2. Теорії особистості.

Існує чимало різних теорій, спроб визначити основні типи особистості. Грецькі філософи та фізіологи розвинули так звану гуморальну (рідинну) теорію особистості. Наприклад, особистість, за Емпедоклом, складається з космічних елементів: повітря (тепло і вологість), землі (холод і сухість), води (холод і вологість). їх утотожнювали зі здоров'ям, вони відповідали Гіппократовим рідинам, які лежать в основі темпераменту (ми розглянемо це питання в розділі «Темперамент»). За теорією грецьких філософів емоційна стабільність особистості, як і загальне здоров'я, залежить від певного балансу чотирьох тілесних рідин. Дисбаланс спричинює емоційні зриви особистості, розлади здоров'я тощо.

За морфологічною теорією, поєднаною з біохімічною, типи особистості залежать від форми тіла (соматотип). Основоположником цієї теорії був психіатр Е.Кречмер. У книзі «Форма (конституція тіла) і характер», вперше опублікованій у 1921р., він писав, що серед його пацієнтів слабкої (астенічної) будови тіла, так само, як і серед осіб з мускулястою (атлетичною) будовою, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами (пікнік) — маніакально-депресивні типи. Він узагальнив свої спостереження і розвинув теорію, що худі, тендітні фізично — інтроверти, а повні, короткі тілом (циклотомічні) — екстраверти.

Однак висновки Е.Кречмера не підтвердилися при емпіричних дослідженнях. Наприклад, доктор Чиказького університету В.Шелдон спробував класифікувати 400 студентів за теорією Кречмера і виявив, що лише 112 з них підходять під певні параметри, інші ж 288 залишилися в групі асиметричних (диспластичних). Шелдон дійшов висновку, що спробу класифікувати усіх за трьома типами (пікнік, атлетик, лептосом) «можна порівняти зі спробою створити мову з трьох прикметників». Водночас Шелдон виявив певну залежність між пропорціями тіла та психічними моделями. Однак це питання й сьогодні залишається недослідженим.

Більшість психологів вважають, що залежність між конституцією тіла і рисами характеру є дуже індивідуальною і має чимало варіантів.

Були спроби встановити залежність між рисами характеру та рисами обличчя. Наприклад, високочолі — інтелектуали; рідкозубі - емоційні, пристрасні; красиві - тупі тощо. Існує навіть псевдонаука фізіогномія, яка вивчає ці питання. Однак серйозні та об'єктивні психологічні дослідження свідчать, що будь-який зв'язок між рисами обличчя та рисами характеру особистості відсутній.

Сучасне вивчення особистості та її типів пов'язане, насамперед, з чотирма основними течіями. Спробуємо схематично розглянути їхні ключові позиції щодо цієї проблеми.

Психоаналітик 3. Фройд і неофройдисти, представники першої течії — сформулювали теорію структури особистості, її розвиток і стосунки з іншими. Основними структурними елементами особистості є: ego, super ego, id, які виявляються через свідомість, надсвідомість і підсвідомість: id — є підсвідомістю, ego — більшою мірою є свідомістю, хоча поєднує підсвідомі та надсвідомі елементи; super ego містить у собі усі три елементи.

Представники другої основної течії — персоналістичної — Г.Олпорт, Г.Айзенк, Р.Кеттел вважають, що риси особистості — це такі внутрішні структурні елементи, які спрямовують нашу поведінку в специфічній, унікальній для індивідуальності манері. Вони виділяли загальні та унікальні риси.

Г.Айзенк на основі аналізу різних рис особистості дійшов висновку, що існує два основних види особистості:

1) інтроверти — екстраверти (описані задовго до нього К.Юнгом).

Інтроверти — сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти — виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні. два основних види особистості:

1) інтроверти — екстраверти (описані задовго до нього К.Юнгом).

Інтроверти — сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти — виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні.охарактеризував їх так: інтроверти — обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти — активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі;

2) стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм).

Стабільна особистість — гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, — людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (рис.1).

Представники біхевіористичної течії, зокрема Б.Скіннер, А.Бандура, стверджують, що основні характеристики особистості залежать від зовнішніх впливів і є їх наслідком. Зовнішні впливи більше, ніж внутрішні (стабільні), формують особистість.

За основною концепцією Скіннера, поведінка визначається її наслідком, тобто, якщо ми заохочуємо позитивну поведінку, то вона закріплюється.

В.Мішел у 1973 р. запропонував п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів:

• здібності (інтелектуальні, фізичні, артистичні — впливають на можливості та наміри діяльності особистості);

• стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприймання;

• очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки, якщо чекаємо позитивних наслідків, то відповідно й поводимося);

• цінності (те, на що ми орієнтуємося в житті та поведінці);

• система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).

Представники гуманістичної теорії К.Роджерс, А.Маслоу вважають, що особистість має можливість розвиватися, самоактуалізуватися, здійснювати вибір. Вони бачать особистість як комплекс потенцій, які постійно розширюються та розкриваються в процесі самоактуалізації.