Тема 20

УРОК

ЯК ДІАЛОГІЧНА

ВЗАЄМОДІЯ

Думки мудрих

358

Перетворимо ж уроки на спільне життя вчителя з дітьми, хай урок буде або спільною працею над но­вим завданням, або задушевною спільною бесідою, хай учитель не ховає від дітей свого серця, в якому вони побачать не лише учительську дратівливість і сухість, хай наша нова школа думки, людяності й поезії для дитини стане школою, повною людсько­го життя й живої культурної творчості і для вчи­теля.

II. Ьлонськии

Бувають учителі з природженим педагогічним та­лантом, які вміють під час уроків жити спільним життям усього класу, забувати про себе, про свої власні турботи, радощі й тривоги. Кожний урок такого вчителя є розширенням розумового кругозо­ру учня, задоволенням його природної допитливості, розбудженої попередніми успіхами, є насолодою, а не мукою.

І. Франко

Для наукового розвитку необхідне визнання повної свободи особистості, особистого духу, бо тільки за цієї умови може один науковий світогляд змінюва­тися іншим, створеним вільною, незалежною роботою особистості.

В. Вернадський

Нічого з того, що важливо знати, навчити не можна, все, що може зробити вчитель, — це вказати стежки.

Р. Олдінгтон

Мета навчання дитини полягає в тому, щоб зроби­ти її здатною розвиватися далі без допомоги вчителя

Е. Г. Хаббард

В. О. Сухомлинський

Сто порад учителеві

11. Знання — і мета, і засіб

Я тисячу разів переконувався: однією з причин труднощів, на які натрапляють діти в навчанні, є те, що знання залишаються часто для них нерухомим вантажем, нагромаджуються мовби «про запас», «не йдуть в обіг», не застосовуються (передусім для здобування нових знань). У практиці навчально-виховної роботи для багатьох учителів поняття знати означає вміти відповідати на поставлені запитання. Такий погляд штовхає вчителя на однобоку оцінку розумової праці та здібностей учнів: здібним та обізнаним вважається той, хто вміє збері­гати знання в пам'яті і на першу вимогу вчителя «викласти» їх. До чого це веде на практиці? До того, що знання мовби відчужуються від духовного життя школяра, від його інтелектуальних інтересів. Опану­вання знань перетворюється для школярів в обтяжливе, надокучливе заняття, від якого хочеться швидше звільнитися.

Треба насамперед змінити погляд на суть понять знання, знати. Знати — це означає вміти застосовувати знання. Про знання можна говорити лише тоді, коли вони стають чинником духовного життя, за­хоплюють думку, пробуджують інтерес. Активність, життєвість знань — це вирішальна умова того, щоби вони повсякчас розвивалися, поглиб­лювалися. Знання лише тоді й живуть, коли розвиваються й поглиб­люються. Тільки за умови розвитку знань здійснюється закономірність: чим більшими знаннями володіє учень, тим легше йому вчитися. На практиці, на жаль, нерідко буває навпаки: з кожним роком учневі вчи­тися дедалі важче й важче.

Яка ж практична порада випливає з цих істин?

Прагніть того, щоб знання учня були не кінцевою метою, а засобом, щоб вони не перетворювалися в нерухомий, мертвий багаж, а жили в розумовій праці школяра, в духовному житті колективу, у взаєминах між школярами, у тому живому і безперервному процесі обміну ду­ховними багатствами, без якого не можна собі уявити повноцінного інтелектуального, морального, емоційного, естетичного розвитку.

Що і як практично робити для цього?

У початкових класах уже з перших кроків навчання найважливі­шим елементом знань стає слово, точніше, реальний навколишній світ, що виражається в слові і відкривається перед дитиною новими, зовсім не відомими їй до вступу в школу гранями. Перші і, на мій погляд, найширші кроки по сходах знання дитина робить завдяки пізнанню світу через слово. Як важливо, щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання. Якщо ви хочете, щоб знання не перетворювалися на

359

мертвий, нерухомий багаж, зробіть слово одним з найголовніших інстру­ментів творчості.

У практичній роботі досвідчених учителів ця спрямованість навчан­ня і виховання виявляється в тому, що в розумовій праці на першому місці стоїть не заучування, не запам'ятовування чужих думок, а розду­ми самого учня як жива творчість, як пізнання предметів, речей, явищ навколишнього світу за допомогою слова, як пізнання у зв'язку з цим найтонших відтінків самого слова...

Чи доводилося вам спостерігати (або чути від інших учителів), що дитина буває байдужою до слова вчителя? Ви їй розповідаєте щось цікаве, а вона сидить зі згаслим поглядом, ваше слово не доходить до її серця. Ви маєте всі підстави турбуватися: ця байдужість, несприйнятли­вість до слова — велике горе в навчанні; якщо це горе пустило глибокі корені, людина мовби відчужується від навчання.

Чому трапляється ця біда, де її корені?

Дитина стає байдужою, несприйнятливою до слова, якщо слово не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі думки і не творить своїх та не виражає їх словами. Бійтесь байдужості, бійте­ся згаслого погляду дитини! Навчіть її активно, пристрасно ставитися до слова!