Психологічні основи педагогічного такту

Педагогічний такт — це поведінка вчителя, яка будується на основі адекватно сприйнятих ним соціальних очікувань щодо нього як на­ставника молоді. Це виявляється в почутті міри педагога і його вмінні підтримувати правильні стосунки з учнями, їхніми батьками та колега­ми. Психологічними основами педагогічного такту можна вважати сукупність стереотипів (стійких уявлень), соціальних установок (внут­рішнього стану готовності відповідно сприймати, оцінювати й діяти стосовно чого-небудь чи кого-небудь) і особистісних рис, які визнача­ють поведінку вчителя у сфері спілкування з людьми...

Розглянемо деякі соціальні установки, які визначають зміст і форми вияву педагогічного такту в учителя. Учителі й учні об'єктивно є пред­ставниками різних поколінь. Кожне нове покоління порівняно з попе­реднім входить у життя в дещо інших умовах. Від покоління до поко­ління змінюються й самі учні. Як наслідок цього кожне нове покоління опановує спадщину батьків не пасивно, а дієво, активно. Опанування відбувається в начебто постійному діалозі зі старшими поколіннями. Учителеві дуже важливо розуміти, що його стосунки з учнями повинні бути саме діалогом. На жаль, учні часто слухають педагога, але не чують або не прислуховуються до нього. Учителеві необхідно вміти в діалогічному спілкуванні з учнями стверджувати нетлінні цінності ідей­ної спадщини минулого.

Діалог ефективний, якщо у вчителя є установка на досягнення довір­ливих стосунків з учнями. Реалізація такої установки в практиці ви­ховання — справа складна, але може бути цілком досяжною. Безумов­но, дорослому вельми важко органічно влитися в дитяче середовище. Але наблизитися до нього (і значною мірою) він зможе за умови, коли з дітьми домінуватимуть стосунки взаємної довіри й друлсби...

До вчителя, з яким склалися щирі стосунки, діти приходять поради­тися в тяжкі хвилини життя, діляться з ним своїми радощами. Насам­кінець, взаємини довіри дають змогу педагогові бачити дітей у найріз­номанітніших ситуаціях, не доступних в іншому випадку...

Важливою є установка вчителя на постійне вивчення й адекватне сприйняття учнів: їхніх характерів, стосунків з ровесниками і доросли­ми, ставлення до різних подій, проблем тощо. Чим краще вчитель пізнає дітей, тим більше в нього можливостей бути тактовним у взаєминах з ними. Але, прагнучи більше й краще дізнатися про своїх вихованців, учитель повинен уміти у відповідний момент і не почути того, що не

299

стосується його вух: або тому, що почути було б нетактовно, або тому, що почути — означало б негайно реагувати, а як саме — часом неясно.

Учителеві слід прагнути не перетворити спілкування з учнями в серію гримання і дрібних причіпок. Нарешті, інколи буває корисним «не зрозуміти» чогось. Усе це попередить дрібні конфлікти з учнями і допоможе йому з належним тактом утручатися в конфлікти між уч­нями...

У навчально-виховному процесі вчитель висуває й обґрунтовує певні вимоги до учнів. Найважливішою умовою ефективності цих вимог є установка вчителя на дотримання принципу доцільності... Реалізува­ти таку установку легше тоді, коли вчитель постійно ставить собі запи­тання: навіщо? чому? для чого? («Навіщо потрібно це робити?»; «Чому учень діє саме так?»)

Такі окремі найважливіші соціальні установки у сфері взаємин з учнями. Наявність цих установок у вчителя — передумова й умова дотримання ним педагогічного такту.

Розглянемо деякі стереотипи, які виявляються у сфері стосунків учителя й учнів. Стереотипи можуть відігравати позитивну роль у педагогічній діяльності взагалі й у сфері взаємин з учнями зокрема: вони економлять мислення, емоції тощо. Тому дуже важливо, щоб у вчителя була певна система відповідних стереотипів, завдяки якій він міг би майже автоматично реагувати в багатьох випадках. Ідеться перед­усім про такі вироблені стереотипи, як беззастережна ввічливість з учнями, поєднання високого ступеня принципового підходу до особистості учня з упевненістю, що жоден з його вихованців не здатен бути поганим чи безнадійним.

Стереотипи можуть відігравати й негативну роль. Найчастіше у вчителів створюється стереотип, який заважає їм налагодити стосунки з учнями, — упевненість у тому, що з вихованцями треба поводитися якось спеціально, не так, як з колегами чи іншими людьми. Наприклад, замість того, щоб розсміятися, коли на уроці склалася смішна ситуація, і тим вичерпати її, деякі вчителі реагують «по-вчительськи» серйозно і суворо і так лише ускладнюють становище...

Заважає вчителеві і стереотипне ставлення до окремих учнів. Пози­тивна чи негативна оцінка тієї чи тієї дитини, що склалася у вчителя, може закріпитися і визначати всі вчинки вчителя у ставленні до цього учня. Учитель уже не в змозі побачити, як його учень під впливом навколишньої дійсності змінюється в той чи той бік...

Може заважати вчителеві і стереотипне уявлення про вікові особ­ливості дітей. Переконаний, що в певному віці учень має бути лише таким і поводитися лише так, учитель іноді індивідуальні особливості учнів вважає відхиленням від норми і прагне узгодити їх з нею... Є й інший стереотип, коли вчитель, ігноруючи вікові особливості, фактично прагне, щоб його учень поводився, як дорослий, забуваючи, що певні

негативні, з його погляду, моменти в поведінці дитини цілком природні для цього віку...

Завдання вчителя в умовах педагогічної ситуації, яка швидко змінюється, — уміти швидко орієнтуватися, адекватно оцінювати складні обставини й обирати правильне рішення.

(Щербаков А. И., Мудрик А. В. Психологические проблеми само-совершенствовапия учителя // Возрастиая и педагогическая психо-логия / Под ред. А.В.Петровского. — М.: Просвещение, 1979. — С. 275-278.)

Дидактичні завдання

/. Які психологічні засади педагогічного такту виокремлюють авто­ри? У чому своєрідність їхньої позиції щодо педагогічного такту порівняно з поглядами інших науковців?

2. Які соціальні установки вчителя забезпечують його тактовну по­ведінку?

3. Розкрийте суть стереотипу: беззастережна ввічливість учителя з учнями. Наведіть власні приклади.

4. Проілюструйте негативні стереотипи вчителя власними спосте­реженнями.

Додаток до теми 16

СИТУАЦІЯ 1

Перше вересня. До класу заходить нова вчителька, Валентина Михайлівна. Та не з усіма учнями доведеться їй знайомитися вперше. Про Миколу і Сашка Валентина Михайлівна знає досить-таки багато і не зовсім те, чим хлопцям хотілося б похизуватися перед новим класним керівником.

За хвилину відчинилися двері, і, на Миколине та Сашкове здиву­вання, до класу зайшла — хто б ви думали? — ота незнайомка, з якою вони влітку стрілися біля колгоспного саду. Спершу хлопці подумали, що це якесь непорозуміння. Не може такого бути, щоб оця молоденька дівчина була вчителькою. Але так і є, усі встали (Микола із Сашком теж підвелися), а вона підійшла до стола, оглянула клас і стиха привіта­лася:

• Добрий день!

• До-обри-ий де-ень! — хором відповіли учні.

• Сідайте.

Миколі й Сашкові хоч під парту ховайся!.. Вони згадали і як яблу­ка крали, і як розповіли їй, що кота в клас приносили та учительський стіл часником натирали. А Микола на додачу ще й сигарети при ній курив.

301

Учителька почекала, доки учні всілися й перестали грюкати партами, доки стих шепіт, тоді глянула на Миколу, на Світлану, сказала:

— Одразу хочу з вами домовитися, дівчата. У класі треба знімати хустки, нехай вони будуть і найгарніші. Бачите, хлопці ж сидять без картузів. Г ви познімайте.

Світлана зняла. .>

— А ти чому не знімаєш? — спитала Миколу; вона не впізнала його, прийняла за дівчину.

— У неї вуха і зуби болять, — кинув дотепа Олег. Учні не втрималися, зареготали.

— Нічого, зараз тепло.

Микола, не поспішаючи, стягнув із голови хустку, зібгав її і кинув О лі на першу парту.

Учителька лише неголосно кашлянула.

— Давайте спершу познайомимося, — сказала. —* Мене звати Ва­ лентиною Михайлівною. Викладатиму я у вас ботаніку, а також буду вашим класним керівником. З деким із вас я вже трохи знайома, — вона поглянула на парту, де сиділи, опустивши очі, Микола і Сашко. Учні теж повернули туди голови. — Сьогодні перший урок у нас буде організаційний. Оберемо старосту класу, санкомісію, сядемо зручніше. Дівчата, бачу, позаймали кращі місця, а хлопців вигнали на задні парти. Це несправедливо! — говорила так, мовби й справді вірила в те, що дівчата скривдили хлопців.

Вона розкрила класний журнал.

• Антонюк Олександр.

• Я, — озвався Сашко.

Його майже не було видно на задній парті.

— Тобі, Антонюк, доведеться пересісти ближче. Не бачитимеш, що на дошці писатимуть.

• Нічого, я під себе книжки підкладатиму. Учні знов засміялися. Посміхнулась і вчителька.

• Хіба ти не знаєш, куди треба класти книжки?

— Ох і метка!.. — прошепотів Микола Сашкові, коли той сів. — Там, біля саду, сама не призналася, хто така, нас тільки випитувала, ну й влипли ми!.. Ще почне перед класом читати нотації, розкаже вчителям, директорові...

Він так розхвилювався, що навіть не почув, коли вчителька назвала його прізвище. Схаменувся, коли Сашко стусонув його кулаком під бік. Схопився, розгублений, зніяковілий.

— І тобі, Петренко, мабуть, треба сісти ближче, бо ти звідти нічого не чутимеш.

Закінчилося тим, що Миколу посадили поряд з Олею Шинкаренко. Сашкові вчителька звеліла сісти зі Світланою Коломієць: на першій парті обом буде добре видно і вчителя, і дошку.

302

{Комар Б. П. Диваки // Пасічник Є., Слоньовська Р. Українська література: Підруч. для 6 кл. — К.: Освіта, 2000. — С. 234—235.)

^_^і Дидактичні завдання

/. Як відреагувала Валентина Михайлівна на присутність у класі знайомих хлопців? Чи доцільною, на ваш погляд, була саме така ре­акція?

2. Як сприйняла вчителька Миколин жарт — Олипу хустку на го­лові? Чому її реакція була саме такою? Опишіть емоційний стан Миколи після спілкування з Валентиною Михайлівною.

3. Що сказала вчителька у відповідь на Сашкову репліку «Нічого, я під себе книжки підкладу»? Чого вона досягла такою реакцією?

4. Готуючись до зустрічі з класом, Валентина Михайлівна, напевне, продумала своє спілкування з учнями (змоделювала ситуацію спіл­кування). Яку мету вона ставила в ситуації першої комунікатив­ної взаємодії з класом? Як організувала початковий етап спілку­вання? Як здійснила комунікативну атаку? Який використала спосіб для завоюватія ініціативи у спілкуванні?