2.3. Організація облікової політики на підприємстві

Процес формування облікової політики передбачає сукупність дій щодо:

- встановлення переліку об'єктів облікової політики залежно від ряду факторів;

- вибору за кожним об'єктом елементів облікової політики.

Склад елементів облікової політики розробляється залежно від об'єктів, внаслідок чого цей склад має індивідуальний характер для кожного підприємства.

Формування організаційної складової передує формуванню методичної та технічної складових і включає об'єкти, які повинні забезпечити організаційну побудову облікового підрозділу, визначення його місця в управлінській і виробничій структурі підприємства, а також його взаємодії з іншими підрозділами підприємства. Організаційна складова також передбачає створення системи внутрішньогосподарського контролю для забезпечення збереження майна, дотримання законності та доцільності господарських операцій, а також достовірності бухгалтерської інформації.

Прикладом об'єкту організаційної складової облікової політики може бути форма організації бухгалтерського обліку, елементом – одна з чотирьох визначених законодавством форм організації.

Методична складова передбачає визначення способів ведення бухгалтерського обліку його об'єктів, які мають альтернативні способи відображення. Прикладом об'єкта методичної складової облікової політики можуть бути основні засоби, елементами облікової політики, які йому відповідають, - метод нарахування амортизації, строк корисної експлуатації, ліквідаційна вартість основних засобів тощо.

Призначенням технічної складової є визначення технічних засобів, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку. Об'єктом технічної складової є форма ведення бухгалтерського обліку, елементами – журнальна, меморіально-ордерна, спрощена, комп'ютерна тощо.

Реалізація елементів методичної складової на рахунках бухгалтерського обліку, в облікових регістрах та формах звітності, в тому числі внутрішній, здійснюється за допомогою об'єктів та елементів технічної складової.

Прийнята новоствореним підприємством облікова політика вважається дійсною з дня набуття ним прав юридичної особи.

Процес формування облікової політики трудомісткий і вимагає бачення перспектив розвитку підприємства, а також відповідального й професійного підходу.

Організовує бухгалтерський облік і "бачить" все з висоти діяльності підприємства саме головний бухгалтер. Однак, помилково вважати, що суто він формує облікову політику.

Разом з керівником підприємства головний бухгалтер бере участь у формуванні облікової політики на завершальному етапі. Цьому передує формування облікової політики вузькими спеціалістами з окремих ділянок бухгалтерського обліку.

Необхідним є детальне вивчення і врахування всіх факторів, які можуть вплинути на вибір певного елемента облікової політики. Так, наприклад, галузь діяльності зумовлює відповідну побудову робочого плану рахунків, перелік форм первинних документів, вибір методу обліку витрат і калькулювання.

Враховуючи, що облікова політика підприємства – це насамперед політика конкретного власника, будь-яке обмеження власників у виборі суб'єктів, які будуть формувати облікову політику, неприпустиме. Саме власники вирішують, які суб'єкти будуть формувати облікову політику. На підприємствах колективної форми власності рішення про вибір суб'єкта формування облікової політики повинно прийматися колегіальним органом, який складається з власників або їх представників (загальних зборів засновників, ради директорів).

Перш ніж вирішити, хто є суб'єктами формування облікової політики, слід визначити, хто несе відповідальність за її формування і в чиїх це інтересах. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" покладено на власника або керівника підприємства. Таким чином, до його повноважень також входить формування облікової політики.

Інженерно-технічна, планово-фінансова та інші служби підприємства, відповідальні за планування таких важливих показників як собівартість продукції, амортизація тощо, розробляють і вносять пропозиції з питань формування облікової політики. Однією з вимог, яких потрібно дотримуватися в ході формування і реалізації облікової політики підприємства, є гласність. Доведення до зовнішніх користувачів інформації про елементи облікової політики відбувається шляхом їх розкриття у Примітках до річної фінансової звітності. Вибір суб'єктів формування облікової політики залежить від обсягів діяльності підприємства, кваліфікації та рівня освіти облікових працівників, наявності платіжних засобів і є суто індивідуальним для кожного суб'єкта господарювання в конкретній економічній ситуації. Якщо формування облікової політики здійснюється аудиторською фірмою (а також у будь-якому випадку, коли цього вимагають власники), результати вибору елементів облікової політики повинні бути презентовані власникам, з поясненням їх дії і ефекту для підприємства. Після цього власники колегіально або уповноважені ними особи приймають рішення про затвердження обраного варіанту облікової політики. Якщо власники безпосередньо не беруть участі в управлінні підприємством і делегують повноваження щодо формування облікової політики керівництву підприємства, право прийняття і затвердження сформованого варіанту може залишатися за ними або делегуватися керівництву.

Створення системи внутрішньої документації, яка б забезпечувала охоплення і документальне оформлення всіх обраних елементів облікової політики за кожним її об'єктом, є заключним етапом формування облікової політики підприємства. Облікова політика підприємства оформлюється системою внутрішньої документації за різними ділянками обліку. Її зміст частково розкривається в установчих документах підприємства, які закладають основи побудови всієї господарської і управлінської системи підприємства (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4.

Документальне оформлення облікової політики

Група документів	Склад і характеристика
1	2
Внутрішні організаційно-розпорядчі документи	Внутрішні правила, інструкції, положення, регламенти, рішення власників тощо. Вибір конкретного типу документа залежить від внутрішнього типу розпорядку підприємства та характеру питання облікової політики
Проектні матеріали з організації бухгалтерського обліку	Графік документообороту, робочі проекти автоматизованого ведення обліку, посадові інструкції

Продовження таблиці 2.4.

1	2
Установчі документи (статут, установчий договір)	Закладають основи побудови всієї господарської і управлінської системи підприємства. Поряд з визначенням предмету діяльності суб'єкта господарювання, його статусу, порядку функціонування, установчі документи відображають ряд питань бухгалтерського обліку (тривалість облікового періоду, порядок розгляду та затвердження річної бухгалтерської звітності, порядок проведення аудиту звітності тощо)

Основним внутрішнім нормативним документом, який регулює питання організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, є розпорядчий документ, який містить обрані елементи облікової політики. В якості такого розпорядчого документу доцільно використовувати Положення про облікову політику.

Положення – правовий документ, який встановлює правила організаційної діяльності підприємства та його структурних підрозділів, і складається переважно в ході створення нових підприємств.

У Положенні про облікову політику повинні передбачатися положення, які стосуються організації, технології, техніки та методики бухгалтерського обліку, а також контролю й організації відповідальності.

Положення про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими контролюючими органами у ході перевірки діяльності підприємства.

Процес складання Положення про облікову політику та додатків до нього є трудомістким і вимагає від особи, яка його здійснює, комплексних знань, щоб забезпечити послідовність прийнятої облікової політики.

Зміст та обсяг Положення про облікову політику підприємства, додатків до нього та інших документів, якими оформлюється облікова політика, -питання індивідуального характеру для кожного підприємства та залежить передусім від кваліфікації особи, яка склала цей документ.

Положення про облікову політику повинно розповсюджуватися на всі структурні одиниці (якщо у ньому не обумовлено особливостей облікової політики для окремих підрозділів).

РОЗДІЛ 3

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ОБЛІКОВІЙ ПОЛІТИЦІ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Як уже зазначалось у даній роботі, однією із важливих складових облікової політики є організація документообігу на підприємстві. Процеси глобалізації, якими охоплено всі сфери життя суспільства, призвели до зростання обсягів інформації, необхідної для ефективного управління її отримання і використання, в свою чергу, зумовило збільшення кількості документів.

Традиційні методи роботи з документами в таких умовах стають малоефективними: архіви з паперовими документами займають корисну площу приміщень і характеризуються низьким рівнем ефективності та оперативності пошуку необхідної інформації. Набагато зручніше користуватися електронною базою даних, яка дозволяє здійснювати швидкий пошук необхідних інформаційних даних. Крім того, в умовах жорстокої конкуренції ефективно можуть вести справи передусім ті підприємства, які мають можливість оперативно одержувати інформацію. Вирішенню цієї проблеми, а також забезпеченню вдосконалення інформаційного забезпечення управління сприяє впровадження електронного документообороту.

У процесі оформлення господарських операцій електронними документами, необхідно дотримуватися норм багатьох законодавчих актів. Основним з них є Закон України «Про електронні документи та електронний документооборот», який регулює використання електронних документів. Норми даного закону поширюються на відносини, які виникають у процесі створення, передачі (або одержання), обробки, використання, зберігання та знищення електронних документів.

Ведення бухгалтерського обліку з використанням електронного документу базується на застосуванні комп'ютерних мереж та інтегрованої бази даних для раціонального використання засобів, предметів праці, а також самої праці для ефективного управління діяльністю підприємства. Електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, які передбачають обов'язкові реквізити документів, у тому числі, електронний цифровий підпис. Такий документ може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму або на папері. До електронних документів висуваються ті ж вимоги щодо порядку оформлення, як і до паперових.

Автоматична реєстрація інформаційних даних може відбуватися з використанням технологічних датчиків, сканерів штрихових кодів, касових апаратів, смарт-карток, електронних зважувальних приборів, годинників, лічильників, вимірювальної тари тощо.

Юридична чинність електронного документа законодавством прирівнюється до чинності паперового документа, тому заперечувати юридичну силу електронного документа, виходячи з його форми, неможливо, за умови, що документ складено з дотриманням усіх вимог.

Від того, на скільки грамотно та чітко організовано електронний документооборот залежить рівень достовірності, точності та ефективності обліку, контролю та управління всім підприємством в цілому.

Електронний документооборот – це сукупність процесів зі створення, обробки, відправлення, передачі, одержання, зберігання, використання і знищення електронних документів із застосуванням перевірки їх цілісності та за наявності потреби з підтвердженням факту одержання таких документів.

Процес електронного документообороту ґрунтується на інтегрованій електронній обробці обліково-аналітичної інформації, яка включає формування первинних електронних документів, порядок обробки інформації, автоматизований банк даних та ін.

Повністю перейти на електронний документооборот досить складно. Однак у практиці вітчизняного документообороту сформувалися технології, орієнтовані на створення змішаного паперово-електроного документообороту: паперові оригінали існують, однак, практично вся робота виконується з електронними файлами документів у межах відповідної автоматизованої системи. Паперові документи в даній технології одразу реєструються, і бухгалтери надалі працюють лише з його електронною версією. А оригінал в паперовій формі одразу надходить до архіву і більше не використовується. Облікова політика суттєво впливає на фінансові результати діяльності підприємства, і чим менше зарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методів бухгалтерського обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів для маневру під час розробки фінансових рішень.

Принципове значення в обґрунтуванні фінансових рішень мають методи оцінки активів, списання матеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції, розподілу накладних постійних витрат на продукцію, нарахування амортизації та ін.

Так, згідно із принципом визначення затрат для постановки активів на облік, як правило, використовується метод фактичних затрат (придбання за початковою вартістю). В подальшому під час переоцінки вартості активів можна використовувати інші методи:

• метод поточної або остаточної вартості. Передбачає переоцінку вартості активів з урахуванням фактичного рівня і ступеня зносу;

• метод чистої (ринкової) вартості реалізації. Базується на оцінюванні реальної виручки від реалізації активів у поточний момент;

• метод затрат на заміну. Базується на оцінюванні витрат на придбання (або будівництво) аналогічних активів за поточними ринковими цінами;

• метод ліквідаційної вартості. Використовується для оцінювання потенційної виручки від розпродажу активів збанкрутілого підприємства.

У випадку, коли активи надійшли на підприємство як частина пайового внеску, вони можуть оцінюватися методом ринкової вартості або методом визначення дисконтованого потенційного доходу від використання активів.

У разі придбання активів у кредит допускається їх оцінювання методом ринкової вартості або методом визначення теперішньої вартості майбутніх виплат та погашення боргових зобов'язань, пов'язаних із купівлею активів.

Довгострокові фінансові інвестиції підприємства можуть оцінюватися двома методами:

- методом участі у капіталі, якщо певне підприємство є асоційованим підприємством для емітента;

- методом нижчої з двох оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість).

Значний вплив на фінансову звітність справляють методи списання використаних матеріалів на собівартість виготовленої продукції. Для цього можуть використовуватися три основні способи:

- метод середньозваженої ціни – списання матеріалів за середньою собівартістю;

- метод «ФІФО» – списання товарно-матеріальних цінностей за собівартістю найперших із закуплених партій сировини;

- метод «ЛІФО» – списання запасів за собівартістю останніх з придбаних партій сировини.

При використанні методу «ЛІФО» завищується собівартість продукції, занижуються залишки матеріалів у балансі й відповідно занижується прибуток. І навпаки, при методі «ФІФО» за рахунок зниження собівартості й завищення залишків матеріалів прибуток завищується.

У практиці світового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сфера застосування згаданих методів. Так, метод «ЛІФО» застосовується в управлінському обліку для внутрішнього фінансового аналізу, планування і прогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогу виробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод «ФІФО» використовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, у тому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку.

Слід зауважити, що в країнах з ринковою економікою метод «ЛІФО», незважаючи на податкові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішній фінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшення чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринкової вартості цінних паперів підприємства і зменшення інвестиційної привабливості підприємства.

У процесі обґрунтування фінансових рішень слід враховувати діючий на підприємстві порядок розподілу загальних або накладних постійних витрат. До основних методів розподілу накладних постійних витрат на продукцію відносять такі:

• повний розподіл накладних постійних витрат на всю продукцію пропорційно прямій заробітній платі, вартості всіх прямих витрат, розміру виручки від реалізації або іншим способом;

• розподіл накладних постійних витрат лише на рентабельні види продукції;

• включення до собівартості продукції лише змінних витрат і відшкодування накладних постійних витрат за рахунок прибутку.

Діючий порядок розподілу загальних витрат визначає цінову політику підприємства і складає його комерційну таємницю.

На сучасному етапі одним із найвпливовіших елементів облікової політики на фінансовий результат діяльності підприємства є вибір методу нарахування амортизації. Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», встановлені такі методи нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості (відсотковий), прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий та податковий. Щодо визначення найдоцільнішого з них не існує єдиної думки.[2].

Перевагою прямолінійного методу є простота розрахунку амортизації, а також можливий рівномірний розподіл амортизації для кожного звітного періоду. Це дає можливість зіставляти собівартість продукції, що виготовляється, з доходами від її реалізації. При використанні прямолінійного методу показники фінансових результатів не будуть коливатися в різних періодах за більш-менш аналогічних умов виробничого процесу. Основою прискореного методу нарахування амортизації є накопичення великої суми коштів, що необхідні для відтворення основних засобів протягом перших років їх використання, коли виконується значна кількість ремонтів і відповідно збільшуються витрати на їх здійснення. Виробничий метод амортизації передбачає, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. Разом з тим, на термін корисної служби впливає кількість продукції або обсяг послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. Недолік цього методу полягає у тому, що в умовах нестабільності ринкової економіки важко передбачити обсяги продукції на майбутні періоди.

Значно впливає на формування фінансових результатів метод визначення резерву сумнівних боргів, від якого залежить сума витрат підприємства. Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» передбачено три методи нарахування такого резерву: на підставі платоспроможності дебітора; на основі класифікації дебіторської заборгованості, на основі коефіцієнта сумнівності. Застосування будь-якого з трьох методів нарахування резерву сумнівних боргів є чи не найбільш суб’єктивним моментом, адже будь-які норми чи базові показники, наприклад, для визначення коефіцієнту сумнівності, зовсім відсутні.[2].

Непомітний вплив на фінансові результати діяльності підприємств має вибір порогу суттєвості. Суттєвою вважається та інформація, відсутність якої може вплинути на прийняття рішень сторонніми користувачами звітності. Від того, яке значення цього порогу буде обрано, залежить фінансовий результат, адже придбані активи, які не перевищують суттєве значення, одразу ж будуть списані на витрати підприємства і, як наслідок, зменшують його прибутковість [3].

Отже, фінансовий результат діяльності підприємства прямо залежить від обраної облікової політики. У зв'язку з цим, головному бухгалтеру необхідно врахувати всі варіанти та переваги забезпечення облікової політики, для того, щоб кінцевий фінансовий результат суб'єкта господарювання був максимально позитивним. [5].

Таким чином, сукупність дій відповідального за облікову політику на підприємстві спрямована на результативність обліку – ефективність наданої ним інформації, оскільки облікова політика при підприємницькій діяльності, яка пов'язана із виживанням на ринку товарів, робіт і послуг, орієнтацією на ефективність роботи та якість, нестандартністю підходів до вирішення проблемних питань та ризиком, має слугувати підтримкою оперативних та стратегічних інформаційних потреб користувачів, у тому числі тих, які мають особисту зацікавленість у результатах діяльності підприємства.

ВИСНОВКИ

У ході проведення дослідження було встановлено, що організація бухгалтерського обліку – це комплекс заходів власника підприємства, направлених на забезпечення реєстрації фактів господарського життя, узагальнення їх з метою отримання необхідної інформації для складання звітності та прийняття управлінських рішень.

Однією з важливих передумов раціональної організації обліку є розробка систем організації бухгалтерського обліку, яким визначається зміст, послідовність і строки виконання облікових робіт на підприємстві, порядок одержання інформації, складання і додання звітності.

Однією зі складових технічного напряму організації бухгалтерського обліку є вибір форми його ведення.

Відповідно до чинного законодавства підприємство самостійно визначає форму ведення бухгалтерського обліку, яка повинна передбачатися у Положенні про облікову політику.

Важливою передумовою раціональної організації обліку на підприємстві є правильна розстановка кадрів на окремих ділянках облікового процесу, встановлення такої структури апарату бухгалтерії, яка як найбільше відповідала б конкретним умовам роботи підприємства. Чисельність облікового апарату і його структура значною мірою залежать від обсягу облікових і контрольних робіт, від форми організації й автоматизації обліку.

Отже, збільшення і ускладнення господарських зв'язків в умовах ринку, а звідси – зростання оперативної інформації, необхідної для управління, вимагають подальшого удосконалення організації бухгалтерського обліку, а також підвищення рівня економічних знань та ділової кваліфікації всіх облікових працівників. Раціонально організувати облік можуть тільки спеціалісти, які володіють глибокими знаннями як з методології і техніки бухгалтерського обліку, так і з економіки, права, аналізу й аудиту.

Не менш необхідним для ефективної організації бухгалтерського обліку на підприємстві є заохочення персоналу, а саме підвищення оплати праці, стимулювання праці персоналу преміями, путівками на відпочинок, одноразовими допомогами. Ключову роль в системі організації обліку на підприємстві відіграє облікова політика. Облікова політика підприємства передбачає вибір методики бухгалтерського обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя у бухгалтерському обліку.

Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління бухгалтерським обліком, у вузькому – як сукупність способів ведення обліку.

Встановлення нормативних меж, в яких здійснюється ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, їх закріплення у законодавчих документах є проявом політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

Облікова політика на державному та міждержавному рівнях має обов'язковий характер: тут формуються загальні засади бухгалтерського обліку, його законодавча база, визначаються межі, в яких власники кожного конкретного підприємства формують власну політику - облікову.

Існування міждержавного (регіонального) рівня облікової політики зумовлено сучасними процесами глобалізації, наслідком яких є утворення об'єднань країн.

Одним з проявів державної облікової політики є впровадження національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Облікова політика як специфічний елемент системи бухгалтерського обліку повинна створювати організаційно-методичне забезпечення виконання завдань бухгалтерського обліку.

Відповідно, це вимагає від власників належної уваги до організації бухгалтерського обліку в цілому та, зокрема, до облікової політики підприємства, через яку вони реалізують свою власну політику в сфері бухгалтерського обліку. Таким чином, формування і реалізація облікової політики є тим інструментом, який дозволяє власникам організувати бухгалтерський облік так, щоб максимально задовольнити їх потреби в інформації для управління власністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України (основний закон). Прийнята ВР України від 28.06.1996 р.

2. Цивільний кодекс України із змінами і доповненнями від 16 січня 2003р. №435-IV

3. Господарський кодекс України від 16.01.03.№436-IV

4. Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI

5. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999р. №996-XVI

6. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій (зі змінами та доповненнями). Затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291

7. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.99 № 291

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затверджено наказом Мінфіну України від 29.11.1999р. №290

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»: Затверджено наказом Мінфіну України від 31.03.1999р. №87

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»: Затверджено наказом Мінфіну України від від 31.03.1999р. №87

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів»: Затверджено наказом Мінфіну України від від 31.03.1999р. №87

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал»: Затверджено наказом Мінфіну України від від 31.03.1999р. №87

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»: Затверджено наказом Мінфіну України від 28.05.1999р. № 137

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання»: Затверджено наказом Мінфіну України від 31.01.2000. р. № 20

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо зв’язаних сторін»: Затверджено наказом Мінфіну України від 29.11.1999р. №290

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам» Затверджено наказом Мінфіну України від 28.10.2003 р. № 601

17. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2346-III (із змінами та доповненнями)

18. Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Затверджено положенням Мінфіну від 24.05.95 р. № 88.

19. Про порядок подання фінансової звітності: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419

20. Білуха М. Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. - К.: 2000. – 460 с.

21. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський управлінський облік. Навч. посібник для студентів. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

22. Горицька Н. Типові проводки бухгалтерського обліку по новому плану рахунків // Дебет – Кредит. – 2009. - № 13. – с. 11-15.

23. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку»: Підручник. – К.: КНЭУ, 2011. – 410 с.

24. Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 – 254 с.

25. Саблук П.Т., Моссаковський В.Б. Бухгалтерський облік у сільськогосподарських підприємствах: -К.:”Урожай”,2008.- 413 с.

26. Скирпан О.Л., Олійник В.М. Бухгалтерський облік в сільському господарстві.- Тернопіль.:КЖВ “Тернопіль”,2008.- 294 с.

27. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник.- 3-тє вид., перероблене і доповнене. – К.: КНЕУ, 2007. – 578 с.

28. Чабанова Н.В., Котенко Л.Н. Бухгалтерський облік (торгівельні і посередницькі підприємства): Навчальний посібник.- 4-те вид. перероблене і доповнене.- Харків .:”Олант” “Друк”,2008. – 454 с.

33