2.2. Туристська характеристика

Марамароський гірський масив головним чином лежить у Румунських Карпатах. Північно-західні його відроги простягаються вздовж державного кордону в межах Закарпатської та Івано — Франківської областей. Своєрідність та особливість рельєфу Марамароського масиву обумовлена тим, що це єдина зона Українських Карпат, фундамент якої у вигляді кристалічного масиву виведений на денну поверхню. Марамароський масив піднімався над поверхнею моря, що вкривало територію сучасних Карпат в крейдовий період. Тому тривала ізоляція від суміжних областей суші, більша тривалість існування та своєрідна геологічна будова сприяли формуванню специфічної флори регіону. В рельєфі Марамароського масиву виділяються Рахівські гори та Чивчини, які розділені флішевим масивом гори Нєнєска (1820 м) (її ще називають Павілон, Міка Маре; в інших джерелах — 1815 м).

Рахівські гори знаходяться в лівобережній частині басейну р. Біла Тиса. Долина р.Тиса поділяє їх на дві частини: західну, з абсолютними висотами понад 1400 м і східну (до 1937 м). Для них властива значна амплітуда відносних висот від 600 м до 1000 м, глибокі міжгірні річкові долини, гострі стрімчакові гребені хребтів та вершин, круті схили. Деякі гірські вершини мають конічну форму: Петріс (1784м) (іноді називають Петрос), Латундур (або Берлебашка) (1731м), Менчул (1368м). Найвища точка Марамароського масиву - гора Піп Іван Марамароський (1937 м, в деяких джерелах 1940м). Вершини характеризуються розвинутими елементами давньольодовикового рельєфу (льодові цирки, кари, в яких збереглися озерця). В останні роки відкрито і досліджується явище карсту.

Масив складений кристалічними сланцями, гнейсами і мармуровими вапняками, що впливають на грунти і характер рослинності. У вологому помірно-континентальному кліматі сформувались смереково-ялицево-букові і буково-ялицево-смерекові ліси, вище яких поширені чисто смерекові. Нижня частина північних схилів масиву вкрита хвойними, а західна та південна -переважно широколистяно-хвойними лісами. Вапняки сприяли збереженню осередків тису ягідного. Верхня межа лісу проходить на висотах 1420 м в західній і 1500 м в східній частині масиву.

Тут чітко виражений альпійський пояс — типові альпійські луки, аркто— альпійські формації рододендронів, верб, криволісся, комплексів альпійських ценозів на скелях. В субальпійському поясі переважають вторинні л_ кові типи рослинності, що вкривають пологі схили, сідловини і низькі хребти. Крутосхили і скельні виходи вкриті комплексами криволісь сосни, вільхи, ялівцю. Для субальбпійських лук, які не зазнали антропогенного впливу, характерна різноманітність флори: тут зростають ромен карпатський, тонконіг середній, дзвоники карпатські, первоцвіт дрібний, тирлич жовтий та інші.

Чорногора — найбільш мальовнича та сама припіднята частина Українських Карпат. На Чорногірському хребті знаходиться найвища вершина Українських Карпат - Г.Говерла (2061 м). її оточують вершини, якими фіксується головний хребет: Шешул (1728 м), Петрос (2020 м), Брецкул (1910 м), По.кижевська (1822 м), Данцер (1855 м), Туркул (1933 м), Шпиці (1863 м), Ребра (2001 м), Гутин Томнатик (201'бм), Бребенескул (2036м), Мунчел (1999 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м). Ці вершини вважаються свідками гірського зледеніння, що відбулося у Карпатах в четвертинний період. Наслідками зледеніння є глибокі "рани" на схилах гір у вигляді карів. Особливо добре збереглися двоступінчаті давньольодовикові кари, трогові долини і подекуди, навіть скелясті міжкарові гребені. Велика кількість днищ карів, заповнених водою, утворюють мальовничі високогірні озера - Несамовите, Марічайка, Данцежське, Бребенеска, Брецкульське.

Біля підніжжя вершин Мунчела і Бребенескула залишились сліди реліктів — висячі (дольодовикові) долини, а в льодовиковому цирку під горами Туркул і Шпяці знаходяться карові гребені (карлінги), представлені в сучасному рельєфі мальовничими хребтами Великих і Малих Кізлів.Масив Свидовець входить до складу Полонинське - Чорногірської області. В будові масиву наявні породи юрського, крейдового і палеогенового періодів. Це — вапняки, конгломерати та інші. Тут простежується яскраво виражена висотна поясність ландшафтів. Найвищі вершини - г.Близниця (1881 м), г.Догяска (1761м), г.Герешаска (1770 м), г.Татарука (1707 м).

Кліматичні умови змінюються з висотою. Річні суми опадів становлять 1300—1500мм і більше. Середньогірні хребти в нижніх і середніх частинах вкриті буковими та ялиновими лісами. Під цими лісами розвинуті буроземні і дерново — бузоземні грунти. На більш пологих південне - західних схилах, де тепліше, ростуть букові ліси, на північне—східних — ялинові, ялиново—ялицеві. І букові, і ялиново-ялицеві ліси піднімаються до лучного субальпійського поясу. Верхні частини гірських хребтів мають круті схили з льодовиковими формами - карами, осипними конусами.

Горгани є орографічною зоною Зовнішніх (Скибових) Карпат, які складають північно-східну частину гірського ланцюга зі значними коливаннями абсолютних та відносних висот. Масив Горгани - це типове сері'дньогір'я. Відносні висоти вершин 1500-1800 м над р. м. Масив являє собою вузькі, звивисті хребти з гострими гребенями, надзвичайно крутими асиметричними схилами і конусоподібними вершинами. Схили гір повсюди круті (15"-35°), місцями ступінчасті, в нижній частині нерідко обривисті.

Найбільш мальовничі вершини: Грофа (1748. м). Хом'як (1542м), Попадя (1740 м), Сивуля (1818 м). Середня (1638 м), Козій Горган (1616 м). Вершини ці мають конусоподібну форму. Вражають масивними схилами вершини Довбушанка (1754 м) та Медвежик (1736 м), Ігровець (1804 м). Молода (1723 м). На схилах збереглися льодовикові форми рельєфу - кари, моренні вали. Найвища вершина Горган - пікоподібна гора Лопушна з висотою 1836 м. В старих польських мапах вона називається Велика Сивуля. Основні хребти: Аршиця, Довбушанка, Синяк, Грофа, Стримба, Середня-Ігровець, Лопушна-Негрова-Гавор, Горган та масив Братківської (в польських джерелах хребет має назву Полонина Чорна). Вони розчленовані вузькими і глибокими поперечними долинами річок, широкими міжгірними котловинами.

У Горганах чітко виражена висотна поясність: до висоти 1450 м зростають буково-ялинові і ялиново-ялицеві ліси. Причому в північно-східній частині території переважають хвойні, на південному-заході - мішані. Вище зони лісу — чагарникове криволісся з гірської сосни, вільхи, горобини і ялівцю, які на полонинах змінюються альпійськими луками. Вершини гір вкриті кам'яними осипищами (місцева назва "горгани" або "греготи", "грехоти", "цекоти"). Найбільш характерною рисою рослинності Горган є обширні комплекси криволісь сосни альпійської, які чергуються із невеликими ділянками субальпійських луків. У Горганах найбільш великі площі гірськососнових криволісь знаходяться у басейні Ломниці. Починаючи від Яблуницького перевалу, вони у вигляді окремих масивів з'являються на вершинах Плоска, Довга і в групі гори Братківської (хребет Полонина Чорна), утворюючи на північних схилах суцільний покрив, а на південних — чергуються з кам'яними розсипами і луками. У центральній частині Горган північні схили майже всіх крупних вершин (Паренки, Попадя, Грофа, Молода, Полянський, Петрос, Студенець, Конусяк Великий, Велика Кепута, Буштул, Овал) покриті суцільними сосняками та їх комплексами з кам'яними розсипами. В басейні Мокрянки, Тереблі, Ріки (на Закарпатті) і Свічі (Івано-Франківська область) площі жерепів помітно зменшуються, а ще далі на заході знаходяться крайні їх місця зростання (хребет Смерек).

Фрагменти альпійської трав'янистої і мохово-лишайникової рослинності зустрічаються лиш на самих високих вершинах, понад 1 750 м. Від інших високогірних масивів Горгани відрізняються специфічними високогірними ландшафтами, утвореними кам'яними розсипами.

Річкова сітка в даному районі добре розвинена. Тут беруть початок допливи Чорної Тиси (Довжина, Гроп'янець, Апшинець, Тростянець, Кевелів), Білої Тиси (Квасний, Щаул, Стіг, Богдан, Говерла, Паулек), р.Чорний Черемош, Білий Черемош, Прут, а південно-західні схили Привододільних хребтів Горган належать до басейну Тересви, Тереблі та Ріки. Чудові і таємничі річкові долини Свічі, Ломниці, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської. Річки мають типовий гірський характер: вони відрізняються значним падінням русел, швидкою течією, невиробленим повздовжнім профілем, незначною глибиною. Русла річок не вироблені, часто бронюються виходами пластів гірських корінних порід, завалені кам'янистим алювієм. Часто зустрічаються пороги і водоспади (на допливах річок Бистриці Надвірнянської та Пруту).

На вказаних річках і потоках для регулювання стоку води були збудовані греблі із водосховищами. Будувались вони в залежності від призначення двох типів: водозбірні та лісосплавні. В даний час всі вони зруйновані - одні від часу, інші - недбайливими господарями. Фауна гірських масивів широко представлена. Багато видів є червонокнижними. Із класу риб найбільш поширені коропоподібні, окунеподібні, лососеподібні. Серед земноводних - саламандра плямиста, карпатський та альпійський тритони. На всій території поширені представники класу плазунів (веретільниця, прудка та живородяща ящірки, вуж та гадюка звичайні). Із рідкісних - мідянка. Птахи - найбільш широко представлений клас, нараховує понад 103 види. Серед них соколоподібні (яструб великий та малий, підорлик), совоподібні (пугач, сови), дятлоподібні, горобцеподібні та інші. Кліс ссавців включає понад 40 видів. З них: заєць-русак, бурий ведмідь, звичайна лисиця, дикий кабан, лісовий кіт, звичайна рись, благородний олень та козуля, тощо.