Тема 4. ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І ГРОШОВОГО ОБІГУ

1. Закономірності виникнення, суть, функції і форми грошей

2. Теорії грошей та їх еволюція

3. Система грошового обігу та еволюція її типів

4. Закон грошового обігу. Грошова маса і грошові агрегати

5. Інфляція і дефляція: економічна природа, види, наслідки.

Гроші – одне із найдавніших економічних явищ, яке виявляє найсуттєвіший вплив на усі сторони людського життя. Ще стародавні римляни образно говорили, що “гроші рухають світом”. Тому теоретичний аналіз цієї економічної категорії завжди посідав чільне місце у системі наукових досліджень практично усіх шкіл і течій економічної науки.

Незважаючи на багатовікові дослідження, у теоретиків і сьогодні немає однозначної і остаточної відповіді на питання, що таке гроші. В економічній науці не склалась єдина і загальновизнана теорія грошей, сформувались окремі течії і напрями, що розвиваються часто на альтернативних позиціях і, як правило, суперечать одні одним. Для розуміння суті і економічної природи такого феномену як гроші, передусім, необхідно з’ясувати питання їх еволюції, види, а також особливості обігу.

Походження і суть грошей

Незважаючи на широку палітру поглядів на виникнення і суть грошей, майже усі економісти сходяться на тому, що їх поява пов’язана із розвитком поділу праці і обміну. Найбільш послідовно ця ідея проводилась у марксистському економічному вченні, яке ґрунтується на трудовій теорії вартості.

Згідно з цією теорією, вартість – внутрішня властивість товару, а її величина визначається витратами праці, тобто певною кількістю абстрактної, суспільної праці¹, що була застосована для виготовлення даного товару. Зовнішнім проявом, формою вартості виступає мінова вар­тість, тобто, здатність товару обмінюватись на інший товар у певних кількісних пропорціях, які визначаються величиною вартості. Тому абстрактна праця знаходить свій вираз не безпосередньо в одиницях робочого часу, а через обмін товарів у формі мінової вартості.

Однак, протягом сотень і сотень тисяч років люди не обмінювались життєвими благами. Що вони виробляли (вірніше, спочатку просто збираючи дари природи або полюючи), те і споживали. Так було тому, що спо­чатку праця “людини розумної”, яка лише виділялась із тваринного світу, була вкрай непродуктивною, денних зусиль нашого далекого предка ви­стачало лише на те, щоб прогодувати самого себе і своє потомство, за­безпечити власне виживання і продовження роду. Змінились тисячі поко­лінь, перш ніж примітивні знаряддя праці – палиця і камінь – змінились більш досконалими. Це дозволило підвищити продуктивність праці мисливця і збирача плодів і насіння настільки, що працездатний член первісної общини міг створювати не лише продукт для себе (необхідний продукт), але й надлишковий продукт (додатковий продукт). На цій основі з’явилась можливість стійкого поділу праці всередині общини: одні її члени могли зосередитись, скажімо, на виготовленні знарядь праці і полюванні, інші – на самому полюванні, треті – на вичинці шкір убитих тварин, четверті – на виробництві одягу і взуття із них тощо. Такий поділ праці і спеціалізація всередині общини підвищували продуктивність сукупної праці її членів.

В результаті цього з’являється обмін продуктів: спочатку лише все­редині общини, а потім і між різними общинами. Як показує досвід відста­лих народів, він здійснювався через взаємні подарунки. Спочатку випад­кові, нерегулярні міжобщинні акти обміну призвели до появи простої, випадкової або одиничної форми вартості.

Обмін за простої форми вартості, за твердженням археологів, почав здійснюватись у деяких куточках нашої планети понад 30-35 тисяч років тому. У той далекий час обмін відбувався надлишками продукту, вироб­леного для власного споживання. Цей акт обміну можна виразити так:

Х товару А = Y товару В.

При цьому у споживній вартості товару (В) відображається вартість товару (А), адже, якщо власник останнього призначив його для обміну, він не є для нього корисністю (споживною вартістю), такою для нього є товар (В). Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість через співставлення з другим товаром тобто знаходиться у відносній формі вартості. Товар В, відіграючи пасивну роль, виступає вимірювачем вартості першого товару. Своєю споживною вартістю він визначає вартість товару А і виступає як еквівалент (знаходиться у еквівалентній формі вартості). Цю роль він виконує випадково, епізодично і сам по собі нічим не відрізняється від інших споживних вартостей. Проте в межах відношення цих двох товарів товар В є більше, ніж просто споживна вартість. Будучи еквівалентом, він в цій ще випадковій формі обміну вже функціонує як гроші, хоча самі гроші тут виступають в своїй зародковій, ембріональній формі. Товар, що знаходиться в еквівалентній формі, має такі особливості:

• його споживна вартість є формою прояву своєї протилежності – вартості;

• конкретна праця, що втілена в товарі-еквіваленті, стає формою прояву своєї протилежності – абстрактної праці;

• приватна праця, що втілена в товарі-еквіваленті, виступає формою прояву своєї протилежності – безпосередньо суспільної праці.

Регулярніший обмін товарами, зумовлений поглиблен­ням суспільного поділу праці і на цій основі – зростанням продуктивності праці, розпочався значно пізніше. Але такий обмін з господарськими ціля­ми виправданий лише тоді, коли ніхто із його учасників не програє на цьому. Це означає: обмінюватись повинні рівні вартості, ті кількості товарів, на виробництво яких витрачена однакова кількість суспільної праці.

Спочатку це оцінювалось “на око”, на цьому етапі могло йтись лише про співвимірність індивідуальних витрат праці. Поки обмін відбувався між сусідніми общинами і світ товарів був досить бідним, це нескладно було зробити на основі власного досвіду. Але географія і предмети обміну розширювались, охоплюючи все віддалений племена і народності.

Особливо суттєвий вплив на подальший розвиток обміну мав перший великий суспільний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства), у результаті чого частина продукції скотарства постійно призначалася для обміну. З’являється повна або розгорнута, форма вартості, коли при обміні одному товару протистоїть безліч інших, серед яких можна обрати найбільш потрібні. Дану форму обміну схематично можна відобразити у вигляді прикладу:

1 вівця =

В порівнянні з простою або випадковою формою вартості тут помітний певний прогрес у розвитку форми вартості. Предметами обміну стають значно більше продуктів суспільної праці і відбувається якісний та кількісний розвиток товару еквівалента. Кількісний розвиток еквівалента виявляється в тому, що цю роль виконують не один, а вже декілька товарів, які спеціально призначені для продажу, а не випадково вироблений надлишок продукції. Якісна зміна реалізується в тому, що товару, який знаходиться у відносній формі вартості протистоїть велика кількість еквівалентів.Разом із тим, для даної форми вартості були характерними і певні недоліки:

• вартість кожного товару не отримувала закінченого виразу, так як кількість товарів-еквівалентів з розвитком процесу обміну могла безмежно збільшуватися;

• вартість товару не мала однозначного, загальновизнаного виразу;

• безпосередній обмін одного товару на інші часто був неможливий, так як він мав споживну вартість лише для певної частини суспільства.

Відмічені недоліки приводили до певного утруднення самої техніки обміну. Зміни, що відбулися у подальшому розвитку товарного виробництва і обміну, особливо після другого великого суспільного поділу праці (відокремлення ремесла), привели до появи нової, більш розвинутої форми вартості – загальної форми вартості, яку можна представити у вигляді прикладу:

= 1 вівця.

Загальна форма вартості порівняно з повною, або розгорнутою формою вартості є більш високим рівнем вираження вартості. З боку кількості це знаходить своє відображення в тому, що уся маса товарів (знаходяться тільки у відносній формі вартості) протистоїть лише одному еквіваленту. Якісна зміна проявляється в тому, що відбувається розвиток товару еквівалента, який виступає єдиним еквівалентом, що протистоїть усім іншим товарам. Тепер всі товари виражають свої вартості в одному-єдиному товарі і виражають їх однаково.

Із всього товарного світу стали стихійно виділятися окремі товари, які на даний період часу на певному місцевому ринку відігравали роль головних предметів обміну.

Спочатку ця роль швидкоплинно і випадково відводилась то одному, то іншому товару. Але із розвитком обміну вона закріплюється за якимось певним товаром, що має найважливіше значення у вжитку даного регіону, і він виступає в ролі товарних грошей.

Товарні гроші – це товар-еквівалент, що використовується як засіб обміну і який може вступати в обмін як звичайний товар.

Товарні гроші мають ту ж вартість (цінність) при обміні його як звичайного товару або при будь-якому іншому способі його використання як загального товарного еквіваленту. Якщо сіль використовується і як товар­ні гроші, і як харчовий продукт, то у обох випадках вона матиме однакову вартість.Роль загального еквівалента в певний час і окремих народів відігравали різні товари. Об’єктивною основою цього явища є те, що ринок спочатку формувався як регіональний, а отже, і відносно замкнутий. Тому реальне, тілесне втілення загального еквівалента на такому окремому ринку відображало не тільки його функціональну роль і значимість у товарному виробництві, але і історичні умови, традиції та особливості розвитку конкретного регіону.

У скотарів товарними грошима ставала худоба (голова корови чи вівці), у хліборобів – певна міра зерна ячменю, пшениці чи рису, у ремісників – вироби із металу, посуд чи тканини (зокрема, у Китаї – шовк), у ми­сливців Півночі – шкурка хутрового звірка тощо. Ще зовсім недавно у де­яких ізольованих народів роль грошей у локальних масштабах виконували такі екзотичні товари, як какао-боби (Центральна і Південна Америка), перлини, корали, морські мушлі (узбережжя Африки, Азії і Північної Америки), хутро куниці чи бобра (Північна Європа і Північна Америка) або соболя (Сибір), ікла моржів і шкури тюленів (Чукотка і Аляска) і навіть... собачі зуби (тихоокеанські острови Адміралтейства).

Подібний обраний предмет стає носієм певної кількості праці – суспільної абстрактної праці. Це стало визначним соціально-економічним відкриттям, виявило гігантський вплив на все наступне гос­подарське життя людства. Воно дозволило вести обмін на багатосторон­ній основі: продавши власний виріб одному із учасників обміну, тепер можна було придбати потрібну річ у другого, третього, десятого або навіть у кількох учасників обміну одразу. Тим самим, на багатосторонню основу переводився і поділ праці, значно підвищуючи її ефективність.

Поступово із двох або декількох товарів, які поперемінно виконували роль загального еквівалента, виділяється один, який став відігравати цю роль постійно. Так виникає грошова форма вартості. При цьому слід зауважити, що головна відмінність грошової форми вартості від загальної форми заключається в тому чи закріплена роль загального еквівалента за одним товаром (будь-яким) або ні. До тих пір поки роль загального еквівалента ще не закріплена за одним товаром, доки будь-який товар (наприклад, вівця) виконує роль загального еквівалента тільки короткостроково і на місцевому рівні, то існує загальна форма вартості. Але коли будь-який товар монополізує роль загального еквівалента, тоді існує грошова форма вартості.

Активізація процесу обміну і, в першу чергу, за рахунок розвитку міжрегіональної і міжнародної торгівлі в результаті третього великого суспільного поділу праці (виникнення класу купців), з товарної маси виокремлюється такий товар, який найбільш підходить для ролі загального еквівалента. Поступово (через такі товари, як мідь, бронза, залізо) роль загального еквівалента закріплюється за дорогоцінними металами – золотом і сріблом. Виникає грошова форма, яку можна виразити формулою:

= 1 г золота.

Причиною того, що в кінцевому результаті всі інші товари в якості грошей були витіснені золотом і сріблом, є ті властивості благородних металів, які роблять їх найбільш придатними для виконання функцій грошей.

Золото виявилось найбільш вдалим претендентом на роль грошей серед маси інших товарів: його є достатньо бага­то, щоб забезпечити потреби обміну, воно зустрічається не лише на усіх континентах, а й практично в усіх регіонах Землі, за своїми фізико-хіміч­ними властивостями воно повсюди однакове, зберігається вічно, легко ділиться на менші частини, портативне (невелика кількість має значну вартість). Золото поступово витіснило усі інші товарні еквіваленти, маючи такі неза­перечні переваги.

Величезну роль у експансії золота як грошей відіграли купці Стародавнього світу – особливо фінікійські, вавілонські, малоазійські, грецькі, перські. Спеціалізуючись на товарному обміні, вони розповсюдили по світу позитивний досвід використання золота як загального товарного еквівалента. Це й не дивно: вирушаючи у да­леку багатомісячну, а то й кількарічну, дорогу, зручніше і безпечніше (від сухопутних і морських грабіжників) брати з собою у якості грошей невели­кий мішечок золота, аніж отару овець (яких ще й потрібно годувати) чи ам­фори з олією або сіллю.

До появи грошей здійснювався бартерний обмін товарами.

Бартерний обмін – безпосередній обмін товарами.

Коли з’явились гроші, єдиний і нерозривний акт обміну товарів розпався на два – продажу і купівлі. Спочатку товар обмінюється на гроші, тобто відбувається його продаж, але гроші не обов’язково потрібно одночасно обміняти на інший товар, тобто здійснити купівлю. Продаж і купівля відділились один від одного і у просторі, і у часі. Тому обмін товарами перетворився у обіг товарів, поряд із яким здійснюється і обіг грошей.

Грошові метали (золото і срібло), окрім своєї звичайної споживної вартості (завдяки своїм природним властивостям вони служать матеріа­лом для виготовлення ювелірних виробів, радіоелектронних деталей, протезування зубів тощо), набувають загальної споживної вартості –здатності обмінюватись на усі інші товари і бути еквівалентом їх вартості. Це найважливіша риса грошей, яка пояснює їх сутність. Проведений аналіз розвитку форм вартості дозволив прихильникам товарної теорії грошей розкрити не тільки історичне походження грошей, але і їх соціально-економічну сутність. Вони доказали, що гроші: а) мають товарну природу; б) є не звичайним, а специфічним товаром. Гроші є товаром, перш за все, за своїм походженням: вони стихійно виділилися із всієї маси товарів у результаті розвитку обміну. І навіть після такого виділення, вони зберігають свою товарну форму:

• гроші, як і всякий інший товар, мають вартість, будучи згустком абстрактної, суспільної праці. І саме тому, вони можуть служити втіленням вартості всіх інших товарів, бути загальним еквівалентом;

• грошовий товар, як і всі звичайні товари, також володіє споживною вартістю.

Специфічність грошей як товару проявляється в тому, що, по-перше, на противагу всім іншим товарам вони виступають в якості загального і безпосереднього втілення вартості. Всі інші товари виступають безпосередньо як споживна вартість, а їх вартість прихована і проявляється лише через прирівнення до грошей.

По-друге, на противагу всім іншим товарам гроші виступають в якості загального і безпосереднього втілення абстрактної праці. Хоча в кожному товарі втілені конкретна і абстрактна праця, але проявляються вони по-різному. Конкретна праця проявляється безпосередньо через споживчу вартість товару, а абстрактна – лише шляхом прирівнювання всіх товарів до грошей. Конкретна праця, яка ж втілена в грошовому товарі, стає формою прояву абстрактної праці.

По-третє, на противагу всім іншим товарам гроші виступають як безпосереднє втілення суспільної праці. Для всіх інших товарів суспільний характер проявляється лише при обміні на гроші. Таким чином, можна зробити висновки, що для грошей, як специфічного товару характерні наступні особливості:

• в їх споживній вартості проявляється вартість всіх інших товарів;

• втілена в них конкретна праця є загальною формою прояву абстрактної праці;

• втілена в них приватна праця виступає як праця в безпосередньо суспільній формі;

• на противагу всім іншим товарам, які мають лише особливу, одиничну споживну вартість, грошам властива загальна споживна вартість

Гроші – це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів і здійснює товарний обіг.

Таке визначення дав грошам К. Маркс – найпослідовніший при­бічник товарної теорії грошей.

Поява грошей відкрила далі шлях до виробництва тих або інших товарів спеціально заради продажу, щоб нагромадити багатство у грошовій формі, так би мовити, про запас. Тоді тільки й змогло з’явитись товарне виробництво у справжньому розумінні, тобто виробництво таких благ, які потрібні їх виробникові не самі по собі, а у якості носія мінової вартості, яка дозволяє одержати взамін десятки і сотні інших корисних для нього благ. Інакше кажучи, з’явилось виробництво на ринок, для задоволення чужих потреб.

Найпростіша форма ринку, де все, що призначене для продажу, збувається самим товаровиробником із рук в руки, а все, що купується, одразу ж забирається і оплачується грошима, губиться в сивій давнині. Такі ринки існували ще у Шумері (найдавніша з відомих держав), Вавилоні, Ассирії, фараонівському Єгипті, стародавньому Китаї, Ефіопії, тобто 4-6 тисяч років тому.

З появою грошей і ринку обмін перетворюється в обіг товарів через купівлю-продаж. Між продавцем і покупцем з часом вклинюється, з одного боку, перекупник, пізніше купець, а сьогодні ціла галузь економіки – торгівля, а з іншого боку – лихвар, пізніше банкір, а у наш час – надзвичайно складна кредитно-фінансова сфера.

Водночас, із розвитком обміну і ринку відбувалась подальша еволю­ція грошей. Гроші почали втрачати товарну природу, коли на зміну товар­ним грошам у вигляді золотих монет прийшли паперові гроші.

Паперові гроші, на відміну від золотих, не мають внутрішньої вартості. Примусову купівельну спроможність їм надає держава, яка гарантує обіг паперових грошей на своїй території.

Паперові гроші є символічними грошима.

Символічні гроші – засіб товарного обігу і платежу, чия вартість або купівельна спроможність у якості грошей значно перевищує витрати на їх виробництво або цінність при іншому використанні.

Символічними грошима є паперова готівка, розмінна монета, безготівкові гроші. Такі гроші є декретним, або законним засобом обігу і платежу, адже вони впроваджуються державою.

Поява символічних грошей свідчить про перехід до символічної форми вартості, коли справжні золоті гроші замінюються їх знаками.

Символічні гроші набули форми паперових не одразу, існувало бага­то перехідних попередників: “шкіряні” (шматочки штемпельованої шкіри), “шовкові”, “кістяні” (зі слонової чи, моржевої “кості”) та інші гроші. З огляду на це у науковій літературі описано дуже цікавий випадок [12].

На невеликому тихоокеанському острові Яп протягом тривалого часу існували гроші, що займали проміжне місце між товарними і паперовими: кам’яні колеса діаметром від 0,4 до 3,6 метра з отвором у центрі (щоб переносити їх на жердинах при здійсненні угод). Важкі камені використовувати дуже незручно, значні зусилля потрібні, щоб доставити їх до місця угоди чи до власної оселі. Тому згодом власники “кам’яних грошей” не прагнули володіти ними фізично, достатньо було навіть усного підтвердження прав на них: це право потім обмінювалось на потрібний товар. Права на ці своєрідні гроші залишались і тоді, коли, наприклад, одне із “коліс” штормом зносило в море. Проходило кілька поколінь, а права на “кам’яні гроші”, які давно лежали на морському дні, давали змогу “купувати” товари і передавати ці права іншому. Так гроші острова Яп із товарних ставали символічними, використовуючись із сивої давнини до середини 20 століття.

Отже, гроші можуть бути товаром, але сьогодні вони виступають безтілесним символом, що має купівельну спроможність. Тому можна дати більш сучасне визначення грошей.

Гроші – все те, що використовується для укладання товарних угод, виконує функції грошей, приймаючись в обмін на товари і послуги та при сплаті боргів.

Товарна теорія, яка відображала економічну природу товарних грошей, що мають внутрішню вартість, виявилась неспроможною пояснити природу символічних грошей, які не мають внутрішньої вартості, втративши зв’язок із золотом.

Сьогодні найбільш вдало це робить кількісна теорія грошей, що виникла у 18 столітті (основоположники – французький економіст Ш. Монтескьє і англійський теоретик грошей Д. Юм). Гроші не мають внутрішньої вартості, вона, як і рівень цін, визначається кількістю грошей в обігу – основний її постулат.

Безпосередньою причиною виникнення даної теорії можна вважати “революцію цін”, що відбулася в Європі наприкінці XVI – початку XVII століть. Ціни на товари в кінці XVI ст. зросли у 3-5 разів у порівнянні з цінами на початок століття. Причину цього явища Д. Юм бачить у збільшенні кількості грошей в обігу (велика кількість награбованого золота і срібла із Нового Світу надійшла до Європи і збільшила кількість грошей, що перебували в обігу). На основі аналізу зміни кількості грошей і цін він вивів досить просту залежність – так званий “постулат однорідності” – подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого у цих грошей, але не впливає на відносні мінові співвідношення між окремими товарами.

Звідси робиться висновок, що вартість грошей – величина суто умовна і визначається кількістю грошей в обігу і співвідноситься з товарами, що обертаються. Гроші отримують вартість лише в процесі обігу і вона визначається через співвідношення суми цін товарів до числа обертів грошової одиниці.

Подібних поглядів дотримувався і такий відомий англійський економіст як Дж. Лок, стверджуючи, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному випадку золота і срібла), є їх кількість.

Кількісна теорія отримала широке розповсюдження з переходом до системи паперових грошей і стала керівництвом до регулювання кількості грошей в економіці, визначення структури грошової маси. На початку ХХ ст. І. Фішер висунув трансакційну версію кількісної теорії, яка заснована на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів. Ним робиться висновок, що ціни на товари знаходяться у прямопропорційній залежності від кількості грошей в обігу і від швидкості їх обороту.

Про наявність тісного причинного зв’язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін було обґрунтовано представниками кембріджської школи (А. Пігу).

Новий імпульс розвитку кількісна теорія грошей одержала в економічному вченні сучасного монетаризму. Загалом, визнається, що монетаризм є не просто кількісною теорією, а сучасним варіантом кількісної теорії грошей. Запозичивши основну ідею І. Фішера (“рівняння обміну Фішера”), монетаристи внесли ряд нових ... і надали даній теорії динамізму. В основі нового варіанту кількісної теорії грошей лежить стабільна функція попиту на гроші.

Сучасними монетаристами було внесено ряд нових моментів у кількісну теорію грошей їх попередників за такими позиціями:

• вони відмовились від твердження про пропорційність динаміки грошової маси і цін;

• визнають важливість врахування зміни швидкості обігу грошей в економіці;

• враховують зміни товарної маси при організації довготривалих процесів;

• пов’язують грошову теорію з виробництвом при поясненні циклічних коливань економічного розвитку, визначаючи грошово-кредитну (монетарну) економічну політику найефективнішим важелем регулювання економіки;

• цінність грошей, їх купівельну спроможність пов’язують оберне­ною залежністю з рівнем цін, що знаходить вираз у кількісній теорії грошей Фрідмена у понятті “надання переваги активам”.

М. Фрідмен доповнив концепцію І. Фішера. У його трактуванні кількісна теорія грошей є різновидом теорії попиту і пропозиції, але не стосовно звичайних товарів, а щодо грошей. Згідно із його варіантом кількісної теорії грошей, пропозиція останніх дорівнює їх кількості в обігу, яка визначається державою, що здійснює емісію готівки, і банківською системою, що створює банківські (чекові) гроші на ґрунті кредитної емісії.

Близькою до кількісної нині стала номіналістична теорія грошей, яка зародилась ще у прадавні часи, коли гроші набули монетної форми. Остаточно ж вона сформувалась у XVII – XVIII століттях, коли грошова сфера була переповнена неповноцінними монетами. Можливість відхилення номінальної вартості грошей від внутрішньої дозволила її прихильникам зробити висновок, що гроші – лише умовні знаки, що випускаються державою для забезпечення обігу товару.

Номіналістична теорія вийшла на провідні позиції в економічній теорії на рубежі XIX – XX століть, коли розпочалась широка емісія (випуск) платіжних засобів, що замінювали в обігу золоті монети. Найдетальніше її розробили німецький теоретик Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен.

Сьогодні відбувся своєрідний симбіоз кількісної і номіналістичної теорій; прихильники обох вважають, що гроші не мають внутрішньої вартості, є лише її символами, а кількість грошей в обігу визначає динаміку цін на товари і послуги. У цьому питанні об’єднались позиції навіть представників альтернативних течій і шкіл економічної теорії.

Зокрема, один із “стовпів” економічного дирижизму (цей напрям стверджує необхідність державного регулювання ринкової економіки), великий економіст XX ст. Дж. М. Кейнс оголосив золоті гроші “варварським пережитком”, закликаючи до широкої емісії паперових грошей. Сучасний науковий опонент Кейнса американський монетарист М. Фрідмен (сучасний монетаризм заперечує необхідність широкого державного впливу на ринкову економіку) у даному випадку поділяє думку видатного англійського теоретика, стверджуючи: гроші – це “експериментальна теоретична конструкція і засіб регулювання ринкової системи”. Автор всесвітньо відомого підручника “економікс” американський професор П. Самуельсон визнає гроші “соціальною умовністю”, “умовною розрахунковою одиницею”, яка є результатом домовленості людей.

Поява і розповсюдження кількісної, номіналістичної, а також товарної теорій спричинила занепад і наукове забуття металістичної теорії грошей. Прихильники останньої ототожнювали грошовий обіг з товарним і стверджували: золото і срібло є грошима за своєю природою, тому гроші є простим знаряддям обігу товарів.

Ця теорія зародилась ще в античні часи, коли метали (залізо, олово, свинець, мідь, срібло і золото) почали виконувати роль загального товарного еквівалента, найбільшого поширення набула у середні віки, у найдовершенішому вигляді була сформульована меркантилістами, які ототожнювали багатство із металевими грошима. Таке уявлення про гроші відбивало погляди і інтереси купців, зайнятих у міжнародній торгівлі.

Сьогодні дана теорія стала науковим анахронізмом, відлунням тих далеких епох, коли в обігу панували повноцінні золоті і срібні гроші.