4. Панування кочівників

Поява заліза в житті людської спільноти в Україні в ХІ-ІХ ст. до н.е. започаткувала одну із найбільших її перемог у боротьбі за своє існування.

Залізу судилося відіграти величезну роль у суспільному процесі. Вчені встановили, що залізо метеоритного походження жителі Єгипту та Месопотамії використовували в III-II тис. дон. е. Перші знахідки залізних речей в Україні відносяться до X - IX ст. до н.е. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток:

• завдяки появі заліза завершився розклад первіснообщинного ладу, активізувався процес класоутворення;

• стали помітні значні міграційні процеси населення. При допомозі заліза групи людей легко пристосовувалися до нових соціально-економічних та екологічних обставин;

• прискорився процес виникнення майнової нерівності людей та утвердження приватної власності;

• відбулося витіснення територіальною людською спільнотою родової;

• господарською одиницею стала сім'я;

• утворилися воєнно-політичні союзи, структурувалася військова еліта;

почалося зародження державності.

З відкриттям і поширенням заліза в історії стародавнього населення України співпала епоха панування кочових племен на її території. Кочове залюднення Північного Причорномор'я розпочали кіммерійці, назву яких донесли до нас писемні джерела, зокрема "Одіссея'" Гомера. Етнічність кіммерійців остаточно не з'ясована. Можливо належали до однієї з груп іраномовного населення

Характерними рисами кіммерійських племен були:

• заняття кочовим скотарством, яке було надзвичайно ефективним;

• наявність боєздатної кінноти, при допомозі якої робили походи аж у Передню Азію;

• кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також: металообробку;

• ці племена переживали перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва. Проте утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

Кіммерійці проживали між Дністром й Доном, на Кримському і Таманському півостровах. Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під тиском скіфських племен. Вчені вважають що частина кіммерійців розпорошилася в Північному Причорномор'ї, певна їх кількість мігрувала до Близького сходу, або ж була асимільована скіфами.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів. Скіфи підкоряли собі також і лісостепову частину українських земель.

Через їх територію протікали річки Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), Тирас (Дністро), Танаїс (Дон) та ін річки.

Давньогрецький історик Геродот у праці 'Історія" змалював картину розселення скіфів та їх сусідів. Зокрема, у пониззі Південного Бугу жили калліпіди — "прекраснокінні", вище їх — ялазони, між Дніпром і Дністром — скіфи-орачі. Степовими просторами володіли скіфи-кочівняки і царські скіфи. Геродот вважає, що північніше скіфів жили — неври, меланхлени, андрофаги, гелони, будани та ін. До нас дійшли скіфські кургани, величезні городища лісостепових племен, розкопки яких дяють уяву про заняття названих вище етносів, їх культуру та побут.

Скіфська держава вела паразитарно-експлуататорський спосіб життя:

• вважала за потрібне збирати високі податки з навколишніх землеробів, особливо жителів лісостепової зони. Це приводило до їх занепаду та зубожіння;

• робити постійні напади на своїх сусідів та чинити їх пограбування. Зокрема, агресивними були походи скіфів на задунайські землі, їх військові зустрічі з персидський царем Дарієм, який одержав від них нищівну поразку. Історики вважають, що скіфське військо було одним із найси-льніших. Цьому сприяла пристосована для війни структура суспільства та жорстокі варварські традиції;

• скіфи створили високу матеріальну культуру. Вони увібрали у себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Кавказу, Греції, Риму; вплинули на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру, ідеологію населення лісостепової України;

• скіфи поділялися на три царства — басілеї, якими правив головний цар — батько та два його сини, а також: на три стани: общинників, воїнів, жерців.

Тим часом скіфи виснажили господарські ресурси своїх північних сусідів. Одночасно, з кінця III ст. до н.е. зазнали натиску сар-матів й стали відходити на південь — в Нижнє Подніпров'я та Степовий Крим, де заснували так звану Малу Скіфію.

Під ударами сарматів, захисників причорноморських грецьких та римських міст, а також місцевого населення в кінці III ст. до н.е. скіфське державне утворення - Мала Скіфія припинила своє існування.

Закриваючи сторінку про скіфів, варто нагадати про існування в їх середовищі жорстоких законів та правил.

У III ст. до н.е. у Північне Причорномор'я зі сходу почали проникати іраномовні сарматські племена. Сармати активно діяли на історичний арені близько 600 років, залишаючи свої сліди в Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, Північному Кавказі, Степовій Україні, Криму, Румунії та Угорщині.

Слово сармат означає "підперезаний мечем". Ймовірно вони також іракомовного походження. Поділялися на три групи: язиги, алани та роксолани. Особливою войовничістю виділялися алани. їх походи на Індію, Малу Азію, Крим, Закавказзя відзначилися широкомасштабністю і агресивністю.

Сарматські традиції були цікаві та оригінальні:

• в їх середовищі були залишки колишнього матріархату. Часто їхніми керівниками були жінки - цариці (Томирис, Амагу та ін). Жінки цього народу відзначались войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, з чоловіками ходили в походи;

• сарматська культура була близька до скіфської;

• їхнє військо славилося клиноподібною кіннотою і було не-перевершеним. Кіннота сармат істотно вплинула на формування європейських рицарських загонів .

У 372 р. Сармати були розбиті гуннами, розсіялися у Західній Європі, на Кавказі та у Хазарському каганаті.