3. Система грошового обігу та еволюція її типів

Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично склалась у даній країні і закріплена законодавчими актами.

Грошові системи сформувались з утвердженням централізованих держав. Структура грошової системи відображена на схемі (рис. 4.1).

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично і закріплюється у тій чи іншій країні (долари США, Канади і Австралії, англійські фунти, бельгійські, швейцарські і фра­нцузькі франки, німецькі марки, голландські гульдени, шведські, датські і чеські крони, португальські ескудо, іспанські песети, аргентинські, мекси­канські і кубинські песо, грецькі драхми, італійські і турецькі ліри, японські йєни, китайські юані, корейські вони, польські злоті, російські рублі, укра­їнські гривні, індійські рупії та багато інших).

Рис. 4.1. Структура грошової системи

Види грошей включають види державних кредитних і паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу. Ра­ніше ще могли бути й металеві гроші у формі золотих і срібних монет. Платіжна сила символічних грошей встановлюється державою, яка ство­рює і механізм їх емісії – порядку випуску в обіг та вилучення з нього.

Варто зазначити, що паперові гроші можуть існувати у формах банківських кредитних білетів (банкнот) і казначейських білетів (білетів державної скарбниці). Різниця між ними полягає у їх забезпеченні: перші забезпечуються золотом чи іноземною валютою, а другі – націо­нальним багатством країни. Емісію банкнот здійснює центральний банк, а казначейських білетів – міністерство фінансів¹. Однак, більш широке розповсюдження одержали банкноти, адже вони поступово стали міжнарод­ним платіжним і купівельним засобом, а казначейські білети здійснюють свій обіг лише всередині країни.

Масштаб цін – історично обумовлений елемент грошової системи, що визначав ваговий вміст золота чи срібла у грошовій одиниці. Сьогодні, коли гроші не мають внутрішньої вартості, масштаб цін є примусовим і визначається державою.

Форми і умови безготівкового платіжного обігу визначаються державою через реґламентацію обігу безготівкових грошей. Це передба­чає визначення видів безготівкових грошей (чеків, кредитних карток, “електронних грошей”), сфер готівкових і безготівкових розрахунків, порядку випуску безготівкових платіжних засобів, режим використання грошей на банківських рахунках тощо.

Порядок обміну національної грошової одиниці на іноземні визначається державними законодавчими актами, а валютний курс (співвідношення між грошовими одиницями різних країн) – в залежності від типу грошової системи може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею на те органів (як правило, центральним банком).

Інститути системи грошового обігу включають органи і уста­нови, які здійснюють емісію (випуск) грошей в обіг, регулювання їх кількос­ті. Це, насамперед, центральний банк і уся банківська система, державні фінансові органи та інші.

У залежності від змісту і структури грошової системи, взаємодії і ролі її елементів існують певні тенденції і закономірності у розвитку і функціонуванні грошової системи.

Історія знає три типи грошових систем: біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

В основі системи біметалізму знаходились два грошових метали –золото і срібло (у давні часи таких металів було більше), за якими законодавче закріплювалась роль загального еквіваленту. Однак, біметалізм виявився нежиттєвою системою, адже існування двох мір вартості суперечило суті товарних грошей як єдиного загального еквіваленту. Система біметалізму була нестабільною, внутрішньо суперечливою, оскільки при використанні двох еквівалентів виникали труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Окрім цього, дана грошова система не забезпечувала стійкості грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів (під впливом зміни умов їх видобутку, надмірного ввезення одного із металів з-за кордону тощо) призводила до коливання цін на товари. Вловлювати ці зміни і постійно відображати їх у співвідношенні цін було надто складно. Тому у більшості європейських країн і у США та Канаді у другій половині 19 сто­ліття утвердилась система золотого монометалізму. Вона передбача­ла безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових зна­ків (банкнот) на золото.

Система золотого монометалізму у ході своєї еволюції пройш­ла два етапи:

• система золотомонетного обігу;

• система номінальних грошових знаків (банкнот) із золотозливковим чи золотодевізним стандартом.

Золотомонетний обіг – найдорожча, але разом з тим і найстійкіша грошова система. Усі функції грошей виконують дійсні (золоті) гроші у формі монет. При цій системі не буває ні нестачі, ні надлишку золотих грошей, які вільно випадають з обігу і вільно повертаються до нього за­вдяки функції нагромадження (утворення скарбу).

Золотомонетний обіг поєднується з обігом банкнот, які вільно обмі­нюються на золото за номіналом. Внаслідок цього така грошова система має не лише відносну стійкість, але й забезпечує необхідну еластичність грошового обігу. Золотомонетний стандарт існував у більшості розвине­них країн до першої світової війни, а в США – до 1933 року.

Головною причиною відмови від золотомонетного обігу було те, що розвиток товарного виробництва вступав у суперечність із стабільною, але нееластичною і дорогою системою. Видобуток золота розвивався значно нижчими темпами, ніж суспільне виробництво. Високий динамізм у нарощуванні обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва вступив у суперечність із існуючою грошовою системою, яка ставала все більш помітним гальмом в розвитку товарного виробництва.

Серед інших причин, що ведуть до демонетизації золота (втрати золотом грошових функцій) і відмови від золотомонетного обігу можна виділити:

• його велика інерційність (малорухомість, необхідність значного часу для здійснення грошових операцій), що виражається в значній дорожнечі обслуговування цієї грошової системи;

• при зростаючій потребі в золоті з боку виробництва все відчутнішою ставала нестача грошового металу, існуючі запаси золота перестали задовольняти потребу у грошах для обслуговування як внутрішнього, так і зовнішнього ринків;

• золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

• неможливість для держави в умовах золотого стандарту проводити власну незалежну грошово-кредитну політику.

Тому на зміну золотомонетному грошовому обігу на початку 20 ст. прийшла система номінальних грошових знаків (банкнот) з початку з обмеженим обміном національних грошей на зливки золота (золотозливковий стандарт), а пізніше, і на іноземну валюту (золотодевізний стандарт).

При золотозливковому стандарті золоті монети в обіг не випускаються, а розмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу стандартних золотих зливків по фіксованій державній ціні. При золотодевізному стандарті грошові знаки взагалі не обмінюються на золото, а лише на іноземну валюту (девізи), яка в деяких країнах була розмінна на золото. Фіксований курс національної грошової одиниці більшості країн підтримується шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. При обох системах в обігу уже немає золотих монет, все монетарне золото концентрується в центральних банках країн.

У цей час комерційні банки втратили право випускати власні банкноти, емісію банкнот став здійснювати лише центральний (емісійний) банк, що контролюється державою.

Золотодевізний стандарт було введено згідно з угодою між провідними державами світу, укладеною в 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США, штат Вермонт), тому цю грошову систему назвали Бреттон-Вудською валютною системою. Згідно з нею, було введено золотодевізний стандарт з американським доларом в якості провідної валюти, а також тверді (фіксовані) курси валют. Розвал системи золотодевізного стандарту відбувається в кінці 60-х років, а з 1971 р. введено так званий “плаваючий” курс валют. Так розпочався перехід до системи нерозмінних кредитних грошей.

Дана система – новий тип грошової системи, який характеризується такими особливостями:

• основу становлять кредитні гроші у формі банкнот;

• золото вилучається із внутрішнього і міжнародного обігу, відміняється офіційний золотий вміст забезпечення грошової одиниці і розмін банкнот на золото;

• зменшується обіг готівки і значно зростає обіг безготівкових грошових засобів;

• відбувається повна монополізація емісії грошей державою;

• значно зростає роль державного регулювання грошового обігу.

Отже, в процесі демонетизації золото перестає виконувати функції міри вартості, засобу обігу, платежу і міжнародних розрахунків. Відбулись певні перетворення функції засобу нагромадження, або утворення скарбу, при цьому втрачається зв’язок грошей із золотим запасом країни. Не виступаючи грошовим товаром у міновому процесі і не обмінюючись більше на банкноти, втративши прямий зв’язок із грошовими знаками, золото перестає виконувати функцію міри вартості навіть ідеально. Ця роль закріплюється за кредитними грошима. Через них здійснюються розрахунки з кінцевим споживачем, купівля засобів праці і сировини, оплата праці тощо.

Таким чином, кредитні гроші, виконуючи функції повноцінних грошей, роблять грошовий обіг незалежним від золота. Золото перестає бути загальним еквівалентом для усіх товарів, його перестають використовувати як при внутрішніх, так і при зовнішніх розрахунках. Роль загального еквівалента все більше закріпляються за символічними грошима без внутрішньої вартості.

Але на цьому еволюція грошової системи не закінчується. Сьогодні відбувається перехід до системи “електронних” грошей, а роль готівки (банкнот) все зменшується.