1. Телеграма жителів с. Гельм’язів Шевченківської округи до Наркомзему усрр 29 березня 1930 р.

От імені 300 господарств, що вибули із знов організованих колгоспів, а також поодиноких господарств, запитання. Наша місцева влада як села, так і районна відмовилась одводить яровий клин, що визиває велику схвильованість людності, і не повертає с/г реманенту, живого і мертвого, і різного майна, що внесли до колгоспу. Прохають бідняки, в чім і розписуються три особи за всіх. М. Баран, М. Кодош, X. Галян.

Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. 36. документів і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 157

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1 .

Що означало право виходу з колгоспів? Чому влада не повертала майно селянам? Про що це свідчило?

§56. Голодомор 1932-1933 років

Згадай: 1. Що викликало у 1921-1923 рр. голод у південних губерніях України? 2. Чому держава вчасно не надала допомоги жертвам голоду в Україні?

Причини й передумови голодомору

Одним із найстрашніших злочинів сталінізму проти українського народу був організований ним голод 1932-1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти колгоспну систему, від початку колективізації. Протягом січня-листопада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн пудів хліба. За такий же період 1931 р. державні заготівлі становили 380 млн пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилучили все зерно, у_ тому числі посівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. І все ж не природні чинники були причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Тяжкий хліб 1932-го

Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський письменник-комуніст, активний учасник громадянської війни Мате Залка, перебуваючи влітку 1932 р. в Україні, залишив такий запис у щоденнику, датований 11-13 червня: «Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод... Це — трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з’являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали «перукарями»: вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як повноправні господарі. Незабаром явище набуло масового характеру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й. Сталіна, названого офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серпня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл з конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасники називали цей закон «законом про п’ять колосків».

Незважаючи на небачену раніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдалося. На 1 листопада було заготовлено лише 195 млн пудів. У деяких районах місцеве керівництво, усвідомлюючи масштаби голоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхівського району Дніпропетровської області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ними жорстоку розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п’ятеро керівників і спеціалістів — до 10 років концтаборів, інші п’ятеро — до 8, двоє — до 5 років.

Державна політика в селі за голодомору

Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партії й держави. Але замість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). В Україні хлібозаготівельну комісію очолював В. Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаготівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932 р., конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися репресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л. Каганович. Він привіз директиву Й. Сталіна про здачу — в разі невиконання плану хлібозаготівель — насіннєвих фондів. Обласне керівництво одержало телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найстисліші строки «ліквідувати саботаж».

У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніпропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець Й. Сталіна — П. Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрархії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким залишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власного народу. Протягом року, починаючи з 1933 р., із КП(б)У виключили 100 тис. чол. Вони були розстріляні або вислані.

ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників, суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, буряків, сала, м’яса та інших продовольчих запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Голод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства — Україну, Північний Кавказ і Кубань, Поволжя, Північний Казахстан. Найбільших масштабів голод набрав в Україні.

Демографічні втрати

Голодомор 1932-1933 рр. спричинив величезну смертність населення, особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюділи. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.

Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під’їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському селянству.

Донині не встановлена кількість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво заборонило згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно гинули десятки тисяч селян, Сталін на об’єднаному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади.

Дослідження голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпочалося наприкінці 80-х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться — від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій українського народу.

Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особливо з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселилося 21,9 тис. господарств — близько 117,1 тис. чоловік.

Трагедія 1932-1933 рр. остаточно зламала опір селян колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!». Ці слова належать секретарю ЦК КП(б)У і секретарю Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвичу. Вони відбивали настрої усього тодішнього керівництва ВКІІ(б).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Що спричинило голодомор 1932-1933 рр. в Україні?

2. Порівняй голод 1921-1923 рр. і 1932-1933 рр. Що в них спільне, а що — відмінне?

3. У чому суть «закону про п’ять колосків»? Які наслідки він мав?

4. Охарактеризуй державну політику в селі за голодомору.

5. Яку роль відіграли В. Молотов, Л. Каганович і П. Постишев в організації голодомору?

6. З якою метою в 1933 р. проводилася чистка партії в Україні?

7. Якими були масштаби демографічних втрат за голодомору?

8. Охарактеризуй наслідки голодомору.

ДОКУМЕНТИ:_________________