2. Держави-учасниці охороняють конфіденційність відомостей про особу, стан здоров'я та реабілітацію інвалідів нарівні з іншими».

Стаття 17

«Кожний інвалід має право на повагу до його фізичної та психічної цілісності нарівні з іншими».

Стаття 23 Конвенції ООН про права інвалідів захищає від дискримінації «(...) стосовно свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї інвалідів у всіх питаннях, що стосуються шлюбу, сім'ї, батьківства, материнства та особистих взаємин (...)».

При цьому держава має намагатись забезпечити, щоб «(...) а) визнавалося право всіх інвалідів, які досягли шлюбного віку, укладати шлюб і створювати сім'ю на підставі вільної та повної згоди тих, хто одружується; Ь) визнавалися права людей з інвалідністю на вільне й відповідальне прийняття рішень про кількість дітей та інтервали між їх народженням і на доступ інформації, що відповідає їхньому вікові, та до освіти в питаннях репродуктивної поведінки та планування сім'ї, а також надавалися засоби, які дають їм змогу здійснювати ці права; с) інваліди, зокрема, діти, нарівні із іншими зберігали свою фертильність (...)».

⁵² Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148 VIII (2148!08) від 19.10.73 ). Прийнято 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Док. ООН А/КЕ8/2200 А (XXI).

⁵³ Конвенція про права інвалідів. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 61/106, прийнята на шістдесят першій сесії ГА ООН 2006року (Конвенцію ратифіковано законом № 1767-VI від 16.12.2009)

Держава поважає і забезпечує права і обов'язки людей з інвалідністю «(...) стосовно опікунства, піклування, опіки, усиновлення дітей чи аналогічних інститутів, коли ці поняття є в національному законодавстві (...)», враховуючи те, що «(...) в усіх випадках першочергове значення мають вищі інтереси дитини». До позитивних обов'язків держави належить надання допомоги під час виконання ними своїх обов'язків з виховання дітей.

Велика увага приділяється дітям з інвалідністю. Держава взяла на себе зобов'язання таким чином забезпечувати дітей та їх сім'ї інформацією, послугами та підтримкою, щоб їхні права реалізовувались на рівні з іншими та не допускались «(...) приховування дітей-інвалідів, залишення їх, ухиляння від догляду за ними та сегрегації їх (...)».

Держава повинна забезпечити, щоб дитина з інвалідністю не розлучалась з батьками, «(...) за винятком випадків, коли піднаглядні судові компетентні органи відповідно до застосовних законів та процедур визначають, що таке розлучення є необхідним з огляду на вищі інтереси дитини (...)». У будь-якому випадку інвалідність дитини, обох або одного із батьків не може бути причиною розлучення дитини з батьками.

Стандарт, що встановлює Стаття 23 Конвенції, передбачає зобов'язання держав-учасниць у випадку, «(...) коли найближчі родичі не в змозі забезпечити догляд за дитиною-інвалідом, докладати всіх зусиль для того, щоб організувати альтернативний догляд за рахунок залучення більш дальніх родичів, а у випадку відсутності такої можливості - за рахунок створення сімейних умов для проживання дитини в місцевій спільноті».

Стаття 19 Конвенції ООН про права інвалідів спрямована на те, щоб забезпечити можливість для людини з інвалідністю на рівні з іншими жити у звичайних місцях проживання і не бути змушеними або зобов'язаними проживати в якихось визначених житлових умовах. Це означає, що спеціалізовані заклади, відокремлені від звичайного місця проживання, можуть існувати лише у якості виключення. Передусім потрібно забезпечити можливості проживати і користуватись усіма послугами всередині місцевої громади нарівні з іншими.

Держава повинна забезпечити усе необхідне для включення людини з інвалідністю у звичайні суспільні процеси і залучення її до місцевої спільноти. Для цього держава повинна забезпечити доступність об'єктів та послуг колективного користування, за необхідності забезпечити індивідуальний підхід, надання послуг вдома або інші способи організації допоміжних послуг на рівні місцевої громади.

Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами, які є чинними в Україні

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод⁵⁴

Стаття 8

Право на повагу до приватного і сімейного життя

«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (...)».

Стаття 12

Право на шлюб

«Чоловік і жінка, що досягай шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї (...)».

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права⁵⁵

Стаття 17

«1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (...)».

Стаття 23

«(...) 2. За чоловіками і жінками, які досягай шлюбного віку, визнається право на одруження і право заснувати сім'ю (...)».

⁵⁴ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи, 4 листопада 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97).

⁵⁵ Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148 VIII (2148!08) від 19.10.73 ). Прийнято 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Док. ООН А/КЕ8/2200 А (XXI).

Конвенція ООН про права дитини⁵⁶

Преамбула

«Держави — сторони цієї Конвенції (...) впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства, визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності (...)».

Стаття 5

«Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються».

Стаття 9

«1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини (...)».

Стаття 18

«1. Держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини

2. З метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків з виховання дітей (...)».

Стаття 16

«1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність (...)».

Контрольні запитання для аналізу правових положень та практики

^ Чи вживає держава достатньо заходів для забезпечення того, щоб жодна людина з інвалідністю незалежно від місця чи умов проживання не піддавалась свавільному або незаконному посяганню на недоторканність його/її приватного життя, сім'ї, житла, листування або інших видів спілкування або ж незаконним посяганням на його честь і гідність?

^ Чи забезпечується охорона конфіденційності відомостей про особу, стан здоров'я і реабілітацію людей з інвалідністю нарівні з іншими?

^ Чи вживає держава достатніх заходів для забезпечення права людини з інвалідністю на повагу до її фізичної та психічної цілісності нарівні з іншими?

^ Чи вживає держава належних заходів задля усунення дискримінації стосвоно людей з інвалідністю у всіх питаннях що стосуються шлюбу, сім'ї, батьківства, материнства та особистих стосунків?

^ Чи забезпечує держава права і обов'язки людей з інвалідністю стосовно опіки, піклування, всиновлення дітей? Чи забезпечується при цьому дотримання найкращих інтересів дитини?

^ Чи забезпечує держава дітям з інвалідністю рівні права стосовно сімейного життя?

^ Чи забезпечує держава, щоб дитина не розлучалася з батьками через інвалідність самої дитини або ж одного з батьків?

⁵⁶ Конвенція ООН про права дитини. Схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Резолюція 44/25 від 20 листопада 1989року, ООН А/КЕ8/44/25 (Конвенціяратифікована Постановою ВР N 789-12 від 27.02.91).

^ Чи докладає держава всіх зусиль, щоб організувати альтернативний догляд за дитиною в сімейних умовах у разі, коли найближчі родичі не в змозі це зробити?

ПРАВО НА ОСВІТУ

Конвенція ООН про права інвалідів⁵⁷

Стаття 24

«Держави-учасниці визнають право інвалідів на освіту. Для цілей реалізації цього права без дискримінації й на підставі рівності можливостей держави-учасниці забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях і навчання протягом усього життя (...)»

Відповідно до цього стандарту держава має забезпечити можливості для людей з інвалідністю мати доступ та бути включеними до загальної системи освіти. Має бути забезпечено розумне пристосування до потреб учнів, забезпечено індивідуальний підхід.

Норми, передбачені іншими окремими міжнародними угодами, які є чинними в Україні

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод⁵⁸

Стаття 2 Протоколу № 1 Право на освіту

«Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань».

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права⁵⁹

Стаття 13

«1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на освіту. Вони погоджуються, що освіта повинна спрямовуватись на повний розвиток людської особи та усвідомлення її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини і основних свобод (...)».

Контрольні запитання для аналізу правових положень та практики

^ Чи забезпечує держава інклюзивну освіту на всіх рівнях?

^ Чи забезпечує держава щоб:

- люди з інвалідністю не виключалися із системи загальної освіти на підставі інвалідності, а діти з інвалідністю — із системи початкової або середньої освіти?

- люди з інвалідністю мали рівний з іншими доступ до інклюзивної, якісної і безкоштовної початкової і середньої освіти у місцях, де вони проживають?

- люди з інвалідністю отримували у системі освіти необхідну підтримку для полегшення їх ефективного навчання?

^ Чи вживає держава заходів, спрямованих на надання людям з інвалідністю можливості засвоювати життєві та соціальні навички, включаючи:

- сприяння опануванню абетки Брайля, альтернативних шрифтів, а також навичок орієнтації і мобільності, сприяння підтримці з боку однолітків та наставництву?

- сприяння опануванню мови жестів та заохочення самобутності нечуючих?

- забезпечення навчання осіб, зокрема, дітей, які мають обмежений зір, слух або зір і слух, за допомогою найбільш прийнятних мов і методів спілкування?

^ Чи вживає держава належних заходів для освіти спеціалістів і персоналу, які працюють з особами з інвалідністю на всіх рівнях системи освіти?

^ Чи забезпечує держава розумне пристосування для людей з інвалідністю з метою їх доступу до загальної вищої освіти, професійного навчання, освіти дорослих без дискримінації за ознакою інвалідності?

⁵⁷ Конвенція про права інвалідів. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 61/106, прийнята на шістдесят першій сесії ГА ООН 2006року (Конвенцію ратифіковано законом № 1767-VI від 16.12.2009)

⁵⁸ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи, 4 листопада 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97).

⁵⁹ Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-УШ (2148-08) від 19.10.73).

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я, АБШІТАЦІЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Конвенція ООН про права інвалідів⁶⁰

Стаття 25

«(...) інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров'я без дискримінації на підставі інвалідності (...)».

Відповідно до Конвенції, держава має обов'язок застосовувати усі можливі заходи задля забезпечення доступу людей з інвалідністю до послуг у сфері охорони здоров'я, враховуючи тендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за станом здоров'я. З точки зору дотримання прав людей з інвалідністю, також не допускається дискримінація за ознакою інвалідності.

Найбільш проблемним є питання належного рівня забезпечення людей з інвалідністю специфічними медичними послугами, які необхідні їм через їхню інвалідність, включаючи послуги, покликані звести до мінімуму й попередити подальше виникнення інвалідності, у тому числі в дітей та літніх людей. Особливо важливою є організація цих послуг на місцях безпосереднього проживання людей з інвалідністю, включаючи сільські райони.

Стаття 26

«(...) Держави-учасниці вживають, зокрема, за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей та повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави- учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров'я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування (...)»

Контрольні запитання для аналізу правових положень та практики

^ Чи забезпечуються люди з інвалідністю доступом до послуг з охорони здоров'я, що враховують тендерну специфіку, а також до реабілітації за станом здоров'я?

^ Чи забезпечуються люди з інвалідністю тими ж самими послугами, тієї ж якості та вартості, що й інші?

^ Чи на належному рівні знаходиться забезпечення осіб з інвалідністю специфічними медичними послугами, яких вони потребують через свою інвалідінсть, включаючи послуги, покликані звести до мінімуму і попередити виникнення інвалідності, включаючи дітей та літніх людей? Чи здійснюється організація цих послуг в місцях безпосереднього проживання людей з інвалідністю, включаючи сільські райони?

^ Чи міститься в законодавстві заборона дискримінації стосовно людей з інвалідністю під час надання медичного страхування та страхування життя?

^ Чи вживає держава необхідних заходів для того, щоб не допустити дискримінаційної відмови в охороні здоров'я або при наданні послуг у цій сфері?

^ Чи вживає держава необхідних заходів з організації, зміцнення та розширення комплексних абілітаційних і реабілітаційних послуг та програм, зокрема, у сфері охорони здоров'я, зайнятості та соціального обслуговування таким чином, щоб ці послуги та програми починали реалізовуватись якнайраніше, ґрунтувались на багатопрофільній оцінці потреб осіб з інвалідністю, сприяли залученню в усі аспекти життя суспільства, мали добровільний характер та були доступні якнайближче до місць проживання людей з інвалідністю, включаючи сільські райони?

^ Чи заохочує держава розвиток початкової та подальшої освіти спеціалістів та персоналу, що працюють у сфері абілітаційних і реабілітаційних послуг?

^ Чи заохочує держава наявність, знання, та використання допоміжних пристроїв, що відносяться до абілітації та реабілітації та призначені для людей з інвалідністю?