11. Осуд (догана)

Найбільш стимуляційними є дві протилежні форми парціальних оцінок — осуд і схвалення, які не лише констатують рівень знань і ступінь відповідності питання логіці предмета (як, наприклад, згода і заперечення), не просто регулюють і коригують інтелектуальну роботу учня під час опитування, а й впливають на його емоційно-вольову сфе­ру за допомогою характеристики як знань, так і особистості учня (його здібностей, інших позитивних рис, недоліків, поведінки, інтересів і т. д.)... Особливо тут треба виокремити вплив цих оцінок на динаміку праг­нень передусім тому, що прагнення є не що інше, як потреба в певній оцінці. Дія оцінки викликає переміщення потреб і їхнє зростання у разі позитивної стимуляції (навіть за осуду, але з перспективним ха­рактером) і їхній розпад і депресію у разі негативної стимуляції (осуд не лише стану знань у цей момент, а й можливостей учня, його здібно­стей, характеру інтересів)...

Найбільш випробуваним засобом після покарання в старій школі була погроза покаранням і насмішка, причому насмішка, що має сарка­стичний, а не гумористичний характер... Ця форма осуду є для нашої школи абсолютно нетиповою. З нею не можна плутати попередження про можливі наслідки невиконання навчального завдання, дезоргані­зації і т. д., яке має абсолютно інші функції, організуючи, а не травму­ючи школярів...

12. Схвалення

Прямою формою позитивного оцінювання процесу роботи на уроці в ситуації опитування й урахування знань загалом є схвалення. Схва­лення, на відміну від згоди, це не звичайна констатація правильності зробленого чи висловленого, тобто не звичайне підтвердження знань, але це вже форма визначення особистості, що підкреслює переваги сторін

506

цієї особистості — її здібність, працездатність, активність, інтерес, зна­чення її як зразка в певному плані. Тим самим схвалення є формою показу особистості, виокремлення її з класу... Внаслідок цього схва­лення одночасно впливає не лише на об'єкт, а й на ставлення до нього дитячої групи і на його ставлення до дитячої групи, на зростання рівня прагнень, підвищення самооцінки; воно викликає переживання успіху і т. д. ...

(Ананьев Б. Г. Избранние психологические труди: В 2 т./ Под ред. А. А. Бодалева и др. — М.: Педагогика, 1980. — Т. 2. — С. 145—162.)

Дидактичні завдання

/. Як ви зрозуміли, в чому полягає негативний ефект неоцінювання?

2. Яка роль зауважень у регулюванні стану класу під час опитуван­ня?

3. Як ви вважаєте, яка роль заперечення в регулюванні відповіді учня?

4. Чим згода відрізняється від схвалення?

Іствуд Атватер Я ВАС СЛУХАЮ...

Нерефлексивнє слухання

Нерефлексивне слухання є, по суті, найпростішим способом і поля­гає в умінні мовчати, не втручаючись у розповідь співрозмовника свої­ми зауваженнями. Таке сприйняття можна назвати пасивним умовно. Це — активний процес, що вимагає фізичної та психічної уваги. За­лежно від ситуації в процесі рефлексивного слухання можна передати розуміння, схвалення і підтримку. В окремих випадках нерефлексивне слухання — наша єдина можливість, оскільки співрозмовник, особливо якщо він емоційний, збуджений або відчуває труднощі у формулю­ванні своїх думок, хоче, щоб його почули, і не цікавиться нашими заува­женнями...

...Дослідження показали, що найпростіша нейтральна репліка або стверджувальний нахил голови підбадьорює співрозмовника і викли­кає в нього бажання продовжити розмову, а головне — спілкування... Важливо тільки, щоб відповіді виникали природно і завжди були б справді нейтральними. Найбільше використовуваними мінімальними відповідями бувають такі:

«Так.»

«Продовжуйте, продовжуйте. Це цікаво.»

«Розумію.»

«Приємно це чути.»

«Чи можна детальніше?»

507

Ці репліки нейтральні, їх інколи називають «відкривальними», тоб­то такими, що сприяють розвитку бесіди, особливо в самому її початку. Такі слова надихають співрозмовника, знімають напруження, що вини­кає з побоювання бути незрозумілим або одержати мовчазну відмову, оскільки мовчання часто сприймається неправильно — як незацікав­леність або незгода.

Іноді короткі відповіді сприймаються і як примус, що може завади­ти спілкуванню. Це, наприклад, такі зауваження: «Це чому ж?», «На­ведіть мені хоча б причини цього», «Чому б і ні?», «Ну, не може бути, щоб так уже погано», «Ну, давайте ж» ... Такі фрази — перепони у спілкуванні.

...Загальне правило полягає в тому, що нерефлексивне слухання особливо корисне тоді, коли співрозмовник виявляє такі глибокі почут­тя, як гнів чи горе, або просто говорить про те, що потребує лише мінімаль­ної відповіді. Нерефлексивне слухання може бути корисним, напри­клад, у таких ситуаціях.

1. Співрозмовник палко бажає висловити своє ставлення до чого-небудь або свою точку зору.

2. Співрозмовник хоче обговорити наболілі питання. Це якраз той випадок, коли рекомендується використати спосіб саме нерефлексив-ного слухання. Інакше стримувані почуття завадять будь-якій спробі встановити нормальну двосторонню розмову. Коли людина б'ється над вирішенням якоїсь проблеми або почувається ображеною, вона відчу­ває стурбованість, страх, розчарування, біль, гнів чи обурення. У таких випадках доцільно, майже не втручаючись у розмову співрозмовника, надати йому можливість висловитися і виявити будь-яке своє почуття. Нерефлексивне слухання найбільше підходить для напружених си­туацій.

3. Співрозмовник відчуває труднощі, передаючи свої турботи і про­блеми. У цьому разі нерефлексивне слухання дає змогу мінімально втручатися в розмову, полегшуючи цим самовиявлення того, хто гово­рить.

4. Стримування емоцій у розмові з людиною, яка має вищий статус. Люди часто не наважуються висловлюватися перед своїм начальством, боячись зіпсувати стосунки чи піддати небезпеці роботу...

Нерефлексивне слухання дуже корисне, але користуватися ним тре­ба вміло... Тому способом нерефлексивного слухання треба користу­ватися обережно, оскільки легко помилитися й перестаратися. Його використання не виправдане в таких ситуаціях:

1. Недостатність чи відсутність бажання у співрозмовника говорити. Оскільки однією з цілей нерефлексивного слухання є допомога співрозмовникові в самовиявленні, то передбачається, що в нього є активне бажання щось сказати. Якщо у співрозмовника немає жод­них невідкладних питань, важливої інформації чи сильних пережи-

508

вань, якими він хоче з нами поділитися, то спілкування має звичний, побутовий характер. У таких випадках нерефлексивне слухання не тільки недоречне, а й часто неможливе, його використання свідчить про низьку культуру співрозмовника.

2. Нерефлексивне слухання помилково тлумачиться співрозмовни­ком як згода слухати, коли воно таким не є... Тому, коли ми слу­хаємо співрозмовника, щоб зрозуміти його думку чи почуття, і вод­ночас не згодні з тим, що чуємо, іноді краще висловити це чесно й відверто...

3. Співрозмовник намагається отримати активнішу підтримку чи схва­лення. У таких випадках співрозмовник хоче не лише, щоб його зрозуміли, а й шукає активної підтримки, схвалення чи керівництва до дії...

4. Нерефлексивне слухання недоречне, коли воно суперечить інтере­сам співрозмовника і заважає його самовиявленню...

Завжди існує небезпека, що нерефлексивним слуханням можуть зловживати занадто балакучі люди, особливо ті, хто несприйнятливий до потреб оточення, а також ті, хто намагається своєю промовою їх кон­тролювати...

Переваги нерефлексивного слухання перевищують його недоліки. Але досвід і здоровий глузд визначають доцільність використання не­рефлексивного слухання в конкретній ситуації...