Пояснення та інші способи навчання

Пояснити — означає довести до повного усвідомлення, тобто роз­повісти, показати, довести, змусити активно мислити, зіставити з уже відомим, ввести в уже наявну картину дійсності. Усе це потребує, щоб усне пояснення поєднувалося з іншими методами навчальної

роботи.

Дуже важливі у зв'язку з цим демонстрація наочного приладдя, дослідів, використання роздаткового матеріалу, креслень на дошці, кіно тощо. Усі ці засоби наочності можуть мати подвійне значення. По-перше, вони можуть ілюструвати повідомлення вчителя, роблячи їх більш переконливими й доказовими. Адже одна річ просто повірити виклада­чеві на слово чи навіть здатися перед невмолимою логікою його мірку­вань і зовсім інша - наочно переконатися у справедливості його слів... Однак зловживати цією схемою (пояснення — наочна ілюстрація) все ж не слід. По-друге, засоби наочності можуть мати й інше призначення — як відправний пункт для подальшого пояснення вчителя. У цьому

429

р азі використовують дослід, креслення, художній твір тощо для розбо­ру, аналізу фактів і явищ. Необхідні наукові узагальнення, висновки тоді повинні" випливати з аналізу.

Таким чином, пояснювати можна й дедуктивним, й індуктивним спо­собом. Перший здається легшим, тому вчителі-початківці охочіше ко­ристуються ним. Проте в багатьох випадках другий виявляється цінні­шим, оскільки навчає спостерігати, досліджувати, розмірковувати, уза­гальнювати...

Зв'язок з попереднім матеріалом

Процес навчання будується послідовно — таким чином, що нове нашаровується на старе, попереднє стає основою для наступного. Тому і пояснення нового матеріалу починається, як правило, з відтворення попереднього. Відтворюється не все, що було пройдено, а лише те, на чому безпосередньо базується нове. Коротко, стисло вчитель нага­дує учням (або, що, звісно, бажаніше, відтворює з їхньою допомогою) потрібні факти чи правила, принципи, закони і'т.'д., що мають стосунок до даної теми, потім починає пояснення. Тільки в цьому разі нове поєднається з відомим, причому спираючись на нього, а не розміщую­чись поруч.

Зв'язок із вивченим матеріалом треба підтримувати і в ході самого пояснення. Систематичні екскурси (тільки в міру необхідності!) у вже вивчене повинні стати правилом для викладача. «Піднімати» треба у відповідних випадках і давно пройдене, зокрема залучаючи давно ви­вчений матеріал і зі споріднених предметів...

Виховна значущість пояснення

Жодне слово вчителя, жодний його рух у виховному розумінні не залишаються нейтральними. Вони виховують. Тільки в одному випадку виникає те, що бажано, а в іншому — те, що небажано. Це також сто­сується і пояснення вчителем нового матеріалу...

Ось один вчитель пояснює урок. Сухо, байдуже. Просто на обличчі написано: «Ой, як все це набридло...» Подивіться тепер на дітей. На обличчях у них відображення настрою вчителя: «Ой, як нецікаво! Ой, як усе набридло!..» Спробуйте в цих умовах прищепити учням цікавість до свого предмета, до теми, взагалі до навчальної праці!

Інший вчитель говорить із захопленням, всю душу вкладає в пояс­нення. І як природний наслідок — схвильовані слова учнів: «До чого ж цікавий предмет! Цілий день би слухав!»

Треба твердо пам'ятати молодому вчителю: не тільки змістом слів ми навчаємо і виховуємо дітей, а й своїм настроєм, своїм почуттям, своїм ставленням до предмета...

430