97 Дбнв.2.2-17:2006 92

• санітарно-гігієнічні приміщення;

• особливі вимоги до середовища життєдіяльності МГН, які включають:

- житлові будинки і приміщення;

- зони обслуговування відвідувачів у громадських будинках;

- робочі місця.

У додатках А, Б, В наводяться: розрахунок рівня пожежної безпеки маломобільних груп населення (таблиці А.1 та А.2); розрахунок кількості ліфтів, необхідних для порятунку людей з інвалідністю із зони безпеки, та бібліографія. Порівняно до ВСН 62-91 ДБН В.2.2-17:2006 містить:

• сучасні вимоги щодо організації земельних ділянок, де враховуються:

- різні види тактильних засобів на пішохідних шляхах руху для людей з вадами зору;

- нові вимоги до автостоянок;

• сучасні положення щодо:

- пожежобезпечних вимог до влаштування сходів і пандусів та їхніх конструктивних рішень;

- вимоги до світлової та звукової інформаційної сигналізації ліфтів та підйомників;

- застосування оздоблювальних матеріалів для організації шляхів евакуації та пожежобезпечних зон;

• нові вимоги до проектування санітарно-гігієнічних приміщень:

- визначені розміри санітарно-гігієнічних приміщень для індивідуального користування в житлових будинках та геометричних параметрів зон, якими користуються інваліди, у тому числі на кріслах-колясках, і санітарно-гігієнічних приміщень громадських будинків;

- запропоновані індивідуальні шафи для зберігання одягу інвалідів, що користуються кріслом- коляскою, у роздягальнях спортзалів;

- визначена ширина проходів між рядами санітарно-гігієнічного обладнання;

• наведені сучасні вимоги щодо інженерного обладнання будинків і споруд;

• вимоги щодо пожежної безпеки;

• запропоновані вимоги до зон обслуговування відвідувачів у громадських будинках:

- до організації місць для людей з інвалідів інвалідністю, які пересуваються на візку, та осіб з дефектами слуху в культурно-видовищних закладах;

- до систем індивідуального прослуховування в аудиторіях та лекційних залах;

- до розміщення, площі та організації робочих місць та робочих зон маломобільних груп населення.

В цілому, можна вважати, що національна законодавчо-нормативна база щодо забезпечення інтеграції в суспільне життя людей з інвалідністю та впровадження у практичну діяльність принципів «доступності» в основному відповідає міжнародній практиці та потребам самих користувачів. Проте дотримання цих законодавчих норм органами виконавчої влади, керівниками виробничих підприємств, установ і закладів соціального спрямування у багатьох випадках не забезпечується.

Так, наприклад, незважаючи на те, що в даний час чинними є більше 10 нормативних документів (ДБН, СНиП тощо), найбільш слабка і відстала ланка у забезпеченні доступності навколишнього середовища - це робота пов'язана зі сферою управління благоустроєм і обладнанням міського простору, плануванням і обладнанням будинків і споруд, інформаційних і орієнтувальних просторів. В більшості своїй вимоги, зазначені в чинних нормативних документах, не виконуються проектувальниками, архітекторами, а найчастіше - інвесторами і замовниками проектів.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.11.2005р. № 444-р «Про затвердження плану додаткових заходів щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», затверджено типове положення про комітети забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Основним завданням їх є здійснення громадського контролю щодо відповідності житла, громадських та виробничих будинків, а також інших будівель і споруд, дорожньо-тротуарної мережі, транспорту, засобів зв'язку та інформації, території населених пунктів вимогам чинних будівельних норм. Є сподівання, що діяльність таких комітетів дозволить контролювати і наглядати за виконанням вимог чинних нормативних

документів під час будівництва і здачі та введення в експлуатацію закінчених об'єктів житлово- цивільного призначення.

Крім того, із зазначеного питання законодавством України визначені необхідні рішення щодо застосування штрафних санкцій місцевими органами виконавчої влади згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування», зокрема щодо порушення будівельних норм.

Широке застосування законодавчих та нормативних документів з питань формування максимально зручних умов життєдіяльності маломобільних груп населення - це один із критеріїв на шляху інтеграції України до міжнародного співтовариства.

Засоби технічного забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення

«Маломобільні групи населення - люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, при одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі».⁹⁸

До маломобільних в цьому визначенні віднесені особи з інвалідністю, особи з тимчасовими порушеннями здоров'я, вагітні жінки, особи старшого (похилого віку), особи з дитячими колясками тощо.

Серед загальної кількості населення вони становлять:

• Особи з інвалідністю - 10%-12% від загальної кількості населення країни;

• Особи з тимчасовими порушеннями здоров'я - 1.5%;

• Вагітні жінки - близько 1%

• Особи похилого віку - 30-40% пенсіонерів від загальної кількості населення;

• Батьки з дитячими колясками - близько 1%

• У більшості країн Європи до цієї категорії населення відносять дітей дошкільного віку. В Україні їх кількість становить трохи більше 2 млн.

Коло осіб, які за наведеним визначенням підпадають до маломобільних груп населення, може розширюватися. У певний час кожен з нас може потрапити до цієї групи. Наприклад, пасажир, який зі своїми важкими валізами стикається з таким самим пасажиром у вузьких дверях залізничних станцій або автовокзалів, власне, так само, як і в тісних залах очікування чи перемішуючись сходами цих самих вокзалів. До речі, кожної доби послугами «Укрзалізниці» користуються 1.4 млн. пасажирів, а це складає близько 3.1% населення.⁹⁹

На жаль, архітектурне довкілля в Україні і нині все ще розраховане на ідеально здорову за середніми стандартами людину. Але не всі люди вкладаються у середні стандарти: є високі, з великою вагою, малого зросту (карлики). І вони також переживають багато незручностей у повсякденному житті.

Близько половини населення нашої країни кожного дня стикається з певними проблемами при переміщенні вулицями або користуючись транспортом, при відвіданні аптек, лікарень, поліклінік і магазинів тощо. Причому це не тільки проблеми фізичного доступу до архітектурних або транспортних об'єктів (антропогенної доступності) осіб з порушенням опорно-рухового апарату, але і проблеми людей, які мають такі сенсорні вади як, наприклад, порушення зору або слуху.

Вирішення цих проблем має багатогранний характер і вимагає комплексного підходу. Навряд чи людина з порушенням опорно-рухового апарату, не маючи спеціальних засобів для пересування, зможе полишити межі своєї оселі, навіть якщо будинок і прилегла територія ідеально відповідають всім нормам архітектурної доступності. Також важко уявити, щоб тотально незряча людина могла вільно переміщатись в незнайомих місцях (також облаштованих для її потреб тактильними направляючими та лініями безпеки) без стороннього супроводу або додаткових спеціальних пристроїв. Тому для кожної нозології осіб з інвалідністю виробляються певні компенсаторні та допоміжні засоби і пристрої, за допомогою яких вони можуть в тій чи іншій мірі компенсувати втрачені чи ослаблені функції, розширивши можливості власної мобільності і незалежності від сторонньої допомоги.

До відома:

Нозологія (від грецької уосо^ — хвороба і Абуо^ - причина) - розділ теоретичної медицини, що включає вчення про хвороби, їхню класифікацію і номенклатуру, діагноз, етіологію, патогенез, загальні принципи лікування та профілактику захворювань.

Компенсаторні засоби - це засоби, які повністю (або в значній мірі) компенсують втрачені/ослаблені функції організму і якими споживач вимушений користуватись постійно та без яких неможливе (значно ускладнене) пересування, сприйняття зовнішньої (сенсорної) інформації чи здійснення інших соціальних функцій.

⁹⁸ ДБНВ.2.2-17:2006 — п.3, терміни та визначення понять.

⁹⁹ Дані отримані з офіційного сайту «Укрзалізниці», Н((р://^^^.иг.доу.иа

Допоміжні засоби - це засоби, які частково компенсують втрачені або ослаблені функції

організму і використовуються споживачем протягом короткотривалого часу при переміщенні або

100

здійсненні інших соціальних функцій.

В Україні забезпечення осіб з інвалідністю такими засобами здійснюється відповідно до «Порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1652 від 29.11.06 з послідуючими змінами та доповненнями. Цей Порядок визначає механізм безоплатного забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації, формування, розміщення та фінансування державного замовлення на виготовлення, постачання і ремонт технічних та інших засобів реабілітації.

Дія цього Порядку не поширюється на осіб, інвалідність яких пов'язана з трудовим каліцтвом. Для цієї категорії громадян з інвалідністю порядок забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації встановлюється Правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Як додаток до Порядку, затверджується інший нормативний документ - «Перелік технічних та інших засобів реабілітації, якими забезпечуються окремі категорії населення». В ньому зазначені конкретні вироби, термін, на який цей виріб видається, та кількість одиниць виробу відповідно до цього терміну.

Відповідно до зазначеного Переліку до технічних та інших засобів належать:

• засоби для пересування;

• спеціальні засоби для самообслуговування та догляду;

• спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією;

• протезні вироби (включаючи протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття).

Компенсаторні засоби

За нозологією людей з інвалідністю, які потребують спеціальних/додаткових засобів або технологій для переміщення чи орієнтування об'єднують у наступні групи:

• Особи з вадами та ураженнями опорно-рухового апарату (ОРА - опорники);

• Особи з вадами зору та тотально незрячі;

• Особи з вадами слуху та нечуючі;

• Особи з розумовою відсталістю (ментальними вадами).