3. Інші різновиди соціологічних досліджень

Експерт-опитування.

Вивчення суджень, думок експертів щодо досліджуваної проблеми називають експерт-опитуванням, експертизою, а самі судження – експертними оцінками.

Експертиза - спеціальне компетентне дослідження будь-якого питання, що потребує спеціальних знань і подання мотивованих висновків.

Практика останніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологічному дослідженні дає змогу підвищити рівень соціального управління. Вони мають важливе значення в розв'язанні завдань соціального прогнозування і проектування.

У найзагальнішому вигляді виокремлюють такі напрями використання експертизи в соціологічному дослідженні:

1. оцінки соціальних властивостей суспільних систем та їхніх елементів, процесів, явищ і прогнозування тенденцій їхнього розвитку;

2. визначення ступеня вірогідності соціологічної інформації, здобутої іншими методами;

3. атестація колективів чи членів колективів за рівнем соціальної активності, професійної придатності тощо.

Розрізняють такі види соціальної експертизи: громадської думки; соціальних інституцій; фахових експертів; комплексної оцінки ситуації.

Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:

1. прогноз і оцінка соціальної ситуації;

2. прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних програм і проектів;

3. аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень;

4. перманентний підбір фахівців (обраний експерт рекомендує іншого на таку саму роль).

Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийомів і процедур, зокрема опитування - очного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності).

До основних видів експертного опитування слід віднести анкетування, інтерв'ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри. Бажаного ефекту досягають, використовуючи різні види опитування.

Оскільки експертна оцінка є думкою компетентної особи - експерта (групи експертів), то він має бути висококваліфікованим, авторитетним фахівцем, знати мету і завдання дослідження, що проводиться, і мати такі якості, як принциповість, об'єктивність, здатність нетенденційно оцінювати досліджуваний об'єкт.

Найпоширенішим різновидом соціальної експертизи є професійна атестація, яка має на меті збирання інформації щодо оцінювання професійних і моральних якостей працівників, виявлення професійно безграмотних осіб. Професійна (функціональна) безграмотність - це брак необхідних знань і навичок, неспроможність виконувати професійні обов'язки внаслідок відсутності потрібної кваліфікації.

Соціометричний метод.

Термін “соціометрія” походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis — товариш, співучасник, компаньйон і metrum — вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов’язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах.

Соціометрія - метод дослідження малих груп, організацій з допомогою опису системи міжособистісних відносин їх членів.

Соціометрія як різновид психологічного тесту ґрунтується на опитуванні та є своєрідним методом діагностики, кількісного вимірювання й аналізу соціально-психологічних відносин у невеликих, повністю сформованих соціальних групах.

Вивчення характеру взаємовідносин членів малих груп трудового колективу є одним з найактуальніших завдань соціології. Соціометрія дає змогу:

• виміряти ступінь згуртованості (роз'єднаності) групи;

• визначити «соціометричні позиції», тобто порівняльний авторитет членів групи за ознаками симпатії (антипатії), де на крайніх полюсах перебувають лідер і той, ким нехтують; зафіксувати угруповання, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. За допомогою цього методу можна виявити неконфліктні та конфліктні (напружені) ділянки, що має велике значення в соціальному управлінні.

Процедура соціометричного дослідження складається з вибору соціометричних критеріїв, визначення їх кількості, опитування, опрацювання даних соціометричних вимірювань.

Соціометричні критерії, або, як їх іще називають, критерії вибору - це питання, які проектують різні ситуації взаємодії членів групи, коли вони (згідно із процедурою дослідження) мають вибрати партнера.

Вираження членом групи позитивного чи негативного ставлення до іншого члена групи називається соціометричним вибором.

Ефективність дослідження багато в чому залежить від якості оформлення соціометричної карти й уміння реципієнта психологічно підготувати групу до опитування, зацікавити її, забезпечити анонімність, викликати довіру до себе.

Дані соціометричного опитування подають у вигляді соціоматриці та соціограми.

Соціоматриця - це таблиця у формі матриці, в якій кількість рядків і стовпців дорівнює кількості членів групи. По горизонталі роблять позначки щодо ставлення індивіда до інших членів групи, а по вертикалі - інших членів групи до цього індивіда. При цьому позитивні вибори позначаються знаком «+», негативні - «–», взаємний вибір обводять кружком, у разі байдужого ставлення індивідів один до одного клітинка залишається незаповненою. Оскільки самовибори не враховуються, то клітинку по діагоналі заштриховують.

З даних матриці можна зробити висновок про місце кожного члена групи в міжособистісних відносинах (лідер, ізольований, один з ліпших), його популярність чи непопулярність, стабільність зв'язків у групі.

Метод спостереження

Спостереження - це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій їх свідками.

Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами:

• за мірою формалізованості (структуралізоване й неструктуралізоване спостереження). Відрізняють спостереження структуровані і неструктуровані. До структурованих відносять ті, в яких дослідник наперед знає, які саме елементи досліджуваного процесу треба спостерігати, а до неструктурованих - такі, коли дослідник наперед не знає, які елементи процесу він повинен спостерігати, тому спостерігає все підряд, щоб потім, аналізуючи дані, виявити найхарактерніші риси;

• залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене). Включене спостереження передбачає входження у соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити те, що неможливе у звичайній ситуації.

Невключене спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником, котрий не є членом соціальної групи і спостереження здійснює ніби збоку.

Невключене спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, які реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоб звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно: добитися, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це; створити у людей хибне уявлення про мету спостереження.

• за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне). Спостереження може бути за участю спостерігача і без нього, коли воно проводиться прихованою камерою; відкритим, коли усі бачать і знають про спостерігача, і закритим, коли спостерігач спостерігає таємно і ніхто про це не знає; польовим (якщо відбувається у реальних умовах) і лабораторним (якщо відбувається в штучно створених умовах). Останнє часто проводиться при експерименті.

• за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо. Спостереження може бути систематичним, коли об'єкт спостерігається протягом тривалого часу, і випадковим, коли воно може бути одноразовим.

Для підвищення надійності даних спостережень необхідно виконувати деякі правила:

1. досить детально класифікувати елементи подій;

2. прагнути, щоб усі, хто здійснює спостереження, порівнювали свої враження, визначалися з оцінками та інтерпретацією подій, використовуючи однакову методику;

3. спостерігати об'єкт у різних ситуаціях та з різних боків; не змішувати опис подій з їх інтерпретацією. Спостереження особливо корисні при дослідженні системи організації, діяльності підприємств та установ, тобто відносно автономних соціальних одиниць.

Метод аналізу документів.

Аналіз документів-один з найпоширеніших методів збирання соціологічної інформації, який за популярністю поступається лише опитуванню. Особливо часто цей метод використовується вкупі з іншими: опитуванням, спостереженням, експериментом.

Аналіз документів - це метод збору інформації, що найбільш притаманний для теоретичних досліджень, коли синтезуються дані попередніх емпіричних досліджень.

Документом у соціології називають штучно створений людиною предмет, призначений для зберігання і передавання інформації.

Інформація може бути зафіксована за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків, фотографій, звукозапису тощо.

Виділяють такі види документів:

- текстові - будь-які документи установ, преса, довідники, журнали, особисті справи робітників, службовців, учнів, журнали відвідувань лекцій і успішності занять; залікові книжки тощо. Отже, це документи, в яких зміст викладено текстом;

- іконографічні - це документи, які зберігають інформацію у вигляді різноманітних зображень. Це можуть бути малюнки, фотографії, кінострічки, відеозаписи тощо;

- фонетичні - записи на магнітофонній стрічці розмов, доповідей, виступів, співів тощо;

- статистичні - дані певних досліджень, переведені у цифри, які можуть бути поданими у вигляді таблиць, графіків, діаграм у кількісних, відсоткових показниках тощо;

- офіційні - ті, що мають службовий характер, і неофіційні, які не мають офіційного підтвердження їх правильності;

- електронні (пов'язані з використанням комп’ютера та Інтернету) документи;

- особистісні (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії) і безособистісні (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).

У залежності від мотивації створення документів розрізняють:

• спровоковані документи (відгуки на книгу, відгуки на конкурс, оголошений в газеті або в електронних ЗМІ, шкільний твір);

• неспровоковані (особисті документи, створені за ініціативою самих авторів: переписка, щоденники, звертання до органів управління).

Методи аналізу документів поділяються на неформалізовані (традиційні) та формалізовані (контент-аналіз).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають в себе звичайне "розуміюче" сприйняття тексту і засновані на загальних логічних операціях: аналізу, синтезу, порівняння, визначення, оцінювання, осмислення.

Формалізований (контент-аналіз) - це переведення у кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням. Суть методу полягає у переведенні у кількісні показники текстової інформації через пошук у текстах певних ознак, рис, властивостей.

Процедура контент-аналізу розпочинається з виділення смислових одиниць аналізу, які потім відшуковують у текстах і переводять у кількісні показники. Смисловими одиницями можуть бути:

1. поняття - наприклад, за частотою використання понять ("опозиція", "багатопартійність", "права людини", "громадянське суспільство" ) можна отримати знання, в якій мірі джерело інформації орієнтоване на демократію;

2. судження, виражені у вигляді речень, абзаців, фрагментів текстів, тем статей, назв радіопередач, телешоу;

3. імена історичних осіб, політиків, назви країн, державних інститутів; • цілісна суспільна подія, офіційний документ, факт, випадок.

Наступним кроком у здійсненні контент-аналізу є виділення одиниць рахунку.

Одиниці рахунку - це кількісна характеристика смислової одиниці аналізу, яка фіксує регулярність, з якою зустрічається у тексті смислова одиниця. Інколи смислові одиниці аналізу та одиниці рахунку є тотожними.

Базові засади методу контент-аналізу були ґрунтовно розроблені американськими соціологами Т.Д.Ласуелом та Б.Берельсоном - представниками Колумбійської школи у соціології.

У сучасних умовах контент-аналіз широко використовується для вивчення преси, радіо, телебачення та підвищення ефективності їх впливу на індивідуальну та масову свідомість. Створені сучасні комп'ютерні програми значно полегшують процес обробки інформації, отриманої методом контент-аналізу, надаючи їй форми, зручної для подальшого використання.