1. Із заяви селянина й. Безпалька до вуцвКу проти рішення Оріхівської селищної ради на Дніпропетровщині про його виселення на Соловки як сина куркуля від 14 лютого 1930 р.

Я, відповідно до постанови Оріхівської селищної ради, підлягаю виселенню на Соловки, як син колишнього куркуля-батька. До революції мені було 16 років, я ще не мав розуміння дорослої людини про право власності та експлуатацію людини людиною. З 1922 р. по 1929 р. обкладався нормальним сільськогосподарським податком, жив самостійно й не позбавлявся виборчих прав. І лише в 1929 р. до мого сільськогосподарського податку було добавлено 50 %, а всього заплатив 97 крб. Таким чином, ця цифра й обставини справи свідчать про те, що у мене не куркульське господарство і що я старої куркульської ідеології по своїй молодості ще не міг засвоїти, а засвоїв зовсім нову течію трудового народу, якої я і дотримувався протягом 12 років.

... Якщо батько мій вважається експлуататором, то я за це не повинен нести кару, бо я особисто не був експлуататором і нічого спільного з ним не маю. Атому прошу ВУЦВК звернути особливу увагу на неправильне моє виселення на Соловки.

Український історичний журнал. — 1992. — №4. — С. 84.

2. З огляду партійно-радянських контрольних органів усрр від 5 квітня 1930 р. Про зловживання владою під час колективізації та розкуркулення

Могилів-Подільська округа

З боку керівних працівників Барського району припущені були перекручення під час проведення розкуркулення. Під час опису куркульського майна з 289 господарств 45 % припадало на середняцькі. Ніякої масової підготовчої роботи в зв’язку з колективізацією не проводилося, між тим лише за 7 днів було колективізовано 3841 господарство. Такі «успіхи» району були через залякування, арешти та інші засоби тиску та адміністративного впливу. У с. Митки було оголошено: «Хто вороже ставиться до радянської влади й не вступає в СОЗу, оголошуємо бойкот...» Такі ж перекручення було припущено у зв’язку з кампанією мобілізації коштів (бойкот, незаконні обшуки, барахольство, «дельожка» речей між членами партії тощо).

Український історичний журнал. — 1992. — №4. — С. 90.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

Про які «перегини» в здійсненні колективізації свідчить цей документ?

2. Документ № 2.

Що було підставою для форсування колективізації керівниками Могилів-Подільської округи?

§55. Розселянювання україни

Згадай: 1. Коли держава перейшла до прискореної колективізації? 2. Чому селянство відмовлялося добровільно йти в колгоспи?

Опір селянства

Колективізація викликала впертий опір селянства. У багатьох місцевостях України, у тому числі в тих, де партійні керівники ще недавно рапортували про намір протягом року досягти суцільної колективізації, мали місце антиколгоспні й антирадянські виступи. За приблизними підрахунками, загальна кількість повстанців в Україні 1930 р. становила майже 40 тис. чол. У деяких місцях для придушення заворушень радянські війська застосовували артилерію, підрозділи бронетехніки й навіть авіацію. Були випадки, коли армійські частини переходили на бік повстанців.

Командир одного з каральних загонів у приватній розмові говорив: «Я старий більшовик. Я боровся як підпільник проти царя і потім воював у громадянську війну. Хіба я це все робив тільки для того, щоб тепер оточувати села кулеметами і віддавати своїм хлопцям наказ відкривати сліпо вогонь по беззахисних селянських масах? Ні, ні!».

Але розрізнені селянські виступи були придушені. Поставлене в безвихідь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. Село поринуло у вир самознищення. У 1928-1932 рр. в Україні було винищено близько половини поголів’я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття.

Маневр сталінського керівництва

Події набували таких загрозливих масштабів, що ігнорувати їх було неможливо. 21 лютого 1930 р. у Москві відбулася нарада партійних керівників РСФРР і УСРР за участю Політбюро ЦК ВКП(б), що розглянула заходи щодо виправлення становища. На початку березня 1930 р. Й. Сталін виступив у «Правді» зі статтею «Запаморочення від успіхів», де засуджував «перегини». Але головна відповідальність за «викривлення партлінії» покладалася на місцеве керівництво. Тоді ж було опубліковано Примірний статут сільськогосподарської артілі, котрий давав колгоспникам право мати корову, дрібну живність, присадибну ділянку. 14 березня ЦК ВКП(б) ухвалив спеціальну постанову, якою зажадав від парторганізацій усунути допущені помилки.

Ці документи дещо заспокоїли селянство. Почався масовий його відплив з колгоспів. Лише наприкінці 1930 р. цей процес було припинено.

«Розкуркулення» селянства

У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді лише невелика їх частина використовувала найманих селян. Як правило, основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селянства була найміцніше зв’язана із землею й не бажала з нею розлучатися.

З 1927-1928 рр. у політиці держави щодо заможного селянства з’являються нові акценти. Було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент. Ситуація поставила заможних власників перед необхідністю ділити землю між членами сім’ї, розпродавати майно й худобу та переїжджати до міста. Йшло вибіркове «розкуркулювання». Внаслідок цього кількість заможних господарств зменшилась. Прискорення колективізації загострило питання про долю куркульства. В грудні 1929 р. на конференції істориків-марксистів Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». Наприкінці січня була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Особливо інтенсивно терор проти заможних селян провадився в перші місяці 1930 р. На 1 червня було «розкуркулено» 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8% їхньої загальної кількості. Конфісковано й передано в колгоспи худоби, різноманітного реманенту, будівель на суму 90— 95 млн крб. Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали «підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи.

Прагнення радянського керівництва розгорнути новий наступ на селянство відбилося в листі ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», надісланому на місця у вересні 1930 р. Передбачалося, що протягом 1931 р. в Україні в основному завершиться суцільна колективізація основних сільськогосподарських районів. Це призвело до нового прискорення темпів колективізації наприкінці 1930 — на початку 1931 р. Якщо на 1 січня 1931 р. у колгоспах було 34,4 % господарств, то на 1 листопада — 69,3 %.

У 1931 р. тривала ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих селян, які не бажали колективізуватися. Внаслідок цього навесні та влітку було «розкуркулено» ще 23,5 тис. сімей, або близько 150 тис. чол. Випадки «розкуркулення» траплялися й у наступні роки. Всього в Україні за роки колективізації експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило приблизно 1,2—1,4 млн чол. Понад половину з них — близько 860 тис. чол. — виселили на Північ і до Сибіру. Ця безправна категорія населення називалася «спецпереселенцями», зазнавала нелюдських страждань, використовувалася на найважчих роботах. Багато з них, особливо літніх людей, дітей, жінок, загинуло.

Колгоспна система — форма закріпачення селянства

Створивши колгоспи, держава установила над ними всеосяжний контроль. Першою ж заповіддю були поставки державі. Розподіляти на трудодні після поставок, як правило, було нічого, бо розміри цих поставок заздалегідь не визначалися. За вироблену продукцію колгоспи одержували від держави суто символічну плату. Колгоспники покладалися в основному на свою присадибну ділянку. Вони перетворювалися на людей «нижчого гатунку», головне суспільне призначення яких — забезпечення індустріалізації дешевим хлібом. Примусити їх погодитися з такою роллю можна було лише позаекономічними методами. І, справді, сталінське керівництво, ввівши у 1932 р. паспортну систему в місті, фактично прикріпило селян до землі, зробило їх державними кріпаками, об’єктом середньовічної експлуатації.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Охарактеризуй форми опору селянства колективізації.

2. Яку мету мала публікація статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів»?

3. Що значить «розкуркулення» селянства?

4. Коли радянська влада перейшла до політики «ліквідації куркульства як класу»? Що вона означала?

5. Якою була доля розкуркулених селян?

6. Як ти розумієш термін «розселянювання України»?

7. Чи згоден ти з визначенням: «Колгоспна система — форма закріпачення селянства»?

ДОКУМЕНТ:_________________