Нам ятка полеміста

1. ...Суперечка — явище складне, аж ніяк не однозначне, багатогранне.

2. Беручись за обговорення суперечливої проблеми, з'ясуйте, що є при­чиною ваших суперечностей з опонентами, чітко визначіть предмет суперечки.

3. Якщо предмет суперечки відомий заздалегідь, ретельно готуйтеся до неї, не шкодуйте часу й сили для поповнення знань про предмет суперечки.

4. Не губіть предмета суперечки у процесі його обговорення. Не уни­кайте головних положень, через які ведеться суперечка, не дозво­ляйте супротивникові відвести вас убік від головного питання супе­речки.

5. Під час суперечки звертайте увагу на поведінку свого опонента. Спробуйте зрозуміти мотиви його дій і висловлювань, враховуйте індивідуальні особливості його характеру, стиль сперечатися. На­магайтеся правильно співвідносити свої здібності та можливості із силами противника.

6. Ставтеся з повагою до поглядів та переконань свого опонента. Якщо ви не згодні з його точкою зору, рішуче відхиляйте її, наводьте пере­ конливі аргументи на захист своєї позиції, але не принижуйте гідності вашого супротивника, не ображайте його різкими словами, не засто­ совуйте грубощі.

7. Зберігайте витримку і самовладання. Не гарячкуйте через дрібниці. Пам'ятайте, що у збудженому стані складно правильно оцінити ви­никлу ситуацію, дібрати важливі аргументи.

8. Постарайтеся виробити в собі готовність вислухати думку опонен­та і врахувати її під час обговорення... Запам'ятайте способи хо­рошого слухання... Систематично тренуйте свої навички хоро­шого слухання, контролюючи власну поведінку під час спілку­вання.

9. Осмислюйте зміст основних законів формальної логіки... Стеж­те, щоб у процесі суперечки не порушувалися вимоги логічних за­конів.

10. Вступивши у суперечку, спочатку переконайтеся в тому, що ви пра­вильно розумієте позицію свого опонента, а він вашу, потім доводьте або заперечуйте саме висунуте положення, а не щось інше.

11. Починайте заперечувати лише тоді, коли ви впевнені, що думка су­противника стосовно предмета суперечки справді протилежна вашій думці.

312

12. Запам'ятайте головні правила висування тези й аргументів. Нама­гайтеся не порушувати їх, використовуючи в суперечці логічну опе­рацію доказу.

13. Стежте за тим, щоб ні у ваших роздумах, ні в роздумах супротивни­ка не було логічних помилок, які б утруднювали обговорення про­блеми.

14. Розпочинайте суперечку лише тоді, коли матимете цілком певні й достатні аргументи для своєї точки зору.

15. Розпочинаючи критикувати позиції опонента, чітко визначіть для себе, яким способом спростування ви будете користуватися в кон­кретній ситуації: спростувати тезу, критикувати аргументи, показу­вати неспроможність демонстрації... Пам'ятайте, що найдієвішим способом є спростування хибної тези фактами. Намагайтеся вико­ристовувати різні полемічні засоби: гумор, іронію, сарказм, «зведен­ня до абсурду», «зворотний удар», «підхоплення репліки», «атаку запитаннями», «апеляцію до публіки» та ін.

16.... Формулювання питання повинно бути чітким і лаконічним... На штучно ускладнені питальні конструкції важко відповідати.

17.Не піддавайтеся на провокаційні запитання... Покажіть супротив­никові, що вам зрозумілий його задум. Дайте йому гідну відсіч.

18.Не плутайте звичайне запитання з риторичним... Риторичне запи­тання не потребує відповіді. Воно є засобом емоційного впливу на слухачів, збудження їхньої уваги.

19. Будьте психологічно готові до різних нападів та хитрощів з боку опонента. Не завжди довіряйте його словам і доказам... Характер хитрувань певною мірою залежить від особистості супротивника, його індивідуальних особливостей... Щоб протидіяти нечесним методам противника, ... слід намагатися передбачити його можливі виверти.

20. Пам'ятайте, що кожен має таке ж право висловити свою думку, як і ви.

21. Ставтеся з повагою до свого опонента. Спростувати можна найрі-шучіше, але не ображати чужих переконань глузуванням та грубістю.

22. Умійте правильно виділити предмет суперечки і чітко сформулю­вати його.

23. Правильно користуйтеся термінами. Важливо, щоб учасники супе­речки вкладали у вживані терміни однаковий зміст.

24. Намагайтеся точно зрозуміти те, що стверджує протилежна сторо­на. Не приписуйте опонентові побічних мотивів.

25. Стежте за тим, щоб у ваших доказах та аргументах противника не було суперечностей.

26. Не поспішайте визнати себе переможеним, навіть якщо докази су­противника здадуться на перший погляд, переконливими. (Павлова Л. Г. Спор, дискуссия, полемика. — М.: Просвещение,

1991. - С. 10, 27, 51, 60, 68, 81, 90, 98, 109, 121.)

313

ЛИШЕ ФАКТИ

Гарний настрій підвищує переконливість. ... Люди в гарному на­строї бачать світ крізь рожеві окуляри. Вони також обирають більш поспішні, імпульсивні рішення, більше покладаються на непрямі натя­ки. У поганому настрої довше вагаються перед ухваленням рішення і менш сприйнятливі до слабких аргументів. Отже, якщо наші аргумен­ти не досить сильні, розумніше буде створити в аудиторії гарний настрій, сподіваючись, що вона позитивно поставиться до вашого повідомлення, не дуже над ним замислюючись.

(Майерс Д. Поведение и установки // Социальная психология: Хрестоматия. — М.: Аспект Прес, 1999. — С. 55.)

Додаток до теми 17

СИТУАЦІЯ

Ігор Чернявін — герой повісті А. С. Макаренка «Прапори на баштах». Після доволі тривалого періоду «вільного» безпритульного життя він потрапляє до колонії. Постає питання про його навчання...

Учительська була гарна, велика і теж з величезними вікнами. Але тут були приспущені важкі гардини і на підлозі лежали килими. Ста­рий учитель вибрав для розмови затінений куток, де стояв великий диван, два крісла і маленький столик.

Учитель Ігореві сподобався. Піджак його застебнутий на всі ґудзи­ки, дуже чистий комір сорочки, щоки чисто поголені, й сиві вуса звично-вміло, навіть трохи кокетливо підкручені. Він нагадував Ігореві про­фесора з американського фільму. Найбільше сподобалася ввічлива мова вчителя. Він сказав:

— Ви Ігор Чернявін? Я чекаю вас. Сідайте, прошу вас.

Він торкнув рукою спинку крісла, а коли Ігор сів, то сів поруч із ним на диван і, трохи схиляючись уперед, сказав:

— Мене звати Микола Іванович. Треба з вами з'ясувати. Олексій Степанович говорив мені, що ви закінчили сім груп, але це було, мабуть, давно: деякі життєві обставини, так би мовити, заважали вам.

Він зупинив погляд на Ігореві з мовчазним запитанням. Ігор сидів у кріслі рівно, склавши руки на коліна, уважно слухав.

• Так, я два роки не вчився.

• Скажіть, будь ласка, товаришу Чернявін, ви добре вчилися?

• Іноді добре, іноді погано.

• Я думаю, це залежало від різних сторонніх причин, здібності вам не заважали?

• Так, у мене були здібності...

314

• Дозвольте я вам запропоную дещо написати. Дуже важливо дізна­тися, як у вас із грамотністю. Будь ласка. Ось вам папір, чорнило й перо. Що б вам таке запропонувати? Ну ось, якщо ви не заперечуєте? Напишіть стисло, дуже стисло, — ви ж із Ленінграда? — напишіть, що вам найбільше подобається в Ленінграді — вулиці, мости, можливо, парки. Це ви зможете?

• Так, спробую.

• Будь ласка, а я займуся своєю справою.

Микола Іванович усміхнувся, злегка хитнув головою і сів за великий стіл, що стояв посеред кімнати. Ігореві сподобалася тема. Справді, Ленінград було чим згадати. Ігор часто думав про рідне місто і суму­вав. У Ленінграді живе мати... та й узагалі, Ленінград — шикарне місто, яке найбільше відповідало його смакам.

Через півгодини Ігор подав Миколі Івановичу списаний аркуш. Микола Іванович дістав великі чорні окуляри і, витягнувши губи, по­чав читати Ігореву роботу. Прочитав один раз, усміхнувся, прочитав удруге.

• Дуже добре. Дуже грамотно й цікаво. Одна помилка і то незнач­на: «колона» пишеться через два єн.

• Хіба?

• Так, через два, але в сьомому класі ви могли не знати. А от з математикою як?

Ігор почервонів. Нічого не відповів. Так само ввічливо Микола Іванович попрохав Ігоря поділити дріб на дріб. Цілу хвилину Ігор роздивлявся написаний вираз, але олівця в руки не взяв.

• Що ж ви? Забули?

• Забув. Уявіть собі, зовсім забув.

Ігор підвівся з крісла. Він теж міг показати приклад увічливості.

— Я не буду більше турбувати вас, Миколо Івановичу. Писати я можу, а все інше забув, алгебру забув, біологію, усяку політику. Я вва­ жаю, що... мені вже пізно вчитися.

Микола Іванович почав щось шукати в кишенях, знайшов окуляри на столі, надів їх і крізь окуляри поглянув здивовано на Ігоря:

— Як ви дивно говорите, товаришу Чернявін! Як це можна так говорити? Яка там особлива премудрість! Забути — це цілком природ­ но. Будемо пригадувати. Та сідайте, чого ви схопилися.

Він знову посадив Ігоря в крісло, присунув стільця, сів проти нього і, погладжуючи свої коліна, поглядаючи навскіс на сліпучі вікна, заго­ворив:

— Я вам запропоную таку програму. Навчальний рік закінчується. Зараз нема рації зараховувати вас до школи. Ми зробимо інакше: запишемо вас на наступний рік просто у восьмий клас. Тільки влітку треба буде попрацювати. Я вам дуже пораджу. У вас добрі здібності, треба вчитися. Ви згодні зі мною?

315

• Я міг би погодитися з вами. І навіть... я вам вдячний, розумієте? Але, може, я не залишуся тут до осені. Можливо, мені в колонії не сподобається.

• Тобто... ви підете з колонії?

• Так.

Микола Іванович подивився на нього поверх окулярів.

• Куди ж ви підете?

• Там буде видно куди.

• У нас ніколи не було випадку, щоб тікали. Звідси може піти тільки дурний, зовсім занедбаний суб'єкт. Я впевнений, що ви не піде­те, товаришу Чернявін.

Цей дідок, на рум'яних щоках якого затишними закрутками вору­шилися сиві вуса, був просто чарівний. Він говорив із жвавим вогни­ком в очах, іноді робив паузу, щоб знайти точніший вислів, і в цей час очі швидко кидались убік. Він не просто базікав, він замислювався, розмірковував, але все це в нього виходило без напруги і дуже симпа­тично. Головним чином, він говорив про значення освіти, про те, які шляхи лежать перед молодою людиною в Союзі, яка гідність є в тому, щоб іти цими шляхами, як зростає особистість людини в навчальній роботі. Він думав зараз про Ігоря Чернявіна і ні про кого іншого. Він поважав Ігоря Чернявіна і з особливим задоволенням висловлював цю повагу. І саме тому Ігор не схотів закінчити з ним розмову якось формально, хотілось і самому з такою ж щирістю і чесною увагою поста­витися до співрозмовника. Й Ігор сказав:

• Миколо Івановичу! Я не звик працювати. Я ніколи не працював. Микола Іванович спокійно усміхнувся:

• Так, це можливо. Ви ще так мало жили, і звичок у вас мало.

• А як не звикну?

Микола Іванович схрестив на животі пальці й добродушно розсміявся:

• Чого ж? Це така приємна звичка.

• Приємна?

• Аякже! Дуже приємна. Я от працюю сорок років, і, знаєте, мені досі подобається.

• Ну так ви ж учитель!

• О, будь ласка! Якщо ви хочете бути вчителем, це дуже добре. Але багато хто думає, що праця вчителя найприємніша. Це, звичайно, дур­ниці. Усяка праця — дуже приємна річ. Ось ви побачите.

• Спробую, — сказав Ігор і знову підвівся.

• Спробуйте. Вам тут допоможуть. У нас хороші хлопці.

• Спасибі, Миколо Івановичу.

• Усе-таки коли ви зможете почати підготовку?

• З першого червня.

• Добре. Давайте з першого червня. Я вас запишу.

316

(Макаренко А. С. Прапори на баштах. С. 58-61.)

К.: Молодь, 1988.

Дидактичні завдання

1. Отже, Миколі Івановичу вдалося переконати Ігоря в необхідності продовжувати навчання. Визначте, яких вимог він дотримувався, щоб організувати переконування (цілеспрямованість, відповідність віковим особливостям та індивідуальності учня; доказовість, ло­гічність; гармонія чинників та висновків; відсутність моралізу­вання; опертя на досвід учня). Обгрунтуйте вашу думку, викори­стовуючи матеріал ситуації.

2. Чи можемо ми зробити висновок про розвинену емпатію Миколи Івановича? На які почуття, переживання Ігоря він спирався, орга­нізовуючи бесіду-переконування?

3. Як ви знаєте, педагогічний такт — це почуття міри у впливові педагога на вихованця. Чи було дотримано міри в роз'ясненнях у конкретній ситуації переконування?Чи відчував Ігор тактовне став­лення до себе? 4. Доведіть, спираючись на текст.

4 Однією з умов організації успішної 6 есіди-пер вкопування є підкріп­лення розмови діяльністю вихованця. Чи дотримана така умова в цій ситуації?

5 Доведіть, що в спілкуванні Микола Іванович досягає контакту з Ігорем. Які способи він для цього використовує?

Навіювання як метод виховання особистості

Навіювання — це психологічний вплив однієї особи на іншу чи на групу осіб, розра­хований на некритичне сприймання і прийнят­тя слів, виражених у них думок і волі.

У медичній практиці, де широко використовується навіювання як терапевтичний засіб, розрізняють такі його види: 1) навіювання в гіпно­тичному стані; 2) навіювання в стані природного сну; 3) навіювання в стані бадьорості (неспання). Виділяють іще один вид — самонавію­вання.

Фізіологи і психотерапевти вважають, що навіювання в гіпнотич­ному стані діє фатально на людину (І. П. Павлов, В. М. Бехтерев,

318

К . І. Платонов, М. С. Лебединський), оскільки внаслідок гальмуван­ня кори головного мозку індивід не може виважувати й чинити опір навіюванню.

Психотерапевти стверджують, що можна встановити контакт з лю­диною у стані сну, і здійснювати навіювання без переведення природ­ного сну в гіпнотичний (Ветерштадт, Джонс, Свядощ). Цей вид навію­вання застосовується як до дорослих, так і до дітей. Виявилося, що найбільший ефект навіювання у стані сну досягається в дітей. На ос­нові знання цього факту розгортаються тепер дослідження з гіпно­педії, тобто навчання іноземної мови в процесі сну.

Навіювання в стані бадьорості (неспання) — реальне життєве яви­ще, воно відбувається у всіх галузях людських стосунків (педагогічна, медична і виробнича практика, мистецтво і література).

Чимало психотерапевтів вважають навіювання у стані бадьорості не менш ефективним, ніж у гіпнотичному (Льєбо, Бертгейм, Форель, Бехтерев та ін.). Більше того, частина терапевтів, які раніше застосову­вали гіпноз, відмовилися від нього на користь методу навіювання в стані бадьорості. М. С. Лебединський пише, що «пряме навіювання в стані бадьорості особливо ефективне й доцільне в дітей дошкільного та раннього шкільного віку»...

У цій роботі ми приділяємо увагу передусім навіюванню у стані бадьорості.

Навіювання як метод психологічного словесного впливу однієї людини на іншу практикується у всіх сферах людських стосунків, хоча його вплив не завжди усвідомлюється і правильно оцінюється кожною особистістю.

Навіювання стало основним методом психотерапії. Психотерапія ж запозичила цей метод з педагогічної практики і практики взаємовпли­ву людей у процесі спілкування, розробила його, науково обґрунтувала й застосувала до специфічних умов лікування.

Відомі психіатри і психотерапевти, наприклад такі, як Форель і Бех­терев, гідно поцінувавши можливості навіювання, рекомендують широ­ко застосовувати його в педагогіці. Так, Форель вважає навіювання основним засобом виховання. Значна частина педагогіки, за його сло­вами, базується на правильно зрозумілому і виконаному навіюванні. В. М. Бехтерев у праці «Навіювання й виховання» наводить багато схожих висловлювань і сам вважає, що навіювання виконує важливу роль у вихованні. Одні психологи перебільшували роль і значення навіювання у вихованні (Гюйо, Кейра), другі зовсім заперечували мож­ливість його застосування (Вундт), треті ввалсали, що в системі різних методів навіювання має посідати своє місце (О. Ф. Лазурський).

Іншу позицію у ставленні до навіювання займав А. С. Макаренко. Він вважав навіювання загальновизнаним засобом виховання. Так, фор­муючи дисциплінованість, необхідно, писав він, навіяти дітям, що «дис­ципліна прикрашає колектив». А. С. Макаренко розробив методику

319

висунення вимог до вихованців. Формуючи колектив, слід починати з вимог. При цьому не допускати жодних суперечок, вимоги повинні бути одноосібними, безумовними, негнучкими, «щоб діти вам поступи­лися і діяли так, як ви бажаєте. Тут є певна частка навіювання і певна частка свідомості того, що ви праві»¹...

Отже, не можна ні недооцінювати, ні переоцінювати метод навіюван­ня. Успіх його застосування залежить від ситуації, стану і рис особис­тості як того, кому навіюють, так і того, хто здійснює навіювання.

Навіюваність, хочуть того чи ні деякі теоретики, — одна з притаман­них людині властивостей її психіки, особливо дитячої, а навіювання — один із процесів взаємовпливу людей у спілкуванні й діяльності.

Навіювання може бути мимовільним і довільним, прямим і непря­мим. У житті люди постійно вільно і мимовільно навіюють одне одно­му певні погляди і спосіб поведінки, дії в певних ситуаціях. Саме на можливостях навіювання побудована реклама. Поширення моди зобо­в'язане навіюванню й наслідуванню.

Особливо дієве навіювання в дитячому віці. Ось приклад. Ні­на Л. — дівчинка середніх здібностей, трохи уповільнена. Вона стала гірше вчитися. На запитання вчительки про причину цього погіршен­ня дівчинка не без суму, але досить спокійно, як про щось вирішене, відповіла: «Так у мене дурна голова». У бесіді з'ясувалося, що, коли вона вдома готує уроки (а виконує вона це досить повільно), біля неї сидить бабуся і з роздратуванням промовляє: «Ох, дурна в тебе голо­ва». Це типовий приклад мимовільного навіювання.

Довільне навіювання застосовується як у терапевтичних цілях (і дуже широко) так і в процесі виховання в дитячому садку і початко­вих класах школи. Вихователь не завжди мотивує свої розпоряджен­ня, рекомендації, а прямо навіює певний спосіб дій і поведінки, досяга­ючи при цьому успіху...

Навіювання базується на властивості слова викликати, збуджувати певні зв'язки, формувати нові асоціації між другими і першими сигна­лами і підкріплювати їх. Отже, словом можна формувати не лише поняття, а й спосіб поведінки.

К. І. Платонов рекомендує використовувати несподіваний і корот­кий навіювальний вплив на пацієнта. Ось як він це уявляє: «Навію-вальний вплив повинен відбутися зовсім несподівано для хворого, тоб­то коли він до нього не підготовлений, бо такий несподіваний вплив має створити в корі головного мозку хворого пункт концентрованого подразнення, ізольований негативною індукцією від інших ділянок кори. Зовні це виявляється появою у хворого стану сторопілості, розгубле­ності або зніяковіння. Тому навіювання в цьому разі матиме характер

'МакаренкоА. С. Педагогические сочинения: В 8 т. — М.: Педагогика, 1984. — Т. 5. — С. 151.

320

короткого імперативного впливу у формі наказу, що не припускає за­перечення або сумніву»¹...

У практиці спілкування людей і виховання навіювання як спосіб впливу часто виступає моментом переконування. Ефект впливу навію­вання посилюється, якщо воно підкріплюється позитивним прикладом оточення. Навіювання має поєднуватися з організацією вправ індивіда в певній поведінці.

{Ковалев А. Г. Психология личности. — 3-є изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1962. - С. 298-304.)

^:^£_і^_і Дидактичні завдання

1. Порівняйте визначення навіювання, подане О. Г. Ковальовим, із ти­ми, що є у словниках, працях інших дослідників. Визначте спільне у всіх дефініціях.

2. Прокоментуйте, які з видів навіювання можуть застосовуватися у шкільній практиці.

3. З'ясуйте ставлення А. С. Макаренка до використання навіювання у вихованні.

4. Перлічіть умови, що сприяють ефективному застосуванню навію­вання.

І. Ю. Шварц