II. Допоміжні засоби

• Перекладач з/на мову жестів.

• Спеціально пристосовані мобільні телефони.

• Титри.

Компенсаторні засоби та доступність

Усі перелічені компенсаторні та допоміжні засоби сприяють забезпеченню принципів «доступності» для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Тобто при облаштуванні вуличного середовища, або входів в будівлі чи їх внутрішнього простору необхідно враховувати особливості та можливості використання компенсаторних та допоміжних засобів, якими користуються люди з інвалідністю, та інші маломобільні групи населення.

Наприклад, якщо організовувати робоче місце або облаштовувати житло для людини у візку, потрібно врахувати той факт, що їй необхідно більше простору для маневрування. Цей аспект знайшов відображення в Державних будівельних нормах, де є розрахунки пропускної спроможності холів, коридорів, виробничих та офісних приміщень і шляхів евакуації з чітким урахуванням різниці між тим, яка площа необхідна людині в положенні стоячи або людині у візку, на милицях чи з ходунками.

Переміщення людей в колясках (чи то батьки штовхають дитячий візок, чи людина сама (або із сторонньою допомогою) пересувається в інвалідному візку), вимагає наявності пласких поверхонь (без стрімких підйомів і спусків), та порогів і бордюрів не вище ніж 4,5 см. Більше того, на таких маршрутах не повинно бути сходів. Ці вимоги продиктовані умовами безпеки пересування та доцільності ергономічних зусиль, які витрачаються для руху. З урахуванням особливостей пересування у візку, розроблено певні стандарти будівництва пандусів і висоти

¹⁰²Матеріали сайту: кіір://кеагіп§-$сгеепіп§.ог§.иа

бордюрного каменю в місцях перетину тротуарів і проїжджої частини вулиць. Для того, щоб людині було зручно і безпечно рухатись у візку (уникаючи ризиків фронтального або бокового перекидання) пандуси не повинні мати ухил, більший ніж 10 %. А що стосується висоти бордюрного каменю (2,5-4,5см), то може виникнути питання: а чому не закласти у вимоги діючих стандартів заборону будь-яких нерівних поверхонь у вуличній мережі? А тому, що в такому випадку інтереси людей, що пересуваються за допомогою інвалідних колясок, могли б конфліктувати з інтересами тих, хто взагалі не бачить. Для незрячих важливо мати тактильні покажчики, щоб за допомогою торкання їх тростиною легше орієнтуватися в просторі. І це не стільки питання зручності, скільки більшою мірою питання особистої безпеки. Дуже просто уявити собі небезпеку, яка виникає для незрячої людини, якщо вона не маючи чітких орієнтирів, виходить на проїжджу частину зі жвавим рухом.

Для забезпечення безперешкодного проходу для людей з вадами зору на пішохідні шляхи (тротуари) не повинні виступати кущі зелених насаджень, звисати гілки дерев; вивіски чи інші предмети не можуть бути розташовані нижче ніж 210 см від рівня поверхні. Чому саме так? Та тому що незрячі орієнтуються за допомогою тростини, торкаючись нею поверхні тротуару та поребриків. І якщо якась перешкода розміщена на висоті більше ніж 30 см, але нижче вказаних 210 см, то виникає велика небезпека, що така людина зазнає значної шкоди від зіткнення з цим об'єктом.

Дотримання вимог щодо врахування стану і перспектив використання компенсаторних та допоміжних засобів у забезпеченні доступності для осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення є актуальною проблемою сьогодення в Україні.

Еволюція розвитку компенсаторних засобів.

Найдавніший з відомих нині протезів кінцівки був виявлений на давньоєгипетській мумії. Він виготовлений зі шкіри та дерева між 1000 і 600 роками до нашої ери. Винахід інвалідної коляски належить Китаю і датується шостим сторіччям до нашої ери. Ці засоби, на сучасний погляд, дуже далекі від досконалості, але вони певною мірою давали змогу долати неміч тим, хто ними користувався.

На щастя, людство обдароване інтелектом, а цивілізація слідує технологічним шляхом: сьогодні розроблено безліч технічних пристроїв (в тому числі й інфраструктура), що покликані дозволити людям з інвалідністю повноцінно жити в суспільстві. У ряді міст Чехії, наприклад, була закуплена система, здатна інформувати і направляти людей з вадами зору, які бажають скористатися міським транспортом. Радіопередавачі (досить маленькі, щоб було можливо помістити їх в кишеню або, наприклад, у тростину) використовуються для активування динаміків, що передають інформацію про умови поїздки (назва зупинки, номер маршруту, яким рухається транспортний засіб і т. д.). Система може також використовуватися для інформування водіїв про те, що в салон збирається увійти незрячий пасажир.

Декілька років тому фірма Оио Воск Неаїїксаге виготовила наповнений електронікою і мікродвигунами біонічний протез, що працює за принципом цільової м'язової реіннервації (іагдеіей ти^сїе геіппегуаііоп). Нерви, що раніше іннервували ампутовану руку, підводяться до інших м'язів, збережених після ампутації, а вже з них сенсорні датчики приймають сигнал і направляють його в процесор, керуючий електродвигунами, що приводять протези в дію. Крістіан Кандльбауер став першим пацієнтом у Європі, якому після шестигодинної операції, лікарі успішно приєднали до кукси незвичайні «розумні» протези.

«Я був вражений тим рівнем функціональності, якого вдалося досягти після процедури реіннервації, і тим, як швидко я навчився контролювати руку. Я зміг підбирати монетки зі столу і зловити об'єкт в русі. Це дійсно дивно, я навіть подумати не міг, що мій протез може рухатися так швидко», - Крістіан не приховує свого щастя у бесіді з журналістами.»¹⁰³