Unité de compte
L’humanité a représenté la valeur économique d’un bien ou d’un revenu sous forme abstraite depuis la plus haute antiquité. Le bœuf ou le blé ont été des repères fréquents. Ces repères servaient dans presque toutes les sociétés antiques pour fixer l’étagement des compensations, par exemple pour payer les amendes, répartir les productions, évaluer les rapports de troc, et fixer les rémunérations en nature.
Le faible nombre de produits disponibles et la tradition fixaient le rapport de valeur entre les biens d’une façon presque constante. Il y eut donc dans le passé de nombreuses unités de compte qui n'étaient pas des monnaies circulantes. Ce fut notamment le cas de l'Égypte des Pharaons, de la civilisation aztèque, des formes primitives des sociétés grecques et romaines (la tête de bœuf) ou des formes féodales au haut Moyen Âge après la dislocation de l'Empire romain. Leur organisation sociale hiérarchisée et le caractère primitif des productions permettaient des modes de production, de distribution et d'échange reposant sur la contrainte et limitaient l'échange libre au troc.
Une des monnaies circulantes (il y a généralement plusieurs monnaies qui circulent en même temps: monnaies locales de différents métaux, monnaies étrangères acceptées) devient naturellement l’unité de compte qui sert à exprimer les prix. Dans un contexte où les biens sont très nombreux et où les prix relatifs peuvent varier fréquemment sur des marchés libres, l’expression monétaire du prix est la plus pratique. Les agents ajustent leur consommation et fixent le prix de leurs propres productions en unités monétaires, arbitrent leur consommation en fonction des prix des produits constatés sur les marchés. C'est l'existence des autres monnaies circulantes qui justifie la différence entre la fonction d'unité de compte (assurée par une seule monnaie : la livre tournois par exemple) et les autres fonctions de la monnaie (assurées par toutes les monnaies en circulation : par exemple écu, ducat, florin, doublon, etc. )
La monnaie est ainsi un moyen universel d’expression de la valeur des flux et des stocks. On parle de calcul économique quand cette évaluation est faite a priori et de comptabilité quand elle est faite a posteriori.
Il arrive que des populations persistent à exprimer des prix dans des monnaies qui n'ont plus cours depuis longtemps (le sou, le franc français depuis le passage à l'euro et l'ancien franc avant lui, la guinée dans les magasins de luxe britanniqueN 1, etc.). Ces exemples anecdotiques montrent l'emprise psychologique forte des monnaies de compte et la rémanence des prix exprimés dans les anciennes monnaies, l’absence de connaissance des prix dans la nouvelle empêchant « de se rendre compte » de l’importance d’un prix ou d’un revenu annoncé, faute d’échelles familières. Un changement de l‘unité nominale d’une monnaie est toujours un traumatisme pour les populations comme on l’a vu lors du passage à l’euro.
(Ressources d’Internet)
Meта А вмотивовує навчання французької мови через розуміння культури країни і її мови як нерозривних стихій, знайомство із якими здатне наблизити людину, яка засвоїла такі істини, до відчуття особливостей франкомовного співрозмовника. Це також допомагає збагатити думки наших співвітчизників про свої національні прикмети.
Мета Б: полягає в увазі до цінності спілкування французькою мовою на заняттях. Подолання ніяковості і засвоєння способів французького публічного мовлення мають укорінитися на кожному конкретному занятті.
Мета В пов’язана із первинним етапом опрацювання тексту і передбачає загальні відомості про особливості французької грошової системи. Викладач вголос читає текст частинами і, за необхідністю, пояснює лексико-граматичні явища у зв’язку із історією, культурою, та особливостями вжитку французьких слів і фраз про гроші. Мета В. досягнута, якщо студенти після заняття розуміють всі текстові реалії, які виявлялися для них новими відомостями. Викладач артистично читає текст із студентами, тим самим запобігає невірному використанню мови у самостійному виконанні завдань.
Кінцевий результат аудиторного початкового опрацювання тексту: Текст має бути прослуханий, прочитаний та перекладений. У випадку слабкого початкового рівня, практикувалася лише частина тексту за рішенням викладача. Остаточно, у повному або частковому тексті не має залишитися жодного граматичного явища, яке студенти не можуть зрозуміти: для цього на індуктивний манер викладач розкривав як розуміти граматичні випадки у тексті і звертав увагу на зовнішні прикмети цих форм.
Домашнє завдання: Відпрацювати читання тексту, навчитися писати нові слова, зробивши список нових слів у зошитах, вміти перекладати текст; приготувати питання до викладача про те, що не зрозуміли. Виконання вправ можна задати із Manuel de français pour les étudiants en économie на cтор.63 -67.
Увага! Викладачеві необхідно повідомити студентам таку істину про людське спілкування: у який спосіб готувалося вдома завдання із мовлення, так само звучатиме його або її відповідь. Тобто, якщо студент практикувався мовчки або пошепки, в аудиторії йому буде складно чітко, голосно та із урахуванням вимог публічного мовлення доповісти про своє розуміння теми.