4. Австрійський дослідник а. Вонарбург про географію голодомору 1932-1933 p.

Сотні українських очевидців не мовчали про свої трагічні переживання у тридцяті роки. Декому з цих людей вдалося в часи голодомору в Україні виїхати до Москви, чи то в інші райони Росії, оскільки вони були техніками за професією, або ж мали якісь привілеї. Вони розповідали, що як тільки вони покидали області заселені українцями (Українська PCP, Кубанська область і Північний Кавказ), вони не виявляли якихось зовнішніх ознак голоду, за винятком Білорусії.

Вонарбург А. Голодомор в Україні 1932-1933 pp. // Австрійсько-український огляд. — 1999.— № 8. — С. 52.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документи №1, № 2.

Які наслідки для суспільства мав голод 1932-1933 pp.?

Чому партійний керівник намагався «закрити» питання про голод?

2. Документ № 3.

Чи може свідчити зміст цього документа (в сукупності з іншими документами) про організований характер голоду в Україні?

3. Документ № 4.

Що нового про голодомор в Україні дає цей витяг із статті австрійського історика?

§57. Колгоспи після голодомору

Згадай: 1. Які причини голодомору 1932-1933 рр.? 2. Які соціально-політичні наслідки мав голодомор?

Політвідділи МТС

Тероризуючи село голодомором, керівництво більшовицької партії в той же час прагнуло зміцнити свій вплив на нього. Рішенням січневого (1933) об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) створювалися політвідціли МТС і радгоспів, наділені надзвичайними повноваженнями на селі. Для роботи в політвідділах в Україну було відряджено кілька тисяч комуністів з міст, у тому числі з Москви й Ленінграда. Водночас для постійної й тимчасової роботи в колгоспи України прибуло близько 16 тис. чол. Ці люди, як правило, зовсім не знали сільського господарства, звичаїв і традицій місцевого населення. У спотвореній уяві вищих партійних чиновників ця обставина була перевагою. Саме такі особи без сумнівів і вагань могли реалізувати сталінську лінію в колгоспному будівництві. За допомогою місцевого активу, органів ОДПУ-НКВС відряджені з міст члени ВКП(б) мали налагодити роботу колгоспів, вдихнути в них життя. Вони довершили на селі розгром сил, котрі чинили бодай найменший опір аграрній політиці держави. Було здійснено масову перевірку голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідувачів ферм. Багатьох із них звинуватили в антиколгоспній діяльності й репресували. Тривали пошуки «куркулів» і «підкуркульників», які нібито проникали в колгоспи для шкідництва. Лише на Одещині в 1933 р. було «викрито» понад півтори сотні «куркульських груп». Місця звільнених і репресованих займали висуванці, нашвидкуруч підготовлені на короткотермінових курсах з числа сільських активістів, які відзначилися під час проведення колективізації.

Заходи щодо зміцнення колгоспів

1932-1933 рр. засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи управління сільським господарством ведуть до вимирання села. Сталінське керівництво змушене було шукати шляхів вдосконалення управління селом. У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили спільну постанову «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами й одноосібними господарствами». Запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель, навесні доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю залишиться виробникам, а яка — державі. Це було розраховано на пробудження зацікавленості селянства в результатах своєї праці.

Перша в Україні МТС. 1928 р.

Держава прагнула внести елементи організованості в роботу колгоспів, ліквідувати знеособлення в оцінці праці. У колгоспах було створено виробничі бригади, з’явилася колгоспна ланка як форма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювалися земля й реманент на весь виробничий сезон. У колгоспах впроваджувались елементи нормування й відрядна форма оплати праці.

Водночас колгоспи оснащувалися сільськогосподарською технікою. її випускали заводи сільськогосподарського машинобудування: Харківський тракторний, запорізький комбайновий «Комунар», харківський «Серп і молот», кіровоградський «Червона зірка» та інші.

Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації — машинно-тракторні станції (МТС). Наприкінці другої п’ятирічки їх було 958. Проте великий загін механізаторів МТС мав загалом досить низький технічний рівень. Як правило, це були вчорашні селяни, які після короткотермінових курсів сідали за кермо сучасної машини. Майже половина тракторів і комбайнів, які потрапляли в їхнє розпорядження, досить швидко перетворювалася на брухт.

Завершення колективізації

У складній обстановці завершувався процес колективізації. На 1937 р. колгоспи України об’єднували 96,1 % селянських господарств і 99,7 % посівної площі. Напередодні Другої світової війни у республіці існувало майже 30 тис. колгоспів, близько тисячі радгоспів. Селянство поступово звикало працювати в умовах колгоспної системи, яка до найменших дрібниць регламентувала виробництво, вказувала де, коли і що сіяти, як обробляти, коли і в який спосіб збирати врожай.

Колгоспи в радянській системі

Офіційна пропаганда змальовувала картину добробуту на селі, високомеханізованої праці, щасливого життя колгоспників.

Справді, в роки довоєнних п’ятирічок відбулась істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-х років головними знаряддями праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-х в МТС налічувалося (в робочому і неробочому стані) 100 тис. тракторів (у 15-силовому обчисленні), 33 тис. комбайнів, 550 тис. вантажних автомашин. МТС виконували 3/4 операцій з обробітку ґрунту, збирали зерно з 40 % посівних площ. Про результати перших п’ятирічок радянське керівництво говорило як про один з найважливіших своїх успіхів. При цьому замовчувалося найсуттєвіше: натуроплата колгоспників становила лише 12—15 % заробленого. Подібна експлуатація нечасто траплялася в Україні навіть за кріпацтва. За таких умов селянство поступово втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність.

На тлі апатії та байдужості, які панували в колгоспах, окремі колгоспники вражали країну своїми виробничими досягненнями. Ланкова колгоспу села Старосілля на Київщині Марія Демченко в 1935 р. стала ініціаторкою руху за вирощування 500 ц цукрових буряків з гектара. Того ж року Паша Ангеліна, бригадир тракторної бригади Старобешівської МТС на Донеччині, закликала до всесоюзного змагання тракторних бригад. За цими починами, що, як правило, ретельно готувалися і яких в 30-х роках було чимало, стояли місцеві партійно-господарські керівники, котрі в такий спосіб прагнули продемонструвати верхам ефективність власної праці та життєздатності колгоспної системи. Але вирішального впливу на стан сільського господарства успіхи цих ентузіастів, забезпечених усім необхідним для рекорду за рахунок інших колгоспників, справити не могли.

Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільськогосподарської продукції зростав повільно. У 1933 р. держава насильницькими методами домоглася від українського села 317 млн пудів хліба, у 1935 р. — 462 млн, у 1940 р.— 576 млн пудів. Непомірну, страхітливу ціну платили селяни за ці доволі скромні результати. Та все ж і така кількість хліба забезпечила поступове послаблення продовольчої кризи в місті. Карткова система розподілу продуктів для робітників і службовців була ліквідована у 1934 р.

За надзвичайно несприятливих соціально-економічних і політичних умов селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і голодом 1932-1933 рр. сільське господарство України.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. З якою метою створювалися політвідділи МТС?

2. Яке місце в роботі політвідділів МТС займали репресивні методи?

3. Що було зроблено для організаційного зміцнення колгоспів?

4. Коли була завершена колективізація?

5. Яке місце займали колгоспи в радянській системі?

6. Дай узагальнюючу характеристику розвитку сільського господарства України напередодні Другої світової війни.

ДОКУМЕНТ:_________________