3. Мимовільні реакції

Ці реакції, як правило, погано піддаються контролю (хоча різними способами їх намагаються маскувати) і тому дуже інформативні... Стандартне читання цих реакцій таке:

• почервоніння обличчя (часом плямами) — сором, гнів;

• збліднення обличчя — страх, ознака провини;

• розширення зіниць — інтерес, задоволення, згода, сильний біль;

• звуження зіниць — невдоволеність, відторгнення;

• посилене биття пульсу на венах рук чи артеріях шиї (посмикування краватки на шиї через активне серцебиття...) — тривога, страх, со­ром, обман;

• зниження частоти пульсу — підвищена увага;

• швидке чи неглибоке дихання — внутрішня напруга;

• коротке дихання через ніс — злість;

• порушення дихання, спазматичні рухи горла і рефлекторне ковтан­ня слини — тривога, сором, обман;

• пересихання в роті (ковтання, облизування губів, спрага...) — страх, обман;

• несподіване оголення зубів — ознака люті, агресивність;

• спітніння — гнів, збентеження, нервозність, обман;

• тремтіння (у пальцях рук і ніг, м'язах обличчя...) — внутрішня напруга, сором, обман;

• часте блимання — збудження, обман...

Для точного вловлювання реакцій, що «оголюють» об'єкт, треба на­бути звички мимоволі відзначати всі виниклі зміни у:

• виразі очей;

• величині зіниць (звуження чи розширення);

• кольорі обличчя (збліднення чи почервоніння);

• битті пульсу (на шиї, на скронях, на зап'ястях рук...);

• диханні (за коливаннями грудної клітки, а також за ямочкою біля початку шиї...).

Про зміну психічного стану також красномовно свідчать такі оз­наки:

• сухість у роті (за ковтанням слини чи облизуванням губів...);

• пітливість шкіри (на долонях та обличчі);

• тремор м'язів (тремтіння в руках, у пальцях та деяких частинах обличчя...).

(Ронин Р. Своя разведка: способи вербовки агентури, методи про-никновения в психику...: Практ. пособие. — Минск: Харвест, 1998. — С. 131-150.)

270

Дидактичні завдання

1. Чому правильне розуміння іншої людини має грунтуватися лише на комплексній оцінці всіх її зовнішніх виявів — слів, голосу, панто­міміки тощо?

2. Яку корисну для педагогічного спостереження інформацію містить наведена робота?

3. Детальну характеристику яких потенційних об'єктів уваги вчи­теля у спілкуванні ми можемо знайти в тексті?

ЛИШЕ ФАКТИ

Що краще: стояти, сидіти чи ходити під час виступу (розмови, уроку)? Відповідь на те, як «мова» пози вчителя впливає на увагу слухачів, дає дослідниця Є. Сарапулова. «Під час індивідуально­го спілкування ознакою вихованості є позиція, аналогічна позиції співрозмовника. Якщо ви сидите, запропонуйте сісти й іншому. Як­що ж співрозмовникові зручніше стояти — доцільно вести розмову стоячи.

Педагогові розпочинати заняття варто стоячи. Цим він привер­тає до себе увагу, та й краще видно аудиторію. Щойно контакт зі слу­хачами встановлено, можна сісти. Це сприятиме створенню атмосфе­ри затишку і взаємної довіри. Та якщо в класі кафедри немає, то під час сидіння збільшується навантаження на голосові зв'язки педа­гога.

Коли слухачі стомилися, учителеві доцільно підвестися — зміна пози привертає увагу. Можна один-два рази пройтися по аудиторії чи пе­рейти з місця на місце. Рухомий об'єкт серед нерухомих також акти­візуватиме увагу. Ходити по кімнаті протягом усього заняття не реко­мендується. Слухачі орієнтуються не тільки на голос, а й на те, з якого кінця аудиторії він звучить. Зміна місця звучання голосу змушує слу­хачів підсвідомо витратити певний час (від кількох секунд до кількох хвилин — залежно від їхнього віку і підготовленості) на адаптацію. А при цьому інформація сприйматиметься гірше. Тому, коли голос пе­дагога звучить постійно з різних напрямків, рівень засвоєння матеріа­лу буде невисоким».

(.Сарапулова Є. Основи майстерності володіння увагою слухачів // Дивослово. - 2002. - № 3. - С. 22-23.)

Психологи зацікавилися, яка роль очей під час розмови. Адже саме поглядом ми даємо зрозуміти, що закінчили свою думку і готові вислу­хати протилежний бік, що згодні або не згодні зі співрозмовником, що здивовані, засмучені тощо. Отже, якщо в однієї з двох осіб, що розмов­ляють між собою, закрити верхню частину обличчя, інша має якось реагувати на це.

271

В иявилося, що спілкуватися з «невидимкою» дуже неприємно. Вод­ночас власна невидимість не надто непокоїть. Оксфордські вчені вва­жають, що в цьому винний усім відомий зворотний зв'язок — ми звик­ли постійно протягом усієї розмови отримувати підтвердження або заперечення своїм словам. Але ось що цікаво. Жінки чутливі до впли­ву зворотного зв'язку набагато більше, ніж сильна стать. Виявляється це своєрідно: чоловіки з невидимим співрозмовником говорять активніше, а жінки, навпаки, майже замовкають.

(Знание — сила. — 1968. — № 12.)

Додаток до теми 15