2. Поняття про особистість.

Психологів здавна цікавив такий феномен, як особистість. Ми знаходимо різні його тлумачення у вітчизняній та світовій психології. Розрізняють чимало понять «індивід», «людина», «особистість», «індивідуальність». Не можна нехтувати поняттям «індивід», оскільки людина — перш за все, земна істота, якій притаманні певні фізіологічні функції, що залежать від біосферних механізмів. Людина є індивідом з моменту народження.

Індивід — окрема істота, живий організм, що існує самостійно. Індивід є генотипним утворенням, що розвивається впродовж усього життя.

Людина як унікальний індивід належить до класу ссавців типу homo sapience, тобто людина розумна, мисляча, це власне те, що відрізняє людину від тварини. І справді, індивіда, індивідуальність як своєрідну, неповторну істоту характеризує цілий комплекс фізичних, фізіологічних, біологічних, психічних властивостей і якостей. Все це вимагає гідної оцінки кожної людини як унікальної. Сенека наголошував: «Людина — предмет для іншої людини священний...»

Людина — наймінливіша загадкова істота. Потенційні властивості її — невичерпні. І.Павлов на основі фактів з галузі вищої нервової діяльності людини зробив висновок: «Людина є, звичайно, система... у вищій мірі саморегульована, яка сама себе підтримує, відновлюється, виправляється і навіть вдосконалюється». Хоча були й такі погляди на людину, які нівелювали її цінність. Наприклад, Ж.Ламетрі стверджував, що людина — це машина з двигуном, відповідними механізмами. Матеріалісти вважали, що людина — це фізичне тіло, яке зі смертю зникає безслідно. Без сумніву, з точки зору сучасних досліджень таке трактування — примітивне.

Г.Гегель вважав людину духовною істотою, продуктом світового розуму. Л.Фейєрбах вбачав у людині істоту, сутність якої визначається ставленням до ближнього. Співзвучними є й думки Фіхте: «...навколо людини облагороджуються душі; чим більше хтось — людина, тим більше і ширше діє вона на людей, і те, що носить істинну печать людяності, буде завжди оцінено людством, кожному чистому прояву гуманності відкриється кожне людське серце...»

С.Лазарєв, дослідник з Санкт-Петербурга, вважає, що людина — це дуже складна енерго-інформаційна система, яка лише на кілька відсотків складається з фізичного тіла та свідомості і на 95-98% — з інформаційно-енергетичних шарів підсвідомості, настільки ж невідомих нам, як і Всесвіт.

Людині притаманні і сильні, і слабкі риси. Однак все, що дано людині природою, — доцільне. Ф.Прокопович стверджував, що людина — це повнота досконалостей, рівна цілій природі. Від народження люди дуже різні. Навіть ідентичні близнюки — з однаковим зростом, волоссям, очима, кольором шкіри — мають різні відбитки пальців, думки, звички. За Шекспіром, кожна людина — це неповторне чудо.

Отже, людина — це найбільш досконала система, яка сама себе регулює, навчає, змінює, а також є найскладнішою і найзагадковішою з усіх систем, наявних у живому й неживому світі.

Людина — це самостійний, загадковий світ.

Як біологічна система, людина строго керується певними законами, зобов'язана працювати чітко й безперервно. Головне у ній — внутрішній світ. Щоб зрозуміти людину, слід розпізнати її зсередини. У цьому випадку мова йтиме про особистість.

Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації (становлення), відображає суть кожної реальної людини як свідомої істоти.

Особистість — це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим.

Термін особистість походить від латинського слова persona, яке з початку означало вбрання людини, її вигляд, образ, який вона представляла на сцені. Згодом це слово зазнало видозмін і врешті стало означенням поняття особистості.

У різні періоди історичного розвитку суспільства цінувались різні риси особистості, наприклад, у Спартанській державі найважливішою рисою вважали доблесть (мета — виховання воїна-захисника), в Афінах — індивідуальність (мета — виховання гармонійно розвиненої особистості), у Стародавньому Римі — інтелектуальні здібності, у капіталістичному суспільстві — вміння вести бізнес. У нашій молодій державі найціннішими рисами особистості є позитивне ставлення до демократичних перетворень, активна участь у розвитку та зміцненні суверенної держави, патріотизм. Німецький філософ Ф.Лерш стверджує, нібито є два шари людської особистості: нижній, глибинний, який він називає ендотимним ґрунтом (внутрішні почуття), і персональна надбудова (мислення та вольові процеси).

Внутрішні риси, суть особистості є невидимими, зовнішні — явними. Аналіз різноманітних життєвих ситуацій допомагає пересвідчитись в цьому. Часто риси особистості є суперечливими. В людині можуть поєднуватись добро і зло, любов і ненависть, лагідність і жорстокість, доброзичливість і заздрість тощо. Тому важливо не лише спостерігати зовнішні вчинки, але й вміти проаналізувати їх внутрішні причини. Отже, «Я» зовнішнє — це наші вчинки й поведінка, «Я» внутрішнє — це значно більше. Чимало суперечок точиться довкола співвідношення понять «особистість» та «людина» й «індивідуальність». Особливо суперечливим є питання, чи вважати всіх людей особистостями.

А.Макаренко зазначає: «Проблема особистості може бути вирішеною, якщо в кожній людині бачити особистість». К.Роджерс, американський психолог, один з найяскравіших представників гуманістичної психології, вірить, що в кожній людині закладені ресурси продуктивних змін і особистісного росту. Однак реалізуються вони лише за певних умов: повного прийняття чи безумовного позитивного ставлення до особистості; адекватного емпатичного розуміння почуттів людини та ставлення до них, вміння розуміти внутрішній стан особистості. На жаль, наше спілкування перевантажене раціоналізмом. Замість того, щоб слухати і чути іншого, ми конструюємо його внутрішній світ. Ми більше вивчаємо людину, ніж безпосередньо сприймаємо її. У К.Роджерса оригінальний підхід до тлумачення понять «людина» та «особистість». Він бачить у людині суб'єктивно вільну особистість, яка сама робить вибір, творить себе, відповідає за своє «Я» і .здійснює самоконтроль. Та людина, яка зуміла реалізувати свої потенції, досягла успіхів у самостійній творчості, на думку американського психолога А.Маслоу, є «самоактуалізованою особистістю». Вона не агресивна, здатна до глибоких симпатій, незалежна, вміє відстояти свої принципи.

Особистість не може сформуватись поза суспільством. Особистість, яка відсторонюється від суспільства та «існує сама по собі», або навіть завдає йому шкоди, деперсоналізується (втрачає особистісні якості). Очевидно, саме на цій підставі окремі психологи стверджували, що не всі люди (зокрема, психічно хворі, антисоціальні елементи) є особистостями. При всьому цьому слід пам'ятати, що у світі немає нічого ціннішого, що вимагало б більшої уваги, ніж вільна людська особистість. Особистість не є стабільним і незмінним явищем, вона — динамічна та багатогранна, мінлива. Видозміни відбуваються під впливом багатьох чинників: спадковості, середовища, вольових зусиль особистості.

На думку Г.Мері, кожна особистість в одних випадках подібна до всіх інших людей, в інших випадках — схожа на окремих людей, а ще в інших — зовсім ні на кого не схожа. Кожну особистість слід приймати такою, якою вона є, з її позитивними й негативними рисами. Отже, не варто нам підганяти особистість під загальні мірки, штампи, шаблони, бо індивідуальність — найцінніше, що є в особистості.

Індивідуальність — це неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності, можливості, те, що робить її унікальною. Поняття індивідуальності виникло в античній філософії. У філософському тлумаченні — це співвідношення загального й особливого, в соціології — співвідношення понять «індивідуальність» і «група», «колектив»; в біології — взаємозалежність між генотипом та фенотипом; у психології — оригінальна, неповторна самобутня особистість. Кожен з нас є унікальною істотою з особливими обдаруваннями, можливостями, потребами та інтересами.

Що найцінніше в індивідуальності? Чимало різних думок існує з цього приводу. Кожна особистість має щось загальнолюдське, суспільно значуще. Найціннішим у кожному з нас є внутрішній світ. Ми можемо пересвідчитись у цьому на прикладах. Байкар Езоп був на вигляд потворою. Незважаючи на це, він удостоївся кохання прекрасної Родопсис. Побачивши красуню, Езоп зупинився, одразу створив експромт і з глибоким почуттям продекламував віршований комплімент. Це й полонило її.

Історичні джерела свідчать, що Клеопатру не можна було назвати незрівнянною, хоча саме так про неї говорили. Кому пощастило з нею спілкуватися, переконувався в її неперевершеному красномовстві і захоплювався її чарівними манерами.

Отже, найважливішим у кожному з нас є наше духовне багатство, наші ціннісні орієнтації.