Ситуація 2

Доволі традиційна для школи ситуація: хтось розбив вікно. Утім, що буває далі, залежить від здорового глузду та педагогічного такту вчителя.

Згадую шкільний скандал. Хтось із семикласників розбив вікно. Вчителі кинулися на пошуки винних, піиїли пересуди, школа хвилюва­лася. Й ось дізнався про це Микола Миколайович. Як завжди, спокій­но увійшов до нас у клас. Зустріли ми його, звичайно, могильною ти­шею. Він привітався, ми тихо відповіли. Став він біля столу, подивив­ся на нас, потім — на розбите скло у вікні і спокійно сказав:

— Не розумію, діти, чому другий день такий галас у школі. Адже не навмисне розбили скло. Я в цьому впевнений. Отже, треба зробити найпростіше — вставити його. Той, хто розбив, може сам вставити скло?

Раптом підвівся хлопець, винуватець усіх подій, і сказав:

— Можу.

-— От і добре. Бажаю вам успіху, хлопці. І так само спокійно пішов.

(Млинек А., Анин Б., Васильєв М. Учитель в моей жизни. — М.: Сов. Россия, 1966. - С. 113-114.)

Дидактичні завдання

/. Спираючись на визначення педагогічного такту, доведіть, що Мико­ла Миколайович виявив такт у спілкуванні з класом. 2. Яку роль у звертанні вчителя відіграло «я-висловлювання»?

303

З- Який тип спілкування — особистісно-орієнтований чи рольовий — використано у цій ситуації?

СИТУАЦІЯ З

Тато хворого хлопчика Алана має унікальну професію: об'їждчик диких коней. До хвороби, яка зробила його інвалідом, Алан часто їздив з батьком у бричці, в яку для тренування запрягали щойно об'їждженого коня. Це були небезпечні перегони — кінь міг повестися непередбачувано, але батько тренував силу духу і фізичну витривалість сина. Зараз Алан в інвалідному візку...

• Тату, можна буде з тобою поїхати, коли ти його запряжеш у брич­ку? — спитав я.

• Що ж, хай так, — вимовив він, замислено набиваючи люльку, — ти міг би допомогти мені, якби потримав ремінь, так, ти дуже допоміг би мені, але... — Тут він пальцем прим'яв тютюн, — усе-таки краще мені кілька разів проїхатися самому. Далеко я не поїду — це буде просто розминка. Але я хотів би, щоб ти подивився на нього збоку і, коли я проїду повз тебе, сказав свою думку про нього. У тебе є чуття на коней, справді, я не знаю нікого, хто мав би таке хороше чуття...

• Я стежитиму і розповідатиму тобі, — вигукнув я, запалившись бажанням допомогти батькові, — буду дивитися на його ноги, як про­клятий! Я тобі все розповім про те, як він ішов. Я це зроблю із задово­ленням.

• Знаю, — сказав батько, розкурюючи люльку. — Мені пощастило, що в мене такий син народився.

(Маршалл Алан. Я умею пригать через лужи: Повесть. — М.: Детгиз, 1958. - С. 112.)

Дидактичні завдання

1. Аланові відмовили в його проханні. У якому емоційному стані він перебував? Чи переживає він через неможливість здійснити власне бажання? Поясніть причину саме такого емоційного стану хлопця.

2. Чи можна вважати спілкування батька із сином тактовним? Чи може в цій ситуації йтися про вияв педагогічного такту? Доведіть вашу думку.

З- Проаналізуйте способи організації спілкування, які інтуїтивно ви­користовує батько. Яку роль відіграє невербальна поведінка (за­мислено набиває люльку, приминає пальцем тютюн)? Яку прибудо­ву використовує на початку? Яке значення мають «я-висловлюван-ня»? Чим закінчує розмову?

4. Які морально-психологічні риси особистості батька спричиняють саме таку його комунікативну взаємодію із сином?