1. Постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 18 січня 1919 р. «о передаче всех театров и кинематографов в ведение отдела просвещения»

1. Все театры и кинематографы передать в ведение отдела просвещения.

2. Возложить на отдел просвещения обязанность разработать инструкцию местным Советам о порядке заведования театрами и кинематографами.

Известия Временного рабоче-крестьянского правительства Украины. — 1919. — 18 января.

2. Декрет рнк усрр від 7 травня 1919 «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам»

1. Пам’ятники, збудовані царям та царським посіпакам, що не становлять вартості ні з історичного, ні з художнього боку, зносяться з майданів та вулиць і почасти переносяться до музейних склепів, а почасти утилізуються.

2. Всеукраїнському комітетові охорони пам’ятників мистецтва та старовини наказується цей декрет здійснити.

Культурне будівництво в Українській PCP: Збірник документів.— К.: Держполітвидав У PCP, 1959,— T. 1,— С. 47.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

Чому радянський уряд України так поспішав з прийняттям постанови про театри та кінематографи?

2. Документ № 2.

Наскільки, на твій погляд, доцільною була ідея знищення встановлених до революції монументів? Як вона реалізувалася на практиці?

§39. Наш край у 1917-1920 роках

Згадай: 1. Які зміни відбулися в краї на поч. XX ст.? 2. Як події Першої світової війни торкнулися твого краю?

Події Української революції і періоду боротьби за збереження державної незалежності (1917-1920) належать до найважливіших подій в історії України XX ст. В різних регіонах вони мали свою специфіку, висвітленню якої повинен бути присвячений даний урок.

Перш за все, добери матеріали, у яких йдеться про події в краї в 1917 р. Чи позначилася на ситуації у твоєму регіоні ліквідація в Росії самодержавства? Які політичні партії діяли у твоєму краї у 1917 р.? Хто був їхніми лідерами? Наскільки вони були популярними? Чи відомо було у твоєму регіоні про існування в Києві Центральної Ради і прийняття нею Першого, Другого і Третього універсалів?

Як жителі твого регіону зреагували на більшовицький переворот в Петрограді? Які найважливіші події відбулися в краї восени 1917 — на поч. 1918 р.? Як відреагувало населення на IV Універсал Центральної Ради і проголошення незалежності України?

Брест-Литовський мирний договір між УНР і державами німецько-австрійського блоку справив великий вплив на всю Україну. Які події відбулися під впливом цього договору у твоєму краї? Що змінилося в краї під час гетьманату Скоропадського? Як розвивалися події в 1919 р.: під час Директорії УНР, в умовах більшовицького режиму, в період деніківщини? Чим позначений 1920 р.? Чи позначилася на подіях в краї польсько— радянська війна? Боротьба з Врангелем? Якісь інші події?

У вивченні історії рідного краю в 1917-1920 рр. тобі можуть допомогти експозиції краєзнавчого музею. Відвідай його.

§40. Україна у боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920 роки)

Повторювально-узагальнюючий урок

Розвиток Української революції у 1918-1920 рр.

Боротьба за збереження державної незалежності України, яка вилилась у жорстоку і кровопролитну війну 1918-1920 рр., була логічним продовженням української національно-демократичної революції. У цій війні вирішувалися ті ж самі питання, які стояли в 1917 р.: чи бути, по-перше, Україні незалежною державою; чи матиме, по-друге, ця держава демократичний політичний і справедливий соціально-економічний устрій? Історія дала негативні відповіді на ці запитання. Державна незалежність була втрачена, надії на справедливе вирішення соціально-економічних питань згасали. Українському народу була нав’язана чужа його природі і прагненням воєнно-комуністична модель соціально-економічного розвитку.

Не було вирішене ще одне стратегічне завдання, яке стояло перед українським народом сотні років, — відновлення територіальної цілісності. Натомість, якщо у 1917 р. Україна входила до складу двох держав — Російської і Австро-Угорської імперій, то у 1920 р. — вже до складу чотирьох — радянської Росії, Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії. Українське питання ускладнилося ще більше.

Закономірно виникають запитання: які причини поразки українців; чи не пропали даремно усі їхні зусилля у ці буремні роки?

Прибічники і противники незалежності України

Для виявлення причин поразки України у боротьбі за збереження державної незалежності окреслимо головні політичні сили, які брали участь у війні, нагадаємо про їхні інтереси й наміри. Ці сили поділялися на дві великі групи: одна з них воювала за незалежну українську державу, друга боролася за включення України до складу інших держав. Перша група репрезентувала різні верстви українського суспільства. Друга була позаукраїнського походження, хоча і прагнула спертися на певні соціальні й національні групи, політичні партії та об’єднання всередині України.

На позиції державної незалежності після певної еволюції стала й обстоювала її до останніх днів свого існування Українська Центральна Рада; до 14 листопада 1918 р. самостійницької позиції дотримувався гетьман II. Скоропадський і його прибічники. Як самостійницька політична сила виникла і діяла Директорія УНР. За незалежність України виступала національно-комуністична меншість у КП(б)У.

Відкидали ідею незалежності України і боролися за включення її до складу Росії білогвардійці. Вони мали певну підтримку в Україні, хоча за походженням це — позаукраїнська сила. Російські білогвардійці спиралися також на підтримку Антанти, яка не визнавала незалежності України. З антиукраїнських позицій виступали правлячі кола Польщі, що прагнули розширення кордонів своєї держави за рахунок України.

Державну незалежність України відмовлялися визнати й більшовики. Вони також діяли як позаукраїнська партія, хоча і мали в Україні своїх прихильників.

З особливих соціально-політичних позицій виступали анархісти, які відкидали необхідність існування центральної влади взагалі.

Ідея незалежності України знаходила підтримку в різних соціальних верствах суспільства: найбільше серед національної інтелігенції та селянства, найменше — серед робітників, підприємців, поміщиків. Серед прихильників незалежності переважали українці. Однак в армії, державному апараті, політичних партіях, що стояли на платформі незалежності, були росіяни, євреї, поляки, представники інших національних груп України. Ідея самостійної України надихала їх на опір переважаючим силам противника. Цей опір тривав до кінця 1920 р., поки останній солдат армії УНР не залишив межі України.

Зміни у поглядах противників незалежності

Уперта боротьба за збереження незалежності України справила сильний вплив не лише на реальних і потенційних її прихильників, але й на послідовних противників. Якщо Денікін цілковито відкидав будь-які пропозиції щодо визнання суверенітету України, то його наступник Врангель уже погоджувався на переговори про майбутній її статус. Керівники РКП(б) і РСФРР також поступово відійшли від унітарних поглядів на побудову соціалістичної радянської республіки і 1920 р. декларували свою прихильність до ідеї незалежної Української Соціалістичної Радянської Республіки. Правлячі кола Польщі відмовилися від намірів відтворення Речі Посполитої у кордонах 1772 р. і погодилися на визнання УНР. Відбувалася також еволюція у поглядах керівників держав Антанти щодо майбутнього України — від принципового невизнання незалежності вони переходили до гнучкішої позиції, схиляючись до можливості за певних умов і в певних межах визнати її суверенітет.

Зміни у ставленні до ідеї незалежності України її противників мали вимушений характер. З часом їхня позиція могла змінитися, що врешті-решт і сталося. Але це були дуже сильні вороги, і вагатися їх могла примусити лише потужна морально-політична і воєнна протидія. Саме такою протидією ворогам незалежної України і були в 1918—1921 рр. українські самостійницькі сили.

Причини поразки у боротьбі за державну незалежність

Незважаючи на широкий розмах, боротьба за державну незалежність України закінчилася поразкою. Об’єднане ідеєю самостійності українське суспільство було розколоте у питаннях про політичний устрій Української держави, про соціально-економічний лад. Серед українських самостійників були республіканці, монархісти, прихильники радянського устрою. Одні з них стояли на буржуазно-ліберальних чи поміщицько-буржуазних позиціях, інші — на соціалістичних чи навіть лівосоціалістичних, комуністичних. Така соціально-політична диференціація — звичайне явище для народів, які перебували на подібному ступені розвитку. Але в ім’я загальнонаціональних інтересів, в ім’я державної незалежності різні політичні сили прагнуть шляхом компромісів знайти «середню», прийнятну для більшості лінію. В Україні 1917— 1920 рр. цього не сталося. Навпаки, між національними силами різної політичної орієнтації точилася жорстока боротьба. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман ГІ. Скоропадський, гетьманський режим упав під тиском іншого самостійницького режиму — Директорії УНР. Що ж до націонал-комуністів, то вони визнавали лише одну форму незалежної української держави — радянську — і боролися як проти гетьманщини, так і проти Директорії УНР.

Водночас частина селянства та інтелігенції України відмовилася від підтримки будь-якої форми національної української державності, центральної влади взагалі, замикаючись на місцевих інтересах. Отаманщина перетворилась на справжню «ракову пухлину» української державності, руйнуючи її зсередини.

Таким чином, боротьба за збереження незалежної української держави знесилювалася жорстокою міжусобицею, кривавою громадянською війною між самими українцями, що у кінцевому підсумку й призвело до поразки. У цьому виявилася недостатня зрілість самостійницьких сил. Це був урок наступним поколінням борців за незалежність України.

Історичне значення визвольної боротьби 1917-1920 рр.

Але зусилля українців у боротьбі за власну державність, за відновлення територіальної цілісності своєї країни не були даремні. Рівень національної свідомості українського народу в 1917-1920 рр. значно виріс. Українці зробили ще один крок на шляху свого перетворення на сучасну націю: декілька років поспіль вони мали власну державу. Ця обставина не могла минути безслідно. Досвід державотворення 1917-1920 рр. міцно вкарбувався в їхню історичну пам’ять. Незважаючи на величезні втрати і страждання, які випали на долю цього народу, його прагнення до самозбереження як окремої національної спільноти не зникло. З цього прагнення цілком природно народжувалося переконання, що нормальний розвиток неможливий без власного державного організму. Це було головною запорукою майбутнього відродження Української держави.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Чи можна вважати Брест-Литовський мирний договір між Українською Народною Республікою і державами німецько-австрійського блоку успіхом української дипломатії? Відповідь обґрунтуй.

2. Дай узагальнюючу характеристику Української держави П. Скоропадського. У чому, на твій погляд, виявилася нестійкість гетьманату?

3. Випиши в хронологічній послідовності події, які відбувалися в Україні протягом грудня 1918 — липня 1919 р.

4. Назви відомих тобі діячів Директорії. Склади коротку характеристику одного з них.

5. Які принципи було покладено в основу державного управління більшовиків в Україні?

6. Охарактеризуй політику більшовицького керівництва щодо селянства в роки громадянської війни.

7. Дай узагальнюючу характеристику діяльності політичних партій України в роки національно-визвольних змагань.

8. Чому, на твій погляд, в 1917-1920 рр. в політичному житті українського суспільства домінували українські соціалістичні партії?

9. У чому суть поглядів українських націонал-комуністів? Які українські партії мали націонал-комуністичне спрямування?

10. Яку роль в державотворчому процесі в Україні відіграв Народний Секретаріат і його наступник — Раднарком УСРР?

11. Висвітли причини й наслідки для України радянсько-польської війни.

12. Охарактеризуй причини поразки самостійницьких сил України у воєнних діях 1918-1921 рр.

13. Підготуй доповідь про воєнні дії 1918-1921 рр. на території рідного краю.

14. Склади таблицю «Розвиток культури України в роки громадянської війни»:

Галузі культури

Здобутки

Втрати

ЗАПАМ’ЯТАЙ ЦІ ДАТИ_________________

27 січня (9 лютого за н.ст.) 1918 р.— Берестейський мирний договір між УНР і державами німецько-австрійського блоку

18 лютого 1918 р.— початок наступу німецьких військ на Східному фронті

3 березня 1918 р. — підписання Брест-Литовського мирного договору між РСФРР і Німеччиною

7 березня 1918 р. — повернення Української Центральної Ради до Києва

28-29 квітня 1918 р. — переворот П. Скоропадського і утвердження гетьманату

Травень 1918 р. — розкол Української партії соціалістів-революціонерів, відокремлення лівого крила — боротьбистів

5-12 липня 1918 р, — І з’їзд Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У)

Серпень 1918 р. — утворення Українського національного союзу (УНС)

1 листопада 1918 р. — українське національне повстання у Львові

9 листопада 1918 p. — створення Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки

13 листопада 1918 p. — анулювання Росією Брест-Литовського миру

13-14 листопада 1918 р. — утворення Директорії

24 листопада 1918 p. — урочисте відкриття Української академії наук

14 грудня 1918 р. — перехід влади до Директорії

15 грудня 1918 р. — невдала спроба укладення союзу між Н. Махном і С. Петлюрою

5 лютого 1919 р. — вступ радянських військ у Київ

Початок березня 1919 p. — III Всеукраїнський з’їзд Рад. Прийняття Конституції УСРР

6 квітня 1919 р. — евакуація військ Антанти з Одеси

Травень 1919 р. — заколот М. Григор’єва

1 червня 1919 р. — засідання ВЦВК разом з представниками України, Латвії, Литви і Білорусії в Москві й схвалення декрету про об’єднання радянських республік

Червень 1919р. — Чортківська офензива

Липень 1919 р. — окупація польськими військами Східної Галичини Липень-серпень 1919 p. — наступ об’єднаних українських армій на Правобережжі

Серпень 1919 р. — об’єднання УСДРП (незалежних-лівих) з УПСР (комуністи-боротьбисти) в Українську комуністичну партію (боротьбистів)

Осінь 1919 р. — поразка військ Директорії і УГА

4 грудня 1919р. — прийняття VIII Всеросійською партконференцією більшовиків запропонованої В. Леніним резолюції «Про радянську владу на Україні»

11 грудня 1919 р. — утворення Всеукрревкому

Грудень 1919 p.— квітень 1920 p. — «Перший Зимовий похід» військ УНР

Січень 1920 р. — оформлення Української комуністичної партії

5 лютого 1920 р. — прийняття Закону Всеукрревкому про землю

Березень 1920 p. — IV конференція КП(б)У

21 квітня 1920 р. — Варшавський договір

6 травня 1920 р. — вступ польської армії і військ УНР у Київ

8 липня 1920 p. — утворення Галицького революційного комітету (Галревкому)

11 липня 1920 р. — ультиматум Керзона

2 серпня 1920 р. — рішення ЦК РКП(б) про утворення Південного фронту для боротьби з П. Врангелем

Серпень 1920 р. — переговори делегації УНРз П. Врангелем у Ялті

Вересень 1920 р. — угода уряду УСРР з махновцями про спільні дії в боротьбі з Врангелем

12 жовтня 1920 р. — укладення перемир’я між Польщею та РСФРР

7-9 листопада 1920 р. — штурм Перекопа

25 листопада 1920 p. — розрив радянським командуванням угоди з махновцями

10 грудня 1920 р. — розформування Південного фронту

18 березня 1921 р. — Ризький мир із Польщею

Листопад 1921 p. — «Другий Зимовий похід»; завершення збройної боротьби регулярних військ УНР за незалежність України

ТЕМА УКРАЇНСЬКА СРР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921-1928 РОКИ)

20