1. Економічні передумови та наслідки великих географічних відкриттів

У кінці XV ст. у надрах феодальної економічної системи у країнах Західної Європи все активніше розвиваються ринкові зв’язки і відносини. Феодали масово переходять на грошову ренту, що примушує селян виробляти продукцію на ринок як товари. Праця на ринок, у свою чергу, передбачає більш різноманітну спеціалізацію, що сприяє формуванню і розширенню внутрішнього ринку. Активно включається у цей процес і промисловість, де починає розкладатися цехова організація ремесла, ширше використовується наймана праця, з’являються перші великі підприємства – мануфактури.

Важливу роль в становленні ринкових відносин зіграла зовнішня торгівля, яка постачала на ринок різноманітні товари з інших країн, стимулюючи тим самим перетворення продукти внутрішнього виробництва у товари. Прагнення до збагачення змушувало розвивати торгівлю між країнами, використовуючи традиційні торгові шляхи. Однак, після завоювання турками Константинополя у 1453 році, ці шляхи були заблоковані для західноєвропейців. Турки встановили контроль над Чорним та Середземним морями, витіснивши з торгових шляхів венеціанців і генуезців. Торгові шляхи на Схід через північну Африку були монополізовані арабами, а сухопутний Великий шовковий шлях став важко прохідним через розпад Монгольської імперії.

Все це змушувало шукати нові торгові шляхи на Схід, відкіля поступали вже звичні для європейців предмети розкошу і прянощі. У цих пошуках конкуренцію ослаблим італійським містам-республікам створювали Іспанія і Португалія, які мали добрі флоти.

Додатковим стимулом до пошуку нових земель стала нестача монетарного золота і срібла, що виникла як внаслідок розширення торгових операцій, так і внаслідок виснаження рудників. «Спрага золота» перетворилася у гостру економічну проблему, яка штовхала на пошуки нових земель і торгових шляхів. Особливо приваблювала європейців Індія, яка розглядалася як невичерпне джерело золота і коштовностей. Все це стало передумовами серії експедицій, організованих європейцями з метою оволодіння новими територіями, одержавши назву Великих географічних відкриттів. Вони стали можливими ще й тому, що у ряді країн Західної Європи склалися сильні централізовані монархії, що були спроможними протегувати та фінансувати великі морські експедиції.

Успіхи європейської науки і техніки, особливо у галузі кораблебудування і навігації, дозволили технічно здійснити ці заходи. Парусні та веслові судна середземноморського басейну не були придатними для довгого океанського плавання. У XV ст. було створено судно нового типу – каравелла, яка мала три робочі щогли і кілька ярусів парусів. Це робило корабель більш стійким до штормів, підвищувало бистрохідність, дозволяло йти потрібним курсом при будь-якому напряму вітру. Вдосконалення компасу дало можливість створити більш точні морські карти. Нарешті, у XV ст. відродилася антична ідея про круглу форму Землі, з чого виникла ідея досягти Індії, пливучи як у східному, так і у західному напрямі.

У 1486 році португальська експедиція на чолі з Барталамео Діасом обійшла південний край Африки у мису Доброї Надії. У 1498 році експедиція Васко да Гами пройшла цим шляхом у Індійський океан і досягла берегів Індії.

В Іспанії була організована експедиція Христофора Колумба, яка, рухаючись у західному напряму, відкрила у 1492 році новий континент. Він став об’єктом багатьох експедицій, зокрема флорентійця Америго Веспуччі, ім’ям якого (згідно однієї з версій) був названий.

У 1513 році іспанець Нуньос де Бальбоа пересік панамський перешийок і вийшов до Тихого океану. Нарешті, у 1519–1521 роках іспанець Фернандо Магеллан з ескадрою з п’яти кораблів здійснив першу кругосвітну подорож, обійшовши південний край Америки і, рухаючись весь час на захід, повернувся в Іспанію. Був завершений перший етап Великих географічних відкриттів, який довів можливість досягти будь-якої точки Землі, рухаючись у різних напрямках, а також наявність єдиного світового океану, який надавав можливість плавань.

У подальшому англійські, французькі, голландські, російські мореплавці і мандрівники відкрили для європейців нові землі і території в Африці, Азії, Океанії, розширивши рамки наукових знань і збагативши культуру європейських народів. Все це значно розширило можливості світової торгівлі та переміщення великих мас товарів.

Після відкриття нових земель почалося їх освоєння і колонізація. Почали складатися колоніальні імперії: іспанська, португальська, а пізніше – англійська, французька, голландська. У 1494 році по Тордесільянському договору між Іспанією і Португалією, гарантом якого виступив Римський папа, була встановлена лінія розподілу по меридіану, що проходив через Атлантичний океан. Усі колонії західніше від лінії оголошувалися володіннями Іспанії, а східніше – Португалії.

Португальська імперія створювалася згідно методу «крапкової» колонізації. Невеликі розміри території і населення не дозволяли тримати під своєю владою великі простори. Тому на узбережжях створювалися торгово-стратегічні пункти – факторії, через які вивозилися награбовані і обмінені цінності. Такі факторії виникли на Атлантичному узбережжі та у Південно-Східній Африці, на островах Індійського океану, у Китаї. Лише в Бразилії, єдиній португальській колонії в Південній Америці, було створено плантаційне господарство для виробництва кави, тютюну, цукру.

Іспанська колоніальна імперія склалася у XVI ст. у Центральній та Південній Америці. Іспанські конкістадори підкорили держави ацтеків у Мексиці і інків у Перу – осередки стародавніх цивілізацій. Спочатку методом експлуатації територій було примітивне пограбування. Потім населення обкладали податками та поборами, а також здійснювали нееквівалентний обмін, доходи від якого досягали 300–400, а інколи 800 відсотків. Характерним було використання примусової праці туземців на копальнях і плантаціях. Робочу силу, якої бракувало, ввозили з Африки у вигляді негрів-рабів. Це стало основою для відродження работоргівлі, яка приносила колосальні прибутки. Якщо в Африці місцеві царьки продавали своїх підданих за 12 гульденів за раба, то в Америці він коштував вже 300 гульденів. У работоргівлі приймали участь англійські та голландські купці і таким чином багатства колоній перерозподілялися між європейськими країнами. Іншою формою перерозподілу було піратство, що частково заохочувалося державною владою деяких країн, які видавали ліцензії на право грабувати іспанські судна, що везли коштовності з колоній у метрополію (каперство).

Іспанія і Португалія неефективно використовували багатства, що отримували з колоній, витрачаючи їх на предмети розкоші для пануючого класу феодалів. Англія, Франція, Голландія спрямовували їх на розвиток промисловості і торгівлі. Закріпившись на колоніальних ринках, вони відтіснили іспанців і португальців, і самі почали створювати власні колоніальні імперії.

Важливим наслідком Великих географічних відкриттів стала «революція цін», яка проявилась у підвищенні цін на сільськогосподарські та промислові товари у середньому в Європі у 2–2,5 рази (в Іспанії – в 4 рази, у Франції – в 2,3 рази, в Англії – в 2,5 рази, в Німеччині – в 2 рази). Причиною став притік у Європу золота і срібла, яке добувалося дешевою рабською працею на копальнях Південної Америки. Протягом XVI ст. кількість золота у Європі збільшилася у 2 рази, а срібла більш ніж втроє. В першу чергу подорожчали продукти сільського господарства і продовольство. На промислові вироби ціни теж зросли, але менше.

Наслідком революції цін стало, по-перше, падіння рівня життя тих, хто отримував фіксовані доходи. Розорялася частина дрібних виробників (селяни, ремісники), які перетворювалися у потенційних найманих робітників. Бідніли і розорювалися числені феодали, які одержували фіксовану ренту. З іншого боку, вигравали виробники промислових товарів, які продавали їх за підвищеними цінами, а також торговці, які здійснювали торгові операції у значно більшому об’ємі, сільська буржуазія, що виробляла товарну сільськогосподарську продукцію. Розширенню внутрішнього ринку сприяв розклад цехової організації ремесла, оскільки вже не було потреби стримувати виробництво роботою на замовлення.

Наслідком Великих географічних відкриттів стало також створення сталого світового ринку. У торговий оборот були втягнуті нові території і нові товари, змінилися напрямки і структура зовнішньої торгівлі. Торгові шляхи Середземним морем віддали першість океанським шляхам навколо Африки та у Новий Світ, у зв’язку з чим зникає монополія Венеції та Генуї. Основними предметами торгівлі стають промислові вироби, що обмінюються на традиційні східні прянощі, а також на нові товари – каву, какао, тютюн, картоплю. Обсяги торгівлі зросли у десятки разів. Провідну роль у неї стали відігравати головні виробники промислових виробів – Англія і Нідерланди.

Виникають нові форми організації торгівлі – товарні біржі, де велася торгівля за зразками товарів. Перша і найбільша з’явилася у Антверпені (південна частина Нідерландів). Новим явищем стало також виникнення монопольних торгових компаній – Ост-Індської і Африканської в Англії, Ост-Індської у Голландії.