діяльність об’єкта.

9.2. Основні форми пізнання.

Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.

Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чуттів. Для нього характерні такі ознаки: безпосередність, наглядність та предметність. Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття та уявлення.

Відчуття – відображення в свідомості суб’єкта певних окремих сторін та властивостей об’єкта, що безпосередньо діють на органи чуття (наприклад, колір, смак, звук).

Сприйняття – синтез відчуттів, на основі яких формується цілісний образ об’єкта.

Уявлення – більш складна форма чуттєвого пізнання, в якій формується образ предмета, що не сприймається безпосередньо, а відтворюється за допомогою пам’яті та уяви.

Спираючись на дані органів чуттів, процес пізнання виходить на більш високий рівень за допомогою абстрактного мислення. Це рівень раціонального пізнання. Якщо чуттєве пізнання фіксує зовнішні властивості об’єкта, що пізнається, то раціональне спрямоване на виявлення стійких внутрішніх ознак, зв’язків об’єкта, виявлення його суті. Воно здійснюється в таких формах – поняття, судження, умовивід.

Поняття – форма думки, узагальнення предметів за їх специфічною ознакою. Завдяки поняттю знаковий конструкт – слово – поєднується з чуттєвими даними, в результаті чого слово отримує значення і ним можна оперувати в процесі мислення.

Зв'язок же декількох понять, на основі яких розкриваються відношення між предметами та явищами, називається судженням. Судження – це співвідношення понять, їх кореляція. На базі понять та суджень формується умовивід.

Умовивід – форма раціонального пізнання, в якій з декількох суджень (засновків) виводить нове (висновок). Якщо вірні засновки, то й вірним є висновок.

Раціональне пізнання використовує матеріал чуттєвих даних для абстрактного узагальнення, операції якого виступають усвідомленими та такими, що відбуваються цілеспрямовано та на основі певних правил (на відміну від чуттєвого, яке є стихійним та менш усвідомленим).