Тема 4. Інституційна структура ринку фінансових послуг Методичні поради щодо вивчення теми

Інституційна структура ринку фінансових послуг – це сукупність окремих складових ринку фінансових послуг, фінансові операції на якихздійснюються визначеними видами фінансових установ.

Інституційна структура ринку фінансових послуг визначається наявністю різних фінансових посередників, без яких неможливе функціонування ринку, та поєднує дві складові – ринок банківських послуг і ринок фінансових послуг небанківських фінансових установ (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Інституційна структура ринку фінансових послуг

Оферентами на ринку банківських послуг є Національний банк України, вітчизняні й іноземні універсальні та спеціалізовані банки.

Ринок фінансових послуг небанківських установ поділяється на окремі сегменти залежно від складу інституційних учасників (фінан­сових установ) небанківського фінансового сектора:

     ринок фінансових послуг кредитних спілок;

     ринок фінансових послуг ломбардів;

     ринок фінансових послуг, компаній з управління активами;

     ринок фінансових послуг торговців цінними паперами;

     ринок фінансових послуг страхових компаній;

     ринок фінансових послуг недержавних пенсійних фондів;

     ринок фінансових послуг інститутів спільного інвестування;

     ринок фінансових послуг фінансових компаній;

     ринок фінансових послуг довірчих товариств;

     ринок фінансових послуг суб'єктів господарювання, що за своїм статусом не є фінансовими установами.

Зазначені ринки характеризуються визначеним набором фінансо­вих послуг, що надаються фінансовими установами. Більшість наве­дених структурних елементів (складових ринку фінансових послуг) в Україні мають нетривалий досвід діяльності, іноді знаходяться на стадії формування та початкового розвитку. Наприклад, відносно новими для України є ринки фінансових послуг недержавних пенсій­них фондів і ринки фінансових послуг суб’єктів господарювання, що за своїм статусом не є фінансовими установами.

Особливості функціонування зазначених ринків обумовлені законо­давчим і нормативно-правовим регулюванням діяльності професійнихучасників таких ринків – банківських і небанківських фінансових установ.

Оскільки окремі види фінансових послуг можуть надаватись кількома видами фінансових установ, а також залежно від особливостей самих фінансових операцій, покладених в основу фінансових послуг, у складі ринку фінансових послуг набувають активного розвитку такі:

     ринок кредитних послуг;

     ринок депозитних послуг;

     ринок розрахункових послуг;

     ринок страхових послуг;

     ринок послуг з недержавного пенсійного забезпечення;

     ринок послуг зі спільного інвестування;

     ринок довірчих послуг;

     ринок гарантійних послуг;

     ринок торговельних та конверсійних послуг;

     ринок послуг з управління активами інституційних інвесторів та ін.

Серед зазначених ринків в Україні найбільш розвинутими є ринки кредитних, депозитних, розрахункових, страхових і торговельно-конверсійних послуг.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, небанківський фінансовий сектор за обсягами фінан­сової діяльності починає поступово чинити конкуренцію банківській системі України.

Інституційна структура ринку фінансових послуг може бути пред­ставлена також сполученням інститутів ринку, що за змістом  діяль­ності та характером фінансових послуг є не тільки кредитно-фінан­совими установами, у тому числі лізинговими і факторинговими компаніями, але й оферентами, які здійснюють фінансове посеред­ництво на ринку цінних паперів (рис. 4.2):

Рис. 4.2. Інституційна структура ринку фінансових послуг

Поряд з організаторами торгівлі цінними паперами (фондовими біржами, торговельно-інформаційними системами) на ринку цінних паперів свою діяльність здійснюють такі професійні учасники, як реєстратори і зберігачі цінних паперів, депозитарії, торговці цінними паперами, саморегулівні організації, компанії з управління активами, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

Фондова біржа є одним з ключових елементів ринку цінних папе­рів (фондового ринку), адже втілює в собі функції ринку, головною з яких є формування ціни на вільний капітал. Сутність її діяльності полягає у:

     створенні організаційних, технологічних, інформаційних, право­вих та інших умов для збирання і поширення інформації стосовно попиту на фінансові активи та їх пропозиції на ринку;

     проведенні регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами;

     централізованому укладанні та виконанні договорів щодо фінан­сових інструментів і організації розрахунків щодо них (також здійс­нення клірингу);

     розв’язанні спорів між членами біржи.

Торговельно-інформаційна система (ТІС) – це юридична особа, яка організує діяльність торговців на позабіржовому ринку та володіє або управляє електронною торговельно-інформаційною мережею, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів і дозволяє торговцям цінними паперами укладати угоди, незалежно від місця перебування і без затримок у часі.

Функціонування фондового ринку неможливе без комплексу взаємопов’язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким є депозитарна система. В Україні вона має дворівневу структуру:

     нижній рівень становлять зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, і реєстратори, які за договорами з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів;

     верхній рівень – Національний депозитарій України і депозита­рії, які ведуть рахунки зберігачів здійснюють кліринг і розрахунки (за наявності ліцензії) за договорами щодо цінних паперів, до них нале­жать ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» та Депозитарій держав­них цінних паперів НБУ.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку здійснюється торговцями цінними паперами – господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Основними видами діяльності торговців цінними паперами є брокерська, дилерська діяльність, андеррайтинг і діяльність з управління цінними паперами.

Брокер – фізична чи юридична особа, яка здійснює за визначену нагороду (комісію) продаж або придбання цінних паперів за доручен­ням і за рахунок іншої фізичної чи юридичної особи.

Дилерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу (крім випадків, передбачених законом).

Андеррайтинг – це розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Погляд на інституційну структуру ринку фінансових послуг був запропонований у темі 1 на рис. 1.3. Спрощений вигляд аналогічної інституційної структури даного ринку наведений на рис. 4.3.

Рис. 4.3. Інституційна структура ринку фінансових послуг (альтернативний погляд)

Необхідним доповненням до раніше наведеної схеми інституційної структури ринку фінансових послуг є наявність саморегулівних фінансових інститутів. До них належать неприбуткові об’єднання учасників ринку, що професійно надають фінансові послуги, створені для захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринку. Завданнями саморегулівних організацій є:

     встановлення правил, стандартів і вимог щодо діяльності на ринку фінансових послуг та на окремих його сегментах, наприклад, на фондовому ринку;

     розробка і встановлення норм і правил поведінки, вимог до про­фесійної кваліфікації фахівців і здійснення контролю за їх дотриманням;

     сприяння умовам здійснення підприємницької діяльності членами саморегулівної організації;

     розгляд скарг клієнтів – членів саморегулівної організації щодо порушення професійними фінансовими посередниками вимог чинного законодавства;

     ініціювання вдосконалення законодавчої та нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку фінансових послуг.

Світова фінансова криза певним чином зумовила перерозподіл обсягів фінансових послуг між професійними учасниками-оферентами, що дозволило диверсифікувати інвестований капітал і перерозподіляти ризики з метою збереження реальної вартості фінансових активів. Наслідки фінансової кризи негативно позначилися як на діяльності найбільш розвинутих інститутів ринкової інфраструктури – комерційних банків, так і на функціонуванні відносно нових учасників ринку фінансових послуг – недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств тощо.

Практичне заняття