Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1.    Економічна сутність грошового ринку. Попит і пропозиція на грошовому ринку.

2.    Роль грошового ринку в економіці та його відмінності від інших сегментів ринку фінансових послуг.

3.    Суб’єкти та інструменти грошового ринку.

4.    Порядок формування ресурсного потенціалу комерційними банками.

5.    Порядок відкриття поточного рахунку і строкового депозиту в банківській установі.

6.    Методики нарахування процентів за банківськими депозитами.

7.    Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його призначення і механізм формування.

8.    Розрахунково-касове обслуговування клієнтів банками.

9.    Факторинг на грошовому ринку.

10.     Особливості застосування простого та переказного векселів.

11.     Роль і місце Державного казначейства на грошовому ринку.

12.     Взаємозв’язок грошово-кредитної та бюджетної політики держави.

Тематика індивідуальних навчально-дослідних завдань

1.    Історичний нарис розвитку грошового ринку в Україні.

2.    Функціонально-організаційні особливості ринку короткостро­кових депозитно-позикових інструментів.

3.    Ринок грошових сурогатів.

4.    Послуги фінансових установ щодо здійснення грошових плате­жів і розрахунків.

5.    Особливості організації безготівкових розрахунків на різних рівнях.

6.    Ринок трансфертних операцій (касові та розрахункові операції).

7.    Ринок короткострокового міжбанківського кредиту.

8.    Комерційні папери та банківські акцепти як інструменти гро­шового ринку.

9.    Оцінка зарубіжного досвіду функціонування ринку торговельно-комісійних операцій.

Література: 1–12; 14; 16; 18; 20; 22; 23.

[Вгору] [Вниз]

Тема 9. Фінансові послуги на валютному ринку Методичні поради щодо вивчення теми

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існу­вання особливого ринку, на якому можна вільно продати та купувати валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змог­ли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не змогли б перетворити одержану валюту в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань.

У сучасній економічній літературі існують різні визначення понят­тя «валютний ринок», серед яких найбільш поширені представлені на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Визначення валютного ринку

Сучасний валютний ринок – це система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, на­дання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Учасниками валютного ринку можуть бути будь-які економічні суб’єкти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед, банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забез­печують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку.

Суб’єктами валютного ринку є:

-     центральні банки. В Україні НБУ є головним органом валют­ного регулювання: керує валютними резервами; здійснює валютні інтервенції, які впливають на рівень обмінного курсу; регулює екс­порт та імпорт капіталу;

-     комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій (уповноважені банки). Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, саме на ньому формується валютний курс.

Банки здійснюють основний обсяг валютних операцій. Вони акуму­люють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів і виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів, банки можуть проводити самостійні операції за рахунок власних коштів;

-     фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю. Вони мають стабіль­ний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають;

-     компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів. Зви­чайно, це міжнародні інвестиційні фонди, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн;

-     приватні (фізичні) особи, що виїжджають за кордон, здійснюють переказ валют, купують валюту з метою накопичення;

-     валютні брокерські фірми надають консультаційні послуги ко­мерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок; зво­дять покупців і продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стя­гують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди;

-     інвестори, які вкладають капітал у валютні цінності з метою збереження його вартості та одержання процентного доходу;

-     спекулянти, які постійно купують/продають валюту для одер­жання доходу від різниці в її курсі. Професійними спекулянтами є валютні дилери;

-     хедери здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу.

За ступенем впливу на валютні курси та процентні ставки банки і компанії, що є учасниками валютного ринку, поділяються на дві групи:

-            маркет-мейкери (market makers). Це великі банки та фінансові компанії, що визначають поточний рівень валютного курсу або про­центних ставок за рахунок значної частки своїх операцій у загальному обсязі ринку. При визначенні маркет-мейкерів основне значення має не абсолютний розмір самого банку, а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок;

-            маркет-юзери (market users). Невеликі банки та фінансові ком­панії, які використовують для своїх операцій той курс, який для них встановлюють маркет-мейкери, тобто вони є користувачами ринку.

Основною функцією маркет-мейкерів є здійснення ними коти­рувань для малих банків, а роль малих банків – маркет-юзерів – по­лягає у прийнятті або неприйнятті котирувань маркет-мейкерів. Таким чином, маркет-мейкери котирують ціну, а маркет-юзери – беруть ціну (рис. 9.2)/

 

Рис. 9.2. Класифікація валютного ринку

Види валютних курсів:

-     валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами – формується в результаті міжбанківських угод з продажу/купівлі безготівкової валюти на валютних ринках;

-     обмінний курс валютних бірж – курс, що встановлюється на біржі;

-     валютний курс готівкових угод формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівковою валютою;

-     крос-курс визначається через курс двох іноземних валют по відношенню до третьої.

Котирування – це встановлення курсів іноземних валют відповідно до практики, що склалася, і законодавчих норм.

Повне котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту за національну.

Пряме котирування – курс (вартість одиниці) іноземної валюти виражається в національній валюті, тобто валюта, що продається, співвідноситься з валютою, що купується; курс продажу більший за курс купівлі.

Непряме котирування – вартість одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті; курс купівлі більший за курсу продажу.

Валютні операції – це угоди, що укладаються суб’єктами валют­ного ринку щодо купівлі-продажу, обміну, залучення та надання в кредит валютних цінностей і проведення розрахунків за ними.

Класифікація валютних операцій здійснюється за такими ознаками (рис. 9.3):

Рис. 9.3. Класифікація валютних операцій

Валютний арбітраж – комбінація валютних операцій з метою одержання прибутку від різниці в курсах або в процентних ставках за різними валютами. Може бути часовим, просторовим, простим, складним, процентним.

Валютна позиція – це співвідношення вимог і зобов’язань відпо­відного суб’єкта валютного ринку в кожній іноземній валюті. У разі рівності вимог і зобов’язань валютна позиція вважається закритою, а в разі нерівності – відкритою. Відкрита валютна позиція буває: довга (означає перевищення вимог в іноземній валюті над зобов’язаннями і позначається знаком «+»); коротка (означає перевищення зобов’язань в іноземній валюті над вимогами, позначається знаком «–»).

-     основні види фінансових послуг на валютному ринку:

-     відкриття та обслуговування рахунків у іноземній валюті;

-     випуск і обслуговування платіжних документів, платіжних карток в іноземній валюті;

-     переказ (одержання) валютних цінностей по Україні та за кордон;

-     забезпечення міжнародних розрахунків;

-     купівля-продаж (обмін) валютних цінностей за дорученням клієнтів на міжбанківському ринку та міжнародному валютному ринку;

-     купівля (продаж) готівкової валюти у фізичних осіб;

-     конверсія валютних цінностей однієї держави на валютні цінності іншої держави;

-     надання кредитів в іноземній валюті;

-     розміщення валютних цінностей на депозитних рахунках;

-     купівля-продаж ЦП, дорожніх чеків в іноземній валюті;

-     прийняття на інкасо пошкоджених ЦП тощо.