3. Товар та його властивості

В ринковій економіці, яка ґрунтується на товарному типі виробництва, фактори і результати виробництва виступають у формі товарів.

Товар – це форма економічного блага2, призначеного для обміну на інші блага чи на гроші, а не для власного споживання.

Товарами можуть бути: речовий продукт, послуги, інформація (у тому числі – патенти, ліцензії, “ноу-хау”, програмне забезпечення і т. ін.), а також економічні ресурси – праця, капітал, земля тощо. За сучасних умов з’являються й такі специфічні товари, як екологічно привабливі зони, людські органи, торгова марка (знак) фірми і т. п.

Будь-який товар має дві властивості: споживну вартість або корисність та вартість або цінність¹.

Споживна вартість товару полягає в його здатності задовольняти якусь людську потребу.

Корисність – це суб’єктивна оцінка необхідності, бажаності даного товару для споживача.

Варто наголосити, що “корисність” – поняття суб’єктивне. Це означає, що один і той же товар для різних споживачів може мати різну корисність. Як дотепно зауважують автори широко відомого американського підручника з економічної теорії: “Пляшка дешевого міцного вина може мати досить велику корисність для волоцюги-алкоголіка і нульову або навіть від’ємну корисність для президента місцевого відділення спілки тверезості” [12, 31].

Окрім цього, не слід плутати поняття “корисність” і “користь”. Картина П. Пікассо може не мати ніякої користі з практичної точки зору і, в той же час, велику корисність для знавця мистецтва.

З точки зору корисності, або споживної вартості, товари поділяються на такі групи: споживчі (задовольняють особисті потреби людей) і виробничі (засоби виробництва); субститути (взаємозамінні товари: чай, кава, сік, вода) і комплементи (взаємодоповнюючі товари: стіл і стілець, телевізор і відеомагнітофон тощо); тривалого користування ( автомобілі, холодильники та інші) і нетривалого користування (які зникають після разового споживання: хліб, напої, бензин тощо). Споживчі товари бувають також нормальними (високої якості) і нижчими (гіршими за якістю); із зростанням доходів людей зменшується споживання нижчих товарів і зростає споживання нормальних.

Другою властивістю товару є вартість, або цінність.

Вартість, або цінність товару проявляється на поверхні економічних явищ через свою форму – мінову вартість, тобто певні пропорції (кількісні співвідношення), в яких один товар обмінюється на інший чи на гроші.

У зв’язку з цим виникає питання: від чого залежать пропорції обміну товарів, що їх визначає, тобто від чого залежить величина вартості (цінності) товару?

З цього приводу серед економістів не існує єдиної точки зору. Ми розглянемо трактування вартості (цінності) товару за концепціями витрат праці та корисності.

Трудова теорія вартості (концепція витрат праці) розроблялась представниками англійської класичної політичної економії (В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо), а свого завершеного вигляду набула у вченні К. Маркса.

Представники даної концепції фактично намагаються пояснити пропорції обміну (а відтак, – величину вартості товару) з позицій виробника. Єдиним джерелом вартості вони вважають працю, а величину вартості товару визначають величиною суспільно-необхідних витрат праці (робочого часу) на виробництво даного товару. Особливу увагу слід звернути на те, що окремі виробники на виробництво одного і того ж продукту можуть витрачати різну кількість робочого часу, отже їх індивідуальні витрати є різними. Проте вартість товару визначається не індивідуальними, а суспільно-необхідними витратами праці, тобто витратами за середніх для даної економіки умов виробництва, вміння працівників і інтенсивності праці. Саме середні умови виробництва формують рівень суспільно-необхідних витрат праці, якщо за цих умов виготовляється основна маса даного товару.

Ціна товару трактується при цьому грошовим виразом його вартості. Вона здатна відхилятись від вартості у той чи інший бік під впливом співвідношення попиту та пропозиції на даний товар. Якщо попит на товар перевищує його пропозицію ціна на цей товар зростатиме і буде більшою за його вартість, й навпаки – переважання пропозиції над попитом призводить до зменшення ціни порівняно з вартістю товару. Таке відхилення ціни окремого товару від його вартості (адже сума усіх цін товарів завжди дорівнює сумі усіх їх вартостей) виступає своєрідним регулятором ринкової системи. Воно є, за образним висловлюванням А. Сміта, тією “невидимою рукою”, яка забезпечує без державного втручання ефективне функціонування ринкової економіки: регулює обсяги пропонованої продукції, стимулює зменшення витрат і впровадження досягнень НТП, підвищення якості і розширення асортименту продукції, забезпечує перерозподіл ресурсів між галузями економіки відповідно до зміни попиту, “винагороджує” високими прибутками тих, хто працює ефективно й призводить до банкрутства слабких, неконкурентноспроможних підприємств.

Прихильники теорії корисності (австрійці К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бьом-Баверк, англієць В. Джевонс, швейцарець Л. Вальрас) виходили не з позицій виробника, а з позицій споживача. Вони вважали, що цінність блага є явищем суб’єктивним як за своєю природою, так і за величиною і визначається його корисністю для споживача, тобто суб’єктивною оцінкою останнім необхідності, бажаності даного блага.

Величина корисності певного товару, а отже й його цінність, залежать від інтенсивності потреби у ньому і запасу (кількості) даного блага, що є у розпорядженні споживача.

У зв’язку з останнім (кількісним фактором) вводиться поняття граничної корисності.

Гранична корисність – це додаткова корисність, яку споживач одержує від додаткової одиниці певного продукту.

З’ясувалось, що гранична корисність кожної наступної одиниці блага у міру зростання його споживання зменшується¹ (пояснюється це тим, що потреба у конкретному товарі поступово буде задовольнятись, насичуватись). Дане твердження у сучасній економічній науці трактується як закон спадної граничної корисності. На його основі цінність будь-якого блага визначається його граничною корисністю, тобто тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.

З точки зору закону спадної граничної корисності можна пояснити спадний характер попиту на будь-який товар в міру зростання його споживання. Якщо кожна наступна одиниця товару має для споживача меншу граничну корисність, то він купуватиме додаткові одиниці товару лише за умови зниження їх ціни.