1. Із статті м. Волобуєва «До проблеми української економіки»

1. Слід... раз і назавжди відкинути спроби розглядати єдиний український національно-господарський терен за критерієм поділу праці в межах колишньої Росії.

2. Треба забезпечити за українським економічним центром права й можливості дійсного керівництва всім народним господарством без винятку...

4. За Союзним Держпланом та іншими центрами треба зберегти загальнодирективні функції...

5. Бюджетне законодавство слід індивідуалізувати, застерігаючи від занадто великого вилучення народно-господарських прибутків поза межі України і встановити за остаточну інстанцію затвердження українського бюджету — ВУЦВК.

6. Сучасні плани індивідуалізації слід розглянути, відкинувши тенденції розглядати російську економіку як пануючу.

7. ... Треба переглянути з погляду економічної доцільності план будівництва нових заводів.

8. Беручи за увагу високий темп аграрного перенаселення в СРСР, слід встановити відповідну всеукраїнську систему регулювання прийому робочої сили з тим, щоб стежити за пропорційним розподілом місць на українських заводах між УСРР та Російською Федерацією.

9. Треба застерегти за Україною та іншими союзними республіками права дійсного контролю за діяльністю союзних органів, де ще, на превеликий жаль, досить часто відчувається вплив старих великодержавних фахівців-економістів.

Більшовик України. — 1928. — № 2-3.

1. Документ № 1.

а) Які думки із статті М. Волобуєва свідчать про його належність до національно-комуністичної течії політичної думки України?

б) Проаналізуй усі пункти статті М. Волобуєва і дай відповідь на запитання, чому її автор зазнав жорсткої критики з боку керівництва КП(б)У,

21

§42.Перехід до нової економічної політики

Згадай: 1. Чим викликане прагнення більшовиків продовжувати політику «воєнного комунізму» після закінчення війни? 2. У чому проявлялася політична криза кінця 1920 — поч. 1921 р.?

Неп — відмова від негайного переходу до комунізму

Відмова від «воєнного комунізму» пов’язана з рішеннями X з’їзду РКП(б), який відбувся в березні 1921 р. З’їзд проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це — перший і найголовніший крок до нової економічної політики.

На підставі рішень X з’їзду РК1І(б) Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УСРР прийняли декрети і розпорядження, спрямовані на впровадження непу. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим податком, меншим за розкладку. Після виконання податку селянин одержував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку селянського господарства.

Однак широко рекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село. Обсяги податків були надзвичайно високими, а в Олександрівській губернії, наприклад, взагалі дорівнювали валовому збору зерна.

У місті неп впроваджувався швидше. В 1921 р. були скасовані заборони на приватне підприємництво й торгівлю. Окремі особи або групи здобули право засновувати власні фабрики й заводи, торговельні заклади. Частина націоналізованих промислових підприємств передавалася в оренду. У 1921 р. орендарі одержали понад 5200 дрібних, а подекуди середніх заводів, фабрик, майстерень. На території УСРР діяло близько 75 тис. приватних торговельних закладів. Закон допускав оренду землі й застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах, промислових і торговельних закладах] Але можливості зростання капіталістичного господарства за тих умов були обмежені. Доки політична влада була в руках більшовиків, а великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися державними, держава була спроможна тримати під контролем капіталістичні відносини в економіці, обмежуючи їхній регулюючий вплив.

Розширення сфери товарно-грошових відносин супроводжувалося істотними змінами в методах керівництва державною промисловістю: відмовою від трудових мобілізацій, жорсткої централізації, широким впровадженням економічних методів господарювання, госпрозрахунку. З переходом до непу систему главків було ліквідовано, а державні підприємства об’єднувалися в трести, які працювали на господарсько-розрахункових засадах. Властива «воєнному комунізму» зрівнялівка в оплаті праці робітників і службовців відходила у минуле: замість неї впроваджувалася система відрядної оплати, що враховувала кількість та якість праці.

Обмеженість непу

Реформування «воєнного комунізму» не було доведено до кінця. Воно обмежувалося в основному сферою економічного життя. Відповідних політичних змін у суспільстві не відбувалось. Українська СРР залишалася цілком залежною від радянського центру, її суверенітет був фіктивний. Політичні порядки в республіці змінилися мало. Кампанією так званого пожвавлення роботи рад, яка передбачала заходи, спрямовані на розширення участі робітників і незаможних селян, жінок і молоді у перевиборах та роботі виконкомів, правляча РКП(б) й обмежилася. Тому авторитет рад був незначним, участь населення у виборчих кампаніях — низькою. І за умов непу підприємці, торговці, інші представники буржуазії, отримавши право легальної економічної діяльності, водночас були позбавлені політичних прав. їхня суспільно-політична діяльність заганялася в підпілля.

В Україні фактично діяла одна політична партія — КП(б)У, що за своїм статусом залишалася на правах обласної організації РКП(б). Представники інших партій жорстоко переслідувались. У травні 1921 р. відбувався гучний процес над керівниками УІІСР, котрі залишилися в Україні. Подібний процес над меншовицьким «Південним центром» відбувся 1922 р. Вплив єдиної легальної опозиційної партії — Української комуністичної партії (УКП) — всіляко обмежувався.

Укапісти відкрито говорили, що радянську владу в Україні встановили «червоні війська, прислані з Москви», внаслідок чого тут склався окупаційний режим, національна політика якого суперечить корінним інтересам українського народу. УКП пропонувала об’єднатися з КГІ(б)У і створити цілком самостійну партію, яка була б пов’язана з РКІІ(б) не безпосередньо, а через Комінтерн, як і компартії зарубіжних країн. Така партія, на їхню думку, була б здатною протистояти русифікаторському курсу, здійснюваному в Україні через КП(б)У, невід’ємну складову частину РКП(б). Ця ідея надати радянській, владі в Україні національного забарвлення, перетворити КП(б)У на національно-комуністичну організацію не дістала підтримки серед більшовиків в Україні. Тиск на укапістів, який за допомогою преси і державних органів організувала Р’КП(б), наростав, і в березні 1925 р. на своєму останньому з’їзді УКП оголосила про саморозпуск.

Водночас у РКП(б) посилювались узурпаторські тенденції, нетерпимість до інакомислення. X з’їзд постановив розпустити псі фракції в партії і заборонив фракційну діяльність. Ці обставини негативно позначилися на новій економічній політиці, поставивши її в залежність від політичних процесів, що відбувалися в керівництві РКП(б).

Антирадянське повстанство

Оголосивши неп, радянський уряд продовжував стягувати з селянства величезні податки, по суті, продовольчу розкладку. Як і під час громадянської війни, в Україні діяли військові заготівельні формування. Невиконання продподатку каралося штрафом або арештом і примусовими роботами від кількох місяців до кількох років. Були випадки побиття, шантажу і розстрілів неплатників податку. В непокірних селах брали заручників. Акти насильства і масових репресій викликали обурення, підштовхували селян до опору державі.

Проти повстанців радянський уряд кинув з’єднання під командуванням В. ІІримакова, ГІ. Дибенка, В. Блюхера, Г. Котовського. Були мобілізовані підрозділи міліції, частини особливого призначення (ЧОП), чекісти. Комнезами створювали власні озброєні загони. Загальне керівництво цією боротьбою здійснював М. Фрунзе — командувач збройних сил України і Криму. Вище партійно-державне керівництво на чолі з В. Леніним координувало, спрямовувало воєнні операції в Україні.

Боротьба з повстанством була надзвичайно жорстокою. У Холодному Яру на Черкащині — одному з найбільших в Україні центрів самостійницького опору, де боротьба з 1919 р. велася під блакитно-жовтими українськими національними прапорами — було страчено тисячі повстанців, членів їхніх сімей, односельців. Але, незважаючи на чисельну перевагу, радянським силам довго не вдавалося їх розгромити. Перелом відбувся влітку 1921 р. У другій половині 1921 р. більшість повстанських загонів зазнала поразки так само, як і махновці. Н. Махно разом з невеликою групою прибічників перейшов у вересні 1921 р. радянсько-румунський кордон.

На боці влади була величезна перевага в людях. Крім того, активність повстанців стримувалася викликаним більшовицьким господарювання голодом, що насував на Україну в 1921 р. Цей катаклізм був використаний владою для боротьби зі своїм народом. Вперше в радянській історії державна влада застосовувала терор голодом, який виявився в боротьбі з селянством дієвішим, ніж воєнний терор.

Голод 1921-1923 рр. в Україні

Конфлікт радянської влади із селянством особливо яскраво проявився під час засухи і неврожаю, що в 1921 р. охопили найважливіші зернові регіони Росії — Поволжя й Північний Кавказ, а в Україні — її південні, степові райони. Посіви й трави здебільшого загинули. Катастрофічне становище склалося в Катеринославській, Донецькій, Запорізькій, Одеській, Миколаївській губерніях, а також на півдні Харківської. За рахунок північних і правобережних районів, які значно менше постраждали від неврожаю, в Україні було зібрано близько 300 млн пудів зернових, або 30 % урожаю 1916 р. Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні — від 4 до 7 млн чол.

Військові підрозділи перекрили всі шляхи, що зв’язували північні області з південними. Продовольство, яке будь-хто пробував перевезти на південь своїм родичам чи на продаж, — конфісковувалося. Незважаючи на неврожаї, у південних губерніях тривали хлібозаготівлі. У першому півріччі 1921 р. з Миколаївщини було вивезено 1,4 млн пудів хліба за допомогою «надзвичайних методів». У другому півріччі передбачалося зібрати ще 5,1 млн пудів. Розмір продподатку з України на голодний 1922 р. планувався надмірно високий. Жодна з голодуючих губерній України не була звільнена від податку. Це викликало величезні жертви: за приблизними оцінками вчених, 1,5-2,0 млн чол. померлих.

А в цей час із голодуючих районів Поволжя, Казахстану й Уралу в Україну, в тому числі й у південні її губернії, йшли ешелони з переселенцями. У 1921-1922 рр. загальна їхня кількість становила майже 440 тис. чол.

Лише після багатьох звернень керівників УСРР на початку літа центр дозволив Наркомпроду УСРР залишати в Україні всі зібрані тут пожертвування, а також не вивозити в Росію продовольчі вантажі. З другої половини 1922 р. допомогу голодуючим України (в обмежених розмірах, бо левова частина її йшла в Росію) почала надавати міжнародна організація — Американська адміністрація допомоги (АРА). Ціною неймовірних зусиль селянство Півдня України навесні 1922 р. засіяло поля. Однак голод не був ліквідований. У вересні 1922 р. у Харкові конференція представників голодуючих областей України констатувала, що «становище п’яти голодуючих губерній України дуже важке і не можна сподіватися на поліпшення у майбутньому році». Центральну комісію допомоги голодуючим (Помгол) при ВЦВК ліквідовано 20 вересня 1922 р. — у Росії на той час потреби в її діяльності справді вже не було.

Але в Україні селяни все ще помирали з голоду. Голод тут був ліквідований лише в 1923 р.

Голод і церква. Конфлікт із церквою

Атеїстичне керівництво держави і більшовицької партії скористалося голодом 1921— 1923 рр. як зручним приводом для посилення репресій проти духовенства. Розгорнулася широка кампанія вилучення коштовностей із храмів і культових споруд для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духовенство здебільшого погоджувалися пожертвувати частину скарбів у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передавати державі культові предмети, твори мистецтва, які безпосередньо стосувалися богослужіння. Державні ж органи брутально ігнорували ці настрої служителів церкви і мирян. Саме державою було спровоковано більшість конфліктів між духовенством і тими радянськими чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Відбувалися арешти і навіть розстріли священиків і віруючих. До нещадного придушення опору духовенства закликав більшовиків В. Ленін. У листі до членів Політбюро ЦК РКП(б) від 19 березня 1922 р. з грифом «цілком таємно» він закликав: «Чим більше число представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії нам (...) вдасться розстріляти, тим краще». Терор щодо духовенства посилював соціальне напруження в суспільстві.

Таким чином, на початку 20-х років радянське керівництво відмовилося від «воєнного комунізму», впровадивши нову економічну політику. Це був половинчастий крок, який, істотно розширивши рамки економічної діяльності населення, майже нічого не змінив у політичному ладі країни.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. У чому полягала суть непу? Як він впроваджувався в Україні?

2. У чому ти вбачаєш обмеженість непу?

3. У чому проявилося загострення внутрішнього становища України в 1921 р.?

4. Проаналізуй причини й наслідки голоду 1921-1923 рр.

5. Як ти розумієш термін «терор голодом»? Якою була його мета?

6. Чому більшовики пішли на конфлікт із церквою?

ДОКУМЕНТИ:_________________

15 листопада 1921 р.

4. Взять в каждой волости от 15 до 25 человек заложников из кулацкого и середняцкого населения. В случае, если какое-либо село отказывается дать подписку о круговой ответственности или же, дав подписку о выполнении продналога в 48-часовой срок, и по истечении времени продналог будет не выполнен, такие села будут объявлены врагами Советской власти. Половина заложников будет судима, вплоть до применения высшей меры наказания — расстрела, после чего будет взята новая группа. Все наличие зерно-хлеба и зерно-фуража, не придерживаясь цифр причитающегося продналога, в хозяйствах, на коих будет распространена коллективная ответственность, будет конфисковано.

Голод 1921-1923 років в Україні: Збірник документів і матеріалів,— К.: Наукова думка, 1993. — С. 51.