Механічні тканини

Механічні тканини, подібно до арматури залізобетонних кон­струкцій, створюють каркас усім тканинам і органам рослини.

Вони можуть бути складені паренхімними чи прозенхімними клітинами, живі чи неживі (з відмерлим протопластом і з просо- чспими лігніном оболонками). Клітини можуть розташовуватися тяжами вздовж осьових органів, супроводжувати провідні пучки і і утворювати тривимірні структури, що створюють опору для інших тканин. Міцність і пружність клітин механічних тканин іумовлені потовщеними целюлозними або здерев’янілими обо­лонками.

Нижче наведена порівняльна характеристика механічних тка­нин.

Таблиця І

За походженням, будовою і функціями механічні тканини ділять на:

• коленхіму,

• склеренхіму,

• склереїди, або кам’янисті клі­тини.

Клітини механічних тканин можуть бути паренхімної або прозенхімної (волокна) форми.

Коленхіма – жива тканина первинного походження з парен­имних і прозенхімних клітин. Залежно від розміщення і потовщення розрізняють

1. кутову (мал. 12, 1),

2. пластинчасту (мал. 12, 2)

3. пухку каленхіму.

Мал. 12. Механічні тканини:

1 – кутова коленхіма з пристінковим розмі­щенням протопласта

а – залишки протопласта;

б – здерев’янілі оболон­ки клітини;

в – внутрішня порожнина;

г – непотовщені оболонки клітин);

2 – пластинчаста коленхіма

а, б — рівномірно потовщені клітинні оболонки;

в — порожнина клітин);

3 – склеренхімні волокна, луб’яні волокна з відмер­лим протопластом

а — рівномірно потовщені стінки клітин з простими по­рами;

б, в — внутрішня порожнина);

4 – склереїди груші

а, б — здерев’янілі оболонки;

в — пори оболонки;

г — внутрішня порожнина клітин)

Склеренхіма складається із клітин з рівномірно потовщеними оболонками, в яких відмирає протопласт після їх формування. Оболонки клітин склеренхіми міцні і пружні завдяки відкладай і по лігніну. Розрізняють два типи склеренхіми: волокна і скле­реїди.

• Волокна (мал. 12, 3) – прозенхімні клітини, загострені на кінцях. Целюлозні фібрили в оболонках закладаються спірально ч рівномірним чергуванням спіралей, що сприяє пружності стінок клітин. Найважливіші механічні тканини – луб’яні (флоемні) і деревні (ксилемні) волокна – добре розвинені в стеблі.

• Ксилемні волокна ще називають волокнами лібриформу (перетинчастий лібриформ надає міцності стеблу).

• Флоемні волокна – видовже­ні зі стовщеними, шаруватими чи штрихуватими оболонками ч численними простими порами. Довжина сягає 60 мм (льон). Можуть бути загострені на кінцях; у конопель – булавоподібні.

Корові волокна розміщені в коровій частині.

Периваскулярні – утворюються перициклом і оточують центральний циліндр стеб­ла.

Волокна механічної тканини часто супроводжують провідні пучки. За походженням поділяють на первинні (з прокамбію і перициклу) і вторинні (з камбію).

• Склереїди – паренхімні клітини зі здерев’янілими оболон­ками, пронизаними багатьма порами. Можуть бути розміщені в різних органах (кісточці сливи, шкаралупі горіхів, м’якоті груші), додають міцності тканинам.