Функції грошей

У процесі реалізації своєї сутності як загального еквівалента гроші виконують певні функції. Різноманітність і складність відносин товарного обігу, динаміки продукту і цін, кредитних відносин, руху капіталу визначають “багатоликість грошей”, що проявляється у їх різноманітних функціях.

Функція грошей – це певна їх дія стосовно обслуговування руху вартості (цінності) у будь-яких її проявах.

Уявлення про грошові функції розвивались разом із уявленнями про суть і економічну природу грошей. Перші функції металевих грошей були визначені ще у Стародавньому світі. Зокрема, видатний давньогрецький мислитель Платон у 4 столітті до н. е. виділив 3 функції грошей: мірило вартості, засіб обігу товарів і засіб утворення скарбу. Його учень, найвідоміший стародавній філософ Аристотель – людина могутнього розуму і енциклопедичних знань – розглядав, але значно глибше, дві грошові функції – гроші як міра вартості і як засіб товарного обігу.

Великий арабський мислитель Ібн Халдун (1331–1406 pp.) також досліджував 3 функції товарних (золотих) грошей: міра вартості, засіб обміну і засіб нагромадження багатства. Подібні функції золотих грошей виділяли і меркантилісти (XVI – XVIII ст.).

У дослідників грошей нема одностайності у формулюванні їх функ­цій, що визначається прихильністю до різних теорій грошей. Одні акцентують увагу на посередництві грошей при обміні, інші – на їх здатності нагромаджуватись, зберігаючи при цьому внутрішню вартість, треті – на можливості обміну при грошовій оцінці багатства. Навіть у межах однієї наукової школи часто існують різні погляди на економічну природу і функції грошей.

Наприклад представник класичної політичної економії А. Сміт стояв біля витоків товарної теорії грошей. Він вважав, що гроші – “велике колесо обігу..., знаряддя обміну і торгівлі” [15]. Один із його послідовників Д. Рікардо сповідував кількісну теорію грошей, особливо виділяючи функцію грошей як засобу обігу: «гроші є товаром, що... служить загальним засобом обміну» [13].

К. Маркс, який багато чого запозичив у Рікардо, розробив товарну теорію грошей у її довершеному вигляді. Він узагальнив досягнення економічної думки у цій галузі і виділив п’ять функцій грошей як загального товарного еквівалента, які сьогодні називають “класичним”: міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження, засіб платежу, засіб міжнародних розрахунків (світові гроші).

Відомий дослідник теорії грошей Г. Кнапп, переконаний опонент марксистських економічних поглядів, також виділив п’ять майже аналогічних функцій грошей за одним виключенням: замість “світових грошей” він вводить функцію “облікова одиниця”. Зауважимо, що Кнапп – розробник номіналістичної теорії грошей.

З точки зору товарної теорії, гроші виступають в обігу засобом реалізації вартості товарів. Тому вихідною і центральною серед грошових функцій є функція грошей як міри вартості. Це означає, що вартість усіх товарів виявляє себе у певній кількості грошей. Проте це не означає, що саме гроші роблять товари спів мірними. Тільки тому, що товари дійсно рівні між собою, як втілення абстрактної, суспільної праці, можливий вимір їх вартості за допомогою грошей. Гроші виконують функцію міри вартості всіх інших товарів тому, що самі вони є втіленням абстрактної праці, тобто самі мають вартість. Саме завдяки цьому гроші можуть бути тим певним еталоном, за допомогою якого вимірюється вартість будь-якого товару і, відповідно, встановлюється ціна товару.

Отже, ціна – це вартість товару, виражена в грошах. Ціна – грошова оцінка товару.

Згідно товарної концепції ціна товару за умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару, по-друге, від вартості золота (грошей). У випадку, коли вартість товару залишається незмінною, а змінюється вартість золотих грошей, ціни товарів змінюються обернено пропорційно до вартості золота – чим вища його вартість, тим менша ціна товару, і навпаки.

Прирівнювання усіх товарів до золота у формі ціни дає якісно однаковий вираз їх вартості і створює можливість безпосереднього кількісного виміру товарів. Для порівняння цін різних товарів необхідно виражати їх в однакових одиницях, тобто звести до однакового масштабу.

Масштаб цін – це фіксована вагова кількість грошового металу (золота), що прийнята у певній країні за грошову одиницю і служить для виміру цін товарів.

Коли почалось карбування монет (перші золоті монети з’явились близько 2700 років тому – у малоазійській державі Лідія), то масштаб цін (назва грошової одиниці) співпадав із їх ваговим вмістом (наприклад, давньогрецька драхма – це 3,7 грама золота, англійський фунт стерлінгів – 460 грамів срібла). З часом масштаб цін відокремився від вагових мір, адже монети зношувались, свідомо псувались (випускались вагою, меншою від прийнятої, їх вага зменшувалась державними декретами, тому офіційний масштаб цін поступово відділявся від реального вагового вмісту дорого­цінного металу в грошовій одиниці.

За допомогою масштабу цін вирішується технічна проблема порівняння грошового металу. Так як масштаб цін у законодавчому порядку встановлюється і змінюється державою, тому він не пов'язаний зі зміною вартості грошового товару (золота). При любих змінах вартості золота 1 грам завжди складатиме 1 тисячну частку кілограма.

Надаючи іншим товарам форму ціни, самі гроші ціни не мають: вони не можуть відображати власну вартість у своїй споживній вартості. Вартість золота як грошей виражається споживною вартістю інших товарів. Золото, обмінюючись на безліч товарів, одержує нескінченний ряд виразу своєї відносної вартості у різноманітних товарах.

З вилученням золота зі сфери грошового обігу і переходом до паперово-грошових систем масштаб цін втрачає свій початковий економічний зміст і вживається як спосіб вираження вартості товару в грошовій одиниці країни. Масштаб цін втрачає зв'язок із грошовим металом і лише в традиції, у назві відбиває його фіксовану вагу, що реально раніше мала місце.

У сучасних умовах, коли припинена конвертація (обмін) паперових грошей у монетарне золото, необхідність офіційної фіксації державного масштабу цін відпала (золотий вміст рубля в колишньому СРСР уже не встановлювався з 1990 року, а для гривні він взагалі не встановлювався з моменту введення її у обіг), але функція грошей як міра вартості себе не вичерпала. Вона збереглася, хоча й модифікувалась.

Гроші виконують функцію засобу обігу, коли виступають посередником у обміні товарів: Т–Г–Т (товар – гроші – товар). Застосування грошей розв’язує суперечності натурального товарообміну (бартерного обміну), адже тепер акти продажу і купівлі не обов’язково повинні збіга­тись у часі і просторі. За умов бартерного обміну останній відбувався ли­ше тоді, коли існували відповідні потреби в обох його учасників. Тепер ж акт продажу (Т-Г) відділяється від акту купівлі (Г-Т). Після реалізації товару можна виручені гроші не витрачати одразу, а нагромаджувати їх. Таким чином, гроші як засіб обігу переборюють часові, просторові і індиві­дуальні межі бартерного обміну, який здійснюється за формулою T–T. Як уже згадувалось, участь грошей у обміні товарів перетворює останній у обіг товарів, поряд з яким існує обіг грошей.

Гроші як засіб обігу реально виступають втіленням мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві, одержуючи взамін гроші. Викону­ючи цю функцію, гроші забезпечують рух товарів від виробника (продав­ця) до споживача (покупця), після цього товари покидають сферу обігу. Водночас, гроші залишаються у сфері обігу, постійно переходячи від одно­го суб’єкта економіки до іншого. Це зумовлює такі особливості грошей як засобу обігу:

• функцію засобу обігу можуть виконувати лише реальні, а не іде­альні (уявні) гроші;

• виникає можливість заміни товару-грошей (золота) його знаками, тобто символічними грошима. Адже гроші у функції засобу обігу виступають тимчасовими посередниками при обміні товарів.

У функції засобу обігу гроші спочатку приймались за вагою і існува­ли у зливках золота (срібла). Зокрема, зливки срібла – гривні (вагою бли­зько 200 грамів) використовувались у Київській Русі, за потребою від гривні відрубувалась необхідна вагова частка срібла (звідси назва грошової одиниці “рубель”, тобто рубль). Лише поступово гроші прийняли грошову монетну форму (перші монети карбувались у Малій Азії близько 2700 ро­ків тому) і почали прийматись за найменуванням. Це згодом призвело до зумисного випуску неповноцінних монет, а потім – до заміни грошей їх знаками – паперовими грошима.

Прообраз паперових грошей з’явився у Китаї ще до початку нашої ери (грошові знаки із шкіри оленя), тут же у 13 столітті були випущені і перші паперові гроші (за монгольського правителя хана Хубілая). На Заході паперові гроші вперше з’явились в англійських колоніях Північної Америки (на території нинішніх США) в середині 17 століття через нестачу золота; поступово вони розповсюдились у Європі. Паперові гроші спочатку вільно обмінювалось на золото і їх кількість була незначною. Лише у 20 столітті паперові гроші стали основою грошових систем.

Кількість грошей, необхідних для обміну товарів, зменшується внаслідок появи товарного кредиту, тобто коли товар продається з відстрочкою оплати. Водночас, виникає потреба у грошах для повернення боргу. Тоді гроші виконують функцію засобу платежу (засобу сплати боргових зобов’язань).

Гроші як засіб платежу відрізняються від грошей як засобу обігу тим, що вони вже не є посередником обміну товарів, а лише завершують купівлю-продаж. У момент продажу товару гроші не сплачуються, а покупець в обмін на товар виписує продавцеві боргове зобов’язання, яке погашається (обмінюється на гроші) після закінчення строку кредиту.

Виконання грошима функції засобу платежу зрештою зумовило появу кредитних грошей.

Кредитні гроші – засоби платежу, які є борговими зобов’язаннями економічних суб’єктів.

Першочергове економічне призначення цих грошей: зробити грошовий обіг більш еластичним, здатним відображати потреби товарообігу у готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу. Пізніше кредитні гроші починають виражати не лише взаємозв’язок між товарами на ринку (Т–Г–Т), а й відношення грошового капіталу (Т–Г–Т) і стають знаряддям забезпечення обігу грошового капіталу.

Таким чином, якщо на початковому етапі розвитку товарних відносин гроші виступають простим посередником обміну товарів і послуг, то пізніше вони репрезентують в обігу вартість капіталу, тобто не просто вартість, а вартість, що само зростає.

В своєму розвитку кредитні гроші пройшли наступний шлях: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – це зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право одержання зазначеної суми грошей у термін, який указано у ньому.

За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або комерційного кредиту, який надають один одному суб’єкти господарювання. Вексель надає можливість скористатися позиковими засобами на умовах їх платності, терміновості і повернення.

Боржник зобов’язаний оплатити вексель, виданий кредитору, у строго визначений строк. Але поки він не настав, кредитор може використати вексель боржника замість грошей при розрахунку за потрібні йому товари. При цьому він ставить на векселі перевідний запис, чим гарантує оплату даного векселя у зазначений строк. Наступний власник товарного векселя може також використати його замінником дійсного засобу платежу, поставивши свій перевідний запис при передачі векселя в оплату за товари. Чим більше перевідних записів на векселі, тим більша гарантія його оплати і тим він надійніший. Так вексель здійснює свій обіг як засіб платежу, поки не надійде строк його оплати.

Пізніше банки почали надавати можливість суб’єктам господарювання скористатися їх позиковими засобами. При цьому кредитні відносини між ними оформлялися кредитною угодою, а вексель банку видавався за наявності певної суми клієнта на депозиті.

Згодом банківський вексель набуває особливих ознак і, в порівнянні з кредитною угодою, має низку переваг:

• вексель мобільніший і дозволяє одержати гроші до терміну його оплати, продавши або віддавши його в заставу банку (за кредитною угодою одержати гроші раніше терміну їх повернення не можна);

• вексель є абстрактним борговим зобов’язанням (вказується лише сума боргу), що робить його зручним для взаємозаліку заборгованостей;

• вексель є цінним папером і може бути об’єктом купівлі-продажу на ринку боргів;

• матеріальні витрати на укладання кредитної угоди значно вищі у порівнянні з видачею векселя.

Отже, поряд із грошовим виникає вексельний обіг. Вексель – знаряддя комерційного кредиту – набуває форми кредитних грошей, виконуючи функцію засобу платежу.

На ґрунті вексельного обігу виникла більш досконала форма кредитних грошей – банкнота.

Банкнота або банківський білет – це вексель банку, який оплачувався золотом за першої вимоги його власників. Цим банкнота відрізняється від векселя.

Спочатку банкноти випускалися в обіг банками в обмін на товарні векселі, що було вигідно як тримачам векселів (векселі оплачувалися достроково), так і банкам (вони брали за це певну оплату). Первісно банкноти мали вищу надійність, оскільки мали подвійне забезпечення: товаром, оскільки випускалися на базі комерційних векселів, і золотом банку, що забезпечувало їх обмін на золото. Ця форма кредитних грошей одержала широке розповсюдження, вексельний обіг усе більш змінювався банкнотним обігом. Згодом банкноти, виконуючи спочатку лише функцію засобу обігу, стали пануючою формою паперових грошей. В наш час банкноти випускають Центральні банки країн, які по суті, і є національними грошима на всій території держави.

На сучасному етапі у ринковій економіці особливо широкого розповсюдження набули чеки – ще одна форма кредитних грошей¹. Чеки з’явились на основі чекових рахунків (депозитів) у банках, коли останні надають кредит у безготівкових грошах. При цьому клієнт банку, на ім’я якого відкрито подібний рахунок, розраховується чеками банку-кредитора, а останній оплачує чеки готівкою.

Історично кредитні гроші виникли на ґрунті обігу металевих товарних грошей і виступали як знак (представник) реальних грошей (золота), і як знак кредиту. Вони стали додатковим елементом у платіжно-розрахунковому механізмі ринкової економіки періоду вільної конкуренції, основу якого все ж складали повноцінні (золоті чи срібні) гроші у монетній формі.

Роздвоєння товарного обігу Т–Г–Т на два самостійних акти – Т–Г (продаж) і Г–Т (купівля) – створило можливість і необхідність нагромадження грошей. Гроші стали виконувати функцію засобу нагромадження або засобу утворення скарбу.

Виникнення даної функції стає можливим тоді, коли продавець (виробник) частину виручки від реалізації товарів відкладає на майбутнє, зберігаючи гроші. Ці гроші вилучаються з обігу і перетворюються у скарб. Особливо легко випадає з обігу золото, зберігаючи (консервуючи) свою вартість; так само легко при потребі воно повертається в обіг.

Нагромадження грошей – необхідний елемент виробництва і відтворення (процесу повторення виробництва), без нагромадження грошей (на заміну засобів праці, виплату заробітної плати, закупівлю сировини і матеріалів тощо) відтворення просто неможливе.

Сфера функціонування грошей як засобу нагромадження поступово розділилась на дві частини. У першій, де нагромадження вартості викликане потребами розширеного відтворення і рухом капіталу, має конкретне цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію виконують грошові знаки (символічні гроші). У другій, де нагромаджується абсолютне багатство у формі скарбу, функціонують товарні гроші – золото.

Розширення міжнародних економічних зв’язків, насамперед світової торгівлі, призвело до появи ще однієї функції грошей – засобу міжнародних розрахунків або світових грошей. Спочатку цю функцію виконували виключно повноцінні (золоті) гроші. У функції світових грошей золото має потрійне призначення:

1. загальний міжнародний платіжний засіб;

2. загальний купівельний засіб;

3. загальне втілення суспільного багатства.

Це означає, що світові гроші – комплексна функція, яка, по суті, повторює функції, властиві грошам взагалі. На міжнародній арені гроші скидали із себе “національні мундири”, за образним висловом К.Маркса, переставали бути фунтами, доларами, марками, ґульденами і виступали просто як золото.