Лекція 3

ТЕМА: Господарська та підприємницька діяльність.

План

1. Суть, принципи й основні риси підприємництва.

2. Класифікація фармацевтичних підприємств.

1. Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематич­на, на власний ризик господарська діяльність, яку здійснюють суб'єкти гос­подарювання (підприємці) для досягнення економічних і соціальних резуль­татів та одержання прибутку. Суб'єктами господарювання визнають учас­ників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язання­ми в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання можуть бути:

• господарські організації, державні, комунальні та інші підприємства — юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;

• громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господар­ської діяльності.

Підприємницька діяльність — це передусім інтелектуальна діяльність енер­гійної, ініціативної людини, яка повністю або частково володіє певними мате­ріальними цінностями і використовує їх для отримання економічної вигоди.

Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено за­коном, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа реалізує своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реє­страції в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєст­рацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовують нормативно-пра­вові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із сутності відносин. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями щодо підприєм­ницької діяльності усім своїм майном, крім майна, на яке, згідно із законом, в може бути накладено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебу­ває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями щодо підприємницької діяльності гсім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності

:жжя, яка належатиме їй в разі поділу цього майна. Об'єднана єдиною метою група фізичних осіб, яка володіє потрібними аасобами виробництва, утворює юридичну особу — підприємство (фірму).

Підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самовряду­вання для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематич-юго здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої госпо­дарської діяльності.

Основними ознаками підприємства є:

• наявність затвердженого статуту, в якому визначені цілі, організаційна структура, права й обов 'язки органів управління, порядок ліквідації підприєм­ства, а також основні взаємовідносини між засновниками та власниками;

• право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах, передбачених господарським законодавством, та наявного у власності

згаданого підприємства майна;

— право захищати свої майнові інтереси в судових, арбітражних та інших органах державної влади й управління;

- наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовле- них випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності, зокрема галузі виробництва і роздрібної й оптової реалізації лікарських засобів.

Отже, підприємство — це юридична особа, формальними ознаками якої г наявність зафіксованої в статуті фірмової назви, відокремленого майна, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатка з найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємництво здійснюється на підставі певних принципів і характе-ризується загальними рисами, наведеними в табл. 5.

ТАБЛИЦЯ 5 Принципи здійснення та загальні риси

підприємницької діяльності

Принципи підприємницької діяльності Загальні риси підприємництва — Вільний вибір видів діяльності. — Мобільність, динамічність. • Самостійне формування програми діяльності, вибір — Довільний пошук і вибір остачальників, споживачів, залучення матеріально- способу дій. технічних, фінансових та інших видів ресурсів, установ- — Пошук споживачів, капіталу, хяня цін відповідно до чинного законодавства, комер- матеріалів, зв'язків, контактів, дійного розрахунку та власного комерційного ризику. — Відносна короткочасність — Вільне наймання працівників. діяльності. — Вільне розпорядження прибутком після внесення — Здійснення діяльності в умовах нхатежів, установлених законодавством. високого рівня невизначеності. — Самостійне здійснення зовнішньоекономічної — Ризик і відповідальність, тілльності та використання валютної виручки загроза втрат

2. Класифікація підприємств.

Фармацевтичні підприємства в Україні класифікують за фор­мою власності, способом утворення, чисельністю працівників і обсягом ва­лового доходу, ринковою ланкою, способом утворення та формування ста­тутного фонду, ступенем охоплення ринку тощо (мал. 1).

За формою власності

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності

грома­дян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

— колективної власності — підприємство, що діє на основі колективної власності;

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

— державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- змішаної форми власності, що засноване на базі об'єднання майна різних форм власності.

Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція стано­вить не менше ніж десять відсотків, його визнають підприємством з іно­земними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого інозем­на інвестиція становить сто відсотків, вважають іноземним підприєм­ством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітар­не підприємство створює один засновник, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки гаї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керів­ника, якого він призначає, керує підприємством і формує його трудовий ко­лектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство, що його утворюють два або більше заснов-шиків за спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/ ібо підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, а також через органи, які вони створюють, участі засновників (учасників) у розподілі Іоходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприє­мства, підприємства, які утворюють у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За чисельністю працівників та обсягом валового доходу від реалізації підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих. Згідно І Господарським кодексом України, малими (незалежно від форми власності) взнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми, еквівалент-юї п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку аїни щодо гривні. У цьому контексті роздрібні фармацевтичні підприєм­ства (аптеки) належать до малих підприємств.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці, особ­ливо в процесі її становлення. Основні переваги та недоліки діяльності ма­лих підприємств наведені в табл. 6.

ТАБЛИЦЯ 6 Основні переваги та недоліки малих підприємств у фармаці

Переваги Недоліки Адаптація до особливостей місцевих умов. Низька ринкова частка. Незалежність дій підприємця та готовність до Слабка технічна оснащеність, виправданого підприємницького ризику. Відсутність оптимальної Низькі операційні видатки на управління. спеціалізації. Збіг економічних і психологічних мотивів праці. Уразливість до впливу зовнішніх Маневреність і гнучкість (флексибільність), чинників: зміни цін, умов здатність легко пристосовуватися до коливань оподаткування, кредитування попиту та швидко змінювати асортимент лікарських тощо, засобів і виробів медичного призначення. Неможливість участі у великих Формування конкурентного середовища інноваційних проектах

Великими визнають підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг ва­лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом На­ціонального банку України щодо гривні. Усі інші підприємства належать до середніх.

З а ринковою ланкою розрізняють такі фармацевтичні організації: фірми-виробники, оптові та роздрібні (аптеки) фірми. Базовими підприємствами-виробниками в Україні є такі фірми, як "Артеріум", "Дарниця", "Фармак", "Борщагівський ХФЗ", "Здоров'я", "Київський вітамінний завод", "Біофар-ма". Ліцензію на оптову реалізацію лікарськими засобами має майже тисяча посередницьких організацій із різними формами власності та величиною ка­піталу. Суб'єктами роздрібної реалізації лікарських засобів є аптеки та їх відокремлені структурні підрозділи (аптечні пункти й аптечні кіоски).

Оптові фармацевтичні підприємства класифікують за ступенем охоп­лення ринку:

• національні оптові фармацевтичні організації — підприємства, які через територіальні представництва, філії, аптечні склади, фірмові аптеки постійно розробляють усі економічні регіони країни (Схід, Захід, Центр, Північ, Південь);

• міжрегіональні — підприємства, які через свої структурні підрозділи постійно присутні в кількох регіонах держави;

• регіональні — підприємства, які через свої структурні підрозділи постій­но працюють у межах окремого регіону;

• місцеві — підприємства, у яких (крім базових) відсутні територіальні оптові структурні підрозділи і які на постійних умовах функціонують у ме­жах однієї чи кількох областей.

Питання для закріплення нових знань.

1. У чому полягає сутність підприємництва

2. Охарактеризуйте принципи підприємництва.

3. Проаналізуйте основні риси підприємництва.

2. За якими ознаками класифікують підприємства

3. За яким принципом класифікують оптові фармацевтичні підприємства

Література

1. Бойчук І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2004. – 480 с.

2. Економіка підприємства: Навч. посіб. /За ред.. А.В.Шегди. – К.: Знання, 2005. – 431 с.

3. Шепеленко Г.И. Экономика, организация и планирование производства на предприятии. – Ростов на Дону: «МарТ», 2000. – 544 с.

4. Харів П.С.Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навч. посіб. –К.: Знання, 2008. – 357

5. Економіка підприємства./за ред.Горфінкеля В.Я., Швандара В.М. – М.: 2002

Лекція 4.

ТЕМА: Види підприємницької діяльності.

ПЛАН

1. Основні види господарських товариств.

2. Установчі документи господарського товариства.

3. Об’єднання підприємств.

1. Підприємництво в Україні, зокрема й у фармації, здійснюєть­ся у будь-яких організаційних формах за вибором підприємця. Найпошире­нішими суб'єктами підприємницької діяльності є приватні підприємства та господарські товариства, а також об'єднання підприємств, серед яких виді­ляють асоціації, корпорації, концерни, консорціуми тощо.

Як було зазначено вище, приватним визнають підприємство, що діє на осно­ві приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадян­ства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи. Класична форма приватної власності — одноосібне володін­ня. Це перша і найпростіша форма організації підприємницької діяльності. Кожен, хто має капітал та бажання, може розпочати власну справу, виробляти та пропонувати ринку ті товари і послуги, які, на його думку, матимуть попит. ^Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками, їх створюють юридичні особи та/або громадяни (фізичні особи) шляхом об'єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності товариства для отримання прибутку.

До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та командитні товариства.

Як видно з мал. 8, засновники (учасники) товариства мають право брати участь в управлінні товариством, розподілі прибутку, отримувати інформа­цію про діяльність товариства, а також можуть вийти з товариства у вста­новленому порядку.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками й учасниками гос­подарських товариств нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його орга­ни або посадові особи. Посадовими особами товариства визнають голову та членів виконавчого органу, голову ревізійної комісії, а в разі створення ради товариства (спостережної ради) — голову та членів цієї ради.

Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відпо­відальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статут­ного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

^Акціонерним товариством (АТ) є товариство, статутний капітал яко­го поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати роз­міру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом (1 250 мінімальних заробітних плат).

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випад­ках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та/або фізич­ними особами. Якщо акціонерне товариство створюють кілька осіб, вони ук­ладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим докумен­том товариства.

Договір про створення акціонерного товариства укладають у письмовій формі, а якщо товариство створюють фізичні особи, він підлягає нотаріаль­ному засвідченню.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може скла­датися з однієї особи в разі придбання одним акціонером усіх акцій товари­ства. Відомості про це підлягають реєстрації й опублікуванню для загально­го відома.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут, вищим ор­ганом — загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, які їм належать.

В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада, що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захищає права акціонерів товариства.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівниц­тво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений

гатутом. Він може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноосібним щректор, генеральний директор).

^Акціонерні товариства можуть бути закритими (ЗАТ) або відкритими (ВАТ). Акції закритого акціонерного товариства розподіляють між заснов-сами або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть бути розпов­сюдженими шляхом передплати, купленими чи проданими на біржі. Акціо­нери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Акції відкритого акціонерного звариства можуть бути розповсюджені шляхом відкритої передплати та Ісупівлі-продажу на ринку цінних паперів. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і товариства.

Найменування акціонерного товариства має містити його назву і зазна­чення того, що товариство є акціонерним. За кордоном воно називається "сотрапу", або "іпсогрогаіііоп".

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є товариством, зас­нованим однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений Іа частки, розмір яких встановлюється статутом. Особа може бути учасни-зм лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Статутний фонд зазначеного товариства повинен бути не менше ніж 100 мінімальних заробітних плат.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю това­риства, у межах вартості своїх вкладів. Якщо вони не повністю внесли вкла­ди, то несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вар­тості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є ус­тановчим документом. Подання цього договору під час державної реєстрації товариства не обов'язкове. Установчим документом товариства є статут.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збо­ри його учасників. У цьому товаристві створюється виконавчий орган (коле­гіальний або одноосібний), який здійснює поточне керівництво його діяльні­стю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган това­риства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити назву товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю".

За кордоном до назви такого товариства зазвичай додають слово "лімітед" (від англ. — обмежувати) або скорочено ЛТД.

Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) є товариство, зас­новане однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники цього товариства солідарне несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який вста­новлюється статутом товариства і залежить від вартості зробленого кожним учасником внеску. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учас­никами товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити назву товариства, а також слова "товариство з додатковою відповідальністю". • Повним товариством (ПТ) є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарне несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписують усі його учасники.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною зго­дою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути пе­редбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учас­никами пропорційно до їх часток у складеному капіталі, якщо інше не пе­редбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кре­диторів у повному обсязі його учасники солідарне відповідають за зобов'я­заннями товариства всім своїм майном, на яке може бути накладено стягнення.

Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також словоспо­лучення "повне товариство".

^Командитним товариством (КТ) є товариство, в якому поряд з учас­никами, які здійснюють від його імені підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вклад­ників), які можуть зазнати ризику збитків, пов'язаних із діяльністю товари­ства, у межах сум зроблених ними внесків і не беруть участі в його діяльності.

До командитного товариства застосовують положення про повне товари­ство, якщо інше не встановлено цивільним кодексом, іншим законом.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького до­говору, який підписують усі повні учасники. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одно­осібна заява (меморандум).

Особа може бути повним учасником тільки одного командитного товари­ства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства і учасником повного товариства.

Сукупний розмір внесків вкладників не повинен перевищувати п'ятде­сяти відсотків складеного капіталу повного товариства. На момент держав­ної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зро­бити внесок у розмірі, встановленому законом.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльнісію командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариств ва можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також словосполучення "командитне товариство". Якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, він стає повним учасником товариства.

2. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішен-х про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбаче-«их законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеже-ною відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю є статут, повного товариства і командитного товариства — засновницький договір.

Орієнтовні розділи й обов'язкові елементи статуту та засновницького •говору наведені в табл. 7.

Отже, в установчих документах повинні бути зазначені найменування та

ісце розташування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, його реорганізації та ліквідації тощо.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт

господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утво-

вня, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і

гтків, управління діяльністю суб'єкта господарювання й участі в ньому

Існовників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови

ш>ності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також по-

щдок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. Засновницький

повір повного і командитного товариства повинен визначати розмір час-

• кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад

»рядок здійснення внесків. Щодо вкладників командитного товариства в

Іовницькому договорі вказують тільки сукупний розмір їх часток у майні

••ариства та розмір, склад і порядок здійснення ними внесків.

.тут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його іменування та місце розташування, мету і предмет діяльності, розмір і рядок утворення статутного й інших фондів, порядок розподілу прибутків «гків, органи управління і контролю, їх компетенцію, умови реоргані-ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'я-і з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання. ? статуті акціонерного товариства повинні бути відомості про види м. що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій вжх видів, кількість акцій, які купують засновники, наслідки невиконан­ні зобов'язань із викупу акцій.

В установчих документах господарського товариства мають бути відо­мості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників, склад і компетенцію органів управління товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких потрібна одно­стайність або кваліфікована більшість голосів. Крім того, у статуті товари­ства з обмеженою відповідальністю обов'язково має бути зазначено розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок здійснення ними внесків.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, і додатко­вих внесків учасників.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками.

Найменування господарського товариства повинно містити назву виду товариства, для повних і командитних товариств — прізвища (найменуван­ня) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за його зо­бов'язаннями всім своїм майном.

Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарсько­го товариства, його вважають створеним на невизначений термін.

Положенням окреслюється господарська компетенція органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

3. Об'єднанням підприємств є господарська організація у складі двох або більше підприємств, створена для координації їх виробничої, науко­вої й іншої діяльності з метою вирішення спільних економічних і соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові організації. Така форма господарювання дає змогу збільшувати при­буток, зменшувати витрати капіталу, досягати потрібного його обсягу тощо.

Організаційно-правові форми об'єднань підприємств наведено на мал. 9.

Отже, господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання, передбачені законом.

Асоціація — договірне об'єднання, створене для постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціа­лізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволен­ня переважно своїх господарських потреб. Асоціація не має права втручати­ся в господарську діяльність підприємств — її учасників. Це найпростіша форма добровільного об'єднання підприємств.

Корпорація — договірне об'єднання, створене на основі поєднання ви­робничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, які об'єдналися,

легуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання -Ільності коленого з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнен­ня його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних та інших проектів). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном називають статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учас­ників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного та вироб­ничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної й іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами й організаціями. Державні та комунальні госпо­дарські об'єднання утворюють переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від назви об'єднання (комбінат, трест тощо).

Картель — договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності (наприклад регулювання збуту виготовленої продукції).

Синдикат — різновид картельної угоди, що передбачає реалізацію про­дукції учасників через створений спільний збутовий орган або збутову мере­жу одного з учасників об'єднання. Таким самим чином може бути здійснена закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Синдикати створюються в межах галузей, які випускають однорідну продукцію, їх учасники зберіга­ють виробничу, але втрачають комерційну, самостійність.

Трест — організаційно-виробнича одиниця або форма монополії, за якої всі об'єднані підприємства втрачають комерційну та виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному органу.

Холдинг — організаційна форма об'єднання, за якої окрема компанія не має виробничих підприємств, а володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), завдяки чому контролює його діяльність. Об'єднані у холдингу підприємства мають юридичну і господарську самостійність, проте право вирішення основних питань їх діяльності належить холдинговій фірмі.

Промислово-фінансова група — об'єднання, що його створюють за рішен­ням Кабінету Міністрів України на певний термін для реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові й інші підприємства, наукові та проектні установи, інші установи й організації всіх форм власності. При цьому визначають головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учас­ника господарських відносин. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Конгломерат — організаційна форма об'єднання підприємств, яка ви­никає в результаті злиття різних компаній, незалежно від їх горизонталь­них чи вертикальних зв'язків. Конгломерати орієнтовані на розвиток й до­сягнення максимальних прибутків, незалежно від галузі діяльності. Поши­реними конгломератами є такі, що поєднують під єдиним фінансовим контролем мережу різних підприємств. Основними способами утворення кон­гломератів є злиття й поглинання підприємств різних напрямків діяльності.