§25. Утворення, склад і будова ґрунту.

Ґрунтом називають пухкий тонкий шар зем­ної кори, який утворився внаслідок взаємодії кліматичних факторів, рослинних і тваринних організмів з гірськими породами.

Засновником сучасної науки про ґрунт — ґрунтознав­ства— був В. В. Докучаєв (1846—1903). Він установив, що ґрунт — самостійне природне тіло, яке має тільки йому харак­терні властивості й будову. До факторів ґрунтоутворення нале­жать материнська порода (верхня розпушена частина гірських порід), клімат, рослинність, рельєф місцевості, склад живих орга­нізмів, які живуть у ґрунті.

Ґрунт складається з мінеральних і органічних речовин. Мінеральні речовини утворилися внаслідок руйнування гірських порід під впливом фізичних і хімічних факторів.

До органічної частини ґрунту належать нерозкладені і малорозкладені рештки рослин, тварин, мікроорганізми, які перетворюють органічні речовини на мінеральні. У процесі розкладу органічних речовин у ґрунті утворюється перегній (гумус), який відіграє велику роль у родючості ґрунту. Пере­гнійні речовини поліпшують фізичні, хімічні й біологічні власти­вості ґрунту: вони утримують воду, що дає змогу забезпечувати нею рослини; надають ґрунту темного забарвлення, сприяючи тим самим кращому поглинанню сонячного проміння. Маючи погану теплопровідність, перегнійні речовини вберігають ґрунт від різких коливань температури.

Ґрунт є середовищем існування для численних комах та їх личинок, дощових червів, хребетних тварин, які поліпшують властивості ґрунту: розпушують його, розкладають органічні рештки, змінюють хімічні властивості.

Ґрунт — основне джерело вологи для рослинності. За потре­бою у воді розрізняють водолюбні рослини — гідрофіти, яким необхідно багато води (біле латаття, лотос); вологолюбні рослини — гігрофіти, які живуть в умовах надмірного зво­ложення (калюжниця, сусак); рослини із середньою потребою у волозі — мезофіти (троянда, айстра, бузок); рослини, для яких потрібно дуже мало води,— ксерофіти (кактус, агава, полин).

Важливі властивості ґрунту — водопроникність і вологоємність.

Водопроникність — це здатність ґрунту пропускати через себе воду. Наприклад, піщані ґрунти водопроникні, вони погано утримують вологу, а глинисті ґрунти погано пропускають воду, утруднюючи доступ її до рослин.

Вологоємністю на­зивають здатність ґрунту вміщувати і утримувати певну кількість води. Чим дрібніші часточки ґрунту, тим, більша вологоємність ґрунту, але при цьому зменшується його водопроникність.

Атмосферне повітря проникає в ґрунт, створюючи умови для проростання насіння, розвитку кореневої системи, окислення органічних і мінеральних речовин, які знаходяться в ґрунті. Чим більше кисню в ґрунті, тим краще розвиваються рослини, тому для кращого проникнення в ґрунт атмосферного повітря його розпушують і орють.

Хімічний склад ґрунту свідчить насамперед про те, багатий чи бідний він на різні елементи, необхідні рослинам. Основні поживні елементи для рослин — кальцій, магній, сірка, калій, фосфор, залізо. Інших елементів (до них належать бор, мідь, мо­лібден, марганець, йод та ін.) у ґрунті мало, але роль їх також велика.

Типи Ґрунтів.

Кожна місцевість має свої ґрунти, які відрізняються від інших складом і властивостями. Утворення окремих типів ґрун­тів пов'язане з різними ґрунтоутворювальними породами, кліма­том і особливостями рослин. В. В. Докучаєв виділив 10 основних типів ґрунтів, тепер їх налічують понад 100.

Тундрова зона з переважанням арктичних, торфово-глейових і гірсько-тундрових ґрунтів; лісова зона з підзолистими, дерново-підзолистими й болотними ґрунтами; лісостепова зона з перева­жанням сірих лісових ґрунтів; степова зона з різними чорнозем­ними ґрунтами; зона пустинь і напівпустинь з каштановими, бурими й сіроземними ґрунтами (із значною кількістю солонців солончаків).

Тундрово-глеєві ґрунти утворю­ються у місцях з надлишком вологи та нестачею тепла у полярних широ­тах. Для них характерний перезво­ложений шар сизого кольору, який називають глеєм. Трапляються та­кож прошарки мерзлого ґрунту, а на поверхні - торф.

Арктичні ґрунти поширені у високих широтах, де панують хо­лодний сухий клімат і багаторічна мерзлота. Тільки на короткий час ці ґрунти розмерзаються на незначну глибину, і тому шар перегною у них дуже тонкий, а в окремих ділянках його зовсім немає. Арктичний ґрунт не утворює суцільного покриву, а трап­ляється подекуди на ділянках, не вкритих снігом і льодом.

Червоно-жовті ґрунти.

Такого забарвлення їм надає високий вміст заліза та алюмінію. Утворюються ці ґрунти під вологими еква­торіальними лісами. Велика кількість опадів зумовлює потужне вимивання з ґрунтів органічних решток, тому родючість червоно-жовтих ґрунтів досить низька.

Сірі й бурі пустельні ґрунти поширені у тропіках.

Вони часто засолені, малопотужні, і через відсутність рослин майже не містять гумусу.

Каштанові ґрун­ти формуються у помірних широтах, особливо на півдні, за умов посушливого клімату під трав'яною рослинністю. Потужність гумусового шару у них може сягати близько півметра, проте вміст перегною незначний.

Чорноземи – найродючіші ґрунти на земній кулі. Так їх здавна називають за темний колір. Ці ґрунти утворюються у посушливих умовах під пишним трав'яним покривом. Органічні речовини тут майже не вимиваються в нижні шари ґрунту, що сприяє утворенню потужного (інколи понад 2 м) шару гумусу. Чор­ноземи є національним багатством України. На них припадає понад 65 % усіх ґрунтів, що становить четверту частину всіх чорноземних ґрунтів світу.

Чорноземи змінюються сірими лісовими ґрунтами, що спостерігаються під листяними лісами помірного поясу. Тут опадів буває майже стільки, скільки може випаруватися, тому вимивання гумусу невелике. Ось чому сірі лісові ґрунти досить родючі. Щоб зберегти родючість чорноземних ґрунтів, необхідно забезпечити їх достатньою кількістю вологи, створюючи полезахисні, смуги, споруджуючи ставки та інші водойми і проводячи боротьбу з ярами. Велике значення має правильна сівозміна і безвідвальна оранка ґрунту.

Підзолисті ґрунти формуються також у помірних широтах, де випа­дає значна кількість опадів, що швид­ко просочуються і переносять перегній і поживні речовини на глибину. Тому ґрунт втрачає темний колір, а на глибині близько 20 см з'являється ха­рактерний шар попелястого кольору, схожий на золу. Такого кольору ґрунту надає мінерал кварц. Підзолисті малородючі ґрунти поши­рені під хвойними і мішаними лісами.

Дерново-підзолисті ґрунти – найбільш поширені у поліській частині України. Вони безструктурні, бідні на органічні речовини (вміст гумусу не перевищує 1,2-1,9%), погано затримують вологу, мають підвищену кислотність, і тому характеризуються невисокою природною родючістю.

Щоб підвищити родючість ґрунту, треба забезпечити його достатньою кількістю мінеральних і органічних добрив, постачати землеробів новими, більш досконалими машинами по обробці ґрунту, розвивати хімічну промисловість, яки створює нові види добрив, осушувати й зрошувати величезні масиви землі, створювати високопродуктивні сорти культурних рослин.

Завдання і запитання.

1. Що називають ґрунтом?

2. З яких основних частин складається ґрунт?

3. Чим зумовлений механічний склад ґрунту?

4. Порівняйте між собою підзолисті та чорноземні ґрунти.

5. Що необхідно для підвищення родючості ґрунту?

РОСЛИНИ