Ситуація 1

Учитель-новатор із Санкт-Петербурга Євген Миколайович Ільгн на уроці, присвяченому роману Л. М. Толстого «Війна і мир» (тему визначив «Біля солдатського вогнища») разом з учнями коментував зустріч П'єра Безухова із солдатами саме тоді, коли П'єр переосмислює своє життя. Присутній на уроці колега описав способи роботи Ільїна.

...Я мигцем подивився на годинника. Ось-ось продзвенить дзво­ник. Євген Миколайович під його дзвінколунну трель обов'язково скаже щось таке, від чого не відразу підеш з уроку.

534

— До чого ж непросто бути «просто солдатом». Людиною, яка жи­ ве миром і відповідає за мир. Прикро, що декого з нас, якщо казати образно, нестримно тягне в «офіцери». Адже «солдат», а особливо тол- стовський, — найпоетичнігда фігура в російській літературі, почина­ ючи від «Слова о полку Ігоревім» і закінчуючи «Василем Тьоркі- ним», «Долею людини». Я також по-своєму «солдат», оскільки стою біля учительського столу, не мріючи про інший стіл, що в чиїхось очах, можливо, і престижніший, зручніший. Мій «стіл», як і те «вогни­ ще» вночі, відкритий усім вітрам і подихам епохи. «Солдатом бути, просто солдатом!» Нічого не знаю мудрішого, більш значущого за ці слова, що стали і для мене, а не лише для П'єра, девізом життя, та й для автора «Війни і миру» -- також. Бо інакше як пояснити його рап­ товий відхід з дому — від затишних камінів до незгасних вогнищ люд­ ського буття.

А ось і дзвінок. Євген Миколайович любить іноді зустріти його все тією ж паузою. Нехай дзвенить, нехай, а ми подумаємо про своє... Не про те, що наступний урок — фізика, ні. А як у самих собі та­кож звільнитися від «зовнішньої» людини, котру важко розгадати, а довіритися їй так само легко, як і небезпечно. Пильно дивлячись на клас, бачив я дітей, які ніби дивилися в «духовне» дзеркало, а за­галом, — в себе самих. Хтось, відчинивши двері, поспіхом зазир­нув.

— А завдання буде ось яке, — сказав Євген Миколайович. — Поду­ майте добряче над тим, що ми сьогодні сказали один одному. І про­ стежте за текстом, як далі склалася доля П'єра. Адже на нього чекає ще одна зустріч із солдатом — Платоном Каратаєвим. Ці сторінки читайте особливо вдумливо, неквапливо. Отже, до зустрічі.

Він підійшов, і ми про щось почали розмовляти, а діти неохоче вихо­дили із класу. Зупинившись біля нас, Аліса неголосно, схвильовано сказала: «Спасибі!».

(Иванихин В. В. Почему у Ильина читают все?: Кн. для учите­ля. — М.: Просвещение, і990. — С. 95-96.)

Дидактичні завдання

/. Які з елементів завершального етапу уроку (предметний, операцій­ний, емоційно-ціннісний) містить кінцівка цього уроку?

2. Який зі способів завершення уроку продемонстрував Євген Мико­лайович?

3. За що, на вашу думку, подякувала учениця Аліса своєму вчителеві? Порівняйте свою думку із припущеннями автора книжки, які ми опускаємо з надією на самостійне прочитання студентами цього дослідження в оригіналі.

4. Чи вбачаєте ви певні прорахунки в наведеному етапі уроку?

535

СИТУАЦІЯ 2

Ігор Петрович Іванов розробив чітку і красиву технологію виховання у школярів потреби й уміння жити інтересами колективу. У цій системі важливу роль відіграє колективне підбиття підсумків КТС (колективних творчих справ). Ось як завершується кожна творча справа.

...Спочатку в мікроколективах (де кожний висловлює свою думку), а потім спільно розв'язуються питання, що стосуються позитивних сторін підготовки і проведення КТС (Що було добре? Що нам вдалося з наміченого? Завдяки чому?), недоліків і помилок (Що не вийшло? Чому?) і, — що особливо важливо, — уроків на майбутнє (Що нам варто використовувати надалі? Перетворити у традицію? Як діяти по-іншому?..)

Проваджувачі зборів спрямовують колективний пошук кращих про­позицій, підхоплюють і розвивають цінне, систематизують та узагаль­нюють висловлені думки і пропозиції.

{Іванов І. П. Виховувати колективістів // Педагогічний пошук. — К.: Рад. шк., 1988. - С. 391-392.)

Дидактичні завдання

/. Які завдання виконує завершальний етап КТС?

2. Які елементи підбиття підсумків містить завершальний етап КТС?

3. Що дає такий зворотний зв'язок для вчителя, для учня?

4. Що з технології організації завершального етапу КТС доцільно впро­ваджувати на уроці?

СИТУАЦІЯ З

Герой оповідання Вікторії Токаревої «День без брехні» — вчитель французької мови у п'ятому «Б» класі — любить літературу, переклади. Працювати з дітьми йому нецікаво, нудно. Але на цьому уроці він почав розуміти учнів, їхні бажання, їхні хитрощі, і тоді в ньому прокинулися співчуття, цікавість і відповідальність.

...У кінці уроку я викликав Павлова — хлопчика, з якого всі смія­лися. У кожному колективі є свій предмет для кепкування. У п'ятому «Б» класі це Павлов, хоча він не дурніший і не гірший за інших.

Пам'ятаючи про фонемоїди (на чому наголошував учитель упро­довж уроку. — у поряд.), Павлов намагався вимовляти слова в ніс: прагнув продемонструвати таку вимову, щоб француз не виявив у ньо­му іноземця. Я не розумів ані слова, оскільки він примудрився вимов­ляти в ніс не лише голосні, а й приголосні.

536

Діти переводили очі з мене на Павлова, з Павлова на мене. Я сидів незворушний, як сфінкс, — вони вирішили, що Павлов читає правиль­но. І не засміялися.

Задзвенів дзвоник...

{Токарева В. С. Телохранитель: Расскази. — М.: ООО Изд-во АСТ-ЛТД, 1998. - С. 454.)

Дидактичні завдання

/. Які завдання розв'язував учитель на завершальному етапі цього уроку?

2. З'ясуйте, який метод використав учитель у ставленні до Павлова. Як цей метод вплинув на учня, його товаришів (які почуття викли­кав у класі)? Чи доцільний він у цій ситуації?

3. З яким настроєм прийдуть учні (зокрема і Павлов) на наступний урок?

•