Тема 1. Ринок фінансових послуг і його роль в економіці

Методичні поради щодо вивчення теми

Зміст даної теми передбачає дослідження передумов виникнення ринку фінансових послуг, його ролі та функцій. Вивчення теми допо­магає виявити особливості організації руху фінансових потоків в еко­номіці на мікро- і макрорівні, створює умови для усвідомлення сту­дентами стратегічних і локальних цілей у практиці узгодження попиту на фінансові активи та їх пропозиції на ринку, дозволяє зрозуміти роль фінансових інструментів у системі управління фінансовими активами в процесі перетворення заощаджень на інвестиції.

Ринок фінансових послуг – це система економічних відносин, які виникають між його учасниками (юридичними і фізичними особами та фінансовими посередниками) при формуванні попиту і пропозиції на фінансові послуги, спрямовані на акумулювання та перерозподіл тимчасово вільного капіталу суб’єктів національної, регіональної і сві­тової економіки за допомогою фінансових посередників (оферентів) з метою ефективного управління фінансовими ресурсами (капіталом) споживачів. Рух фінансових потоків в економіці є основою функціо­нування ринку фінансових послуг.

Головна мета ринку фінансових послуг – перетворення заощад­жень на інвестиції. Саме тому завдання даного ринку полягає в забез­печенні акумуляції та перерозподілу наявного в економіці капіталу для забезпечення його інвестування у відповідні сфери діяльності та задоволення потреб споживачів фінансових послуг за обсягами, струк­турою і якістю фінансових ресурсів.

Фінансові послуги – це операції з фінансовими активами, які здійс­нюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у передбачених законодавством випадках – і за рахунок фінан­сових активів, залучених від інших осіб, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансові активи – це специфічні неречові активи, більшість яких є вимогами до інших інституційних одиниць, тобто їм протистоять фінансові зобов’язання інших суб’єктів. Фінансові зобов’язання вини­кають на основі договірних відносин, укладених між економічними суб’єктами. При цьому одна сторона є кредитором (інвестором), а інша – позичальником (боржником). Більшість фінансових вимог виникає при отриманні позичальником від кредитора певних фінан­сових ресурсів. При цьому кредитор отримає право вимоги до борж­ника, а позичальник приймає на себе зобов’язання повернення боргу.

Проте відносно окремих видів фінансових активів, таких, як моне­тарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ) фінансові зобов’я­зання, взагалі відсутні.

Фінансові активи як об’єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб’єктів, надають їх власникам право на отри­мання певного грошового доходу, тобто є засобом накопичення вар­тості. Вартість (грошова оцінка) фінансових активів втілюється у відповідних фінансових інструментах, до яких належать інструменти грошового обігу, а також деякі специфічні носії вартості (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Основні види фінансових інструментів

Фінансовий інструмент – цінний папір або інший документ, оформлений відповідно до законодавчих вимог, який підтверджує право власності на цінні папери, валютні цінності та інші види фінан­сових активів, вільний обіг яких не заборонений або не обмежений законодавством.

При класифікації фінансових активів у системі національних ра­хунків фінансові інструменти розміщуються у порядку зменшення ступеня їх ліквідності:

     монетарне золото;

     СПЗ;

     грошова готівка;

     депозити (у національній та іноземній валютах);

     цінні папери, крім акцій (облігації, векселі, інші боргові зобов’язання);

     позики;

     акції та інші форми участі у капіталі;

     страхові технічні резерви;

     інші рахунки дебіторів і кредиторів;

     прямі іноземні інвестиції.

Найвищою ліквідністю наділені ті фінансові активи, які можуть обмінюватись на інші активи за вимогою і без фінансових штрафних санкцій, а саме монетарне золото, грошова готівка і депозити. Слід мати на увазі, що, на відміну від монетарного золота, все інше золото, яке належить комерційним банкам, іншим установам, суб’єктам господарювання і приватним особам, система національних рахунків розглядає як товар, запаси матеріальних оборотних активів.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) – це міжнародні резервні активи, створені Міжнародним валютним фондом (МВФ), які розподі­ляються між країнами – учасницями для поповнення існуючих ре­зервних активів. СПЗ є правом на отримання інших резервних активів (іноземної валюти).

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг» визначено, що до фінансових  пос­луг належать:

     випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розра­хунків;

     довірче управління фінансовими активами;

     діяльність з обміну валют;

     залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо подальшо­го їх повернення;

     фінансовий лізинг;

     надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

     надання гарантій і поручительств;

     переказ грошей;

     послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

     торгівля цінними паперами;

     факторинг;

     інші операції.

Між фінансовими послугами і фінансовими операціями існує тісний зв’язок. Розглянемо спільні риси та відмінності між фінан­совою послугою і фінансовою операцією на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Порівняння фінансових послуг і фінансових операцій

Основні проблеми, з якими стикається непрофесійний учасник ринку фінансових послуг – це недостатня кваліфікація при здійсненні власних інвестицій; обмежені можливості отримання інформації, від­сутність навичок її адекватного сприйняття; невідповідність наявних фінансових ресурсів за ознакою вартості, обсягу, часу середнім показ­никам попиту на ресурси від інших суб’єктів; технічні складнощі непрофесійного учасника при участі в операціях на ринку фінансових послуг; висока вартість витрат при здійсненні операцій. Тому до­цільно скористатися досвідом професійних фінансових посередників – оферентів.

З огляду на роль і функції учасників ринок фінансових послуг можна представити у такому вигляді (рис. 1.3).

 

Рис. 1.3. Суб’єкти ринку фінансових послуг

Світовий досвід діяльності ринків фінансових послуг дозволяє сформулювати принципи їх функціонування:

     прозорість і відкритість надання фінансових послуг;

     ефективність;

     надійність захисту інтересів учасників ринку;

     конкурентність і альтернативність;

     соціальна справедливість;

     контроль за діяльністю професійних фінансових посередників з боку держави.

Перелічимо функції ринку фінансових послуг, які розкривають його сутність:

     акумулювання вільного капіталу та його перерозподіл з метою інвестування в економіку;

     мотивована мобілізація заощаджень фізичних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів для подальшої трансформації в позиковий та інвестиційний капітал;

     захист заощаджень від інфляційного знецінення;

     мінімізація фінансових ризиків суб’єктів ринку;

     реалізація інвестиційних намірів учасників ринку.

     ефективне використання залученого та інвестованого капіталу;

     фінансове обслуговування учасників ринку;

     реалізація вартості та споживчої вартості фінансових активів;

     сприяння досягненню достатнього рівня економічного і соціаль­ного розвитку держави та окремих регіонів і територій.

На жаль, світова фінансова криза свідчить про наявність проблем у світовому співтоваристві, які позначаються на розвитку національ­них економік та ускладнюють міждержавні зв’язки. Зокрема, не­достатня контрольованість дій фінансових посередників спровокувала порушення ними наведених принципів у глобальних масштабах. Для подолання наслідків фінансової кризи застосовуються внутрішньо­державні та колективні міжнародні заходи і підходи.

В Україні основними проблемами функціонування ринку фінан­сових послуг є:

     недостатній рівень захисту прав та інтересів споживачів фінан­сових послуг;

     відсутність компенсаційних механізмів захисту заощаджень населення, у тому числі у сфері небанківського фінансового посе­редництва;

     недосконалість законодавчого та нормативного регулювання процесів реалізації окремих фінансових послуг;

     недостатні капіталізація і конкурентоспроможність вітчизняних фінансових установ.

Успішне подолання названих проблем розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг створить умови для його вдосконалення і підвищення ефективності ринкових відносин у державі, сприятиме повноцінній інтеграції української економіки у світовий ринок.