Тема 29

ВИВЧЕННЯ ПЕРЕДОВОГО ДОСВІДУ ВЧИТЕЛІВ -ШЛЯХ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Думки мудрих

Поодинока, недовголітня досвідченість, хоч їй сорок чи п'ятдесят років, ніщо перед досвідом кількох по­колінь, де зосередилися результати педагогічної діяль­ності незчисленної кількості, принаймні таких са­мих, як і він, педагогів, серед яких було багато видат­них талантів та незвичайних осіб, котрі віддали всі свої сили справі виховання.

К. Д. Ушинський

Передається думка, виведена з досвіду, але не самий досвід.

К. Д. Ушинський

Нові покоління сприймають усе цінне, набуте багать­ма тисячами поколінь... Педагог — це та людина, яка повинна передати поколінню все цінне накопи­чення віків.

А. В. Луначарський

Зусилля треба зосередити на формуванні «філософії предмета», розумінні його суті, бо «можна набути досвіду, але втратити суть».

Т. Еліот

Кожен учитель покликаний сам будувати власний досвід роботи (за нього ніхто цього зробити не може); будуючи цей досвід, вігі} 5ьК, у дзеркало, вдив­ляється в досвід інших учителів.

Ю. М. Кулюткін

Накопичення вчителем практичного досвіду є необ­хідною, але недостатньою умовою професійного зро­стання: лише постійне осмислення, аналіз і перебу­дова власного досвіду дає змогу вчителеві розвива­ти свою майстерність.

Т. Г. Браже

К. Д. Ушинський

Про користь педагогічної літератури

Суперечка між теорією і практикою — суперечка дуже давня, яка, нарешті, стихає тепер, усвідомлюючи свою безпідставність. Війна між практиками й теоретиками, між поборниками досвіду й поборниками ідеї, наближається до миру, найголовніші умови якого вже визначи­лись. Пуста, ні на чому не ґрунтована теорія виявляється такою ж ні на що не придатною річчю, як факт або досвід, з якого не можна вивести жодної думки, якому не передує і за яким не йде ідея. Теорія не може відмовитися від дійсності, факт не може відмовитися від думки. Та, на жаль, суперечку цю, яка не зовсім ще стихла і в науці, часто чути в житті й особливо у справі виховання...

Немає такого педагога-практика, в якого не було б своєї, хоч крихіт­ної, хоч туманної, теорії виховання, і немає такого сміливого теоретика, який би час від часу не оглядався на факти. Але якщо можна не дові­ряти кабінетній теорії виховання, то ще більше причин не надавати жодного важливого й загального значення поодинокій досвідченості практика. Невже справа виховання така легка, що досить лише взяти на себе звання вихователя, щоб збагнути цю справу в усій її повноті? Невже досить тільки кількох років виховної діяльності та поодинокої спостережливості, щоб розв'язати всі питання виховання? Найзатятіші педагоги-рутинери безперестану говорять про труднощі свого мистецт­ва й відкидають теорію саме на тій підставі, що вона надто легко дістається кабінетним мудрецям. Певна річ, жоден практик-педагог не відкидає можливості більшої чи меншої досконалості у своїй справі; певна річ, жоден із них не визнає рівності мистецтва виховання у всіх своїх това­ришів. Навпаки, кожен із них так пишається своєю досвідченістю, ви­раховуючи на пальцях роки своєї виховної діяльності. На чому ж ґрунтується така нерівність, або, інакше кажучи, що таке педагогічна досвідченість? Більша чи менша кількість фактів виховання, пережи­тих вихователем. Але, звісно, якщо ці факти залишаються тільки фак­тами, то вони не дають досвідченості. Вони повинні справити вражен­ня на розум вихователя, класифікуватися в ньому за своїми характе­ристичними особливостями, узагальнитися, стати думкою, і вже ця дум­ка, а не самий факт, стане правилом виховної діяльності педагога. Діяльність людини як людини завжди виникає із джерела свідомої волі, з розуму; але у сфері розуму факт сам по собі є ніщо, і важливий тільки ідеальний бік факту, думка, що з нього випливає і ним під­кріплюється. Зв'язок фактів у їхній ідеальній формі, ідеальний бік практики й буде теорія в такій практичній справі, якою є виховання. Воювати проти такої теорії означає чи не те саме, що воювати проти думки взагалі...

569

Але що ж пропонує нам педагогічна література, як не зібраний досвід, усвідомлений та обдуманий, як не результати процесу мислення, спрямо­ваного на справу виховання? Який вихователь, хай він буде найзапек-лішим рутинером, відкине пораду педагога, досвідченішого за нього, або відмовиться дати розумну пораду товаришеві, який тільки-но починає працювати? Практика, факт — річ поодинока, і якщо у вихованні визна­вати слушність самої практики, то навіть і таке передавання порад не­можливе. Передається думка, виведена з досвіду, але не самий досвід...

Педагогічна література, жива, сучасна й широка, вириває вихователя з його замкненої, заколисуючої сфери, вводить його у шляхетне коло мислителів, які присвятили все своє життя справі виховання. Вихова­тель, який стоїть на рівні із сучасним ходом виховання, почувається живим, діяльним членом великого організму, який бореться з неуцтвом та вадами людства, посередником між усім, що було шляхетного й висо­кого в минулій історії людей, і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину й за благо. Він почувається живою ланкою між минулим і прийдешнім, могутнім ратоборцем істини й добра і усвідомлює, що його справа, скромна зовні, — одна з найви­значніших справ історії, що на цій справі ґрунтуються царства й нею живуть цілі покоління. Він бачить, що питання про його діяльність, які виникають у його думках, на які пуста й суєтна юрба, що зникає без сліду з усім своїм тріскотом та феєрверковим вогнем, звертає мало уваги, цікавлять зате тисячі шляхетніших умів, що збагнули глибоко всю важливість виховання.

(Ушинський К. Д. Твори: В 6 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 1. — С. 34-36, 44.)

Дидактичні завдання

/. Розкрийте думки К. Д. Ушинського про взаємозв'язок між педагогіч­ною теорією і практикою, між досвідом та ідеєю.

2. Зробіть висновок, якого вчителя, на думку К. Д. Ушинського, можна вважати досвідченим педагогом.

3. Проаналізуйте наведене К. Д. Ушинським положення: <<Передається дум­ка, виведена з досвіду, але не самий досвід».

4. Виокремте думки К. Д. Ушинського про роль педагогічної літера­тури у становленні майстерності вчителя.

А. С. Макаренко