§ 37. Ссавцi

Клас ссавців (їжаки, коти, кити, оленi, зайцi, бiлки та iн.) займає верхню сходинку в свiтi тварин. Ознаками цього класу є високий рiвень розвитку нервової системи, в якiй особливе мiсце займає кора великих пiвкуль головного мозку, що зумовлює злагоджену роботу всiх систем органiзму і складну поведiнку; живородiння і вигодовування малят материнським молоком, що забезпечує можливiсть розмноження в будь-якому середовищi і краще збереження молодняка; високорозвинена здатнiсть до терморегуляцiї, яка зумовлює вiдносно постiйну температуру тiла. Дихан­ня легеневе. Частота пульсу і дихання у різних тварин неоднакова. У мишей частота пульсу — 600, у бика — 24 удара за хвилину.

У ссавців досконало і по-різному влаштована травна система через значну різноманітність кормів. Як і у птахів, потреба в їжі ссавців пов'язана з теплокровністю. У зв'язку з тим, що темпера­тура тіла ссавців нижча, ніж температура птахів, вони спожива­ють менше їжі, і все ж маленькі звірки, наприклад землерийки, з'їдають за добу їжі в 2—3 рази більше від маси тіла. Великі зві­рі споживають менше кормів. Добування, збір і механічна пере­робка їжі здійснюється за допомогою травного апарату. Зуби у ссавців різні за формою і призначенням залежно від характеру їжі. Вони поділяються на різці, ікла, передкорінні, корінні. Оброб­лена і змочена слиною їжа з ротової порожнини через глотку і стравохід потрапляє в шлунок. У більшості ссавців шлунок добре розвинутий, однокамерний. У жуйних тварин, що живляться гру­бими кормами, шлунок складається з кількох відділів: рубця, сіт­ки, книжки і сичуга. У перших трьох відділах відбувається бактеріальне бродіння з допомогою симбіонітів, що його населяють (інфузорій). Обробка шлунковим соком відбувається тільки в сичугу.

Усім ссавцям властивий ембріональний розвиток, протя­гом якого зародок росте за рахунок речовин тіла матері, які пере­даються через особливий орган — плаценту. Ссавці відзначаються високим ступенем піклування про потомство не тільки під час ви­годовування молоком, але і на наступних етапах, що дає змогу батькам передавати нагромаджений досвід потомству.

Усе це сприяє тому, що ссавцi заселяють усi життєвi середовища: повiтряно-наземне, водне й ґрунтове. Зараз їх немає тiльки в Антарктидi.

Поряд з перелiченими ознаками треба вiдзначити такi: шкiра ссавцiв на вiдмiну вiд плазунiв i птахiв багата на рiзнi залози (сальнi, потовi, пахучi, молочнi), якi виконують рiзнi функцiї; тiло вкрите волоссям або шерстю, якi мають величезне значення в терморегуляцiї; у деяких ссавцiв волосся частково видозмiнилося на жорстку щетину (кабан), утворило пучки твердого волосся – вiбриси (на мордi у котячих – вуса), перетворилось на голки (дикобраз, їжак); зуби диференцiйованi на рiзцi (заєць, бобер), iкла (вовк, тигр) і корiннi (кiнь, жираф), що забезпечує використання рiзноманiтних кормiв, недоступних iншим хребетним, і повнiше засвоєння їжi; серце чотирьохкамерне, зберiгається одна лiва дуга аорти; сформованi всi слуховi кiсточки.

Поширення ссавцiв дуже тiсно пов’язане з умовами навколишнього середовища. Жоден клас не дав такої рiзноманiтностi форм, як ссавцi. За характером зв’язку із середовищем видiляеться кiлька типiв тварин.

Серед наземних ссавцiв можна виділити кiлька груп тварин, якi живуть у лiсi i на вiдкритiй мiсцевостi. Серед мешканцiв лiсу можна видiлити таких, якi живуть на деревах; їжа в них рослинна, на деревi вони влаштовують гнiздо. Представником цiєї гiрупи є бiлка, яка живиться в основному насiнням хвойних рослин. Напiвдеревний спосiб життя ведуть соболi, якi чудово пересуваються по деревах, але багато часу проводять на землi, харчуючись ягодами, горiхами, гризунами. Ряд тварин пов’язанi з лiсом, який є для них мiсцем добування корму i надiйною схованкою, до них належать ведмедi, лосi, оленi, косулi.

Серед мешканцiв вiдкритих просторiв можна виділити травоїдних тварин, до яких насамперед належать копитнi – антилопи, оленi, кулани, верблюди; гризуни – тушканчики, ховрашки, хом’яки, i хижакiв, якi живляться за рахунок травоїдних (тигр, гiєна, вовк, лев, гепард, леопард та iн.). Копитним допомагає в добуваннi їжi і захистi вiд ворогiв швидкий бiг, багато якi з них можуть пересуватися гривалий час iз швидкiстю 50-60 км за годину. Хижаки, незважаючи на те, що можуть пересуватися з великою швидкiстю (лев 75-80 км за годину), довго й швидко бiгти не можуть, тому здобич вислiджують із засідки. У гризувiв або дуже ровиненi заднi кінцiвки, через що вони швидко пересуваються (зайцi, тушканчики), або, якщо вони ведуть напiвпідземний спосiб життя, добре розвиненi кiгтi на переднiх кiнцiвках ними вони риють собi нори, в якi ховаються в разi небезпеки i використовують їх для зберiгання запасiв i виведення потомства (бабаки, полiвки, землерийки, борсуки та iн.).

Пiдземнi тварини пристосувалися в основному до життя в грунтi. У пошуках їжi вони риють довгi й складнi системи ходiв. Тiло їх коротке, має брусковидну форму. Ноги короткi, але сильно розвинена мускулатура й кiгтi. Мало розвинений зiр i дуже добре – нюх. Крiт знищує велику кількість шкідливих комах, червiв, личинок, слимакiв, якi живуть у ґрунтi. Пiд землею в крота є мiсце, де вiн спить i полює. Галереї простягаються в рiзнi боки часом на відстані понад 100 м. По кротовинах (викидах землi) можна дiзнатися про те, що в цiй мiсцевостi живе крiт. Слiпцi риють землю рiзцями, якi далеко виступають з рота.

Серед водних ссавцiв є група тварин, яка пов’язана з водою, але багато часу проводить на сушi. Це бобер, ондатра, нутрiя, норка. Корм вони добувають не тiльки у водi, а й на сушi. Тюленi бiльше часу проводять у водi, де добувають їжу, але розмножуються на сушi. Китоподiбнi по-справжньому стали водними, де вони проводить усе своє життя. Тiло їх набуло рибоподiбної форми, є плавники, заднi кiнцiвки майже зникли. Маля вигодовують у водi. добре розвинений жировий шар, завдяки чому вони можуть знаходитися в холоднiй водi.

До лiтаючих ссавцiв належать кажани, в яких у зв’язку з польотом переднi кiнцiвки перетворенi на довгі й гнучкi крила. Палъці кiнцiвок, за винятком першого, дуже подовженi i сполученi лiтальною перетинкою. Сильно розвиненi груднi м’язи. Добре розвиненi вушнi раковини, якi приймають вiдбитi ультразвуки. Бони видають звуки частотою до 150 тис. коливань за секунду, завдяки чому орiентуються навiть увочi. Кажани ненажерливi. За час полювання вони з’їдаютъ до 200 комарiв, поправляючись на 1 г (при власнiй вазi 7-8 г). Така кiлькiсть iжi їм вкрай необхiдна, тому що кажани витрачають бягато енергiї при польотах. У печерах кажани можуть збиратися в кiлькостi багатьох тисяч штук. У перiод спокою кажани висять вниз головою, тримаючись заднiми ногами.

Розмножуються ссавцi дуже рiзноманiтно. Тривалiсть виношування малят залежить вiд розмiру тварияи (у полiвки – 18 днiв, а в слона – 2 роки), від умов, у яких з’являються малята, – у надiйнiй схованцi малята народжуються сліпими й безпомiчними (бiлка, кролик); у вiдкритiй мiсцевостi малята добре розвиненi (олень, заєць). Швидкiсть статевого дозрiвання рiзна: у полiвок 1мiсяць, зайцiв, лисиць – близько року, ведмедiв – 3-4 роки, слонiв 10-15 рокiв, носорогiв – 20 років. Частота повторення народжень у мишей при сприятливих умовах 6-8 поносiв 1 на рiк, у лисиць, вовкiв – раз на рiк, у ведмедiв – раз на два роки, у тигрiв, бiлих ведмедiв – раз на три роки.

Численнiсть виводку рiзна: у гризунiв дуже велика – понад 10, у слонiв, коней, верблюдiв, китiв, як правило, одне маля. Швидкiсть розмноження пов’язана з тривалiстю життя: слон живе 70-80 рокiв, малят у нього мало, статевої зрiлостi тварини досягають у вiцi 10-15 рокiв, а полiвки живуть 14-18 мiсяцiв, малят у них багато i статева зрiлiсть настає у вiцi одного мiсяця.

Пристосування ссавцiв до несприятливих умов, добування їжі також рiзноманiтне. Сезоннi цристосування виявляються в мiграцiях. Горизонтальнi мiграцiї пов’язанi зперемiщенням на порiвняно великiй територiї. Пiвнiчнi оленi на зиму перемiщуються з тундри в лiсотундру. В Африцi антилопи в посушливий перiод залишають савани. Кити регулярно перемiщуються з арктичних морiв в антарктичнi i назад, залежно вiд наявностi дрiбних безхребетних у тiй чи iншiй частинi Свiтового океану. Масовi переселення властивi лемiнгам, бiлкам, лосям, оленям, коли не вистачає корму в мiсцях їх звичайного проживания. При вертикальних перемiщеннях звiрi знаходять для себе навеснi кращi умови ва високогiрних пасовищах, а восени спускаються на передгiрнi пасовища (гiрськi козли, барани, сарни, тури). Добовi мiграцiї пов’язані з переходом звiрiв вiд мiсць денних лiгвищ до мiсць водопоїв, годiвлi. Вони характернi для зайцiв, оленiв та iнших звiрiв. Бувають i пасивнi мiграцiї, коли тварини вiдходять вiд мiсць проживания не по своїй волi (бiлi ведмедi на крижинах, зайцi пiд час повенi на рiзних предметах, гризуни на суднах i залiзничному транспортi переносяться на значнi вiдстанi).

Рiчний цикл життя ссавцiв можна умовно подiлити на кiлька перiодiв.

Пiдготовка до розмноження. При досягвеннi статевої зрiлостi тварини об’єднуються в пари (вовки, лисицi) або формують косяки чи гареми (котики, оленi).

Розмноження й турбота про молодняк. Насамперед багато звiрiв готують мiсця гнiздування або споруджують житла (бiлка споруджує кругле гнiздо – гайно, борсук риє нору, вовк готує лiгво).

Пiсля народження малят мати вигодовує їх молоком: зайцi 7-8 днiв, вовки 4-6 тижнiв, пiвнiчнi оленi – 4-5 мiсяцiв, бiлi ведмедi – близько року. Тривалiсть iснування сiм’ї звичайно буває до року. Якщо споруджувалось тимчасове житло, то звiрi його залишають (лисицi, песцi, вовки), iншi живуть у постiйних схованках (ховрашки, бабаки, кроти). У мiру росту молодняка батьки починають їх нянчити: так, лисиця приносить напiвживих зайченят (можуть бути й дрiбнi гризуни або пташенята), з якими лисенята розправляються самi. Пiдростаючи, молодi тваринi все далi вiдходять вiд батькiвського дому, про бують полювати i поступово починають вести самостiйне життя. Деякi сiм’ї зимують групами (наприклад бабаки i єноти).

Пiдготовка до зими пов’язана з переміщенням багатьох тварин. Песцi кочують з тундри в лісотундру i на пiвнiч лiсвої зони; гiрськi звiрi спускаються нижче до пiднiжжя гiр, де взимку легше добути корм (дикi барани, кабани). Багато тварин помiрної смуги перед настанням холодiв посилено живляться, завдяки чому їм легше переносити низькi температури взимку. Хутровi звiрі змiнюють свiй лiтнiй волосяний покрив на зимовий. Цей процес називають линянням. Звичайно зимова шерсть довша й пухнастiша, нiж лiтня; добре розвивається й пiдшерстя (густий, короткий, м’який волосяний покрив). Заець бiляк iз сiрого перетворюється на бiлого. Шерсть у нього чисто бiла, тiльки кiнцi вух чорнi. Лапи знизу дуже опушенi, тому вiн ковзає на них, як на лижах, i не провалюється, коли бiжить по глибокому снiгу. Шерсть у бiлки влiтку рудувата, а взимку стає сiро-голубою, майже такого самого вiдтiнку, як i хвоя.

Ряд тварив узимку сплять. Це явище називають зимовою сплячкою, для якої характерне уповільнення обміну речовин, зниження температури тiла. У ведмедiв, хом’яків, бурундукiв, борсукiв зимовий сон iнодi порушуеться; причиною цього може бути тривала відлига. Iншi тварини (їжаки, бабаки, ховрашки) сплять безперервно весь зимовий перiод. У них рiзко знижується температура i зменшується число дихань. Так, у їжака частота дихання з 40-50 ударiв за хвилину (при неспаннi) спадає до 6-8 (при зимовiй сплячцi), а температура з 34 до 2°. Ховрашки при погiршенні харчування можуть впадати в сплячку i влiтку.

Зимівля з запасами кормiв спостерiгаеться в бiлок, полівок, бобрiв, норок. Бiлки роблять запаси жолудiв i горiхiв, вiшають на сучки гриби. Полівки запасають кореневища, бульби, насiння.

Активне життя взимку у вовкiв, лисиць, лосiв, оленiв, зайцiв та iнших звiрiв. Однак їм доводиться долати великi вiдстанi, щоб знайти собi їжу. З настанням тепла звiрi змiнюють свою зимову шубку на лiтню. Волосяний покрив стає бiльш коротким i майже не розвивається, змiнюється пiдшерстя й забарвлення шерстi (звірi линяють). Навеснi настає час iнтенсивного розмноження. Рiчний цикл починається знову.

Значення ссавцв для людини рiзноманітне. Насамперед домашнi тварини вiдiграють велику роль у народному господарствi (корови, конi, свинi, вівцi, верблюди, півнiчні оленi тощо), вони дають людинi необхiднi продукти харчування й сировину для промисловостi. Важливий бiк господарчої дiяльностi – промисел диких звiрiв

Цiнне хутро в бiлки, соболя, ондатри, лисицi, песця, зайня, горностая, колонка, норки та iнших хутрових звiрiв. Китiв, тюленів добувають для одержання з них сала, жирiв i шкури.

Великої шкоди людинi завдають гризуни-шкiдники (мишi, полівки, ховрашки). Вони знищують запаси зерна, наносять шкоди ди культурним рослинам i є поширювачами небезпечних захворювань: чуми, тифу тощо.

Завезення ссавцiв з одних районiв i навiть країн в іншi (вiдбувається так звана аклiматизацiя тварин). Завезена в 1928 р. i випущена в рiзних районах Радянського Союзу, ондатра добре аклiматизувалась i стала одним з важливих хутрових звiрiв. добре аклiматизувались i такi тварини, як хохуля, енотовидний собака, нутрiя.

Важливим заходом є переселення звiрiв у мiсця колишнього проживания, де їх було дуже багато винищено. Це такi тварини, як бiлка, соболь, плямистий олень, бобер, зубр. для деяких ссавцiв (соболь, лось, сайгак, котик) охорона виявилась сприятливою, i зараз на них дозволено промисел за спецiалъними дозволами та лiцензiями.

Велику роль для збереження й збагачення тваринного свiту вiдiграють заповiдники. Заповiдники стали притулком таких рiдкiсних тварин, як калан, бобер, зубр, кулан; у них приручають і одомашнюють деяких копитних (лосiв, сайгакiв, оленiв).