24. Cеместр 2. Організаційний модуль 3. Змістовий модуль 24. Власність Поглиблене опрацювання тексту. Граматика: Неособові форми дієслова (можливості для ділового спілкування).

Текст 12. Змістовий модуль 23, 24.

Le droit de propriété

Le droit de propriété est le droit d'user, de jouir et de disposer d'une chose, en être le maître absolu et exclusif dans les conditions fixées par la loi. La propriété désigne également le bien sur lequel porte ce droit. Cette propriété peut être immobilière ou mobilière.

Des philosophes font valoir que les droits de propriété découlent de conventions sociales. D'autres trouvent ses origines dans la loi naturelle.

Les théories de la propriété n'envisagent que la propriété par des personnes physiques. L'accès au droit de propriété par des personnes morales s'est fait par une dérive sémantique progressive dans le droit.

Le droit anglo-américain connait la propriété personnelle, il existe aussi ce qu'on appelle la propriété intellectuelle (droits sur les créations artistiques, les inventions).

Le droit de propriété fait aujourd'hui l'objet d'un renouveau, notamment au travers de la question de son aptitude à gérer les biens informatiques (logiciels, systèmes), en harmonie avec le droit de la propriété intellectuelle1.

Utilisation du terme

Diverses disciplines (par exemple le droit, l'économie, l'anthropologie et la sociologie) traitent le concept d'une manière plus systématique, mais les définitions varient dans et entre ces disciplines. Les spécialistes dans le domaine des sciences sociales conçoivent fréquemment la propriété comme un ensemble de droits. Ils soulignent que la propriété n'est pas une relation entre des personnes et des biens, mais une relation entre des personnes en ce qui concerne des biens. En tout état de cause, il y a consensus pour considérer que le fait d'être ou non propriétaire de biens de valeur significative (un logement, des terres ou d'autres moyens de production, etc.) est un discriminant social essentiel : un individu est dans une situation économique d'autant plus confortable qu'il a plus de biens, le prolétariat (les individus qui ne peuvent vendre que leur force de travail) étant dans la situation la plus difficile.

Une propriété publique est un bien contrôlé par un État, ou par une personne morale de droit public et destiné à un usage public; un État ou une autre entité publique peut, par ailleurs, disposer d'un domaine privé (des biens dont il est propriétaire, mais que ne sont pas destiné à remplir les fonctions publique de l'entité). Une propriété privée est un bien qui n'est pas un bien public, soit qu'il appartienne à une personne physique ou morale de droit privé, soit qu'il ne soit pas affecté à un usage public. La propriété privée peut être sous le contrôle d'un seul individu, d'un groupe d'individu ou d'une entreprise.

(Ressources d’Internet)

Meта А звертає увагу на необхідність підвищувати мотивацію у навчанні французької мови. Загальний зміст таких зусиль призводить до поєднаного розуміння культури країни, мову якої вивчаємо, і самої мови як способу людського мислення.

Meта Б нагадує перевірити розуміння тексту 12, чого прагнули первинні зусилля викладача на попередньому занятті 23. Питання викладача за змістом, створення атмосфери обміну думками із студентами і серед студентів, заохочення виступів французькою мовою є навчальними діями на вибір викладача. Якщо загальний рівень групи невисокий, то викладач підтримує висловлювання студентів шляхом допоміжних зауважень за методом «співпраці» або «кооперативним методом».

Meта В пов’язана із письмовою роботою за темою тексту і передбачає на вибір словниковий диктант, текстовий диктант або вільне висловлювання змісту, який пам’ятає студент із тексту у своїх 5-7 реченнях.

Мета Г орієнтує на додаткову практику за текстом 12 як базу для подальшої домашньої підготовки студентів до власного монологу або монологу-діалогу за пройденим змістом. Цьому значно сприяє артистичне читання викладачем тексту із «ігровою метою» (наприклад: Прослухайте, як би із таким змістом виступив франкомовний підприємець у розповіді про своє розуміння такої звиклої речі як «власність» в їх житті; таким удаваним міжнародним підприємцем спершу стає викладач, який за всіма вимогами публічної доповіді: за трибуною, стоячи, добре поставленим голосом читає текст даного заняття). Така робота дає взірець для подальшого монологічного виступу студентів, додаткове прослуховування тексту та запобігає невірної вимови. Надалі студентів запрошують виступати самих.

Мета Д зосереджена на дедуктивній граматиці не особових форм дієслова, зокрема інфінітива і його можливостей у діловому спілкуванні. Цей граматичний матеріал, знайомий із шкільної програми підлягає коригуванню у практичному використанні, що ілюструється викладачем в ситуаційних завданнях та ігрових фрагментах із перекладом із французької − на рідну і навпаки. Не дозволяється перевантажувати студентів теоретичними поясненнями абстрактного характеру. Невірно задавати студентам для аудиторного виконання письмові вправи за підручником, хоча таке можна їм зробити вдома. Характер навчальної дисципліни французька мова – це спілкування, і аудиторний час має бути заповнений мовою викладача із студентами, або мовою викладача як взірця для мовлення студентів або студентів в їх намаганнях висловлюватися.

Домашнє завдання передбачає на вибір викладача виконання вправ із основного підручника Manuel de français pour les étudiants en économie на cтор. 134 – 135. Самостійне монологічне висловлювання за темою дуже важливе і має бути заохоченим завданням. Мовленнєво слабкі студенти отримують таке ж завдання і можуть очікувати на підтримку викладача на манер «ми з тобою однієї думки щодо цієї теми».

Кінцевим результатом аудиторного поглибленого опрацювання тексту має стати наступне: текст прослуханий, прочитаний та перекладений, частково прописаний та обговорений. Індуктивна граматика розкрита від граматичного використання у тексті − до розуміння його смислу і правил формулювання. Дедуктивна граматика шкільної програми, яку пояснено від правила − до прикладів і перекладу, тобто інфінітив із його можливостями у діловому спілкуванні, повторювалося на практичний манер в ситуаціях і драматизації.

УВАГА! Викладач має попередити своїх студентів про доцільність раннього самостійного голосного перечитування тексту вдома у перший вечір після пояснення, оскільки їм варто цінити всі свої попередні зусилля і відразу підтримувати в собі те нове, що вони набули. Нехай вони зрозуміють таке правило у вивченні іноземної мови: одне непідготовлене заняття відкидає назад всі попередні намагання за один тиждень; якщо студент ще й не прийшов на аудиторне заняття, то у своєму мовленнєвому розвитку він згубив двотижневі зусилля.



25. Cеместр 2. Організаційний модуль 3. Змістовий модуль 25. Зобов’язання, борги. Лексика за підтемами: загальне уявлення; необхідність поняття у бухгалтерській та аудиторській справах. Початкове опрацювання тексту. Аудіювання, читання, переклад у обговоренні та письмо.

Текст 13: Змістовий модуль 25, 26

Dette

Si le mot dette s'emploie essentiellement pour les dettes financières, le concept de dette est plus général. Une dette est un contrat (écrit ou tacite) entre deux entités (personne, groupe, entreprise, état) portant sur un échange asynchrone, i.e. s’étalant dans le temps. Ainsi un contrat de travail est une forme de dette, l’employeur promet à son employé un certain salaire en échange de son travail. Les dettes permettent d'organiser certaines activités humaines, notamment économiques. Généralement, une dette permet un investissement qui devrait améliorer la production. Par exemple, un État peut emprunter pour construire des infrastructures telles que des routes qui, il l'espère, vont favoriser les échanges. Plus simplement, un paysan peut demander l'aide de ses voisins pour défricher une terre qu'il pourra alors cultiver. Aujourd'hui, les circuits financiers, notamment bancaires, sont devenus un maillon essentiel de l'économie. Pour assurer une sécurité et une confiance des deux parties, les dettes sont encadrées par le droit. Mais les dynamiques complexes de la dette font peser un risque certain. Si les agents économiques perdent confiance dans le futur, et donc dans leur capacités à accomplir leurs promesses, le fragile équilibre peut s’effondrer. Une discussion sur la dette ne peut faire abstraction de la dimension psychologique associée à la perception du en:future, de la valeur et du risque par les êtres humains.

Un compte courant mesure la dette d'une banque envers une personne. En tenant un registre des comptes, les banques facilitent les échanges économiques. La monnaie scripturale, écrite dans les comptes des banques, représente maintenant plus de 90 % de la masse monétaire, la quantité de monnaie en circulation, au-delà des billets de banque et des pièces de monnaie. Le concept de dette est fortement associé au mécanisme de création monétaire dans le système financier moderne. Une dette correspond à une création de monnaie, son remboursement ou à une destruction de monnaie. Le rôle de la monnaie scripturale est amplifiée par l' effet multiplicateur du crédit permis par le système de réserves fractionnaires, principe encadré par la loi et les règlements internationaux qui permet aux banques de prêter plus que leur capitaux propres et de soutenir ainsi l'activité économique dans les directions qu'elles jugent opportunes.

En comptabilité, une dette est un passif ou un actif, selon le point de vue débiteur ou créancier, certain dont l'échéance et le montant sont fixés de façon précise. Dans ce sens, les dettes d'une personne, d'une entreprise, d'un pays ou d'une institution sont l'ensemble des sommes qu'il ou elle devra payer pour rembourser par exemple des emprunts qu'elle a contractés auprès d'une banque, pour régler des charges qu'elle a engagées (factures à payer, abonnements, primes d'assurance) ou qui lui sont imposées (impôts).

Certaines dettes, comme les retraites futures, sont dîtes "implicites" et ne sont généralement pas comptabilisées dans les finances publiques, car trop complexes à appréhender comme, d'autre part, certains actifs. En effet, il est difficile d'estimer leurs coûts ou leurs prix. Lorsque les économistes tentent toutefois de faire un bilan, on parle alors de dette nette comme la différence entre passifs et actifs. Si dans un bilan comptable les actifs doivent être égaux aux passifs, ce n'est pas vrai pour la plupart des acteurs économiques dans un environnement soumis à de nombreux aléas. Pour un particulier, le prix de ses biens tels qu'une maison fluctuent alors que sa dette évolue généralement suivant un calendrier précis. Pour une entreprise, la conjecture économique peut devenir insoutenable si la vente des biens ou des services qu'elle produit ne lui permet plus de payer ses salari

(Ressources d’Internet)

Meта А привертає увагу викладача до необхідності додати знання франкомовної культури до пояснення вжитку мовних одиниць та обговорення змісту текстів. Такі відомості, як свідчить практика, приєднують потужну мотиваційну силу до навчання французької мови.

Мета Б наступний раз нагадує про цінність спілкування французькою мовою на заняттях, а також про якості мовлення, які випрацьовуються на кожному конкретному занятті і які пов’язані із подоланням ніяковості із боку студентів у їх спробах висловлюватися іноземною мовою. Крім того, наголошено на способах мовленнєвої поведінки людини, коли він або вона спілкується французькою мовою перед слухачами.

Мета В пов’язана із роботою за текстом 13. Первинне його опрацювання здійснено на попередньому занятті 24. Загальні відомості про тему включають особливості вжитку понять «зобов’язання» і «борг» у франкомовній реальності. Далі, викладач знайомить студентів із текстом, читаючи його частинами і, за необхідністю, пояснює його лексико-граматичні особливості, для чого можуть стати необхідними історичні та соціально-культурні свідчення від французів. Мета В. досягнута, якщо після заняття студенти розуміють всі текстові реалії, які здавалися спершу незрозумілими. Нарешті, викладач вголос читає текст разом із студентами, поважаючи всі вимоги публічного виступу. Такі зусилля запобігають невірного використання мови студентами у їх самостійному виконанні завдань.

Кінцевий результат аудиторного початкового опрацювання тексту має бути таким: Текст прослухано, прочитано та перекладено. Із студентами несильної підготовки, опрацьовується лише частина тексту на вибір викладача. Остаточно, в тексті не має залишитися жодного граматичного явища, яке студенти не можуть зрозуміти. Повному розумінню посприяло і індуктивне пояснення граматики, яке здійснено у напрямку від граматичного випадку у тексті − до його розуміння і лише тоді до нагадування про граматичну будову.

Домашнє завдання: відпрацювати читання тексту із урахуванням вимог до мовлення, навчитися писати нові слова, складаючи їх список, вміти перекладати текст красивою рідною мовою; приготувати питання до викладача про те, що не зрозуміли. Виконання вправ можна орієнтувати на cтор. 136 – 139 зазначеного основного підручника.

